Методичні та теоретичні аспекти складання фінансової звітності підприємством – суб’єктом малого підприємництва (на матеріалах сільсько

Формування ринкової економіки, наявність різних форм власності, розширення міжнародних економічних зв’язків українських підприємців є основою для впровадження в організацію бухгалтерського обліку облікової політики, яку підприємство визначає самостійно.

Облікова політика –  це сукупність принципів, методів і  процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства. [31]

Існування різних видів  обліку покликано максимально задовольнити інтереси різних груп користувачів облікової  інформації. Крім того, суттєвим фактором визнаються не тільки інтереси користувачів звітності, але й тих, хто її складав.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних документах, регістрах і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством. Дотримання законодавства при виконанні господарських операцій несуть їх власники.

Формування облікової  політики підприємства здійснюється головним бухгалтером та затверджується наказом  або розпорядженням керівника.

Облікова політика, як складова частина фінансової звітності  повинна розроблятися кожним підприємством, що зареєстроване у встановленому  законодавством порядку. Основна мета облікової політики – забезпечити  одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і  вибирає форму ведення бухгалтерського обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством.

Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка надана переліком методик і облікових  процедур, серед яких однак припустимі альтернативні варіанти. Вона визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо. Отже, облікова політика підприємства – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від поставлених цілей). Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку).

На вибір облікової  політики підприємства впливають наступні фактори:

• форма власності та організаційно-правова форма;
• галузь або вид діяльності;
• система оподаткування;
• ступінь свободи дій в умовах переходу до ринку;
• стратегія фінансово-господарського розвитку;
• наявність матеріальної бази;
• система інформаційного забезпечення підприємства;
• рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості, ініціативності та підприємливості керівників;
• система матеріальної зацікавленості працівників в ефективності роботи підприємства та матеріальної відповідальності за виконання своїх обов’язків;
• обсяг діяльності, середньоспискова чисельність працівників тощо.

Облікову політику підприємства повинні знати:

• керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування;
• бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно обґрунтувати зміст облікової політики;
• аудитор, оскільки облікова політика є одним з об’єктів дослідження, з вивчення яких розпочинається процес аудиторської перевірки;
• податковий інспектор, адже від багатьох принципів облікової політики підприємства залежить порядок формування того чи іншого об’єкту оподаткування. [57]

При веденні бухгалтерського  обліку необхідно забезпечити:

• незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій та оцінки майна. Зміна методології обліку на наступний рік повинна передбачатись у примітках до річної фінансової звітності;
• повноту відображення в обліку за звітний період (місяць, квартал, рік) всіх господарських операцій, що були проведені за цей час, та результатів інвентаризації майна і зобов’язань;
• правильність віднесення доходів та витрат до відповідних звітних періодів, незалежно від часу надходження доходів та оплати витрат, якщо інше не встановлено чинним законодавством;
• розмежування в обліку поточних витрат на виробництво та капітальних інвестицій;
• тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Облікова політика підприємства висвітлюється в Наказі про облікову політику.

Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів  прийнятої на звітний рік облікової політики. Бажано за кожним пунктом в наказі наводити його нормативне обґрунтування (зазначати, на підставі якого нормативного документа прийняте те чи інше положення про облікову політику).

У широкому розумінні  облікова політика підприємства оформлюється системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи, її зміст частково розкривається і в установчих документах підприємства.

Складовою частиною організації  обліку на підприємстві є перелік  документів, що використовуються для  первинного відображення господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних для накопичення і систематизації інформації. Перелік документів повинен бути затверджений в наказі або розпорядженні керівника підприємства про облікову політику і може включати:

• робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності;
• форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;
• порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;
• методи оцінки активів та зобов’язань;
• правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;
• порядок контролю за господарськими операціями;
• інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

Послідовне проведення підприємством прийнятої облікової політики є одним з найважливіших завдань бухгалтерського обліку.

При формуванні облікової  політики передбачається майнова відокремленість  і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової  політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, привалювання змісту над формою, послідовності, безперервності, періодичності та іншим вимогам, передбаченим ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Облікова політика є  сукупністю конкретних елементів організації  бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих  правил. [66]

Елементи облікової  політики представлені (додаток Л).

Техніка бухгалтерського обліку передбачає вибір форми ведення обліку, організації бухгалтерської служби та формування її взаємозв’язків з іншими службами, робочий план рахунків, технологію обробки даних тощо.

Положення облікової  політики фіксується в наказі керівника підприємства.

У сільськогосподарському фермерському господарстві «Васильок» не розроблений наказ про облікову політику. Нами пропонується проект Наказу про облікову політику сільськогосподарського фермерського господарства «Васильок», в якому пропонуються наступні основні принципи облікової політики господарства на 2011рік:

• класифікацію активів та зобов’язань здійснювати виходячи з терміну один рік;
• товарно-матеріальні цінності визнавати, оцінювати та обліковувати згідно вимогам П(С)БО 9 «Запаси». Одиницею запасів визначити кожне найменування цінностей;
• готову продукцію відображати в бухгалтерському обліку і балансі за фактичною виробничою собівартістю;
• оцінку вибуття сировини, матеріалів, напівфабрикатів, МШП, інших виробничих запасів та готової продукції здійснювати за методом FIFO;
• заробітну платню начисляти: за тарифними ставками (окладами) та у відрядній формі;
• амортизацію об’єктів основних засобів начисляти наступним чином:
• будівлі та споруди – прямолінійним методом виходячи із терміну корисного використання 20 років;
• інші об’єкти основних засобів – прямолінійним методом виходячи із терміну корисного використання 5 років;
• для забезпечення складання звіту про фінансові результати за формою, передбаченою П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва», облік витрат підприємства вести за допомогою рахунків класу 8 «Витрати за елементами»;
• бухгалтерський облік на підприємстві вести силами бухгалтера, який підпорядковується безпосередньо директору;
• обов’язки бухгалтера визначаються посадовою інструкцією, розробленою згідно з вимогами п.7 ст.8 Закону № 996 (додаток М);
• бухгалтерський облік вести на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та організацій та Інструкції № 291 за спрощеною формою обліку;
• затвердити робочий план рахунків підприємства з використанням рахунків першого, другого та третього порядку;
• бухгалтеру забезпечити складання і надання фінансової та інших видів звітності підприємства відповідним користувачам у об’ємі та в строки, встановлені діючим законодавством;

Технічний бік облікового процесу полягає у виборі форми  ведення бухгалтерського обліку.

Під формою ведення бухгалтерського  обліку розуміють сукупність облікових  регістрів, які використовуються в  певній послідовності та взаємодії для ведення обліку із застосуванням принципу подвійного запису.

Облікові регістри є  носіями даних певної форми, побудовані відповідно до економічного групування інформації про активи, капітал та зобов’язання економічного суб’єкта.

Підприємство самостійно обирає форму ведення бухгалтерського  обліку, під якою в даному випадку  розуміється склад, структура і  порядок формування облікових регістрів, що визначається характером і масштабом  діяльності, потребами управління, обсягом інформації, що обробляється, наявними коштами, що дозволили б автоматизувати облік тощо. Можна не тільки використовувати рекомендовані форми, але й розробляти власні, оригінальні, включаючи форми облікових регістрів, програми реєстрації та обробки інформації. Разом з тим, необхідно дотримуватись загальних методологічних принципів, які встановлені в централізованому порядку, а також технології обробки облікових даних.

Обираючи певну форму  бухгалтерського обліку, підприємство повинно дотримуватись її протягом визначеного часу (але не менше року). Про можливу зміну прийнятої форми бухгалтерського обліку в наступному обліковому періоді необхідно вказати в Наказі про облікову політику або Примітках до фінансової звітності.

На підприємствах, установах  та в організаціях України сьогодні набули широкого поширення такі паперові форми ведення бухгалтерського обліку, як меморіально-ордерна, журнально-ордерна та спрощена.

Сільськогосподарське  фермерське господарство «Васильок» використовує спрощену форму ведення бухгалтерського обліку, яка ведеться за формою обліку з використанням регістрів обліку майна малого підприємства.

Для організації обліку за спрощеною формою на сільськогосподарському фермерському господарстві «Васильок» на основі типового Плану рахунків бухгалтерського обліку складено робочий план рахунків, який дозволяє вести облік засобів та джерел їх утворення в регістрах на основі головних рахунків та забезпечує контроль за наявністю і збереження майна, виконанням зобов’язань та достовірністю даних бухгалтерського обліку.

Господарство «Васильок» використовує книги обліку господарських  операцій, в яких відображає залишки  на бухгалтерських рахунках та реєструє усі операції, здійснені на підприємстві, у хронологічній послідовності.