Монополія в ринковій економіці

        Економічна монополія є найбільш поширеною.

Її поява  обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей  господарського розвитку.

Мова йде  про підприємців, що зуміли завоювати  монопольне положення на ринку.

       До нього ведуть два шляхи.

- перший  полягає в успішному розвитку  підприємства, постійному збільшенні  його масштабів шляхом концентрації  капіталу

- другий (більш  швидкий) ґрунтується на процесах  централізації капіталів, тобто  на добровільному об'єднанні або  поглинанні переможцями банкрутів.         Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

       Особливий вид монополій –  міжнародні монополії.

 Економічною  основою виникнення і розвитку  міжнародних монополій є високий  ступінь усуспільнення капіталістичного  виробництва й інтернаціоналізація  господарського життя. Існують  два різновиди міжнародних монополій. 

-перша –  транснаціональні монополії. Вони  національні по капіталу і  контролю, але міжнародні по сфері  своєї діяльності. Наприклад: американський  нафтовий концерн «стандард ойл  оф нью-джерсі», що має підприємства  більш ніж у 40 країнах, активи  якого за рубежем складають  56% від загальної суми, обсяг продажу  68%, прибутку 52%. Гнітюча частина продуктивних  потужностей і збутових організацій  швейцарського харчового концерну  «нестлє» розміщена в інших  країнах. Тільки 2-3% всього обороту  приходиться на швейцарію. 

– другий різновид – власне міжнародні монополії. Особливість  міжнародних трестів і концернів  – міжнародне розосередження акціонерного капіталу і багатонаціональний склад  ядра тресту чи концерну. Наприклад: англо-голландський хіміко-харчовий концерн «юнілевер», германо-бельгійський трест фотохімічних товарів «агфа-геверт». Їхня кількість  значно не велика, оскільки об'єднання  капіталу різної національної приналежності  сполучено з великими складностями: розходженням в законодавстві країн, подвійне оподатковування, протидія якого-небудь уряду і т.д.

Основними організаційними  формами економічних монополій  є.

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни ринки збуту. В багатьох країнах сучасного світу картельна змова є протиправною, і коли її розкривають, то керівництво корпорацій суворо карають. Із сучасних легальних картелів найбільш відомим є опек. Досвід якої показує, що дотримання узгоджених мір, головним чином підтримання монопольної ціни на нафту, є нелегкою задачею для її членів, адже країни-члени опек не єдині в світі виробників нафти. Нафту добувають сша, росія, мексика, норвегія, тому в цих умовах зберігати монопольні ціни за рахунок маніпуляції об’ємами випуску дуже складно. Картель класичний приклад кооперативної гри, яка ґрунтується на взаємодії учасників, кількість яких може дорівнювати 2,3,…,n. Обов’язковою умовою картельної домовленості є отримання кожним його учасником не меншим того, на що він міг розраховувати при об’єднані проти нього усіх інших олігополістів, бо в іншому випадку картель не ефективний. Оскільки явні картельні союзи між корпораціями на даний час заборонені, бо ведуть до утворення чистої(абсолютної) монополії, олігополісти ідуть на мовчазну, таємну змову.

Синдикат – це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через створену загальну збутову контору.

       Більш складні форми монополістичних  об’єднань виникають тоді, коли  процес монополізації поширюється  і на сферу безпосереднього  виробництва. У цьому випадку  виникла необхідність об’єднання  у межах однієї корпорації  послідовних, взаємопов’язаних  виробництв кількох галузей промисловості,  які були задіяні у створені  кінцевого продукту.             Можна сказати, що відбувалася  вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських  автомобільних корпорацій об’єднувалися  підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь. Виробляли деталі  і, нарешті, складали автомобілі. Саме на цій основі виникла  більш складна форма монополістичних  об’єднань, як трест.

Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню. Реальна влада в тресті належить правлінню або головній компанії.Трести значно розвинені на Заході, і їх діяльність контролюється державними законами (антимонопольне законодавство). Порівняно з іншими формами монополії (картелями, синдикатами), які в Україні постали вже в останній чверті 19 ст., Трести і концерни не розвинулися у повній формі, не досягнувши тогочасного рівня концентрації промислового виробництва в Західній Європі і США.

Багатогалузевий концерн- це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат- це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності; управління ними централізоване.

Консорціумстворюється на основі тимчасових угод між кількома банками і виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного  ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення різноманітних  організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.

3. Економічний ефект  монополії. Цінова дискримінація.

Монополії як господарські організації  відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку будь-якої країни. Величезні  монополістичні об’єднання вносять  вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. І це є незаперечним фактом.

Монополія, як економічне явище, має  результатами своєї діяльності певні  наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків  є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування  ринку.

По-перше,  при монопольній організації ринків має місце алокативна неефективність, яка досягається тоді, коли ціна товару відповідає граничним витратам на його виробництво. Власне завищення цін і заниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентними значеннями призводять, за термінологією мікроекономічної теорії, до чистих втрат суспільства.

По-друге, з метою підтримки монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнає невиробничих витрат на пошук і примноження ренти (витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати, тощо).

По-третє, поведінка монополіста спричиняє виникнення соціальних втрат. Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь.

По-четверте, монополіст нерідко зловживає своїм становищем на ринку, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоди своїм контрагентам та споживачам.

По-п’яте, за діяльності монополій  спостерігається тенденція до стримування НТП. Завдяки високому рівню зосередження економічних ресурсів, монополії мають можливості для прискорення наукового прогресу і розвитку інновацій, однак далеко не завжди в цьому заінтересовані. Свої можливості вони реалізують лише у тому випадку, коли це сприяє одержанню монопольно високих прибутків.

По-шосте, монополія може спричинити негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній та правовій сферах суспільства.  Небезпека впливу економічної монополії на політичну ситуацію полягає в тому, що приватні економічні інтереси монополістичних структур слугують визначальним мотивом політичних рішень і юридичних норм.

Логічним завершенням дослідження  монопольної ринку має стати  оцінка впливу монополізму на економічні процеси взагалі. Найсуттєвіші економічні наслідки чистої монополії такі:

1. Монополіст вважає за доцільне  продавати менший обсяг продукції  та призначати вищі ціни, ніж  це зробив би конкурентний  виробник (див. рис. 8.4). Тому, з одного  боку, суспільство перевитрачає  певну кількість ресурсів, оскільки  рівноважний обсяг виробництва  не збігається з мінімальним  рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користь монополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищення ефективності розподілу ресурсів. З іншого боку, споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей "податок" становить економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

2. Середні витрати монополіста,  як правило, не збігаються з  середніми витратами конкурентної фірми. До цього часу про можливості такого незбігу не йшлося. Середні витрати монополіста (АТСМ) можуть бути як нижчими, так і вищими, ніж у конкурентної фірми (АТСК).

Оскільки монополіст — це, як правило, велике підприємство, то на розмірі  середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 8.6). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію

монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

Усі криві середніх витрат, які  ми використовували раніше, грунтуються  на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси з максимальною ефективністю. Проте щодо чистого монополіста це припущення досить часто необгрунтоване, оскільки у монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі. Це явище називається Х-неефективністю.' Воно пояснюється такими причинами:

а) цілі менеджерів монополіста не збігаються з метою мінімізації витрат. Вони можуть: реалізувати завдання зростання фірми, не рахуючись з витратами; ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати; брати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління тощо;

б) монополіст, не відчуваючи "подиху в потилицю" конкурента, стає в'ялим, припиняє пошук нових технологій, які мінімізують витрати;

в) монополія змушена нести додаткові  витрати, пов'язані із збереженням  свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні) платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.

3. Монополія  суперечливо впливає на науково-технічний  прогрес. З одного боку, масштаби  монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів, дійсно, зроблено за участю монополій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Чистий монополіст має можливість  проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується  більше, ніж за однією ціною, і ці відмінності не пов'язані з відміннос тями у витратах. Продавець-монополіст може застосо вувати цінову дискримінацію за умови, що він ма змогу виділити різні групи покупців та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли йдеться про природну монополію. Так, електропостачання населенню та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

Таким чином, монополізм має суперечливі  економічні наслідки. Однак незаперечним є те, що він підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Цінова дискримінація

Дискримінаційні ціни - це різні ціни на один і той самий товар для різних покупців. Тобто, встановлюючи різні підходи До обслуговування покупців, фірма здійснює цінову дискримінацію. Розрізняють три види цінової дискримінації.

Цінова дискримінація  першого ступеня, або абсолютно цінова Дискримінація, існує тоді, коли кожному споживачеві вста-новлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Цінова дискримінація  другого ступеня полягає у встановленні різної ціни за різні одиниці одного й того ж товару. Цей спосіб дискримінації, як і у попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити однакову ціну при збільшенні обсягу закупівель.