Монополія в ринковій економіці

Цінова дискримінація  третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку. Після цього тим покупцям, попит яких є значно нееластичний, буде запропонована вища ціна, а тим, чий попит еластичний - нижча.

Це найпоширеніший варіант цінової  дискримінації. Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.

Елементи так званої прихованої цінової дискримінації мають  місце під час продажу товарів  з додатковим "навантаженням", з "подарунком", а "нижчою ціною" для постійних покупців, сезонних розпродажів тощо.

Для проведення цінової дискримінації  повинні існувати наступні умови: продавець, який займається ціновою дискримінацією, повинен бути монополістом, тобто  контролювати виробництво, ціноутворення  і продаж товару; покупці цього  товару не можуть його перепродавати; продавець товару повинен бути здатний  до поділу покупців на групи, в основі якого повинна бути різна еластичність їх попиту на той самий товар.

На графіку 11-7 представлена модель цінової дискримінації, яку здійснює монополіст, продаючи однаковий продукт на двох різних ринках: на ринку з нееластичним попитом (графік 11-7, а) і на ринку з еластичним попитом (графік 11-7, б). Обидва графіки мають спільну вертикальну вісь, на якій нанесені можливі ціни одиниці продукту. На горизонтальних осях позначені обсяги продаж (виробництва). Криві попиту ІҐ і граничного доходу Г$ відображають попит і граничний дохід фірми на ринку з нееластичним попитом, а криві /ті /Д2 - відповідно попит і граничний дохід на ринку з еластичним попитом. Оскільки витрати виробництва одиниці продукції вважаються однаковими, то для простоти аналізу крива граничних витрат зображена горизонтальною лінією, яка перетинає обидва графіки. На обох ринках монополіст визначає оптимальний обсяг виробництва (і продаж), при якому граничний дохід рівний граничним витратам і відповідно до нього встановлює певну ціну: на ринку продукту з нееластичним попитом найбільш прибутковим є продаж 15 од. продукту по ціні 5,6 г. о., а на ринку продукту з еластичним попитом - 24 од. продукту по ціні 3,5 г. о.

Якими ж є наслідки цінової дискримінації? По-перше, монополіст, який проводить  цінову дискримінацію, одержує більші прибутки, ніж той, хто ЇЇ не здійснює. По-друге, виробник, який здійснює цінову дискримінацію, одночасно з одержанням більших прибутків виробляє і  продає більшу кількість продукції, ніж той, хто не займається нею. Графік 11-8 демонструє ці наслідки цінової дискримінації.

Фірма, яка не вдається до цінової  дискримінації, випускає оптимальні для  неї 3 од. продукту і продає їх по ціні 42 г. о. При середніх витратах виробництва, рівних 33 г. о., вона одержує 27 г. о. економічного прибутку ((42 - 33) х 3).

Фірма, яка здійснює цінову дискримінацію, може продати першу одиницю продукту за 54 г. о., другу - за 48 г. о., третю - за 42 г. о. При цьому її валовий дохід  від продажу цих трьох одиниць  складе 144 г. о. (54 + 48 + 42), валові витрати їх виробництва-99 г. о. (33 х 3) і економічний прибуток - 45 г. о. (144 - 99).

Отже, фірма, яка здійснює цінову дискримінацію, одержує більший прибуток, ніж  та, яка її не здійснює (45 г. о. > 27 г. о.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Регулювання діяльності  монопольних угрупувань.

Монополії, процес монополізації економіки  мають істотні негативні наслідки:

- по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

- по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

- по-третє,схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

- по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

- по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;

- по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку;

- по-сьоме, здійснюють тиск на уряду пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають і суттєві  позитивні риси.

Завдяки привласненню високих прибутків  монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку  і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств  дає змогу їм виробляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує  рівень безробіття і соціальну напругу  у суспільстві.

Тому сучасна економічна наука  вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має  високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати  лише те підприємство, яке використовує ринкову владу- диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Антимонопольна політика - комплекс заходів,розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Мета антимонопольного регулювання  з боку держави – захист інтересів  споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної  діяльності конкретних суб’єктів господарювання.

Об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури  монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

        Суб’єктами антимонопольної політики  в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації  економіки та розвитку конкуренції.  До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів  України, Антимонопольний комітет  України, Фонд державного майна  України; центральні та місцеві  органи державної виконавчої  влади; керівництво й трудові  колективи підприємств (об`єднань) та покупці.

Перший  антимонопольний (антитрестівський) закон - так званий Закон Шермана - був  прийнятий у США у 1890 р. Пізніше  Закон Шермана було доповнено  Законом Клейтона (1914 р.), законом  про Федеральну торгову комісію (1914 р.) та іншими, які склали основу антитрестівського законодавства США.

За прикладом  США в інших країнах світу  також схвалювали антимонопольні закони. Антитрестівське законодавство  за типом американського було прийняте у Великобританії в 1948 р., у Франції  в 1963, в Італії 1964 р. У країнах Східної  Європи автимонопольне законодавство  почали розробляти наприкінці 80-х років XX ст.

Однак американська і європейська антимонопольна політика мають свої особливості:

- американська - спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

- європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

У сучасних умовах національний та наднаціональний  рівні конкурентного законодавства  в Європі створюються за умов інтеграційних  процесів в економіці та посилення  міжнародної конкуренції. В кожній країні Європейського Союзу діє  національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським.

Протягом  останніх років конкурентна політика та конкурентне законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно  з початком 60-х років XX ст., коли формувалася  загальноєвропейська політика у  сфері конкуренції. Нові підходи  до конкурентної політики базуються  на новому-більш економічному, ніж  правовому - підході до змісту конкуренції  та конкурентних відносин.

Антимонопольне  законодавство Японії вважається "жорстким", оскільки ґрунтується на Законі "Про  заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод".

Сьогодні  в Україні створено цілісну систему  правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка  відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Антимонопольне  законодавство в Україні представлено Законами України: "Про обмеження  монополізму і недопущення недобросовісної  конкуренції в підприємницькій  діяльності" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної  конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний  комітет України" (1993 р.) та ін.

Основним  змістом сучасного етапу антимонопольної  політики в Україні є захист уже  створеного конкурентного середовища, підвищення ективності функціонування існуючих конкурентних відносин.

Це призвело до трансформації антимонопольної  політики держави у конкурентну  політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство.

Конкурентна політика - це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентноспроможного вітчизняного виробництва.

Мета  і завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають  системний характер і потребують комплексних заходів та повсякденного  контролю.

Державний контроль за дотриманням конкурентного  законодавства, захист інтересів підприємців  та споживачів від його порушень здійснюється Анти монопольним комітетом України  відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завданнями Антимоноподьного комітету України є:

- здійснення  державного контролю за дотриманням  законодавства про захист економічної  конкуренції;

- запобігання,  виявлення і припинення порушень  конкурентного законодавства;

- контроль  за економічною концентрацією;

- сприяння  розвитку добросовісної конкуренції.

До методів  здійснення антимонопольної політики відносять:

- правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

- організаційно-контролюючі', розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

- адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;

- профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.

Для визначення монопольного становища суб'єктів  господарювання на ринку використовують певні кількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо частка наринку одного суб'єкта господарювання перевищує 35 %, трьох - 50, п'яти-70%.

За зловживання  монопольним (домінуючим) становищем Законом  України "Про захист економічної  конкуренції" встановлені такі види відповідальності:

- штрафи;

- примусовий  поділ монопольних утворень;

- адміністративна  відповідальність;

- відшкодування  завданої шкоди.

Правовою  базою конкурентної політики є конкурентне  законодавство.

Конкурентне законодавство - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.

Діяльність  антимонопольного комітету України  ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту прав суб'єктів  господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів.

Отже, можна  стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні  засади здійснення ефективної державної  конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень  постійно створюють нові проблеми у  сфері конкурентної політики, які  вимагають нових підходів до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

Висновок

Монопольне  положення є бажаним для кожного  підприємця або підприємства, тому що воно дозволяє їм, по-перше, уникнути цілого ряду проблем і ризиків, пов'язаних з конкуренцією. По-друге, зайняти  привілейовану позицію на ринку, концентруючи при цьому у своїх  руках визначену господарську владу. І, нарешті, монополісти мають можливість із позицій сили впливати на інших  учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об’єктивний  процес, інші твердять, що їх було створено штучно.