Інфляція: сутність, причини та соціально-економічні наслідки . Особливості інфляційної політики в Україні

Великобританії за 1861-1957 роки, він побудував криву, яка відображає

зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття.

З того часу цю криву в економічній теорії називають кривою Філліпса (додаток В.).

На графіку горизонтальна ось показує відсоток безробіття. По

вертикальній осі, зліва відмічено алгебраїчну зміну річного зростання

середніх цін у відсотках (інфляція); на правій вертикальній осі позначено

відсоткову супровідну зміну погодинної грошової заробітної плати. Крива

Філліпса показує, що, як тільки відбувається пониження безробіття, в той же

час починають повзти вгору рівні цін і заробітної плати.

Наявність на графіку двох вертикальних осей (лівої і правої)

пояснюється тим, що спочатку крива Філліпса будувалася автором на базі

аналізу залежності між змінами ставок заробітної плати і рівнем безробіття.

Для цього на графіку додано й праву вертикальну ось.

Проте крива Філліпса має ряд недоліків. По-перше, вона дає лише

спрощене уявлення про відповідні процеси, що відбуваються в економіці

країни. Інфляція розглядається лише як функція одного чинника – безробіття,

хоча відомо, що на рух цін впливають і інші причини. Заробітна плата

складає лише частку, причому меншу, сукупних витрат. Ігнорування інших

причин інфляції не дозволяє, використовуючи виключно дану модель,

пояснити феномен стагфляції.

По-друге, крива Філліпса побудована на статистичних матеріалах

ідеальної моделі капіталізму, коли не було великомасштабних глобальних

подій, характерних сучасному етапові розвитку економіки. Не було й

потужного тиску з боку монополій і профспілок. Крім того, держави раніше

не витрачали стільки засобів на соціальні потреби людей, скільки сьогодні.

Хоча в ті часи і були різні потрясіння, в тому числі і війни, але ціни так

швидко не стрибали, а підвищувалися повільними темпами, і середній рівень

безробіття також мало змінювався.

Більш глибокі і серйозні дослідження 60-х років ХХ століття показали,

що крива Філліпса через свою обмеженість, по-перше, не може серйозно

сприйматися як надійний економічний регулятор. Тому практика і дає багато

прикладів, коли обидва процеси – і інфляція, і безробіття – діють паралельно,

в одному напрямку. Зростання рівня безробіття відбувається разом зі

зростанням цін, наприклад, у 70-х роках; а у 1983-1991 роках і інфляція, і

безробіття разом знижувалися.

У деяких сучасних наукових працях зроблена спроба модифікувати

криву Філліпса. Для цього при аналізі взаємодії інфляції і безробіття в

довгостроковому періоді використовують теорію мінімального сталого рівня

безробіття. Згідно з цією теорією, в довгостроковому періоді єдиним рівнем

безробіття, який забезпечує стабільні, помірні темпи інфляції, прийнятні для

суспільства, є мінімальний сталий рівень безробіття, під яким розуміють

рівень, за якого сили, що діють на підвищення або зниження темпів інфляції і

заробітної плати, урівноважуються. За мінімально сталого рівня безробіття

інфляція стабілізується і відсутні тенденції щодо її сповільнення або

прискорення.

Виходячи з цієї теорії, крива Філліпса має форму вертикальної лінії, що

бере свій початок в точці А, яка в даний час характеризує мінімальний сталий

рівень безробіття (6%). На графіку (додаток Г.) вона відображена прямою

вертикальною лінією АВ. Через відхилення в той чи інший бік фактичного

рівня безробіття від мінімального сталого рівня відбувається зростання або

зменшення рівня інфляції. В тому і в іншому випадках інфляція губить

(втрачає) свої інерційні темпи.

Якщо в результаті економічного підйому фактичний рівень безробіття

буде знижуватися відносно мінімального сталого рівня (наприклад, з 6 до 4

%), то короткострокові криві і ціни (інфляція) будуть зростати. Зростання

інфляції буде тривати до тих пір, поки безробіття не повернеться до свого

мінімально можливого сталого рівня.

Зовсім протилежне спостерігається тоді, коли фактичний рівень

безробіття перевищує його мінімальний сталий рівень.

Таким чином, прихильники довготривалої кривої Філліпса стверджують, що держава через підтримку безробіття на мінімальному сталому рівні зможе забезпечити стабілізацію інфляції. Вона не буде ні падати, ні зростати - незалежно від своїх інерційних темпів.

Для зниження мінімального сталого рівня безробіття сучасна

економічна теорія пропонує:

- підвищувати якість послуг з працевлаштування, шляхом удосконалення системи повідомлень про відповідні вакансії;

- розвивати програми з перекваліфікації, які дозволяють людям претендувати на кращу роботу в перспективних галузях економіки;

- відмінити обмеження, які накладаються державою. Мається на увазі відміна законів, які захищають людей від труднощів, пов’язаних з безробіттям і важким матеріальним становищем, і притуплюють стимули шукати роботу.

Для подолання негативних соціально-економічних наслідків інфляції

різні економічні школи також пропонують цілу систему заходів.

Основними є:

- введення системи індексування і, на цьому ґрунті, пристосування до інфляції. Механізм індексації дозволяє частково або повністю захистити заробітну плату, ціни і контракти від змін загального рівня цін;

- використання різноманітних заходів, щоб утримати безробіття від падіння нижче мінімального сталого рівня;

- установлення контролю над цінами і заробітною платою, або планування зростання цін і заробітної плати;

- здійснення переходу до ринкової стратегії, що дозволить стримувати зростання цін і заробітної плати самим ринком;

- проведення політики податкового регулювання доходів, яка заснована на фіскальних заходах “батога і пряника” і передбачає обкладання податками тих суб’єктів господарської діяльності, ціни і зарплати яких зростають швидко, і субсидії для тих, у кого ці показники збільшуються повільно.

2.3 Гіперінфляція в Україні 1992-1993 років

На 1992р. припав початок гіперінфляції в Україні. У січні цього року Росія, Україна і низка інших країн колишнього СРСР провели «лібералізацію цін».

«Лібералізація цін» означала передачу функцій ціноутворення безпосередньо виробнику продукції. До вживання таких заходів значно підштовхував і суцільний дефіцит споживчих товарів: прилавки магазинів в буквальному розумінні були майже порожні. Товар не затримувався в магазинах. Дефіцит товарів давно був відомий споживачам в СРСР, але тепер його гострота, масштаби досягли небаченого рівня. Спустошення магазинів було проявом інфляції попиту. Зростання грошових надходжень в попередні роки явно увійшло до протиріччя із змінами в продуктивності праці, в обсягах національного виробництва. Економіка «накопичилась» зайвими грошима, що спричинило таку своєрідну форму інфляції, як дефіцит товарів. Відкрито ціни рости не могли, оскільки цей процес стримувався державою.

Ціни в 1992 р. в Україні виросли більш ніж в 20 разів.

Зростання цін в 1993 р. виявилося ще значнішим (більш ніж в 100 разів). Державні структури України не змогли нормалізувати грошовий обіг і фінанси. Вони кілька разів вдавалися до інфляційної грошової емісії – під закупівлю сільськогосподарської продукції, програми соціального захисту та ін.

Таким чином, інфляція в Україні була спричинена як факторами, пов'язаними з тиском попиту, так і чинниками, що визначають зростання витрат.

3.АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

3.1 Методи антиінфляційної політики

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Історично сформувались два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 60–70-х роках виявляли стриманість в її проведенні або навіть відмовлялись від неї.

Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. За соціальними мотивами цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко. В той же час досвід використання політики доходів у США при президентові Ніксоні, у Великобританії при лейбористських урядах, а також в скандинавських країнах свідчить про обмеженість її результатів. По-перше, уповільнення зростання цін викликало дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримувалось лише на деякий час, а із скасуванням обмежень знову прискорювалося.

Варіанти антиінфляційної політики обираються в залежності від пріоритетів. Якщо ставилося завдання стримування економічного росту, то проводилась дефляційна політика, якщо метою було стимулювання економічного зростання, то перевага віддавалась політиці доходів. У разі, коли кінцевою метою було стримати інфляцію будь-якою ціною, – паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики. Індексація (повна або часткова) означає компенсацію збитків у результаті знецінення грошей. Спочатку цей метод застосовувався в кінці 40-х – початку 50-х років при інфляції, яка була викликана переходом від військової економіки до нормальних ринкових умов. Знову індексація стала застосовуватися в 70-і роки в зв’язку з розгортанням галопуючої інфляції. У більшості провідних промислово розвинутих країнах вона розповсюджувалась на меншу частину трудового населення (наприклад, в США приблизно на 10 %). Винятком була Італія, профспілки якої домоглися введення в країні повної індексації.

Стримування контрольованого зростання цін проявляється, по-перше, в “заморожуванні” цін на певні товари, по-друге, в стримуванні їх рівня в певних межах. Подібний контроль зберігався у всіх провідних розвинутих країнах. В кінці 70-х – на початку 80-х років у боротьбі з галопуючою інфляцією в промислово розвинутих країнах кейнсіанські рецепти боротьби з інфляцією були замінені консервативними варіантами із застосуванням дефляційних заходів, більш жорстокого стримування грошової маси в межах встановлених орієнтирів.

Конкурентне стимулювання виробництва включає заходи як з прямого стимулювання підприємств шляхом значного зниження податків, так і непряме стимулювання заощаджень для населення (зниження податків з населення). Разом з тим стали застосовуватись заходи, які стимулюють ринкову конкуренцію та знижують її вплив на ціни та спіраль “ціни – заробітна плата”. Наприклад, в США адміністрація Рейгана відмовилась від державної підтримки таких малорентабельних галузей, як чорна металургія, що викликало хвилю злиття великих компаній. В результаті різко зросла конкуренція, яка сприяла зменшенню інфляції до “повзучих” розмірів, а також послабленню інфляційної спіралі “ціни – заробітна плата”.

Особливою формою боротьби з інфляцією, яку використовували деякі країни (Польща, Ізраїль) при галопуючій інфляції, є “шокова терапія”. Суть її полягає в стимулюванні розвитку ринкових відносин, вільному ціноутворенні, відмові від регулювання цін і, як результат, в зниженні (на початковому етапі) життєвого рівня населення. Але як показала практика при правильному підході шокова терапія виправдовує себе.

Особливості інфляційних процесів в Україні, Росії та інших країнах СНД передбачають спеціальні підходи до здійснення ефективної антиінфляційної політики.

В зв’язку з цим необхідно здійснювати:

    - розробку та втілення в життя комплексних державних програм розвитку економіки, в першу чергу галузей і підприємств, які сприяють становленню конкурентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва;

    - проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої мережі економічної інформації для підприємств;

    - посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здатні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення;

    - зміну структури виробничих фондів з метою розширення виробництва товарів народного споживання, тобто створення умов для переливу капіталу з однієї до іншої галузі суспільного виробництва;

    - стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків та обмеження покриття дефіциту коштів за рахунок банківського кредиту;

    - вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюючій ролі податків;

    - створення умов для припинення імпорту інфляції. З цією метою забезпечити перетворення закордонних доларових запасів у товари виробничого призначення, які, потрапивши у нашу країну, були б в змозі пожвавити інвестиційний процес;

    - підвищення ефективності грошово-кредитної політики, яка повинна забезпечити тісний взаємозв’язок усіх елементів ринкового механізму товарно-грошових відносин.

Таким чином, мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб встановити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного господарства. Важливим завданням в боротьбі з інфляцією є подолання економічного спаду, кризи неплатежів, зниження інвестиційної активності, формування стабільної ринкової інфраструктури. Оздоровлення економіки пов’язане з підтримкою пріоритетних галузей народного господарства, стимулюванням експорту продукції, виваженою протекціоністською політикою і валютною політикою, що сприяє вирішенню питань конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Велике значення в антиінфляційній політиці має структурна перебудова економіки і пристосування її до потреб ринку за рахунок демонополізації і регулювання діяльності існуючих монополій, стимулювання конкуренції у виробництві та сфері послуг тощо.