Інтелектуальна власність

 

3.5 Охорона  прав на об'єкти інтелектуальної  власності за кордоном

1. Охорона прав на об'єкти промислової власності

 

Законодавство України, як і будь-якої іншої країни, регулює відносини  у сфері промислової власності  тільки своєї країни. Тому патент, отриманий  в Україні, мас сипу тільки на території  України. Якщо ж заявник хоче одержати правову охорону в інших країнах, він повинен одержати її у кожній з цих країн.

Для того щоб  полегшити одержання правової охорони  об'єктів промислової власності  своїм громадянам і юридичним  особам у зарубіжних країнах, у 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності і створили Міжнародний Союз по охороні промислової власності. На сьогодні учасниками цієї конвенції є понад 130 країн. Конвенція встановлює положення, що відносяться до винаходів, торговельних марок, промислових зразків, фірмових найменувань, найменувань місць походження й указівок походження, а також до несумлінної конкуренції. Після підписання у 1883 р. Паризька конвенція час від часу переглядалася. Кожна з конференцій з перегляду, починаючи з Брюссельської конференції у 1900 р., закінчувалася прийняттям Акту перегляду Паризької конвенції.

Будь-який громадянин України має право запатентувати  винахід, корисну модель, промисловий  зразок в інших країнах. Для цього  до подачі заявки на одержання охоронного документа за кордоном заявник зобов'язаний подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності та інформувати його про свій намір здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не надійде заборона на патентування, то заявка може бути подана у відповідний орган відповідної держави. При цьому, якщо патентування винаходу здійснюється за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка теж подається до Державного департаменту інтелектуальної власності. Патентування за кордоном здійснюється, як правило, через посередника -патентного повіреного України.

Громадяни України також мають право  зареєструвати торговельну марку за кордоном. При реєстрації торговельної марки за кордоном відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків однією з умов є подача заявки через власне національне патентне відомство.

При патентуванні за кордоном слід додержуватися норм міжнародних угод у сфері промислової власності, до яких приєдналася Україна.

 

3.5.2 Охорона прав на об'єкти  авторського права і суміжних прав

 

Охорона авторських прав за кордоном здійснюється відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), до якої приєдналася Україна. В основу Бернської конвенції покладено три принципи.

Принцип національного режиму полягає в  тому, що твори, створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших країнах-учасницях таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх громадян.

Принцип автоматичної охорони означає, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов реєстрації тощо.

Принцип незалежності охорони полягає в  тому, що охорона надається в країнах-учасницях  незалежно від наявності охорони  в країнах походження твору.

Міжнародно-правова  охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської конвенції 1961 року. За цією Конвенцією охороняються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без згоди виконавця), права виробників фонограм (дозволяти чи забороняти відтворення фонограм, а також увезення та розповсюдження примірників без їхнього дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію й відтворення їхніх програм).

Основним принципом  Римської конвенції є принцип  національного режиму. Так, виконання  охороняється за національним режимом  країни-члена, якщо воно мало місце  в іншій країні, що домовляється. Охорона фонограми надається  за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської конвенції.

Якщо міжнародним  договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила охорони, ніж ті, котрі містяться в Законі України "Про авторське право і суміжні права", то застосовуються норми міжнародного договору.

4 Економіка інтелектуальної власності

4.1 Права  на об'єкти інтелектуальної власності як товар

4.1.1 Особливості  права інтелектуальної власності  як товару

 

Товар - це продукт  праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначна ціна. Відповідно до Закону України "Про оцінку май-м,і, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ...". Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і можуть мати ціну.

До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться:

а) корисність;

б) рідкість - властивість, протилежна загальнодоступності;

в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

Корисність  розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт  інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати  товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт у товар.

Рідкість для  об'єктів інтелектуальної власності  реалізується ідеально тому, що за визначенням  об'єкт інтелектуальної власності  повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів, звичайно, майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю  товару - універсальністю -тісно пов'язана  його оборотоспроможність, що припускає  відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

За принципом "відокремлюваності" права інтелектуальної  власності можна поділити на три групи:

а) права, що відокремлюються як від індивідуума, 
так і від підприємства;

б) права, що не відокремлюються від індивідуума;

г) права, що не відокремлюються від підприємства.

До першої групи  відносяться права на об'єкти права  інтелектуальної власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори літератури й мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.

До невідокремлюваної  від індивідуума інтелектуальної  власності відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей тощо, які  зайняті розробленням об'єктів інтелектуальної власності. У сукупності - це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія -людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні.

Від підприємства не можна відокремити: системи й  методи функціонування, що розроблені як складові частини діючого підприємства; наявність підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо.

З цієї причини  невідокремлювані від індивідуума  чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (передаватися) разом із підприємством чи індивідуумом. Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом із його якостями.

 

4.1.2 Інтелектуальна  власність як нематеріальний  актив

 

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно й оборотні кошти, а також із нематеріальних активів - в основному прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, організаційними й іншими перевагами й пільгами: податковими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмінними  ознаками нематеріальних активів є:

• відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;
• відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;
• тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);
• відсутність відходів;
• багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;
• підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

В Україні основними  нормативно-правовими актами, що регулюють  правовідносини, які стосуються нематеріальних активів, є: Закон України "Про  оподаткування прибутку підприємства" (1997 р.); "Положення про організацію  бухгалтерського обліку й звітності в Україні", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250; "Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджені наказом Міністерства економіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за № 750/4043).

Права на об'єкти інтелектуальної  власності стають нематеріальними  активами після того, як вони будуть поставлені на бухгалтерський облік. Для  цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: установити ціну прав і  термін їх, служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з установленим терміном служби та ОІВ із невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний  термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого  терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України "Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена ймовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.

Установлений  термін служби характерний для більшості  прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума й підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.

Відзначимо, що без установлення терміну дії  стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної  власності, а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною й відповідальною.

 

 

4.2 Комерціалізація  прав на об'єкти інтелектуальної  власності

4.2.1 Мета й основні способи комерціалізації

 

Метою комерціалізації  є отримання прибутку за рахунок  використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності -це взаємовигідні (комерційні) дії  всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Основними способами  комерціалізації об'єктів права  інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної 
власності у власному виробництві;