Інтелектуальна власність

внесення прав на об'єкти права інтелектуальної  власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Для практичного  здійснення вказаних шляхів комерціалізації  необхідно також знати, як розрахувати  вартість прав на об'єкт інтелектуальної  власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

Схематично  способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 5.

 

4.2.2 Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві

 

Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишиться у правовласника ОІВ.

Рис. 5 Основні  способи комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності

Оскільки обсяг  виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від  її реалізації, може у багато разів  перевищувати вартість прав на ОІВ  у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей  спосіб комерціалізації пов'язаний зі значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

 

4.2.3 Внесення  інтелектуальної власності до  статутного капіталу підприємства

 

Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" (1991) передбачена можливість використання нематеріальних активів (у тому числі ОІВ) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

- сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

- амортизувати  інтелектуальну власність у статутному  капіталі і замінити її реальними  коштами, включаючи амортизаційні  відрахування на собівартість  продукції, тобто капіталізувати  інтелектуальну власність;

- авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість "живих грошей" надає також:

- право на  отримання частки прибутку (дивідендів);

- право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління;

- право на  отримання ліквідаційної квоти  у разі ліквідації підприємства  тощо.

 

4.2.4 Передача  прав на об'єкти інтелектуальної власності

 

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у  власному виробництві чи розпочати  новий бізнес або створити спільне  підприємство, він може передати повністю або частково права власності  на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Майнові права  на об'єкт права інтелектуальної  власності є сукупністю права  володіти, користуватися й розпоряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого  проводиться через договір купівлі-продажу  як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі і права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше  передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче, або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію, переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії - це шлях упровадження технології на ринку без продажу товарної продукції, Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або  продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

У залежності від  обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром  іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

Невиключна  ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

За ліцензійним  договором завжди передбачається виплата  певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

Роялті - вид  платежів, який платить ліцензіат  ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний  платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої у договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату  ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва  та збуту ліцензійної продукції  з подальшою виплатою залишку  розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні - це договір комерційної концесії). Правовласник дозволяє іншій особі використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються  на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг буде не нижчої якості товарів і послуг, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою  формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є  лізинг. За договором лізингу передається  різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні  винаходів і захищені патентами. Тобто разом із технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності;

Вибір такої  форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати й розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

 

4.3 Оцінка  вартості прав на об'єкти інтелектуальної  власності

4.3.1 Цілі  оцінки прав

 

Вартість є  однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно  до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1 ... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

• оподатковуваної бази майна підприємств;
• вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору чи договору про їхню переуступку;
• вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;
• розміру компенсації, що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Необхідність  оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності виникає також при постановці їх на

бухгалтерський  облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання  кредиту, банкрутстві підприємства тощо.

 

4.3.2 Підходи  до оцінки

 

Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи: підходи, методи й методики. Підходи дають принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості, Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної  власності у конкретному випадку  їхнього використання є досить складною процедурою й у кожному випадку  вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає  використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості й корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу  ціну", тобто таку ціну, за яку  продавець, який володіє інформацією  про ринкову вартість аналогічних  об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єкті!, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності Топ і о ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта Інтелектуальної  власності, якщо такий само доход  можна одержати будь-яким іншим способом.

Суть підходу  полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може приносити використання даного ОІВ у майбутньому.

Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки застосовують два основних прийоми - дисконтування й капіталізації  доходу.

 

4.3.3 Методи оцінки

 

У рамках кожного  підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами  й методами оцінки представлений  у табл. 2. Перелік наведених методів  не є вичерпним.

Метод прямого  відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунту і сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на серсдньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації Меч од

прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Таблиця 2

Зв'язок між  підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної  власності та методами оцінки