Оцінка та підвищення конкурентоспроможності продукції

Показник, який виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізуємої продукції по відношенню до товару-конкуренту.

Конкурентоспроможність  будь-якої продукції може бути визначена  тільки в результаті порівняння, і  тому являється відносним показником.

Конкурентоспроможність  визначається сукупністю властивостей цієї продукції, які входять в склад її якості та важливих для споживача, визначають затрати споживача при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції. Загальна схема оцінки конкурентоспроможності представлена на рис. 1.1      

 

 

Вивчення ринку

Збір даних о конкурентах

Потреби потенціальних покупців

Формулювання  вимог до вибору

 

Аналіз ціни споживання

Визначення  переліку параметрів які підлягають оцінці

 

Економічні параметри

Технічні параметри

Нормативні параметри

 

Визначення  одиничних показників по економічним параметрам

Визначення  одиничних показників по технічним  параметрам

Визначення  одиничних показників по нормативним  параметрам

 

Визначення  групового показника конку-рентоспроможності  по економічним параметрам

Визначення  групового показника конкуренто-спроможності по  технічним  параметрам

Визначення  групового показника конку-рентоспроможності  по нормативним параметрам

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності

Розробка  мы по підвищенню конкурентоспроможності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1 – Схема конкурентоспроможності товара

 

1. Оцінка конкурентоспроможності починається з визначення мети дослідження:

- якщо необхідно визначити положення даного товару серед аналогічних, буде достатньо провести їх пряме порівняння по найважливішим параметрам;

- якщо метою дослідження являється оцінка перспектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі повинна використовуватися інформація, яка включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок в перспективі, а також відомості про зміни діючих в країні стандартів і законодавства, динаміки споживчого спросу. Незалежно від цілей дослідження, основою оцінки конкурентоспроможності являється вивчення ринкових умов, яке повинно проводиться постійно, як до початку розробки нової продукції, так і в ході її реалізації. Задача полягає в необхідності виділення тієї групи факторів, які впливають на формування попиту в певному секторі ринку:

- розглядаються зміни у вимогах постійних заказчиків продукції;

- аналізуються напрямки розвитку аналогічних розробок;

- розглядаються сфери можливого використання продукції;

- аналізується круг постійних покупців;

2. На основі вивчення ринку та вимог покупців обирається продукція, по якій буде проводитися аналіз чи формуватися вимоги до майбутнього виробу, а далі визначається номенклатура параметрів, які приймають участь в оцінюванні [3].

При аналізі повинні використовуватися  ті ж самі критерії, якими оперує споживач, обираючи товар.

3. По кожній з груп параметрів проводиться порівняння, яке показує наскільки ці параметри близькі до відповідного параметру потреби.

Аналіз конкурентоспроможності починається  з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один із них не відповідає рівню, який передбачений нормативними нормами та стандартами, то подальша оцінка конкурентоспроможності продукції не має сенсу, незалежно від результату порівняння по іншим параметрам.

4. На наступному етапі проводиться підрахунок групових показників, які в кількісній формі виражають відмінність між аналізуємою продукцією та потребою по даній групі параметрів та дозволяє судити про ступінь задоволення потреби по цій групі.

Розраховується інтегральний показник, який використовується для оцінювання конкурентоспроможності аналізуємої  продукції по всіх розглядаємих групах параметрів в цілому.

В результаті оцінювання конкурентоспроможності використовуються для вироблення висновку про неї, а також  - для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції для вирішення ринкових задач.

Однак, факт високої конкурентоспроможності самого виробу являється лише необхідною умовою реалізації цього виробу на ринку в заданих об’ємах. Необхідно також враховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини між країнами і т.д.

В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті наступні рішення:[6]

- зміна складу , структури матеріалів , які використовуються (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів чи конструкції продукції;

- зміна порядку проектування продукції;

-зміна технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контроля якості виготовлення, упаковки, зберігання, транспортировки, монтажу;

- зміна цін на продукцію, цін на послуги, по обслуговуванню та ремонту, цін на запасні частини;

- зміна порядку реалізації продукції на ринку;

- зміна структури та розміру інвестицій в розробку, виробництво та збут продукції;

- зміна структури та об”ємів коопераційних поставок при виробництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників;

- зміна системи стимулювання постачальників;

- зміна структури імпорту і видів імпортуємої продукції.

 

1.3. Фактори, які впливають на конкурентоспроможність підприємства

 

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним.Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу  підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.[15].

Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В ряді вітчизняних та зарубіжних робіт пропонується виходити із так званого циклу конкурентної перваги фірми –КПФ (рис. 1.2)

 

  КПФ

 

 

 

                    ЧАС

Зародження  Прискорення    Уповільнення     Зрілість     Спад

 

Рисунок 1.2 - Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства

 

Зі схеми ми бачимо, що на кожному  етапі стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в так звану зрілість, тобто стає незмінною, то рахується , що настав момент для проведення перетворень. Але при такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, які відбуваються в параметррах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно віслідковувати зміни кожного фактора. Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

Внутрішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться наступні:[4]

 1.Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

2.Господарська коньюктура, що складається. Вона включає коньюктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3.Розвиток родинних та підтримуючих  галузей. В даному випадку мова  йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої  переробки), нових матеріалів та  джерел енергії. Їх впровадження  у виробництво підвищує науковий та виробничий портенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони включають  ріст попиту на товари, що виробляються  підприємством, його стабільність  і дозволяють підприємству отримувати  високий прибуток , а також закріпити  своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До внутрішніх факторів відносяться наступні:

1.Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

2.Система технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3.Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність  її перероблення та величина  відходів серьйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із використовуємої сировини( це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

4.Збут продукції: його об”єм  та витрати реалізації. Цей фактор  серйозно впливає на підвищення  конкурентоспроможності підприємства: можна добитися непоганих результатів  в виробництві, випускаючи  продукцію  вищої якості і відносно невисокої  собівартості, але все  буде зведене на- нівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об”ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться , з однієї сторони, на основі формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової політики і т. п. , а з іншої – шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам [5].

Визначивши середовище, в якому воно буде працювати, підприємству необхідно перейти до установлення своєї ролі, положення на ринку. Тут важливо виходити із максималізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

До форм та методів максимілізації внутрішніх можливостей основі проведення технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання на “ноу-хау” в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукцїї, по-друге, на забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в срок.

Прагнучи до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство повинно забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно найти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі технологічні та економічні умови пропозиції.

 

РОЗДІЛ 2

 

 Характеристика суб’єкта господарювання ЗАТ «Харківський плитковий завод»

 

2.1. Історія створення  Харківського плиткового заводу

 

Харківський плитковий завод був зпроектований Українським науково-дослідницьким інститутом в 1936 році.

До початку Великої Вітчизняної  Війни 1941-1945 рр. будівництво заводу було майже завершено, але запуск виробництва не відбувся. У продовж війни завод був майже зруйновано.

Після закінчення війни були розпочаті  відновлювальні роботи, і завод було запущено до експлуатації в 1946 році. В  цей час на заводі вироблялися керамічні плитки для підлоги, санітарно-технічний фаянс, ізолятори, лакофарбні матеріали.

З 1948 року Харківський плитковий  завод переводиться на виробництво  облицювальної плитки для споруд міста Москви.

В період з 1951 по 1956 роки на підприємстві були створені потужності по виробництву метлахских і облицювальних плиток, і вже у 1956 році випускалося 2,5 млн. м² плиток для підлоги і 1,1 млн. м² плиток для внутрішнього облицювання.

На заводі були освоєні технології виробництва фасадних гладких і рел’єфних плиток.

В період з 1976 по 1981 роки на заводі була зроблена реконструкція виробництва  облицювальних плиток для підлоги, установлено шість поточно-конвеєрних ліній з продуктивністю 800 тис. м² на рік.

В період з 1983 по 1988 роки була зроблена реконструкція виробництва облицювальних плиток із впровадженням поточно-конвеєрних ліній з проектною потужністю 1 млн. м² на рік.

В радянському союзі Україна  була одним із центрів у виробництві керамічної плитки. Сумарно тут випускалося в рік близько 30 млн. м продукції, в тому числі 11 млн. м - для зовнішніх робіт, 10 млн. м - для полів 9 млн. м - плитки для облицювання зовнішніх стін. Головних провідників було 3 – Харківський, Слов’янський, Львівський керамічні заводи. На них вироблялось в загальному близько 10 млн. м облицювальної плитки і 12 млн. м плитки для полу за рік. До 60% виробленого вивозилося в Росію та інші союзні республіки.