Операції лізингу у ринковій економіці України, проблеми та перспективи розвитку

Рис. 3. Динаміка кількості укладених нових договорів фінансового лізингу в Україні протягом 2007-2011 рр. [6, 9]

 

Починаючи з І кварталу 2008 р., відбувалося зниження кількості укладе-них  договорів,  що  можна  пояснити  ускладненням  доступу  лізингодавців  до ринків капіталу. Це змусило останніх більш скрупульозно підходити до аналізу потенційних лізингоотримувачів і фінансувати лише найприбутковіші проекти.

Докладніше  проаналізуємо  структуру  договорів  фінансового  лізингу за  термінами  та напрямами  вкладень. Як видно  з рис. 4, криза вплинула  також на терміни укладення договорів лізингу. Якщо у 2007 р. в країні переважали договори лізингу від 5-ти до 10 років (52,79 %), то у 2009 р. їхня частка зменшилася до 37,38 % або ж на 15,41 %. Починаючи з 2009 р. частка договорів від 5-ти до 10-ти років почала зростати і станом на 01.10.2011 р. становила 47,99 %.

Рис. 4. Динаміка структури договорів лізингу за строком дії в Україні протягом

2007-2011 рр. [6, 9]

 

Отже, довгострокові договори знову переважають в структурі договорів  фінансово  лізингу,  що  може  свідчити  про  появу  прибуткових  інвести-ційних проектів, які потребують лізингового фінансування. Проте негативні тенденції також відбуваються у структурі договорів фінансового лізингу протягом останніх п'яти років: питома вага договорів фінансового лізингу терміном до двох  років  зросла  вдвічі  і  станом на 01.10.2011 р.  становить 6,83 %, тоді  ж  як  питома  вага  договорів  фінансового  лізингу  строком  від 10 років зменшилася від 4,69 % до 2,26 % за аналізований період.

Найбільшу  частку  в  структурі  лізингових  договорів  займає  лізинг транспорту (рис. 5), що зумовлено високою ліквідністю цього майна, а також добре розвиненим його вторинним ринком. Також спостерігаємо значну частку договорів сільськогосподарської техніки та обладнання, що можна аргументувати  зростанням  привабливості  аграрного  бізнесу  для  фінансових структур  завдяки  збільшенню його прибутковості. Відповідно серед договорів фінансового лізингу переважають договори в галузі транспорту, сільського  господарства,  будівництва  та  сфери  послуг (рис. 6). Ця  структурованість договорів фінансового лізингу свідчать про те, що за рахунок лізингу відбувається оновлення основних засобів у тих галузях, які найбільше цього потребують. Зокрема, станом на 01.01.2011 р. стан зносу основних засобів у сферах  економіки  є  таким:  сільське  господарство –  41 %,  будівельна  галузь – 50 %, транспортна галузь – 94 %, промисловість – 63 %, освіта – 62,5 % [10].

Рис. 5. Динаміка структури договорів фінансового лізингу за предметами

лізингу в Україні  протягом 2007-2011 рр., % [6, 9]

Рис. 6. Динаміка вартісного розподілу договорів фінансового лізингу за галузями економіки в Україні протягом 2007-2011 рр., % [5, 6]

 

Інформаційна  складова  інфраструктури  ринку лізингу містить спеціалізовані та інформаційні видання, які висвітлюють проблеми з організації та розвитку лізингу в Україні та світі. Мета  інформаційної складової полягає у формуванні  системи  оперативного  отримання даних про поточний  стан  лізингу в Україні, галузеву спеціалізацію об'єктів лізингу; тенденції його розвитку та ефективне поєднання на цій основі  інтересів усіх суб'єктів лізингового бізнесу. На сучасному етапі розвитку лізингу в Україні формується лізингова структурна індустрія за допомогою українського об'єднання лізинго-давців та Всеукраїнської Асоціації лізингу "Укрлізинг", функціонує інформаційний проект "Лізинг Україна" для лізингових компаній України та  їх послуг.  Тобто  лізингова  індустрія  стає  визнаним  фінансовим  і  інвестиційним інструментом та поширюється у різні сфери економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Проблеми розвитку та комплекс заходів, щодо покращення стану лізингових операцій в Україні.

Показники показують, що найбільший  гальмівний вплив на розвиток  ринку  лізингових  послуг в Україні справляють  чинники правового, фінансово-економічного, організаційного та  соціального характеру. 

Серед чинників правового характеру варто виділити недосконалість  законодавчого забезпечення, розбіжність у тлумаченні категоріального  апарату в законодавчих документах, неузгодженість вітчизняного законодавства  з  міжнародними  нормами  законодавства з питань лізингу.

Різні  підходи  до  визначення  поняття “лізинг” в економічній літературі та законодавчих  документах  призводять до неефективного використання  його  на  практиці.  Існує ряд відмінностей між  визначеннями лізингу з погляду оподаткування та в аспекті здійснення правового регулювання майнових відносин,  що  виникають на  підставі  укладення договору лізингу.

Введений  у  дію з 01.01.2004 р.  Закон України “Про  фінансовий  лізинг” визначив лише  правові  норми для операцій  з фінансового лізингу. Угоди з оперативного лізингу нині  трактуються  як  оренда, що  не  відповідає природі лізингу та призводить до певних ускладнень у податковому обліку.  Законодавча  невизначеність  операцій  з  оперативного лізингу дає можливість деяким держслужбовцям прирівнювати такі операції  до операцій з фінансового лізингу, що негативно  відображається  на  загальному фінансовому стані лізингових  компаній.  Це  можна пояснити  відмінністю  обліку  операцій  при фінансовому та оперативному лізингу – різні періоди віднесення платежів за договорами на валові доходи та різні підходи до оподаткування [11].

Згідно  із Законом України “Про фінансовий лізинг”, після закінчення дії фінансового лізингу предмет лізингу однозначно  підлягає  поверненню  лізингодавцю, тобто лізингоодержувач  усе одно  змушений повернути предмет лізингу після  сплати  лізингових платежів.

Гальмівним чинником є дискримінаційні положення щодо  національного  виробника. Так,  у  З-ні  України “Про  фінансовий  лізинг”  зазначено, що обладнання, яке іноземний виробник може постачати українському споживачу  напряму, український виробник зобов’язаний надавати через посередника [12].

Розвиток  ринку  лізингових  послуг  стримується  через  відсутність  державних  програм стимулювання використання лізингу як джерела оновлення основних фондів та несформованість на  загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку лізингу.

Проблеми фінансового характеру справляють найбільший  вплив на  формування ефективного ринку лізингових послуг. Більшість лізингових  угод  передбачає авансовий платіж, середня величина якого становить 20% від вартості предмета лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит, до того ж вимагається додаткове забезпечення,  крім самого предмета лізингу.

Існують  законодавчі “пробіли”, що стосуються оподаткування ПДВ та внесків до Пенсійного фонду, а платежі за договором часто прив’язані до досить нестабільних курсів долара  або  євро. Для  пересічних  громадян невигідність лізингу посилюється тим фактом, що  частина лізингової  комісії обкладається  ПДВ.  Саме  тому  лізингові  компанії орієнтуються  на  клієнтів,  які  є юридичними особами та платниками цього податку [13].

Варто  відзначити  ряд  проблем,  які  виникають при  кредитуванні банками лізингодавців:

–  короткостроковий  характер  банківських кредитів;

–  недостатня  кількість  платоспроможних  лізингоодержувачів;

–  значні ризики несвоєчасної плати за користування майном;

–  високі ставки  за  кредитні ресурси  комерційних банків.

Важливими є й такі чинники, що стримують активізацію лізингових відносин в Україні [14]:

–  брак  стартового  капіталу  в  лізингових компаній для фінансування своїх послуг;

–  відсутність  податкових  пільг при здійсненні фінансування лізингових операцій;

–  нестабільна економічна ситуація в країн як  головна причина коротко терміновості дії укладених угод;

–  недостатня фінансова  стійкість  лізингодавців;

–  неефективні ставки амортизаційних відрахувань по предметах лізингу;

–  низький  попит  на  товари  вітчизняного виробництва.

Серед  проблем  організаційного  характеру відзначимо такі:

–  обмеженість доступу до лізингового ринку підприємств – виробників об’єктів лізингу;

–  незначні терміни  дії лізингових угод;

–  слабкий  розвиток  інфраструктури  ринку та відсутність  інформації й реклами щодо лізингових послуг;

–  виражена тенденція ринку лізингу до залежності від імпорту;

–  відсутність  саморегулювання  на  ринку лізингових послуг;

–  відсутність  єдиної  та  комплексної  системи автоматизації проведення лізингових операцій;

–  нерозвинутість  інфраструктури  ринку лізингових операцій;

–  відсутність вторинного ринку для довгострокових активів.

Соціально-психологічні  проблеми  полягають у такому:

– через нерозуміння суті та переваг лізингу потенційні лізингоодержувачі морально  не  готові  до  використання  цієї  нової форми  фінансування  капітальних  вкладень, способу активізації збуту тощо;

–  небажання  платити  за  ризики,  які  виникають при здійсненні лізингової діяльності;

–  недостатність кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та  низький рівень  обізнаності з питань лізингу серед  представників малого та середнього бізнесу;

–  відсутність  у  вищих  навчальних  закладах навчальних програм щодо підготовки спеціалістів з питань лізингу.

Однією з проблем  є відсутність повної та достовірної  інформації  про платоспроможність потенційних клієнтів – лізингоодержувачів. Хоча в Україні з 2005 р.  вже  працюють три кредитні  бюро, але  процес отримання кредитної історії досить ускладнений.

Можна виділити такий комплекс заходів, спрямований на усунення  проблем, які гальмують розвиток ринку лізингових  послуг  в  Україні,  тобто проблем правового, фінансово-економічного, організаційного та соціального характеру:

–  удосконалення  цивільного та фінансового зак-ства з питань лізингу;

–  інтеграція  національного  законодавства в міжнародне;

–  надання  податкових  пільг щодо  операцій з міжнародного лізингу для ввезення на  територію  України  високотехнологічного устаткування;

–  розроблення державної програми  підтримки лізингу,  яка б  передбачала  залучення  банківського  сектора  до розвитку лізингових послуг;

–  поліпшення  структури  джерел  фінансування  лізингових  операцій,  створення умов  для  запровадження механізму  рефінансування  портфелів  лізингових угод;

– організація при обласних  лізингових центрах відділів з формування бази даних  про  попит  і  пропозицію  на  обладнання й устаткування;

– запобігання монополізації та створення умов для розвитку  добросовісної конкуренції на ринку лізингу, забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку лізингових послуг;

– розширення  кількості компаній,  які займатимуться фінансуванням  саме фізичних осіб;

– реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій – запровадження прискореної норми  амортизації  для  об’єктів  лізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні  прибутку  підприємств,  застосування спрощеної процедури повернення майна;

– зниження вартості кредитних ресурсів, нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди;

–  створення  більш розвинутої  інвестиційної  інфраструктури ринку лізингових послуг, що включала б підготовку кваліфікованих  кадрів,  інформаційне  висвітлення наданих послуг.

 

5. Методи розрахунку вартості користування лізингом і схема його погашення.

Фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості по них може здійснюватися за допомогою  різноманітних схем. Лізингоотримувач та лізингодавець обирають найбільш зручний по строку та розмірам платежів графік платежів. При цьому є два основні критерії, за яких обрані умови та схема платежів будуть задовольняти обидві сторони і лізинговий контракт буде укладено:

– розмір лізингових платежів повинен забезпечити лізинговій компанії прибуток не нижче середньої норми прибутку на  вкладений капітал та покриття всіх витрат, пов'язаних з виконанням та обслуговуванням контракту;

– ціна лізингу для лізингоотримувача не повинна бути вище за ціну банківського кредиту на придбання відповідного майна

Методи розрахунку лізингових платежів базуються на теорії зміни вартості грошей у часі. Для всіх схем розрахунків основною вимогою є рівність теперішньої вартості всіх лізингових платежів та вартості майна, яке пропонується у лізинг. Згідно з загальноприйнятим принципом вартості грошей у часі, мати певну кількість грошей сьогодні завжди краще ніж мати їх завтра. Це пояснюється дією декількох основних факторів:

– інфляція (з часом, внаслідок загального подорожчання товарів, гроші знецінюються);

– ризик (невизначеність майбутнього збільшує цінність грошей, що є в наявності: сьогодні гривня на рахунку вже є, а чи буде вона там завтра, – ще питання);