Перспективи групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай)

Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки  таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікрорівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності, традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.

1.2. Форми міжнародної  економічної інтеграції: особливості  та характерні риси

Процеси міжнародної економічної  інтеграції активізувались у другій половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємодії її відтворювальних суб'єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні економічна інтеграція базується на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростанні міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), які набирають форми міждержавних угод, погоджених з національними стратегіями економічного і політичного розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція носить регіональний характер. Вона об'єднує переважно сусідні, територіальне близько розташовані країни. Але інтеграційним об'єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних господарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто ступені інтегрованості національних економік.

У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні  зрушення в економіці: зменшуються  трансакційні витрати і прискорюються  темпи взаємної торгівлі; зростаюча  конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Інтеграційні об'єднання розрізняються  за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості.

Таблиця 1.1

Основні форми міжнародної економічної  інтеграції

Джерело: Міжнародна економіка: Підручник/ А. П. Румянцев, Г. Н. Клименко, В .В. Рокочата та ін..; За ред.. А. П. Румянцева. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – стор. 25

Наближення країн одна до одної починається з підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється. Преференційними є угоди про співробітництво і партнерство між ЄС і країнами колишнього СРСР (1992 р.).

Першою формою інтеграції є зона вільної торгівлі, що передбачає створення  пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна  відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів. Прикладом може слугувати Європейська асоціація вільної торгівлі (1958—1969 рр.), НАФТА — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (1994 р.), Балтійська зона вільної торгівлі (1993р.), Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (1992 р.). [.[12, c. 381]]

Другим, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він являє собою узгоджену відміну групою країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами і послугами, повну свободу пересування їх всередині регіону. Але при цьому СОТ уважно слідкує за недопущенням створення додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами — членами СОТ. Прикладами митних союзів є Бенілюкс (з 1948 р.), Митний союз Білорусі та Російської Федерації. Митний союз передбачає створення системи міждержавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики.

Третім, більш високим рівнем інтеграції, є спільний ринок, при якому країни, що інтегруються, домовляються про  свободу руху не тільки товарів, послуг, а й факторів виробництва —  капіталу, робочої сили. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ, 1973 р.), на стадії практичної реалізації перебуває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР, 1991 р.). [12, c. 383]]

На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз (1993 р.), Союз арабського Магрибу (1989 р.), Західноафриканський економічний і валютний союз (1994 р.), Співдружність незалежних держав — СНД (1992 р.).

Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передачу національними урядами наднаціональним  органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це суто теоретична форма.

Економічна інтеграція починається  з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об'єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення. Крім інтеграції відбуваються й зворотні процеси — дезінтеграція (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ КРАЇН БРІК

2.1. Економічне положення Бразилії

У період початку 90-х років в Бразилії спостерігалася дуже висока інфляція й іноземні інвестори боялися вкладати кошти в національну економіку. Але із введенням у країні строгої грошової політики країна поправила своє положення: ріст цін на споживчі товари в 1998 р. склав 2% проти 1000% в 1994 р. Але теж час ріст ВВП скоротився з 5,7 відсотків в 1994 р. до 3% в 1997 р. через більше тверду кредитну політику. [22]

В 1998р. економіка країни зштовхнулася із серйозним випробуванням: всесвітня фінансова криза привела до відтоку інвестицій із країни. Приблизно 30 млрд. доларів пішло на серпень і вересень 1998 р. Найбільш серйозним наслідком для Бразилії, після російської відмови виплат по боргах, стало ухвалення рішення про зраду процентної річної ставки (вона досягла 50%).

Після коректування податкової програми й прийняття  нових принципів структурних  перетворень, Міжнародний Валютний Фонд видав кредити країні в розмірі 41,5 млрд. доларів. У січні 1999 р. Центральний Банк Бразилії оголосив про одноразовий 8% девальвації реала й відмові надалі  штучно підтримувати курс національної валюти. Уряд країни сподівалося на початок економічного росту до кінця 1999р. і заявляло про прихильність строгому антиінфляційному курсу. І хоча в 1999р. у країні відбулася валютна криза, економіка країни, незважаючи на це до кінця 1999р. все-таки зросла. Після видачі кредиту МВФ із кінця 1999 р. в економіку країни було вкладено близько 20 млрд. доларів інвестицій. У період з 1995 по 1998 р. спостерігався спад практично у всіх галузях промисловості Бразилії (усього з 7,6% до -2,3%), особливо в машинобудуванні (з 21,4% до -4,1%), енергетиці (з 19,0% до -10,1%) і транспортних перевезеннях (з 13,4% до -15,1%). [22]

Але до 2000 року провідні економісти миру відзначали ріст Бразильської економіки. Наприклад, загальне зростання  виробництва (але даним за березень 2001 р.) склав 11,2% від показника січня 2000 р., у той час, як очікували 6,8%. У сполученні з високими показниками виробництва спостерігається переважаючого очікування економістів спад безробіття й дивно великий дефіцит торговельного балансу, зафіксований на початку 2001 року. [22]

Гарячий період економічної активності привів до того, що імпорт почав розвиватися більше швидкими темпами, чим експорт, незважаючи на те, девальвація сприяє підвищенню конкурентоздатності бразильської продукції. За період між січнем і лютим експорт виріс на 13,8% до 8,62 млрд. доларів, у той час, як імпорт - 18,6% до 9,02 млрд. доларів.

Багато говорили про те, що з такими темпами росту  бразильська економіка "перегріється", але країна адаптувалася до економіки, що швидко зростає, саме за рахунок імпорту, а не за рахунок росту цін, як передбачалося раніше. В 2000 р. Центральний Банк понизив основні ставки відсотка з 45% до 15, 25%, у надії на продовження реакції економіки на цикл зниження процентних ставок за останні два роки.

ВВП Бразилії в 2008 р. склав 1,998 трл. доларів. ВВП в 2007 р. склав 1.901млн. доларів. За підсумками 2008 р. зріст ВВП Бразилії залишився на рівні 5,1 %. [26]

Експорт склав  в 2008 р. 197,9 млрд. доларів і складався із залізної руди, кава, сої, апельсинів, автомобілів, літаків, озброєння. Країни експортери: ЄЕС - 28%, Латинська Америка (крім Аргентини) - 28%, США – 14,6%, Аргентина - 13%. Імпорт склав в 2008 р. 173,1 млрд. доларів і складався з нафти-сирцю, машин і встаткування, продуктів харчування. Країни імпортери: ЄЕС - 26 %, США – 14,9%, Аргентина - 13%, Японія - 5%. [26] Однак у наступні роки, Бразилію чекав новий період відверто слабкого економічного розвитку. Уряду Луїса Инасиу Лули Де Силва не вдалося стримати ріст внутрішньої заборгованості, що давно вже перевищує половину ВВП, незважаючи на політику зниження банківських дисконтних ставок. Банківські відсотки, які залучали в Бразилію спекулятивний короткостроковий капітал, залишилися найвищими  у світі й становлять 14,25%. Дотепер ріст економіки стримувалися девальвацією місцевої валюти - реала, курс якого штучно підтримувався на рівні 30% нижче реального стосовно долара США, що, природно стримувало зростання виробництва й робило дорогим експорт.

Темпи розвитку бразильської економіки в наступних роках збережуться на рівні. Тим паче, що у 2016 Ріо-де-Жанейро буде приймати в себе Олімпійські ігри, а це збільшить іноземні інвестиції, потік туристів та загалом покращить міжнародне положення країни.

2.2. Економічне положення  Росії

Росія закінчила 2008 рік ростом ВВП 5,6 %, після 10 років росту, що становить  у середньому 7 % щорічно починаючи  з фінансової кризи 1998. За минулі шість років ріст інвестицій основного капіталу й особистий ріст доходу склали в середньому вище 10 %, але обидва показники росли більш повільно в 2008. Ріст в 2008 стимулювали в значній мірі неходові послуги й внутрішнє виробництво, а не експорт. Протягом  минулого десятиліття бідність і безробіття стійко знизилися, і середній клас продовжує розширюватися. Росія також поліпшила своє міжнародне фінансове становище. Золотовалютні резерви виросли з 12 мільярдів доларів в 1999 майже до 600 мільярдам доларів наприкінці  липня 2008 року, які включають 200 мільярдів доларів двох верховних фондів багатства: запасний фонд, щоб підтримати бюджетні витрати у випадку падіння ціни нафти, і національного фонду добробуту, щоб допомогти фінансувати пенсії й розвиток інфраструктури. Повний зовнішній борг - майже одна третина ВВП. Державний компонент зовнішнього боргу зменшився, але комерційний короткостроковий борг іноземцям підвищився. [25]

Ці позитивні  тенденції почали повністю мінятися в другій половині 2008 року. Стурбованість інвесторів конфліктом Росії-Грузії, проблемами корпоративного керування, і глобальною кредитною кризою у вересні змусила російський фондовий ринок упасти приблизно на 70 %, насамперед  через вимоги додаткового забезпечення, які були важкі для багатьох російських компаній. Глобальна криза також торкнулася банківської системи Росії, що встала перед проблемами ліквідності. Москва відповіла швидко, починаючи на початку жовтня 2008 рятувальний план більш ніж в 200 мільярдів доларів, що з розроблений, щоб збільшити ліквідність у фінансовому секторі, допомогти фірмам повторно фінансувати зовнішній борг, і підтримати фондовий ринок. Уряд також представляв план зниження податків на 20 мільярдів доларів і інші системи підтримки для суспільства й промисловості. [25] Тим часом, 70 % падіння цін на нафту в середині липня підсилило нестійкість у рахунках по зовнішніх розрахунках і федеральному бюджеті. У середині листопада мінідевальвації валюти Центральним банком викликала збільшення відтоку капіталу й заморозила внутрішні кредитні ринки, що приводять до зростаючого безробіття, боргам заробітної плати, і серйозному зниженню виробництва. Золотовалютні резерви спали приблизно до 435 мільярдів доларів до кінця 2008 року, оскільки Центральний банк захищав переоцінений рубль. [25]

На першому році його терміна  президент Медведєв обрисував загалом   багато економічних пріоритетів  для Росії, включаючи  інфраструктуру, що поліпшується, нововведення, інвестиції, і установи; скорочення ролі держави  в економіці; перетворення системи оподатковування й банківського сектора; розвиток одного із самих більших фінансових центрів у світі, борючись із корупцією, і поліпшуючи судову владу. Російський уряд повинне різнобічно розвити економіку далі, оскільки енергія й інша сировина усе ще домінують над російськими доходами від експорту й грошових надходжень у федеральний бюджет. Інфраструктура Росії вимагає більших інвестицій і повинна бути замінена або модернізована, якщо країна хоче досягти всеосяжного економічного росту. Корупція, недостача довіри установам, і пізніше, непевність обмінного курсу й глобальну економічну кризу продовжують розхолоджувати занепокоєння внутрішнього й зовнішнього інвестора. Росія зробила деякі успіхи в побудові верховенства закону, основа сучасної ринкової економіки, але більша робота залишається на судовій реформі. Москва продовжує шукати шляхи вступу у ВТО й зробила деякі успіхи, але її час для входу в організацію продовжує зменшуватися, і атмосфери ведення переговорів негативна через конфлікти із Грузією й глобальною економічною кризою.