Перспективи групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай)

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Октября 2012 в 00:24, курсовая работа

Описание работы

Співпраця між країнами стає все тіснішою, з кожним роком створюється велика кількість нових міжнародних компаній, поширюється і розвивається міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу і технологій, посилюється взаємозалежність національних господарств. Об'єктивна необхідність вимагає поступального включення кожної країни в систему міжнародного розподілу праці, світових інтеграційних процесів.

Содержание работы

ВСТУП ……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ………………………………………………………………………6
1.1.Сутність, передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції……………………………………………………………………6
1.2.Форми міжнародної економічної інтеграції: особливості та характерні риси……………………………………………………………10
РОЗДІЛ ІI. ЕКОНОМІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ КРАЇН БРІК ……………………………………………………………………………………14
2.1. Економічне положення Бразилії……………...……………………14
2.2. Економічне положення Росії...………………………………………16
2.3. Економічне положення Індії……………………………………….18
2.4. Економічне положення Китаю………………………………………20
2.5. Проблеми та перспективи країн БРІК.……………………………24
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………28

Файлы: 1 файл

БРИк.doc

— 171.50 Кб (Скачать файл)

2.3. Економічне положення Індії

В 2007 році ВВП Індії перевищив  оцінку 1 трлн дол., завдяки чому країна ввійшла в клуб країн-трильйонерів, ставши його дванадцятим учасником. Такі дані приводяться в дослідженні, проведеному швейцарським банком Credit Suisse. [21] Подоланню бар'єра сприяло зміцнення національної валюти Індії, рупії, стосовно долара. Однак економіка країни перегріта, а настільки стрімке зміцнення рупії із проти індійських експортерів.

В Індії ж упевнені в продовженні  економічного росту. Так, у квітні 2007 року Центробанк країни оголосив, що в 2006/07 фінансовому році ріст ВВП склав 9,2% і перевищив показник попереднього року (9%). За словами експертів, настільки стрімке збільшення ВВП було досягнуто завдяки рекордним іноземним і національним інвестиціям в економіку країни. [21] Індія була вкрай привабливої для іноземних інвесторів торік. Те, що ВВП країни переборов оцінку в 1 трлн дол., із ще одним індикатором, що буде сприяти залученню інвестицій і в майбутньому. Десятиліттями Індія йшла по економічному шляху, радикально відмінному від обраних такими країнами, як Японія, Південна Корея й Китай. У той час як її конкуренти в Азії робили ставку на виробництво й експорт, Індія зосереджувала сили на внутрішньому ринку й ринку послуг. Розвивалася вона повільніше, ніж сусіди. Але от почалися зміни. Річне зростання виробництва в Індії в цей час становить більше 9 відсотків і доганяє ріст у сфері послуг (10 відсотків). Експорт готових виробів у США росте швидше, ніж у Китаю, хоча за абсолютними показниками він значно нижче. Торік більше двох третин іноземних інвестицій були спрямовані у виробляючі галузі.

Основна причина, по якій Індія незабаром може стати другою економікою у світі, полягає в тому, що багато міжнародних компаній уже передбачають серйозну демографічну кризу, що наступить у Китаєві. Через проведену в країні політики "одна родина - одна дитина" там незабаром виникне дефіцит молодих робочих рук.

За прогнозами  Всесвітньої організації  праці, до 2020 року в Індії буде 116 мільйонів працездатних осіб цього  віку, а в Китаєві - 94 мільйона. [21] Хоча в Індії як і раніше важко займатися бізнесом, деякі транснаціональні компанії зробили на неї більшу ставку в надії покористуватися  зі згаданих глобальних змін. General Motors і Motorola збираються будувати заводи на заході й півдні Індії. Південнокорейська Posco і голландська Mіttal Steel оголосили про плани заснувати потужні металургійні комбінати на сході країни, де індійська компанія Relіance незабаром побудує одну з найбільших у світі електростанцій.

Після того як економіка Індії була нерегульована, темпи її росту прискорилися й досягли 9 відсотків у рік. Дехто тут навіть сподівається наздогнати Китай з його 10 відсотками. [21] Але залишається безліч перешкод, насамперед  слабка інфраструктура. Китай вкладає в будівництво доріг, портів, електростанцій і інших об'єктів інфраструктури в сім разів більше, ніж Індія, і це помітно. Індійські порти із працею справляються з перевалкою  експортних вантажів, що множаться, електрику часто відключають, а ґрунтові дороги збереглися навіть у Бангалоре, індійському центрі програмування. Всепроникаюча корупція гальмує рішення цих проблем. Трудове законодавство Індії перетерпіло небагато змін з моменту його введення відразу після здобуття незалежності в 1947 році. Це також не стимулює компанії наймати працівників, оскільки звільнити їх дуже важко, навіть якщо економіка йде на спад.

Хоч і із запізненням, але дороги й порти в Індії стали упорядковувати. Усього чотири роки тому компанія Sona Koyo Steerіng Systems, що випускає комплектуючі вироби для автомобілів, несла більші витрати на підтримку місячного запасу деталей на випадок затримок з поставками. Зараз компанія шість разів у день поставляє комплектуючі на складальний завод, що перебуває в 13 кілометрах. Дорога займає до години через пробки, але все-таки деталі доставляються.

Незважаючи на ці перешкоди, виробництво  в Індії націлено на подальший ріст. У країні, символом якої був бюрократ за стародавнім письмовим столом, а тепер став програміст, напевно, незабаром головним стане інженер з лептопом у заводському цеху.

2.4. Економічне положення  Китаю

Одним з найбільш значимих подій  у світовій економіці в другій половині минулого століття став вражаючий підйом у Китаєві, пов'язаний з реформами, початими з ініціативи Дэн Сяопіна. За 20 років ВВП КНР виріс в 5 разів, доходи населення - в 4 рази, 270 млн. китайців істотно підвищили свій добробут і зуміли перебороти поріг бідності. [24]

Проте, рівень життя в Китаєві  залишається невисоким: національний доход розраховуючи на душу населення  становить лише 950 дол. у рік. Частка Китаю у світовій торгівлі досягла  показника 1939р. тільки в 1993р. Негативним явищем стало посилення розриву в доходах заможних і незаможних верств населення.

У найближчі 20 років Китай має  реальні шанси для перетворення в друге по економічній моці держава  миру. Рівень життя досягне зареєстрованого  на сучасному етапі для середньостатистичного жителя Республіки Корея або Португалії.

Уряд керується курсом на вивільнення  бізнесу від надмірної опіки  держави, переклад багатьох підприємств  із державного в приватний сектор, створення на базі нині діючих заводів  і фабрик корпорацій, здатних витримати конкуренцію, у тому числі з боку іноземних товаровиробників. Планується зміцнення фінансових ринків поза державною банківською системою, що опинилася в порівняно складному становищі, і їхня переорієнтація на обслуговування господарюючих суб'єктів, найбільшою мірою   кредитування, що заслуговує. Найважливішим напрямком державної економічної політики буде розвиток інфраструктури - авто- і залізничної, а також волоконно-оптичний з тим розрахунком, щоб уперше в історії вилучені частини країни виявилися охопленими загальнонаціональними інфраструктурними мережами, у результаті чого сформувалася єдина економіка з високим ступенем інтегрованості окремих частин.

Уряд уживає зусилля по створенню  нових джерел формування внутрішнього попиту, зокрема  шляхом приватизації житлового фонду. У великих містах 40% населення вже є власниками житла. [24] Уживають заходи щодо розвитку простій і ефективна податкова система, використанню інформаційних технологій для запобігання зловживань у сфері загальнодержавного й місцевого керування, об'єднанню в струнку систему окремих ініціатив у соціальній області, спрямованих на виплату посібників 5 млн. чоловік, що щорічно губить роботу на державних підприємствах, і пенсій.

Великий інтерес у місцевих і  іноземних аналітиків викликає оцінка наслідків реалізації всіх цих планів для національної економіки. Державна статистика не дає надійної бази для точного прогнозування. Дані про економічний ріст, як правило, завишаються. Місцеві влади прагнуть прикрасити положення на підвідомчих територіях. Широко поширені випадки, коли частина продукції китайських підприємств не знаходить збуту й поповнює складські запаси. Проте, таке виробництво регулярно враховується при підрахунку валового продукту. Аналітикам досить складно визначити ступінь завищення ВВП. На думку більшості, торішній його приріст в 8%, імовірно, варто скорегувати убік  зниження на 1-2 процентних пункту.

У випадку дотримання Китаєм зобов'язань  по лінії ВТО й твердої орієнтації його уряду на ринкові реформи  середньорічний приріст ВВП КНР в 2001-2005р. складе 7%, в 2006-2015р. - 9% (позначаться результати реструктуризації), пізніше темпи економічного розвитку сповільняться. ДО 2020р. ВВП КНР повинен збільшитися до 10 трлн. дол. (за курсом долара, зареєстрованому наприкінці  2000р.), тобто економіка Китаю по своїх розмірах стане приблизно такий же, як і американська в цей час. Доходи розраховуючи на  душу населення досягнуть 6700 дол. Якщо перетворення в КНР будуть здійснюватися швидше, ніж передбачається домовленостями із ВТО (зокрема , внаслідок посилення тиску з боку закордонних партнерів), то приріст ВВП може збільшитися в 2006-2015р. до 10% у рік, а обсяг ВВП досягне оцінки в 10 трлн. дол. уже до 2015р.[24]

Традиційно основна частина  іноземного капіталу, вкладеного в  економіку КНР, направляється в експортні галузі. З кінця 70-х років товарообіг Китаю із закордонними країнами виріс із незначної (для настільки великої держави) величини до 475 млрд. дол. в 2000р. [24] Темпи росту світової торгівлі за цей період були набагато меншими. На частку фірм за участю іноземного капіталу в цей час доводиться половина всього експорту із КНР. Іноземні інвестиції сприяли перетворенню Китаю в "величезну експортну машину". Країна й у майбутньому залишиться значним експортером завдяки наявності майже безмежного потенціалу винятково дешевих трудових ресурсів, у тому числі з високим освітнім цензом.

Обробна промисловість Китаю поступово  виходить на передові позиції й стає усе більше капіталомісткою. Дослідники відзначають, що навіть при переході до виробництва усе більше складних промислових виробів (наприклад, до напівпровідникової техніки й до апаратури інформаційно-технічного профілю, по якій Китай зумів стати у світі 3-м найбільшим виробником) КНР не губить своїх переваг по випуску такий щодо дешевої й трудомісткої продукції, як іграшки, текстиль і взуття. За рахунок масштабів виробництва й низкою оплати праці Китай успішно протистоїть іншим азіатським експортерам цих товарів (Індонезії, Республіці Корея й ін.), фактично витісняючи їх зі світового ринку. Стратегія розвитку більшості сусідів Китаю базується на експортній моделі, тому зовнішньоторговельна експансія КНР сприймається ними досить негативно. Більше того, серйозні побоювання виникають і за межами Східної й Південно-Східної Азії, наприклад в Індії й Мексиці. Примітно, що остання з названих країн з більшими застереженнями погодилася із вступом КНР у ВТО, обмовивши її прийом рядом додаткових умов.

На перший погляд, економіка Китаю  є безумовно экспортоорієнтованою. Співвідношення між експортом і  ВВП досягає значної величини - 23%. По обсязі експорту КНР займає 9-і місце у світі. Однак, на думку більшості аналітиків, експортний сектор недостатньо зрісся з вітчизняною економікою. Фірми, повністю або частково перебувають у власності іноземців, поглинають приблизно 50% усього імпорту і є джерелом половини експорту із КНР. Багато експортних підприємств являють собою найпростіші виробництва по зборці виробів із увезеному комплектуючому й наступному вивозу в інші країни, часто через Гонконг. Експортний сектор з домінуючими позиціями іноземного капіталу, особливо в спеціальних економічних зонах, розглядається дослідниками як своєрідний анклав. Невипадковий висновок багатьох фахівців про слабку інтегрованість Китаю у світову економіку. Відособленість обертається додатковими витратами. Технології й управлінський досвід, що привносять іноземними фірмами, засвоюються місцевими компаніями недостатньо швидко й легко. При цьому економічний ріст стримується через збереження багатьох елементів директивної системи керування, торговельних бар'єрів і місцевого протекціонізму, а також через відсутність дійсного ринку капіталів.

Незважаючи на всі позитивні  зрушення за останні 20 років, Китай  у недостатньому ступені інтегрований у світову торговельну систему. Більше того, відсутня інтегрованість і на внутрікитайському рівні. Тому одне з найважливіших завдань, що коштують перед Китаєм на сучасному етапі, - об'єднання розрізнених елементів національної економіки. Десять років тому в КНР не було загальнонаціональної системи автомагістралей, що зв'язує окремі провінції. У цей час довжина таких доріг перевищує 12 тис. км. Національна економіка перетворюється в єдиний комплекс, чому сприяє впровадження інформаційних технологій. Більші перспективи відкриваються в сфері фінансової інтеграції. До недавніх пор чотири банки виступали як  кредиторів державних підприємств. У цей час мережа банківських установ помітно розширилася. По оцінках фахівців, роль держсектора в національній економіці скоротилася до 50%, проте, на нього доводиться більше 70% основних фондів і 80% оборотного капіталу в обробній промисловості. [24]

Реформи в КНР і ріст її економіки  повинні позитивно вплинути на весь регіон, особливо в цей час, коли країни Східної й Південно-Східної  Азії випробовують негативні наслідки від уповільнення розвитку в США. Що стосується Китаю, те значного спаду в цій країні не прогнозується.

Навіть у випадку глобального  економічного спаду Китай буде розвиватися  відносно стабільно, хоча б у силу розмірів своєї економіки. Розвиток економічних зв'язків актуалізує необхідність реформ у КНР і посилення ступеня відкритості стосовно зовнішнього миру. У таких умовах фактично не може стримуватися й розвиток неформальних контактів. Примітно, наприклад, що в американських університетах в один проміжок часу проходять навчання 50 тис. китайців. Уже в цей час число китайських громадян, що одержали утворення в США, перевищує число китайців - випускників радянських вузів. У наявності - ускладнення й диверсифікованість зв'язків по багатьом напрямкам. Подібні тенденції будуть сприяти інтеграції Китаю у світову економіку.

2.5. Проблеми та перспективи країн БРІК

Коло питань співпраці країн БРІК дозволяє побачити, що об'єднання, хоча і неявно, але формується як "антизахідне" з метою лобіювання своїх інтересів у світі, де довгі роки провідну роль грали розвинені країни. З однієї сторони, потенціал БРІК дуже великий, і в перспективі, у разі дотримання загальних принципів, ці країни здатні змінити глобальну розстановку сил і послабити американський вплив у світі. З іншого боку, не треба забувати, що економіки Китаю і Індії серйозно залежать від Сполучених Штатів і від взаємодії з ними у сфері економіки, політики і торгівлі. На американський ринок йде велика частина китайських, індійських і бразильських товарів і послуг. Фінансові механізми всіх держав БРІК прив'язані до США і курсу американського долара. Тому міркування про можливість створення нових резервних валют, і, тим більше, якоїсь наднаціональної валюти в рамках існуючої глобальної фінансової системи виглядають невпевнено. Крім того, відзначається збільшення різниці між країнами БРІК на тлі погіршення ситуації в економіці. Економіки Китаю та Індії найменше постраждали від глобальних потрясінь. Китай з усіх країн БРІК грає найбільш очевидну стабілізуючу роль у світовій економіці. Найімовірніше, він буде першою країною, що вийде з кризи, в першу чергу, за рахунок внутрішніх факторів попиту. Тоді як Росія внаслідок недостатньої диверсифікації своєї економіки в меншій мірою може використовувати внутрішні інструменти в протиборстві з зовнішнім кризою. Дана тенденція дозволила західним аналітикам говорити про недовговічність об'єднання БРІК. А також про те, що Росія, де в 2009 році сталося саме істотне серед чотирьох країн падіння темпів зростання ВВП, випадає з цієї четвірки. Дійсно, Росія досить сильно відрізняється від своїх партнерів по БРІК, 2009 році рівень падіння ВВП склало 7,9% (у той же час, ВВП Китаю виріс на 8,7 %, а індійський ВВП - на 6,7%, бразильський зменшився лише на 0,2%)11. Крім того, російська економіка - єдина з чотирьох економік БРІК - має сировинну спрямованість і заснована на експорт енергоносіїв. Незважаючи на ряд успіхів, сама концепція організації недостатньо зрозуміла: до цих пір не дуже зрозуміло, чи є БРІК переважно економічною, або політичною організацією. За думки творців союз повинен допомогти країнам-членам у координації макроекономічної політики, посилення впливу на глобальні економічні процеси та вироблення спільних підходів до вирішення глобальних проблем. Не ясно, проте, на підставі яких методів це планується зробити. Якщо говорити про економічну інтеграцію, то країни БРІК навіть не наблизилися до першої її форми - створення зони вільної торгівлі. Більш того, не ведуть ніяких переговорів з цього питання. Також виникають питання, якщо розглядати БРІК з точки зору політичного об'єднання. Їх не об'єднує географічне положення, культурна або історична спільність. Говорити про політичну схожості, коли в Китаї править однопартійний комуністичний режим, у Росії - "російська демократія", а в Бразилії і Індії досить розвинений плюралізм, теж не доводиться. Всі вище перелічені фактори посилюються різницею економічних систем, досить складними історичними відносинами Індії і Китаю, суперечливими лідерськими амбіціями і відсутністю досвіду багатосторонніх переговорів і довгострокового співробітництва в рамках БРІК.

Информация о работе Перспективи групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай)