Перспективні напрямки державного розвитку галузі

Найбільший розвиток і територіальне  зосередження для підприємств хімічної промисловості властиво в Донбасі, Придніпров'ї і Прикарпатті. Орієнтуючись в розміщенні на певну сировину, споживача і трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли. Поступово хімічні заводи (особливо крупні гірничо-хімічні комбінати) доповнюються супутніми, допоміжними і іншими виробництвами. Під час комплексної переробки сировини в промислових вузлах, підприємства хімічної промисловості переробляють відходи різних галузей господарства, підвищуючи ефективність виробництва.

Крупні вузли хімічної промисловості сформувалися в Прикарпатті (Дрогобичсько-роздольський і Калушсько-долінський) і Донбасі (Слов'янсько-артемівський, Лісичансько-рубежанський, Горлівський і Маріупольський). У Прикарпатті вони об'єднують гірничодобувну, газову, нафтопереробну галузі, виробництво калійних добрив, завод технічного вуглецю та інші. На Донбасі вузли сформувалися на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, переробці природної хімічної сировини, виробництва лакокрасящих матеріалів і ін.

Хімічна галузь України налічує близько 200 підприємств і об'єднань, в яких зайнято понад 350 тис. чоловік. За даними Мінпромполітики, вони виробляють до 20 тис. найменувань продукції на суму 40-45 млрд грн. (близько $8-9 млрд). У 2007 році в структурі промислового виробництва хімічна галузь зайняла 6,4% (шосте місце), в структурі ВВП — 2,7%. За даними Держкомстату, торік доля хімічної продукції в структурі експорту склала 8,2%. При цьому спостережуваний в останні вісім років приріст виробництва і експорту хімічної продукції свідчить про те, що принаймні в найближчі декілька років хімічна галузь гратиме ключову роль в українській економіці.

Потужний хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР. По обсягах виробництва підприємства республіки займали друге місце після РРФСР, виробляючи до 20% хімічної продукції. Розпад Радянського Союзу на початку 90-х привів до кризи промисловості: у 1991-1999 роках випуск хімічної продукції в Україні скоротився майже на 60%. Але на початку XXI століття галузь стала показувати позитивні тенденції — щорічний приріст виробництва перевищує 6%. Цьому сприяв повний або частковий перехід хімічних підприємств під контроль приватного капіталу.

Сьогодні основу хімічного комплексу  складають виробники мінеральних  добрив, на які доводиться понад 60% всієї виробленої в країні хімічної продукції. Потужності по виробництву мінеральних добрив дозволяють виробляти 8 млн т продукції в рік і зосереджені на десяти хімічних підприємствах: азотних — концерн "Стирол", Одеський припортовий завод, "Азот" (Черкаси), Північнодонецьке об'єднання "Азот", "Днепроазот" і "Ровноазот"; фосфорних — "Кримський титан", "Сумихімпром" і Константіновський державний хімзавод; калійних — Дніпровський завод мінеральних добрив.

Фактичне відчуження державних  підприємств хімічного комплексу України почалося в 1993-1995 роках, коли в обіг були введені компенсаційні і приватизаційні сертифікати. Це дало можливість громадянам країни обміняти ваучери на акції заводів. Працівникам заводів тоді було надано право першочергового викупу акцій підприємств, на яких вони працювали. Таким чином мільйони українців стали акціонерами промислових об'єктів, але в більшості випадків вони не отримали вигоди у вигляді дивідендів із-за серйозних економічних і фінансових проблем пострадянського періоду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. ФОРМУВАННЯ І  РОЗВИТОК ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1. Передумови формування й розвитку галузі

Технічні передумови

Україна має потужну  сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси приблизно всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд і тому подібне. З основних видів мінеральної сировини в країні тимчасово не виявлені родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатиту).

Україна має практично  невичерпні запаси кухонної солі (понад 10 млрд. т), велика частина яких доводиться для Артемівсько-слов'янського родовища Донбасу. Соляні пласти залягають тут на глибині від 80 до 500 м-коду, їх потужність досягає 20-28 м. У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, які йдуть на виробництво безхлорних добрив і магнію. В Україні присутні реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фосфорної сировини.  На території України розвідано досить багато родовищ титанових руд.              Хімічна промисловість використовує в значних об'ємах таку сировину, як промислові відходи. Вони створюються в значних об'ємах в деяких галузях промисловості (в першу чергу в чорній і кольоровий металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергетиці, лісовий промисловості і тому подібне).

Важливим постачальником сировини для хімічної промисловості  є нафтопереробна промисловість. При відносно малому видобутку нафти в країні (приблизно 4 млн. т) в ній є значно більше потужностей нафтопереробної промисловості (приблизно 60 млн. т в рік). В той же час ці потужності для цілей хімічної промисловості використовуються украй недостатньо.

В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни характерна істотна залежність від імпортних поставок сировини (природних газів, апатитових концентратів, сірчистого колчедану і тому подібне) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози і ін.), що згубно впливає на розвиток галузі останніми роками у зв'язку з переходом до ринкових стосунків і недосконалим законодавством відносно їх регуляції.

Історичні передумови

За обсягами виробництва  хімічні підприємства Української  республіки займали друге місце після РРФСР , виробляючи до 20% хімічної продукції. Розпад Радянського Союзу на початку 90- х привів до кризи промисловості: у 1991-1999 роках випуск хімічної продукції в Україні скоротився майже на 60 %. Але на початку XXI століття галузь стала показувати позитивні тенденції - щорічний приріст виробництва перевищує 6%. Це стало можливим , зокрема завдяки приватизації галузі .Сьогодні основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив , на які припадає понад 60% всієї виробленої в країні хімічної продукції. Потужності з виробництва мінеральних добрив дозволяють виробляти 8 млн. т продукції на рік і зосереджені на десяти хімічних підприємствах : азотних - концерн "Стирол" , Одеський припортовий завод , "Азот " (Черкаси) , Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" , " Дніпроазот " і " Рівнеазот " ; фосфорних - " Кримський титан " , " Сумихімпром " і Костянтинівський державний хімзавод ; калійних - Дніпровський завод мінеральних добрив. Висновок держпідприємств хімічного комплексу України в приватний капітал почався в 1993-1995 роках , коли в обіг були введені компенсаційні і приватизаційні сертифікати. Першим хімічним підприємством , яке перейшло під контроль приватних осіб ( управлінців заводу) став концерн "Стирол". У 2000-х масова приватизація хімічних підприємств підійшла до кінця .

 

2.2. Фактори і райони  розміщення хімічної промисловості

 

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості  у зв'язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників: сировинний, паливно-енергетичний, споживчий.

Частка сировини становить  від 40—45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. При значному асортименті продукції, що виробляється з різноманітної сировини (часто для виробництва одного виду продукції необхідно декілька видів сировини), проблема її постачання набуває особливо важливого значення. З іншого боку, хімічне виробництво, як правило, багатостадійне. Воно складається з низки послідовних операцій, які взаємно доповнюють одне одного. При цьому виникає багато відходів, для утилізації яких утворюються додаткові виробництва, що врешті-решт призводить до формування багатопрофільного хімічного комплексу. В цьому випадку майже половина сировини, що використовується, припадає на внутрішньогалузеві виробництва. Широко використовуються як сировина відходи й інших галузей промисловості (перш за все чорної і кольорової металургії, вугле- і нафтопереробки, паливної промисловості, електроенергетики, лісової промисловості тощо). При цьому часто ці відходи (особливо газоподібні і рідкі) незручно і небезпечно перевозити. Вони, як правило, використовуються на місці їх утворення. Комбінація різних виробництв як самої хімічної промисловості, так і виробництв різних галузей призводить до високої територіальної концентрації виробництва, що створює значні економічні і екологічні проблеми.

Останніми роками дещо посилилася спеціалізація і зменшилася роль комбінування хімічних виробництв у зв'язку з використанням трубопровідного транспорту для транспортування раніше «незручних» вантажів (наприклад, при транспортуванні етилену з Поволжя в район Одеси).

Хімічна промисловість  споживає значну кількість води (набагато більше, ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для промивки тих продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення стічних вод хімічних підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів.

 

Крім того, хімічні  виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все комбінатів) та високому ступені автоматизації і механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва. її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

При розміщенні хімічних підприємств  істотне значення має врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато відходів, що негативно впливають на навколишнє середовище. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і маловідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва.

Всі вищезазначені чинники по-різному проявляються при розміщенні окремих видів виробництв хімічної галузі.

В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залежність від імпортних поставок сировини (природних газів, апатитових концентратів, сірчастого колчедану тощо) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

 

3.1. Рівень розвитку  хімічної промисловості по регіонах країни

 

Хімічна та нафтохімічна промисловість - одна з найважливіших  галузей важкої промисловості України .Хімічна промисловість складається з таких основних підгалузей : гірничо-хімічної , основної хімії , хімії полімерів , лакофарбової промисловості. Головні райони гірничо-хімічної промисловості - Прикарпаття і Донбас . У Прикарпатті видобувають сірку ( Новий Роздол і Новояворівськ Львівської області) , калійну сіль (Калуш Івано - Франківської області , Стебник Львівської обл.) , У Донбасі - кухонну ( кам'яну ) сіль (Слов'янськ , Артемівськ). Основна хімія представлена ​​виробництвом мінеральних добрив , кислот , соди. Невеликі підприємства мінеральних добрив були створені ще до Першої світової війни. Зокрема , в Одесі та Вінниці збудовані фосфатні заводи , в Калуші - завод калійних добрив. Виробництво азотних добрив територіально тяжіє до коксохімічних підприємств і заводів з переробки природних горючих газів (Горлівка , Сєвєродонецьк , Дніпродзержинськ) . Заводи азотних добрив , що працюють на основі переробки природного газу , знаходяться у Рівному , Черкасах , Лисичанську. Виробництво фосфатних добрив організовано на базі привізної сировини в Одесі, Вінниці , Сумах і Костянтинівці (Донецька обл.) . Прикарпаття (Калуш , Стебник ) є центром виробництва калійних добрив. Виробництво цих добрив здійснюється на місцевій сировині .

У хімічній промисловості  та інших галузях широко використовуються кислоти. Найбільш широко застосовується сірчана кислота , сировиною для виробництва якої є самородна сірка. Кислоти виробляють переважно в місцях споживання. Оскільки найбільшими споживачами її є підприємства з випуску фосфатних добрив , основні центри виробництва цих добрив є одночасно і центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми , Вінниця, Одеса , Костянтинівна ) . Цю кислоту випускають також коксохімічні заводи , розташовані в Донбасі і Придніпров'ї.

Україна - важливий регіон з виробництва соди. Виключно сприятливі умови для розміщення содового виробництва в Донбасі ( тут зосереджені необмежені поклади високоякісної кухонної солі - сировини для виготовлення соди) . Соду виробляють у Слов'янську і Лисичанську. Її випуск налагоджений також у Північному Криму на ропі Сиваша . Характерною особливістю содового виробництва в Україні є висока частка випуску кальцинованої соди.

До хімії полімерів  належить виробництво хімічних волокон  і ниток , синтетичних смол , пластмас , каучуку. Центрами виробництва штучних і синтетичних волокон є збудована ще в 1936 р. велика фабрика віскозного шовку в Києві , Сокальський ( Львівська обл.), Житомирський заводи хімічного волокна , а також виробничі об'єднання «Хімволокно » в Черкасах і Чернігові . Спеціалізовані підприємства , які виробляють синтетичні смоли і пластичні маси , знаходяться в Донецьку , Прилуках ( Чернігівська область) , Запоріжжі, Луцьку , в інших містах.