Планування виробництва та реалізації нової продукці

ЗМІСТ

 

1. Вступ…………………………...….3 стор.
2. Планування виробництва та реалізації нової продукції ……………………...…. 4 стор.
3. Впровадження нового виробу……6 стор.
4. Оновлення продукції ………...…11 стор.
5. Планування витрат………………19 стор.
6. Розробка нової продукції ……….27 стор.
7. Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції………28 стор.
8. Висновок………………………….39 стор.
9. Література……………...…………41 стор.
10. Додаток А……………………..….42стор.
11. Додаток Б……………………….…44стор.

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства орієнтується в основному на задоволення попиту всіх потенційних споживачів у своїй продукції (послугах).

Під впливом науково-технічного розвитку відбувається швидке старіння продукції (скорочення її життєвого циклу). Кожен новий життєвий цикл продукції за своїми рисами і окремими параметрами схожий на попередній і разом із тим він неповторний, своєрідний, у ньому вже закладено попередній досвід і всі технічні та організаційні досягнення. Категорія життєвого циклу продукції є широко використовуваною формою опису процесу реалізації та поширення нововведень.

Мета курсової роботи полягає у вивченні теоретичних та методичних основ планування діяльності підприємства, набуття навиків самостійної роботи з новими офіційними нормативними актами та літературними джерелами.

 

ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА  ТА РЕАЛІЗАЦІЇ НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

 

При плануванні підприємством  розробки нових товарів необхідно, насамперед, з’ясувати, на якій стадії життєвого циклу знаходяться його аналоги, вже представлені на ринку. Включаючись у виробництво товару, який перебуває на стадії зрілості, підприємство ризикує з’явитися на ринку в той момент, коли почнеться стадія старіння і попит на даний товар падатиме. З другого боку, невірно визначивши стадію росту товару—аналогу, прийнявши її, наприклад, за настання зрілості, можна втратити можливість збільшення обсягів продаж підприємства. Таких випадків багато, і тому необхідно правильно передбачати динаміку та тривалість життєвого циклу продукції.

Не менш серйозною  помилкою є ігнорування життєвого циклу при розробці стратегії оновлення асортименту підприємства. Не можна допускати, щоб обсяги продажів, додержуючись геометрії кривої життєвого циклу, значно знижувалися. Важливо підтримувати обсяг продаж на певному, досить стабільному рівні. Для цього підприємству необхідно забезпечити впровадження та збільшення випуску модифікованого (оновленого) товару, розробленого до настання старіння попереднього товару (рис. 12.1).

Для того, щоб досягти  стабільності в продажах (підтримуючи  чи збільшуючи рівень П₀), розробку нового (оновленого) товару слід починати ще до того моменту, коли попередній вступає в стадію зрілості.

 

Рис. 12.1. Крива зв’язку  життєвих циклів товарів на ринку

ВПРОВАДЖЕННЯ НОВОГО ВИРОБУ

 

Перед прийняттям стратегічного рішення щодо впровадження нового виробу проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу. У процесі ідентифікації одну стадію відрізняють від іншої за допомогою таких основних показників як відсоток зростання обсягів продажу, конкурентна позиція, привабливість ринку та інші.

Для прикладу розглянемо, як використовується портфельна модель Мак-Кінсі при плануванні оновлення продукції.

Кола на матриці (рис. 12.2) показують положення продукту відносно привабливості ринку та конкурентної позиції. Діаметр кола пропорційний плановому обсягу продажів. Стрілками вказано етапи життєвого циклу, які проходить нова продукція від планування її впровадження до виходу з ринку. Для кожної стадії планують необхідні заходи і дії, починаючи із підтримки, закріплення, інвестування та закінчуючи виходом із ринку.

Отже, в основі планування виробництва оновленої продукції лежить концепція життєвого циклу продукції. Криві життєвого циклу продукції показують, що при зменшенні попиту на один вид продукції підприємство повинно вчасно спланувати випуск іншого виду товару (рис. 12.1). Проте дані криві не можуть із певною точністю передбачати, коли закінчиться одна стадія та почнеться наступна, як довго вона буде тривати та який дохід зможе отримати підприємство. Тому довгострокове планування випуску продукції повинно бути доповнено короткостроковим.

Рис. 12.2. Портфельна модель «Мак-Кінсі»

 

Випуску нової та оновленої  продукції передує великий комплекс робіт , що має назву підготовка виробництва. У сучасних умовах створення принципово нової продукції повинно базуватись на використанні маркетингових досліджень, відкриттів та винаходів. Це передбачає тісний зв’язок етапів наукових досліджень із стадіями підготовки виробництва, що дозволяє поєднати в єдину систему всі роботи, які спрямовані на отримання кінцевого результату освоєння серійного (масового) випуску нового вирбу.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виділяють такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

Роботи, які виконуються  в процесі розробки та постановки продукції на виробництво, спрямовані на вирішення наступних основних завдань:

• забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;
• створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;
• скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;
• забезпечення стабільності (та покращення у відповідності до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;
• забезпечення та підвищення конкурентоспроможності підприємства, що випускає дану продукцію;
• завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення його позитивного іміджу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ

 

План оновлення продукції  складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції повинен містити такі розділи:

• якісні та структурні зміни «портфеля» продукції підприємства;
• економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;
• норми і нормативи;
• виробництво та реалізація продукції;
• матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;
• персонал і оплата праці;
• витрати виробництва нової продукції, прибутки, рентабельність.

Вихідними даними для  планування технічної підготовки виробництва є планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Розрізняють два типи нормативів технічної підготовки виробництва: об’ємні і трудові. За допомогою перших встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою других —  
у нормо-годинах.

До об’ємних нормативів відносяться: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб  відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнти технологічної оснащеності за видами обробки; типовий розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від  його конструктивної складності та новизни.

За даними технічного завдання на проектування визначають групу складності виробу та приблизну кількість оригінальних деталей у ньому. Але інформація про загальну кількість оригінальних деталей у виробі є недостатньою для визначення обсягу робіт. Деталі можуть суттєво відрізнятися за складністю, тому вони також поділяються на ряд груп конструктивної і технологічної складності. Класифікації деталей за групами складності розробляються для кожної галузі.

Обсяг робіт із конструкторської підготовки виробництва визначається в залежності від кількості оригінальних деталей відповідної групи складності, а з розробки технологічного процесу — від кількості оригінальних деталей і технологічних карт на одну деталь за видами обробки. Остання величина встановлюється у вигляді розширених нормативів для різних типів виробництва.

Обсяг робіт із проектування і виготовлення технологічного оснащення залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнта технологічної оснащенності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащенності — число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення припадає в середньому на одну оригінальну деталь. Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За коефіцієнтами оснащеності для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснастки кожного виду, шляхом множення коефіцієнта оснащеності на кількість оригінальних деталей у виробі, що проектується.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їхня трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсяги робіт і їхня трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

На основі встановленої за нормативами трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва у календарних днях (Тц). Розрахунок проводиться за формулою [3]:

,  (12.1)

де t_i — трудомісткість стадії (етапу), людино-годин;

Ч_i — чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, чол.;

Т_зм — тривалість зміни, годин;

k_в.н. — коефіцієнт виконання норм;

k₂ — коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію та ін., що не передбачені нормативами (k₂ = 1.1 ¸ 1.5);

k₃ — коефіцієнт переведення робочих днів у календарні:

(Д_р — число робочих днів у плановому році;

Д_к — число календарних днів у плановому році).

Зазвичай кількість  виконавців визначається на основі практичних розрахунків. Якщо величина Т_ц задана, то за вищенаведеною формулою визначається кількість виконавців.

Після цього розробляється основний плановий документ — генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва. Кількість стадій і обсяг робіт із підготовки виробництва на підприємстві різні. Вони залежать від розподілу даних робіт між замовником, проектною організацією та підприємством-виробником, від типу виробництва і складності виробу. Тому графік проектних робіт не відображає всього змісту робіт по різних виробах.

Нові вироби, що проектуються, повинні бути високоефективними і перевищувати за своїми техніко-економічними показниками вироби-аналоги. Забезпечення високої ефективності нових виробів потребує детального обґрунтування їхньої розробки і впровадження, тому студент повинен розуміти і вміти обґрунтовувати доцільність розробки нових виробів, а також визначати ефективність впровадження у виробництво нової продукції.

Основою розрахунку економічної ефективності і доцільності  впровадження нової продукції слугують зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвестицій. Тобто мова йде про оцінку доцільності капітальних вкладень у розробку і впровадження нової продукції. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність вкладень. Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають із урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування a, який обчислюється за формулою: