Поділ праці та організація суспільного виробництва

Концентрація виробництва як організаційно-економічна форма суспільного поділу праці виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, ство-рення безвідходних технологій. По суті, комбінування презентує процес міжгалузевої інтеграції (багатопрофільне виробництво) на одиничному рівні суспільного поділу праці.

Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. В першому випадку критерієм поділу є форма кін-цевого результату виробничого процесу. Якщо споживна вартість, що створюється у виробничому процесі, втілюється в матеріальному продукті (товарі), то має місце матеріальне виробництво. Якщо ж результатом виробництва є задоволення нематеріальних (культурних, освітніх, духовних та ін.) потреб або певні послуги, тоді виробництво має нематеріальний характер. Ознакою останнього часто є збіг у часі процесу виробництва і споживання послуг.

Щодо сфер розумової і фізичної праці, то тут принципово розрізняються характер праці та використання знарядь праці. Для розумової праці характерними є продукування ідей і нових знань, передача досвіду, реалізація контролюючих, регулюючих і організаційних функцій трудівника тощо. Фізична праця завжди пов'язана із застосуванням енергії м'язів людини чи безпосередньою участю працівника в технологічних процесах.

Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка. Окрім вже згадуваного галузевого існує територіальний поділ праці, який визначає виробничу спеціалізацію тих чи інших регіонів, географічних місцевостей чи адміністративних районів. На основі відповідної сировинної та переробної бази, сталих кооперативних зв'язків і наявності кваліфікованої робочої сили, а також сприятливих природно-кліматичних умов і місцезнаходження розвиваються виробничі комплекси, що визначають економічне становище району чи навіть цілої країни [5].

Суспільний поділ праці безпосередньо пов'язаний з організаційно управлінською структурою суспільного виробництва. Спеціалізація виробництва створює умови для виділення окремих функцій управління і управлінських підрозділів, які об'єднуються в певну організаційну структуру. Управління відокремлюється від виробництва і стає самостійною сферою, що відіграє вирішальну роль у формуванні якісних ознак економічної системи, передусім у плані її соціально-економічної ефективності.

Сфера управління має власну організаційну структуру, засновану на внутрішньому поділі управлінської праці. Горизонтальну схему поділу широко застосовують при розподілі великого масиву робіт на численні локальні виробничі функції чи завдання як на рівні великих підприємств, так і на галузевому рівні організації та управління економікою.

Вертикальна схема організації управління забезпечує координацію окремих управлінських функцій горизонтального рівня з метою досягнення загальних цілей виробничої системи (підприємства, галузі чи всього народного господарства). Характер виробничого процесу і принципи поділу праці всередині виробничих систем всіх рівнів визначають певну комбінацію горизонтальної та вертикальної організації управління, власне її систему.

Суспільний поділ праці (або просто поділ праці) у спрощеному розумінні по. лягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності. Протягом історії людства суспільний поділ праці був основним джерелом економічного зростання, а від його глибини залежав рівень розвитку виробництва і господарства в цілому [6].

Найпростішою формою поділу праці на зорі розвитку суспільства був природний поділ праці між чоловіком і жінкою. З розвитком знань і вдосконаленням знарядь праці етапами розвитку поділу праці стали: відокремлення скотарства від землеробства; відокремлення ремесла від землеробства; виникнення торгової діяльності.

В наш час подальша диференціація поділу праці супроводжується і зустрічним процесом - інтеграцією, в тому числі міжгалузевою, формуванням складних між-галузевих систем і комплексів.

Важливою формою суспільного поділу праці є географічний, або територіальний, поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві певних товарів і послуг й виникненні товарного обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах спеціалізації продукуються з порівняно меншими витратами. При цьому, формування спеціалізації території може бути зумовлений як природно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних сільськогосподарських культур, наявність тієї чи іншої мінеральної сировини тощо), так і економічними та соціальними передумовами (наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.), історичними та національними особливостями. Звичайно, чим більший вибір взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша територія або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею ресурсів в будь-якому районі країни. Географічний поділ праці виникає між територіями незалежно від того, мають вони державний суверенітет, чи ні.

Найвища форма суспільного поділу праці – міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги [4].

Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. Наприклад, підприємцям країни, що спеціалізується в світовому господарстві на виробництві наукоємної продукції (роботи, ЕОМ, системи електронного зв'язку тощо) недоцільно відволікати економічні ресурси на виготовлення простої та дешевої продукції. Трапляється й так, що країні, яка не може налагодити ефективної системи господарювання, часто-густо нічого за-пропонувати на світовий ринок, окрім сировини, наприклад, нафти, газу чи лісу. Але, зрештою, міжнародний поділ праці та участь у зовнішньоторгових відносинах вигідні всім.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удосконалення виробництва. По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу – людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Наприклад, в Україні у сільському господарстві немає потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни. Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській, Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині через природні умови її вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї пшениці, вирощують баштанні та інші культури.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе значення для забезпечення ефективного використання такого важливого ресурсу, як сільськогосподарські землі.

Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні нпаслідки. У ряді випадків спеціалізація в промисловості робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу – закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь.

Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автоматизації, впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо. Позитивні результати має і зміна виду праці.

Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і галузями, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені диспропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розвиток виробництва.

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

Спеціалізація тісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації.

Кооперація – це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв'язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв'язків.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування: предметне (агрегатне) – головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби; подетальне – на головне підприємство надходять від ряду гпеціалізованих підприємств вузли і деталі; технологічне – підприємство поставляє іншим підприємствам юковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ОСНОВНІ ЕТАПИ  ТА ФОРМИ СУСПІЛЬНОГО ПОДІЛУ  ПРАЦІ

 

2.1. Основні етапи  суспільного поділу праці

 

Розвиток товарного виробництва можна вивчати за етапами суспільного поділу праці.

Перший суспільний поділ праці, відбувся між скотарськими і землеробськими племенами. Це вже були зачатки виникнення товарного виробництва. Однак зауважимо, що обмін відбувався не всередині племен, а на їх стиках зіткнення.

Другий суспільний поділ праці виник на основі відокремлення ремесла, тобто появи прообразу промисловості. Цей етап вважають особливо помітним кроком у зародженні товарного виробництва.

Третій суспільний поділ праці ознаменувався відокремленням торгівлі (купецького капіталу). Торгівля стала самостійною галуззю господарства. Це був новий крок до розвитку товарно-грошових відносин.

Подальший поділ праці пов'язаний з виникненням і розвитком машинної індустрії, формуванням нових галузей виробництва. Особливо помітне значення для розвитку товарного виробництва мало виникнення галузей виробництва засобів виробництва для виробництва засобів виробництва (в основному галузей важкої промисловості). В промисловості поділ праці охопив підприємства, багато з яких по-чали спеціалізуватися на виробництві окремих видів продукції.

Поступово розвивається міжнародний поділ праці. Це сприяє посиленню зовнішньоекономічних товарних зв'язків, розвитку міжнародної торгівлі. Завдяки міжнародному поділу праці економіка багатьох країн набула інтернаціонального розвитку.(9.48)

В умовах всебічного поділу праці, масового виробництва товарів створюються сприятливі умови для дії економічного закону поділу праці [7].

2.2. Форми суспільного поділу праці

 

Поділ праці — базова категорія суспільства. Із ускладненням розвитку суспільства поступово ускладнюється й поділ праці, загальною умовою якого є об'єктивна нерівність суб'єктів і об'єктів суспільного відтворення: природи, спроможностей і потреб людини, видів діяльності. Найдавнішим є природний поділ праці — за віком (дитяча праця і поняття працездатного віку) і статтю (жіноча і чоловіча праця) людей, їх фізичними та інтелектуальними можливостями (поділ на мисливців, знахарів, вождів), кровно-родовою приналежністю до відповідних соціальних груп (наприклад, кастовий поділ праці в Індії).

На більш високому рівні розвитку людства починається процес розподілу функцій у суспільстві, що зумовлює формування суспільного поділу праці (СПП). Виокремлюються розпорядницькі й виконавчі, виробничі і невиробничі функції. Із ускладненням виробничої діяльності з'являються функціональний, професійний і технологічний (технічний) поділи пращ. Апофеозом поділу останнього стали конвеєри. З розвитком промисловості формувалися нові види спеціалізації — цехова, заводська, галузева тощо [8].