Проблеми та перспективи фінансування енергозберігальних проектів в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Державний вищий  навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Факультет кредитно-економічний

Кафедра банківських інвестицій

Спеціальність – Банківська справа

Дисципліна  «Проектне фінансування»

Денна форма  навчання

 

 

Реферат

на тему:

«Проблеми та перспективи фінансування енергозберігальних проектів в Україні»

 

Виконала: студентка

Рижко Вікторія Олександрівна

1 групи, 5 курсу,

спеціальності

8508/2

 

                                                                                 Перевірила:

                                                                                 Ляхова О.О.

 

 

 

Київ 2012

План

Вступ

1. Сутність та проблеми енергозбереження в Україні
2. Проектне фінансування енергозбереження в Україні
3. Особливості надання кредитних ресурсів на фінансування проектів з енергоефективності

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В умовах постійного зростання вартості енергоресурсів та послуг державних монополістів проблеми енергозбереження України набувають найбільшої актуальності. Також слід зазначити, що Україна споживає втроє більше енергоресурсів, ніж в середньому держава Європейського Союзу. Підраховано, що енергоспоживання України складає 1,9% від світового при населенні в 1% від світового. Основною причиною такої ситуації є неефективне використання енергії в усіх галузях економіки. Тому існує нагальна потреба у всьому спектрі технологій енергозбереження включаючи облік та контроль енергоресурсів, створення ефективних схем та механізмів їх розподілу, споживання, регулювання та виробництва, успішна реалізація яких пов'язана з втіленням в життя інвестиційних проектів по енергозбереженню.    

Реалізація  таких проектів виступає одним з  пріоритетних напрямків державної політики України, що відображено в Законі України “Про енергозбереження” та Державній комплексній програмі енергозбереження. Особливістю фінансування таких проектів є використання механізму проектного фінансування через оптимальні схеми поєднання різних джерел фінансування проекту: державні субсидії, позички міжнародних фінансово-кредитних організацій, кошти муніципального бюджету, кошти державних екологічних фондів, національних енергетичних агентств, іноземних фондів, фінансово-кредитних установ та інших інвесторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність та проблеми енергозбереження в Україні

Енергозбереження  та енергоефективність стають пріоритетними напрямами енергетичної політики дедалі більшої кількості країн, що зумовлено вичерпністю паливно-енергетичних ресурсів, посиленням техногенного впливу на навколишнє середовище, невідповідністю власних запасів ресурсів та потребою в них. Україна у сфері забезпечення енергоносіями змушена покладатися на їхній імпорт. У її енергетичному балансі переважає природний газ, вугілля та атомна енергія (рис.1.1), при цьому природний газ та уран Україна здебільшого імпортує з Росії або транзитом через цю країну, що робить її енергетично залежною.

Рис.1.1 Структура споживання первинної енергії в Україні в 2010 р.[1]

За даними BP Statistical Review of World Energy в 2010 р. частка відновлюваних джерел енергії в Україні становили менше 0,05 %. За обсягами споживання енергії Україна в 2010 р. Наздогнала Австралію, але при цьому ВВП цих країн суттєво різниться і не на користь України, що свідчить про неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР).

Прогнозований потенціал енергозбереження за рахунок  ефективного використання ПЕР, відповідно до розрахунків і висновків Енергетичної стратегії країни до 2030 року та на подальшу перспективу, складає 51,3 %. Реалізація зазначеного потенціалу може суттєво зменшити обсяги споживання ПЕР, що дозволить послабити зовнішню енергозалежність країни. Саме тому проблеми енергозбереження для України постають особливо гостро і вимагають негайних скоординованих дій на всіх рівнях.

На протязі  останніх років у вітчизняній  енергетиці нагромадилося чимало складних проблем, які потребують ефективного і швидкого розв’язання. Серед них першочерговими є проблеми надійного та якісного енергозабезпечення, підвищення енергетичної безпеки країни, розробки та впровадження енергозберігаючих технологій, пошуку нових джерел енергії, розвитку відновлюваної енергетики, вдосконалення структури паливно-енергетичного балансу, передусім за рахунок збільшення частки використання енергоресурсів власного видобутку, реконструкції та оновлення матеріальної бази енергетичної галузі, інтеграції енергетики країни з Європейською енергетичною системою, підвищення безпеки експлуатації енергетичних об’єктів.

Проблема неузгодженості внутрішнього споживання ПЕР має гостро негативні економічні та соціальні наслідки, які обмежують потенціал підвищення якості життя українських громадян. Це виявляється в наступному:

- конкурентоспроможність  вітчизняної продукції, яка здебільшого  є енергомісткою, досягається лише за рахунок значного зниження витрат на оплату праці;

- поступово руйнується  інфраструктура паливно-енергетичного  комплексу та комунальних підприємств водо- й теплопостачання;

- високі ціни та низька  якість послуг підприємств паливно-енергетичного комплексу та комунальних підприємств водо- й теплопостачання.

Енергоефективність  та енергозбереження є взаємопов’язаними, оскільки в більшості випадків енергозбереження є головним чинником підвищення рівня ефективності використання ПЕР. Поняття енергоефективності є дещо ширшим та місить не лише напрями безпосереднього енергозбереження, а й непрямі заходи, які призводять до зниження споживання паливно-енергетичних ресурсів.

Енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів [2].

Енергоефективність –  характеризує міру використання енергії  на одиницю кінцевого продукту [3].

Проблеми енергозбереження та енергоефективності стають наріжним каменем для вітчизняної економіки. Найбільш актуальними аспектами зазначених проблем є:

1. Нестача інвестиційних ресурсів для здійснення енергозберігаючих проектів. Зазначені обсяги фінансування в Комплексній державній програмі енергозбереження України на 2006-2010 рр. виконувалися не більше ніж на 51,3 % у 2008 році (табл.1.1).

                                                                                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Таблиця 1.1

Планові та фактичні обсяги фінансування енергозберігаючих  заходів в Україні [4]

* - відсутні дані

Проблеми з  фінансуванням енергозберігаючих проектів зумовлені як об’єктивними (відсутність коштів), так і суб’єктивними причинами. Наприклад, бюджет 2010 року було прийнято дуже пізно. Як результат, - поки були розроблені порядки використання коштів і проведено тендерні процедури, частину коштів (63 %) виділених на реалізацію програм з енергоефективності із спецфонду бюджету довелося повертати до бюджету.

Протягом 2001-2006 рр. ЄБРР було виділено 30 млн. доларів  США під державні гарантії на фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії. З 30 млн. дол. було освоєно лише 66%, майже третину - анульовано у зв'язку з несвоєчасною ратифікацією кредитної угоди, несформованістю

портфелю проектів, які повинні були фінансуватися  за рахунок позики, затримкою виконання  проекту на 6 років. Нечіткість розподілу повноважень між розпорядниками коштів, розмиття відповідальності, нехтування зобов'язаннями врешті решт унеможливило повторне залучення кредиту ЄБРР на енергозбереження, а прямі втрати на сплату санкцій становили 132,8 тис. дол..

Відсутність належного фінансування стримує розвиток енергозбереження в Україні.

2. Висока енергоємність ВВП (ЕВВП). У динаміці енергоефективності економіки України виділяють три стадії (рис.1.2). На першій стадії (1991-1995 рр.) економіка відзначалася суттєвим зростанням енергоємності (ЕВВП за період 1990-1996 зросла на 42%), що було зумовлено погіршенням загальноекономічної ситуації в країні. На другій стадії (1996-1999 рр.) економіка країни стабілізувалась, енергоємність почала знижуватись. На третій стадії (200-2008 рр., до початку фінансової кризи) економічний рівень країни зростав, енергоємність мала позитивну тенденцію до зниження. Але вже в 2009 р. енергоємність знову почала зростати.

Рис. 1.2 Динаміка енергоефективності ВВП України,

кг. у. п. / грн.. [5,6]

 

З 2009 року можна, на нашу думку, виділити новий, четвертий, етап енергоємності ВВП України, коли ЕВВП підвищившись на 2,4 %, знову почала знижуватися.

Якщо порівнювати  енергоємність ВВП країн світу (табл.1.2), то Україна вирізняється одним з найвищих показників.

 

 

 

 

 

Таблиця 1. 2

Енергоємність ВВП країн світу в 2008 р. [6]

Висока енергоємність  ВВП України зумовлена структурними дисбалансами національного виробництва, адже в структурі промислового виробництва переважають енергоємні види економічної діяльності: машинобудування, хімічна промисловість. Україна експортує сировину та напівфабрикати, а імпортує переважно готову продукцію, втрачаючи при цьому природну непоновлювану ренту і фінансуючи за рахунок власних природних ресурсів економічне зростання інших країн.

3. Незадовільний технічний стан об’єктів енергетики, що призводить до великих понаднормативних втрат енергоносіїв. Рівень зношеності основних фондів енергетики становить від 60 до 70 %. В електроенергетиці витрати електроенергії при її транспортуванні в мережах у 1991 р. становили 9 %, а в 2010 р. ця величина сягнула понад 12 %. Так, технологічні втрати природного газу при його транспортуванні магістральними газопроводами у 2009 р. складали 142,6 млн. куб. м., і за прогнозами Мінпаливенерго у 2011 р. сягнуть розміру 180,0 млн. куб. м..

4. Низький рівень використання потенціалу альтернативних видів палива та альтернативних джерел енергії. Згідно даних Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Україна має значний технічно-досяжний потенціал вироблення енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, який становить 98 млн. т.у.п. (табл.1.3).

 

Таблиця 1.3

Технічно-досяжний потенціал вироблення енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в Україні

Виходячи з  того, що Україна у 2010 р. спожила 168,7 млн. т.у.п, то за рахунок відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива могла б задовольнити потреби в енергії на 58 % і повністю відмовитись від імпорту ПЕР, натомість частка відновлювальних джерел енергії в загальній структурі споживання первинних енергоносіїв у 2010 р. становили менше 0,05 %

5. Недосконалість нормативно-законодавчої бази. Нормативно-правову базу сфери енергоефективності та енергозбереження складають 8 Законів України, понад 150 нормативно-правових актів, більше 100 методичних документів, 50 національних (ДСТУ) та понад 60 міждержавних (ГОСТ) стандартів. Серед основних законодавчих та нормативно-правових актів можна виділити: Закони України «Про енергозбереження», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного потенціалу», «Про теплопостачання», «Про альтернативні джерела енергії», «Про альтернативні види рідкого і газового палива». При цьому, переважна більшість зазначених актів застарілі, були затверджені ще у 90-х роках минулого сторіччя, не враховують сучасної ситуації і не узгоджені з вимогами ЄС. Більшість стандартів визначає загальні положення та термінологію, і лише 10–15 стандартів (або 10–20%) визначають чіткі орієнтири щодо рівня енергоспоживання обладнанням чи матеріалами.

Так, в Законі України «Про енергозбереження», що був прийнятий в липні 1994 р., є розділ «Економічний механізм енергозбереження» [2], де статтею 16 «Стимулювання енергозбереження» передбачалося:

а) надання податкових пільг підприємствам – виробникам енергозберігаючого обладнання, техніки і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів;

б) надання податкових пільг підприємствам, які використовують устаткування, що працює на нетрадиційних та поновлюваних джерелах енергії;

в) пріоритетного  кредитування заходів щодо забезпечення раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів.

г) встановлення підвищених норм амортизації енергозберігаючих  основних фондів.

д) цільових державних  та інших субсидій і безповоротного асигнування на виконання пошукових науково-дослідних робіт у сфері енергозберігаючих технологій і нетрадиційних видів енергії, на виробництво та освоєння нових видів енергозберігаючої техніки та технології.

Але зазначені  норми закону не були продубльовані  в податковому та бюджетному законодавстві, а тому не були реалізовані. До 2005 р. енергозберігаюче законодавство носило переважно декларативний характер, про що свідчить прийняття законів «Про альтернативні джерела енергії», «Про альтернативні види рідкого та твердого палива», які виявилися недієздатними. Позитивним зрушенням в ситуації було прийняття Закону України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного потенціалу», що вступив в силу в травні 2005 р. Цим законом вперше реально передбачено стимули впровадження когенераційних технологій, зокрема, до 2015 р. у тариф на електричну та теплову енергію, вироблену кваліфікованими когенераційними установками, не включається цільова надбавка. Таким чином, ціна реалізації енергії нижча на 10-15 %, що робить її більш привабливою для споживача, а цим створюються умови для розвитку когенераційних технологій в Україні.