Проблеми та перспективи фінансування енергозберігальних проектів в Україні

Внесення змін до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» забезпечило з 1 січня 2008 року для підприємств, які впроваджують енергоефективне устаткування, зменшення податку на прибуток на 50% строком на 5 років. Внесенням змін до Єдиного митного тарифу, починаючи із зазначеної дати, відмінено акцизний збір на ввезення в Україну енергоефективного устаткування, а також технологій для його виробництва.

Перспективність розвитку альтернативних джерел енергії  та видів палива підвищується прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії», у якому «зелений тариф» зафіксовано

до 1 січня 2030 року. Тариф встановлено у гривні за плаваючою ставкою і корегується  пропорційно коливань обмінних курсів гривні до євро на щомісячній основі. Для нових потужностей, введених в експлуатацію після 2014, 2019 і 2024 років, «зелений тариф» знижується на 10%, 20% і 30% відповідно. «Зелений тариф» застосовується лише у разі, якщо частка обладнання, сировини та послуг українського походження у витратах на будівництво електростанцій, становить не менше 30% з 2012 року і не менше 50% з 2014 року. Оптовий ринок електроенергії зобов’язаний викуповувати весь обсяг виробленої електроенергії з альтернативних джерел. Власники мереж не можуть відмовити в підключенні виробникам такої електроенергії.

Часто в право- і нормотворчій діяльності не враховувались елементи системного підходу, приймались документи на короткий період, іноді розрахунки базувались на нереалістичних прогнозах. Так по причині відсутності механізмів реалізації та недостатнього фінансування національна енергетична програма України до 2010 року була визнана такою, що не може бути виконана, а Комплексна програма з енергозбереження України потребувала внесення додаткових заходів та уточнень.

6. Відсутність авторитетних енергозберігаючих компаній, які б забезпечували надійний проектний менеджмент, що гарантував би інвестору величину майбутньої економії та терміни повернення інвестицій. Натомість на вітчизняному ринку функціонує велика кількість малих підприємств, які конкурують на невеликому ринку послуг по енергозбереженню і неспроможні створити дієздатне об’єднання і діяти узгоджено.

Проведенню  енергозберігаючих заходів передує  проведення енергетичного аудиту. Станом на 25 липня 2010 р. в Україні зареєстровано 121 спеціалізовану організацію, що атестовані НВЕР на право проведення енергетичних аудитів. Але дані організації розподілені вкрай нерівномірно по території України. Так, в м. Київ та Київській області знаходиться майже 36 % від загальної кількості спеціалізованих організацій. Натомість у Вінницький, Закарпатській, Кіровоградській та Чернівецькій областях немає жодної.

7. Відсутні методичні та нормативні матеріали по отриманню економії грошових коштів при реалізації енергозберігаючих проектів. Наявні нормативні та методичні матеріали розроблені в умовах командно-адміністративної системи виявилися недієздатними в умовах ринку. Система

нормування  витрат ПЕР в Україні є застарілою, не виконує своїх функцій та потребує докорінних змін.

Відповідно  до Закону України «Про енергозбереження»  економія ПЕР визначається як відносне скорочення витрат ПЕР, що проявляється у зниженні їх питомих витрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг встановленої якості. Стаття 20 цього Закону передбачає, що норми і нормативи витрат ПЕР в обов'язковому порядку включаються до енергетичних паспортів обладнання, режимних карт, технологічних інструкцій та інструкцій з експлуатації, а також до технічних умов та паспортів на усі види машин і механізмів, що споживають ПЕР. На період до введення в дію систем енергетичних стандартів допускається застосування прогресивних норм і нормативів витрат ПЕР. Контроль за дотриманням нормативів витрат ПЕР здійснюється органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Наявна практика нормування витрат ПЕР майже не впливає  на зниження енергоємності ВВП та на підвищення рівня ефективності використання енергоресурсів. Згідно з вимогами нормативно-правової бази в сфері енергоефективності, критерієм оцінки рівня ефективності використання ПЕР має бути законодавчо встановлене зменшення питомих витрат ПЕР на виробництво продукції відповідно до досягнення науково-технічного прогресу, тобто прогресивні норми. Але фактично, питомі витрати ПЕР лише зростають майже у всіх секторах економіки України.

Оскільки до цього часу не встановлено чітких критеріїв, цільових значень застосування системи нормування (встановлених стандартами), оцінити результативність даного механізму управління позитивно не можливо. Існуючий порядок та практика її функціонування перетворила систему нормування з механізму, орієнтованого на досягнення конкретних, перспективних цілей, у механізм «узаконення» бажаних для підприємства витрат енергоресурсів, що у подальшому можуть бути віднесені до валових витрат та включені у тарифи. Чинна нормативна база у даній сфері не відповідає вимогам прозорості нормування, не містить належних стимулів до об’єктивності встановлених норм, не відповідає можливостям сучасних інформаційних технологій, не передбачає узгодженості дій органів виконавчої влади та сприяє суб’єктивному підходу до оцінки ефективності діяльності суб’єктів господарювання у цій сфері. В системі нормування питомих витрат необхідно змінити методологічний підхід, запровадивши на перехідний період прогресивний метод нормування – поступовий перехід до

показників  енергоефективності, що відповідають найкращим світовим досягненням.

Недосконалість  наявного методичного та нормативного забезпечення енергозбереження призвели до відсутності:

- практики підтверджувального  моніторингу фактичної економії  грошових коштів після впровадження енергозбережуючих проектів;

- правил бухгалтерської  проводки отримуваної економії  на систематичній основі, диференційованого обліку та акумуляції;

- прийнятих  та юридично забезпечених правил  по визначенню періоду нарахування  економії,визначення бази порівняння;

- досвіду поетапного фінансування енергозберігаючих проектів на основі реінвестування отриманих від економії коштів у подальший розвиток.

В результаті невизначеності предмета економії та відсутності чітких гарантій повернення вкладених коштів немає зацікавленості в енергозбереженні у більшості суб’єктів господарювання та у потенційних інвесторів.

8. Відсутність загальноприйнятих правил розподілу грошових коштів, зекономлених за рахунок енергозбереження. Державним установам, які отримали економію за рахунок енергозбереження, у наступні періоди зменшують державне фінансування, що демотивує керівників у подальшому впроваджувати енергозберігаючі проекти.

Підприємства  ЖКГ здебільшого використовують політику формування тарифів «від досягнутого». Якщо такі підприємства, вклавши свій прибуток в енергозберігаючі проекти, отримують економію, то на наступний рік тарифи буде знижено на величину отримуваної економії. При цьому підприємство не лише не отримає прибуток, а й не поверне свої затрати. Методика формування тарифів «від досягнутого рівня» повністю блокує ініціативу керівників підприємств ЖКГ до впровадження енергозберігаючих технологій.

9. Відсутність стимулів для енергозбереження. Для енергопостачальних компаній енергозбереження означає зменшення обсягів реалізації і, відповідно, зниження величини отримуваних доходів. Суб’єкти господарювання часто мають недостатню економічну вигоду від реалізації проектів енергозбереження через відсутність можливостей отримання певного рівня прибутковості неекономічними методами (несплата податків, заниження заробітної плати тощо), що підриває основи енергоефективності, а населення оплачує енергоресурси (електроенергію та природний газ) за зниженими тарифами.

10. Неефективна цінова політика на ринку ПЕР. Існуюча практика відшкодування втрат постачальників енергетичних послуг за рахунок перехресного субсидування населення більш платоспроможними групами споживачів (промисловість) та бюджетного дотування тарифів спотворює вигоду від реалізації енергозберігаючих проектів для постачальників і не сприяє енергозбереженню серед населення.

Ціна на електроенергію в Україні для кінцевого споживача  формується Національною комісією регулювання електроенергетики на основі середньої собівартості, що склалася в галузі. Для вітчизняної електроенергетики характерним є перехресне субсидування, коли низькі витрати для населення компенсуються підвищеними тарифами для промислових споживачів. У більшості розвинених країн, навпаки, населення платить більше, ніж промислові споживачі (табл.1.4).

 

Таблиця 1.4

Ціна  електроенергії на оптовому ринку, цент/кВт.год.

Така диспропорція цін не має логічного обґрунтування  і вимагає відповідного корегування. Зниження цін для промислових споживачів сприяє зниженню цін на продукцію, збільшенню обсягів виробництва.

Така ситуація спричиняє порушення ринкового балансу (конкуренції) між видами енергоресурсів, негативно впливає на баланс платежів в енергетиці та стан державного бюджету, а існування умов гарантованого отримання енергопостачальними комунальними підприємствами коштів від держави, через програми субсидування й дотування тарифів та «витратну методологію тарифоутворення» практично знищує зацікавленість цих підприємств у підвищенні енергозбереження.

Разом з цим, шляхи і методи реалізації державної  політики енергоефективності потребують удосконалення, адже зараз при реалізації енергозберігаючих програм пріоритет віддається адміністративно-організаційним та контролюючим заходам, що не відповідає вимогам часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Проектне фінансування енергозбереження в Україні

Попри широке застосування схем проектного фінансування в світі, сутність його науковці та практики вбачають по-різному. Так, під проектним фінансуванням розуміють комплексну форму забезпечення інвестиційних проектів грошовими коштами, джерелом повернення яких виступають майбутні доходи самого проекту. З іншої позиції, поєднання різних джерел та методів фінансування конкретного інвестиційного проекту з оптимальним розподілом фінансових ризиків також представлено проектним фінансуванням. На наш погляд, слід дотримуватися думки колективу авторів і розуміти проектне фінансування як форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають грошові потоки генеровані проектом при поєднанні різноманітних фінансових інструментів.

Зважаючи на особливості  проектного фінансування у сфері  енергоефективних технологій, можна виділити його окремий напрям - проектне фінансування енергозбереження, - який, на нашу думку, представляє собою  форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту у сфері  енергозберігальних технологій за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають: грошові потоки генеровані проектом та грошовий вираз доходу у формі економії, отриманої в результаті впровадження технології енергозбереження.

Об`єктами такого проектного фінансування виступають проекти енергозбереження в основі яких є енергосервісний контракт.  Основна ідея енергосервісного контракту полягає в тому, що підприємство (енергосервісна компанія), за умови її кредитної підтримки, встановлює у замовника обладнання з метою енергозбереження, гарантує незмінність щомісячного платежу за енергоресурси до встановлення обладнання, при цьому платіж за енергосервіс буде включати в себе як поточний понижений платіж за електроенергію так і щомісячний платіж за встановлене обладнання за період досягнення окупності, а після досягнення даного періоду обладнання переходить у власність замовника і він отримає економічний ефект протягом наступних періодів.

Особливостями проектів енергозбереження є:

1). можливість реалізації  бізнес-ідеї по впровадженню енергозберігальної  технології «під ключ» без  початкових вкладень замовника;

2). компенсація  всіх витрат на проект за  рахунок економії, отриманої в  результаті впровадження технології  енергозбереження;

3). організація  здійснення таких проектів через  спеціальну енергосервісну компанію (ЕСКО) або банк, які несуть основні  проектні ризики. ЕСКО фінансує виконання проекту і гарантує щорічну економію коштів від реалізації проектів, яка перевищує поточні річні платежі;

4). термін реалізації  проекту в межах від 5 до 15 років.

5). сфера реалізації  таких проектів (наприклад, проекти  зменшення енерговитрат, оновлення опалювальних приладів, ергономічного освітлення, вентиляції, зменшення викидів вуглекислого газу тощо).

Головними об'єктами оцінки ефективності проекту енергозбереження є витрати на проект та вартість енергоресурсозбережень. І навпаки величина витрат в грошовому еквіваленті, які можна ліквідувати виступає головним фінансовим пріоритетом.

В якості джерела  фінансування енергозберігаючих проектів можуть виступати:

1. Власні кошти;

2. Бюджетні кошти (цільове виділення коштів з державного бюджету з використанням механізму повернення цих коштів);

3. Приватні інвестиції та фінансування третьою стороною (з поверненням коштів повністю чи частково за рахунок отриманої економії ).

Відмінною рисою  організації проектного фінансування енергозбереження виступає створення  посередника між замовником та інвесторами, економічно самостійної юридичної особи у формі енергосервісної компанії (ЕСКО), яка здійснює весь комплекс необхідних заходів та бере на себе ризики, що виникають протягом періоду реалізації проекту (рис.2.1):