Проблеми вдосконалення державного управління освытою

По-четверте,  підвищення рівня правової освіти та правової культури управлінських кадрів.  Якщо управлінці в розвинених країнах світу – це, як правило, люди з економічною чи юридичною освітою, то в Україні частка управлінців у галузі охорони здоров’я з немедичною освітою незначна;  більшість з них не мають правової підготовки. А потреба в таких знаннях постійно зростає. Динамічний розвиток законодавчого забезпечення різних аспектів діяльності системи охорони здоров’я,  перехід на нову модель медичної допомоги, необхідність законодавчого забезпечення прав пацієнтів,  медичних працівників,  поступової гармонізації вітчизняної правової бази з нормами і стандартами Європейського Союзу зумовлюють актуальність правової підготовки управлінців галузі різних рівнів.

Особливого значення в умовах інтеграційних процесів України набуває також проблема формування нового типу державного службовця,  його загальної та професійної культури в широкому розумінні.  Сучасний керівник постійно вирішує як організаційнополітичні, так і управлінські завдання, а його рішення мають базуватися на етичних нормах у міжособистісній та діловій сферах, високій культурі спілкування.

Таким чином,  на сьогодні система підготовки,  перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінців галузі охорони здоров’я в Україні вимагає істотної перебудови.  Передусім   необхідно розробити навчальні програми з оновленим змістом та з урахуванням суспільних потреб,  вітчизняного та зарубіжного досвіду; запровадити ступеневу освіту для майбутніх управлінців. Важливим є узагальнення досвіду з підготовки управлінців галузі за магістерською програмою з державного управління та спеціалізацією “управління охороною здоров’я” (Національна академія державного управління при Президентові України)  з метою його поширення. Це дасть змогу суттєво вдосконалити існуючу систему підготовки,  перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників галузі охорони здоров’я, які б відповідали суспільним потребам з покращення громадського здоров’я та перебудови галузі охорони здоров’я в Україні.

Післядипломна підготовка керівників охорони здоров’я в Україні передбачає дотримання принципу безперервності навчання, основною метою якого є  забезпечення і підтримка високого професійного рівня фахівців в умовах прискореного розвитку науки та еволюції суспільних потреб у період суспільних та економічних трансформацій.  Необхідний рівень кваліфікації керівних кадрів у галузі охорони здоров’я досягається шляхом поєднання різних видів навчання в навчальних закладах післядипломної освіти, а також системної самоосвіти та постійної практичної діяльності як керівників. 

Порівняльний аналіз різних за змістом навчальних програм і форм освіти показав,  що підготовка керівників галузі охорони здоров’я на базі магістерської програми з державного управління та спеціалізації  “управління охороною здоров’я” найбільше відповідає суспільним потребам в умовах економіки перехідного періоду та потребам перебудови галузі в Україні.

 Для вдосконалення державного управління освітою управлінців охорони здоров’я в умовах реформування галузі важливо до слідити основні напрями державної політики з перебудови системи охорони суспільного здоров’я в Україні, спрямовані на реалізацію положень Конституції та Законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових фінансовоекономічних та управлінських засад у сфері охорони здоров’я,  створення умов для формування здорового способу життя.

Очевидно,  що необхідні істотні зміни в галузі охорони здоров’я,  запровадити які можливо,  передусім,  при підготовці новоїгенерації керівників охорони здоров’я та перепідготовці тих,  які зараз працюють у цій сфері.  Формування системи підготовки,  перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів, безперечно, передбачає системний підхід,  який включає чотири головні етапи:  аналіз потреб навчання;  розробку програм і навчальних планів;  безпосередньо навчальний процес та оцінювання ефективності навчального процесу.

Вимоги до підготовки керівників органів управління охороною здоров’я та лікувально-профілактичних закладів визначаються завданнями та обов’язками,  необхідними знаннями та кваліфікаційними характеристиками.  На основі   проведених досліджень повинні розроблятися освітньо-кваліфікаційні характеристики для підготовки фахівців –  магістрів з державного управління за спеціалізацією  “управління охороною здоров’я”,  зокрема начальника обласного/міського управління охороною здоров’я,  генерального директора  (директор,  головний лікар)  лікувально-профілактичного закладу тощо. Одночасно формуються освітньо-професійна програма підготовки сучасного керівника галузі охорони здоров’я та засоби діагностики якості підготовки.

Таким чином,  управління підготовкою керівників галузі охорони здоров’я характеризується наявністю аналітичної, організаційної та інформаційної технологічних фаз процесу управління зі специфічним для вказаних фахівців змістовим та логічним наповненням.

Упровадження основ наукового управління в практику розвитку освіти керівних кадрів охорони хдоров’я передбачає: аналіз системи та розвиток складових її підсистем, опрацювання функціонального управління освітою,  розвиток системи вітчизняного кадрового забезпечення, отримання достовірної інформації про діяльність системи,  перерозподіл функцій та реорганізацію структур управління суб’єктів на різних ієрархічних рівнях при одночасному розмежуванні прав і обов’язків галузевого та регіонального рівнів.

Обґрунтовуючи характеристику форм управлінських рішень та їх ефективність з урахуванням складових програми розвитку охорони здоров’я України слід зауважити, що з позицій державного управління важливими є не тільки конкретні форми управлінських рішень,  а й розробка системи забезпечення розвитку освіти управлінців в загальному контексті реформування галузі охорони здоров’я в Україні.

З метою вдосконалення державного управління освітою керівників охорони здоров’я слід розробити та запровадити багатоканальну мережу інформаційно-комунікаційного забезпечення розвитку освіти. Необхідною умовою розробки, прийняття та реалізації ефективних управлінських рішень є збирання,  обробка та аналіз необхідної дескрипторної інформації.  На основі такої інформації суб’єкт управління розробляє відповідні управлінські рішення,  які і регулюють цілеспрямований вплив на керовану систему освіти. Одночасно формуються канали зворотнього зв’язку і відображають інформацію на виході системи та дають змогу враховувати вплив випадкових факторів і вносити корективи в діяльність системи за рахунок додаткових  (таких,  що коригують діяльність вищих навчальних закладів) управлінських рішень.

Аналізуючи особливості підготовки керівників лікувально-профілактичних закладів у сучасних реаліях змін,  які відбуваються у вітчизняній системі охорони здоров’я,  слід мати на увазі, що мислячий керівник медичного закладу все частіше замислюється над рядом питань, вільно або мимоволі ставить перед собою завдання,  вирішення яких пов’язано з ефективним управлінням і стабільним функціонуванням конкретного підприємства.  Спробуємо приблизно окреслити коло цих запитань і завдань.

Що необхідно зробити,  щоб медичний заклад не став банкрутом?

Як розробити та реалізувати на практиці ефективну організаційну структуру поліклініки чи лікарні?

Як ефективно організувати лікувально-профілактичний процес?

Як розробити реальні посадові інструкції медичних працівників та допоміжного персоналу?

Куди йдуть кошти, як навчитися планувати доходи і витрати,  як навчитися ефективно розподіляти грошові потоки?

Як надавати більшу кількість якісних медичних послуг, ніж конкуренти?

Як знизити витрати  й управляти ними?

Як просувати медичні послуги установи на ринок?

Як провести сучасну рекламну кампанію в медицині?

Як розробити стратегію  медичної установи?

Як професійно скласти  бізнес-план?

Малоймовірно, що вирішення цих і подібних завдань може бути забезпечене кадрами, методами і формами адміністративного управління.  Пошук альтернатив приводить до висновку, що проблема процвітання конкретного медичного закладу як сучасного підприємства з виробництва і збуту медичних послуг може бути вирішена лише в рамках сучасного менеджменту.  Як відомо,  менеджмент –  це діяльність  (планування та прийняття рішень, організація,  керівництво,  контроль),  спрямована на ресурси організації  (трудові, фінансові, матеріальні, інформаційні) для досягнення поставленої мети найбільш ефективно  (економічно)  і результативно.

 Саме менеджмент в охороні здоров’я дає змогу  (певною мірою)  при управлінні підприємством,  організовуючи і надаючи медичну допомогу споживачеві,  врахувати всі можливі стани ринків медичних послуг, у середовищі яких доводиться на рівних конкурувати з аналогічними структурами. 

Одне з вузьких місць  розвитку менеджменту в охороні здоров’я в складному перехідному періоді –  це проблема управлінських кадрів. Інколи медичними установами управляють люди, які не мають освіти в галузі медичного управління.  Вони не знають,  як позиціонувати свою установу на ринку медичних послуг, як просунути свої послуги на ринок,  як отримати кошти й ефективно витратити їх,  наприклад,  на рекламу послуг,  які надають фахівці конкретної медичної установи.

Сформувати сучасний корпус управлінців нового типу – завдання винятково складне. Само собою зрозуміло, що саме життя, практика ринкової економіки,  підприємництва буде сприяти її вирішенню, ставлячи тих, хто сьогодні біля керма медичних установ, і тих, хто входить у цю нову для себе роль, у ситуацію природного соціального відбору. Але багато що, звичайно, залежить і від цілеспрямованої діяльності з підготовки та перепідготовки кадрів,  з вивчення і поширення передового досвіду управління,  від застосування досягнень управлінської науки в практиці охорони здоров’я.

Як відомо,  в соціалістичній системі охорони здоров’я основною місією керівництва лікувально-профілактичним закладом поза рамками ринкових відносин є обов’язок головного лікаря та його підлеглих з організації лікувально-профілактичного процесу методами класичного адміністрування. Жорсткі рамки створення відповідної організаційної структури, форм і методів для реалізації лікувально-профілактичного процесу в конкретному закладі задавалися  (і,  на жаль, продовжують задаватися)  відповідно до встановлених нормативами бюджету,  штату, обсягів медичної допомоги – планів кількості амбулаторно-поліклінічних відвідувань або ліжко-днів. Вирішення питань економіки конкретного лікувально-профілактичного закладу в адміністративному підпорядкуванні знаходиться у зовнішньому середовищі цієї установи і не є життєво важливим для самої установи і його керівництва.  У таких системах немає місця мотивації займатися бізнесом,  а отже, і немає потреби знати і реалізовувати в повній сукупності методи менеджменту. У середовищі ринкових відносин класичних методів управління стає недостатньо.  Один з очевидних шляхів пристосування до ринку полягає в опануванні досвіду країн,  які живуть у його умовах вже не одну сотню років.  Досить важливим аспектом цього досвіду в ХХ ст. є сфера діяльності і галузь знань, що охоплюється широким поняттям  “менеджмент”, яке стало вже інтернаціональним. Пріоритетний напрям менеджменту в охороні здоров’я –  вирішення питань,  що стосуються ефективного управління бізнесом.

Слід визнати,  що бізнес в охороні здоров’я як форма економічної діяльності,  що дає прибуток, або будь-який вид діяльності, що приносить дохід або інші особисті вигоди,  має свої особливості.  Але разом з тим основні закономірності та напрацьовані практикою методи і форми бізнесу коректно співвідносяться і з медичною діяльністю. Практика світових систем охорони здоров’я підтверджує, що при розумному регулюванні бізнесу в охороні здоров’я досягається найвища якість медичних послуг.

На наше глибоке переконання,  відсутність комерції (від англ. merchandising – торгівля,  збут) у системі надання медичної допомоги негативно впливає на лікувальний процес і гальмує впровадження передових технологій у медицині. Перспектива полягає в організаційно-фінансових перетвореннях, що пов’язані з упровадженням інтегрованої системи та ресурсоощадного менеджменту. Сьогодні підприємствам та організаціям в охороні здоров’я потрібні кваліфіковані економісти-менеджери,  які можуть успішно працювати як у сфері проектування і впровадження нових форм і методів управління їх діяльністю, так і в різних галузях економічної та управлінської діяльності з професійним використанням комп’ютерних технологій. Менеджеру в охороні здоров’я необхідні знання з громадського здоров’я та організації охорони здоров’я. Але разом з тим потрібна ґрунтовна економічна,  управлінська, фінансова, бухгалтерська і правова підготовка.  Необхідне вивчення економіки медичної установи, бізнес-планування, організації  медичного страхування,  діагностики фінансово-господарської діяльності та управління інноваційними процесами.

Історично так склалося,  що у нас керівники лікувальних установ – лікарі-клініцисти з мінімальною економічною та юридичною підготовкою, хоча сьогодні керівник лікувального закладу – сучасний менеджер, якого не готували для виконання таких функцій. Звичайно,  підготовка керівників медичних закладів – одне зі складних завдань. Їх треба вчити,  та й самі вони повинні навчатися сучасних підходів до організації медичної допомоги, маркетингу й економіці.

Сьогодні, як ніколи, актуальними  є освітні програми,  що дають керівникові медичної установи фундаментальну освіту в галузі менеджменту без відриву від виробництва, з акцентом на вивчення основ різних управлінських знань у їх взаємозв’язку,  техноло-гій,  бізнес-моделей,  стратегій і методів їх довгострокового аналізу та прогнозування.

Певна проблема організації надання та здобуття подібних знань випливає з нібито суперечливості поєднання комерції у формі певної вигоди і безкорисливості медичної допомоги.  У цій проблемі існують як психологічний компонент, який з часом, найімовірніше, буде безболісно подоланий, так і організаційно-правовий,  вирішення якого повинно забезпечуватися основними механізмами і підходами до регулювання підприємництва в галузі охорони здоров’я.