Процесс Европеизации в странах балтии

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

 

РЕФЕРАТ

З курсу: «МАКРОЕКОНОМІКА»

На тему:

«ПРОЦЕС ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ В БАЛТІЙСЬКИХ КРАЇНАХ»

 

 

 

 

 

 

 

Виконано студенткою 1курсу 3групи

Спеціальності Фінанси та Кредит

Барсукової  Дарії

 

 

 

 

Київ-2013 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. Визначення  поняття процесу «Європеїзація»………………………………...4

2. Особливості  європеїзації в Балтійських країнах……………………………..9

3. Основні етапи  європеїзації в Балтійських країнах………………………….12

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….29

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..31

 

ВСТУП

 

У процесі поглиблення  європейської інтеграції відбувається як трансформація європейського політичного ладу в цілому, так і формування спільного адміністративного простору ЄС, характерною рисою якого є зближення адміністративних систем держав-членів. На основі цих процесів виник феномен європеїзації, який охоплює зміни, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя держав-членів під впливом процесу європейської інтеграції. Процес європеїзації також має тенденцію до поширення на треті країни, особливо на ті, які є або кандидатами на вступ або такими, що визначили стратегію європейської інтеграції як пріоритет своєї внутрішньої та зовнішньої політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Визначення  поняття процесу «Європеїзація»

 

Сьогодні концепція  європеїзації є дуже популярною серед  дослідників європейської інтеграції, які, незважаючи на існуючі теоретичні розбіжності стосовно того, що власне вважати європеїзацією, звідки вона походить та як впливає на політичну систему і суспільне життя, застосовують її переважно для осмислення та аналізу змін у внутрішній політиці тієї чи іншої держави, спричинених процесом європейської інтеграції.

Поняття «Європеїзація» стало відомим завдяки аналізу  інституційної динаміки Європейського  Союзу і його впливу на національні  політики, у тому числі політику старих членів Євросоюзу і політику тих держав, які нещодавно приєдналися [1].

Найпершу дефініцію цього феномену дав у 1994 році Роберт Ладрех (Robert Ladrech) «поступовий процес, який переорієнтовує напрям та форми (внутрішніх) політик до того рівня, коли європейська політична та економічна динаміка стає частиною організаційної (конструктивної) логіки національної політики та її утворення» [3].

Бозель (ВОКЄГ) (1999) детальніше зупинився на «проникаючій»  властивості європеїзації і процесах, завдяки яким: «внутрішні політики все більше залежать від європейського  формування політики», в той час  як Балмер (ВШГПЄГ) і Бах (ВасК) (2000) розглядають європеїзацію як «вплив європейських інтеграційних процесів на національний рівень і, особливо, на національну систему органів управління». Останнє визначення відображає точку зору, згідно з якою європеїзація – це особливе поняття, ототожнене з впливом політичного процесу (тобто, європейської інтеграції) і впливом на системи управління. Визначення Ладреха і Бозеля зосереджене винятково на позиції Європейського Союзу, в той час як визначення Балмера і Баха – проводить паралель між вибором, запропонованим країнам, які прагнуть інтегруватися до Європейського Союзу, і процесами, визначеними Європейським Союзом, для ухвалення низки правил, норм, інституційних структур, ідей, значень, інтересів. Радаеллі (Radaelli) (2000) схвалює такі багатовимірні властивості і дає визначення європеїзації як «сукупності процесів, завдяки яким політична, соціальна і економічна динаміка Європейського Союзу стає частиною логіки внутрішнього дискурсу, ідентичності, політичних структур і державних політик».

На початку 90-х  рр. поняття «європеїзації» мало значно більший обсяг ніж сьогодні й  містило щонайменше чотири аспекти:

1. Відновлення європейських інститутів і традицій після десятиліть деєвропеїзації;

2. Конкретний процес вступу в ЄС та поява структурної сумісності з його інститутами та правовою системою;

3. Розвиток регіонального співробітництва та інтеграції в межах загального процесу європейської інтеграції;

4. Фундаментальна трансформація громадянського суспільства, політичної культури й моделей поведінки, тобто запровадження демократичних традицій та цінностей.

Відповідно  європеїзацію можна визначити як зміни, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя держав-членів або держав-кандидатів під впливом  процесу європейської інтеграції. Спираючись на це широке визначення, європейські дослідники дали більш вузьку дефініцію європеїзації, визначивши її як процес формування, поширення та інституціоналізації формальних та неформальних правил, процедур, парадигм політики, стилів, способів дії, спільних переконань і норм, які спершу були визначені та затверджені під час прийняття рішень в ЄС, а згодом інкорпоровані в логіку внутрішніх дискурсів, особливих рис, політичних структур та напрямів державної політики держав-членів. Хоча дане визначення і не є остаточним, саме воно підкреслює важливість аналізу змін не лише на виході політичної системи, тобто в державній політиці, але й у базових структурах та нормах [9].

Кнілл (Knill) і Лемкал (Lehmkhul) виділяють три механізми, які керують і впливають на узгоджений порядок за умов європеїзації та інтеграції до Європейського Союзу [4, 5]:

1) перший механізм – Позитивна інтеграція – включає нав'язування моделі з обмеженою свободою вибору на загальнонаціональному рівні, у тому числі зразки/шаблони політики з метою досягнення цілей корекції ринку. Механізм носить примусовий характер і ґрунтується на засадах європейського права; передбачається що механізм буде запроваджуватися в країнах, які прагнуть інтеграції до Європейського Союзу;

2) другий механізм  – Негативна інтеграція – використовує шаблони політики в певних секторах і має на меті інтеграцію на внутрішній ринок.

Правові заходи пояснюють вимоги політики.

Проте, регуляторне  втручання є меншим, ніж при  позитивній інтеграції;

3) третій механізм – Координація політичних пропозицій – використовує м'які заходи, при яких можливість Європейського Союзу використати примусові методи послаблена. Координація пропонування ідей щодо політики стосується зміни переконань і сподівань суб'єктів внутрішньої політики, хоча система когнітивної (пізнавальної) логіки, коли знання з політики, адміністративного клімату, установ та ідеї зібрані в одній системі (минулій або існуючій), використовуються при формулюванні, в адміністративному кліматі і установах в іншому місці і в інший час [2].

Для кращого  розуміння процесу європеїзації доцільно розглянути його виміри, виділені за критерієм об'єкта змін. Дослідники виділяють щонайменше п'ять можливих вимірів цього процесу:

1. Зміна зовнішніх кордонів. Європеїзація у цьому вимірі стосується територіального розширення системи європейського врядування та ступеня перетворення Європейського континенту на єдиний політичний простір. Наприклад, європеїзація відбувається тоді, коли ЄС розширює свої зовнішні кордони за рахунок прийняття нових членів.

2. Розбудова інститутів управління на рівні ЄС. Європеїзація у такому вимірі означає розбудову центру прийняття політичних рішень, який би був спроможний до колективної дії, а також забезпечував певний ступінь політичної координації та згуртованості. Легітимні інститути й відповідна нормативно-правова база посилюють спроможність органів влади до прийняття та імплементації обов'язкових рішень, а також накладення санкцій за їх невиконання.

3. Поширення впливу інститутів ЄС на національні та субнаціональні регіональні й місцеві) системи управління. Європеїзація тут полягає у розподілі повноважень та відповідальності між різними рівнями управління. Всі багаторівневі системи управління потребують пошуку та встановлення балансу між єдністю та багатоманітністю, координацією з центру і місцевою автономією. Отже, цей вимір європеїзації означає адаптацію національних та субнаціональних систем управління до центру прийняття політичних рішень (інститутів) і законодавства ЄС.

4. «Експорт» типових і характерних для ЄС форм політичної організації та врядування за межі Спільноти. У цьому контексті європеїзація стосується відносин із третіми країнами, їх інститутами та гравцями, а також місця і ролі ЄС у світі. З огляду на це, європеїзація означає формування позитивного «експортно-імпортного» балансу з третіми країнами, оскільки вони більше беруть від ЄС, ніж навпаки, а рішення ЄС мають більший вплив на міжнародній арені.

5. Політичний проект, націлений на об'єднання та політичне зміцнення Європи. Ступінь перетворення Європи на сильну та згуртовану політичну одиницю залежить як від територіального простору, розбудови інститутів і законодавства ЄС та внутрішньої адаптації до них, так і від того, наскільки події, що відбуваються на Європейському континенті, впливають на події та політичні системи за його межами. Однак складність такого політичного об'єднання, на думку експертів, полягає у відсутності необхідної кореляції між вищезазначеними чотирма вимірами європеїзації, а також між кожним з них та політично міцною Європою.

На думку  дослідників, різні концепції процесу  європеїзації більше доповнюють, ніж  виключають одна одну. Вони стосуються різних, але пов'язаних явищ. Динаміка європеїзації може бути осмисленою на основі обмеженої групи звичайних  процесів змін, які є взаємодоповнюючими й добре відомими в інших системах управління [9].

Таким чином, європеїзація – це створення, поширення й інституціоналізація  формальних і неформальних правил, процедур, політичних парадигм, стилів, загальних норм і переконань, які  спочатку закріплюються в процесі прийняття рішень на рівні ЄС, а потім передаються в національний політичний дискурс.

 

2. Особливості європеїзації в Балтійських країнах

 

У травні 2009 р. виповнилося 5 років від моменту наймасштабнішого (10 країн) та складного й суперечливого (8 посткомуністичних країн) розширення ЄС. Це розширення не тільки знаменувало собою завершення повоєнного розколу Європи, а й мало значний вплив на процес поглиблення європейської інтеграції, привівши до змін в інституційній (розмір, склад та функції інститутів) та правовій (конституційний процес, Лісабонський договір) системах ЄС. Очевидним є також посилення ролі та впливу ЄС як гравця у системі світової політики та глобальної економіки [6].

На сьогодні вже загальновизнаним фактом є те, що трансформаційні та інтеграційні процеси в посткомуністичних країнах мають свої виразні особливості і не схожі на аналогічні процеси в країнах, що не мали “комуністичного досвіду”.

Так, основна  специфіка демократичних транзитів у колишніх соціалістичних країнах полягала у тому, що це були переходи від тоталітарних чи жорстких авторитарних режимів, які сповідували комуністичну ідеологію [6].

Тому, по-перше, певний відрізок часу демократизаційні процеси в країнах Балтії розвивалися в межах чітко окресленого простору, у відриві від глобального процесу демократизації та на власній ідеологічній базі, що зумовило у деяких випадках їх тривалість та суперечливість; по-друге, за роки існування соціалістичного блоку в його кордонах сформувалося особливе соціально-економічне, політичне та ідеологічне середовище, яке справило дуже серйозний вплив на перехідні процеси вже у посткомуністичних країнах; по-третє, встановлення комуністичних режимів повсюдно призвело до розпаду громадянських суспільств, штучного спрощення соціально-класової структури суспільства та руйнування усіх структур і зв’язків (в основному горизонтальних), які були основою політичного, економічного, культурного та ідеологічного плюралізму.

Незважаючи  на індивідуальну своєрідність кожної з партійно-етатистських систем в колишніх соціалістичних країнах, в цілому вони являють собою особливий тип у загальному ряду недемократичних режимів. Звідси випливає ще одна важлива особливість молодих посткомуністичних демократій – необхідність одночасного або максимально синхронізованого здійснення соціально-економічних та політичних перетворень або так звана «дилема одночасності» [8].

Особливість європеїзації посткомуністичних держав, які були кандидатами, а потім стали повноправними членами ЄС полягає в групах особливих рис, які мають, насамперед, системний характер й обумовлюють особливий характер.

По-перше, потужний зовнішній вплив. Після падіння  комунізму до процесу політичної та соціально-економічної трансформації  в посткомуністичних країнах Балтії долучилися ряд міжнародних організацій, найвпливовішою серед яких став Європейський Союз. Тверде бажання та політична воля посткомуністичних країн стати членами ЄС у поєднанні із значним обсягом та обов’язковим характером критеріїв вступу надали Європейській Спільноті можливість безпрецедентного впливу на процес реформування їх інституційної системи та державної політики.

По-друге, внутрішня  єдність та підтримка. На відміну від західноєвропейських держав-членів ЄС, які ніколи не розглядали європейську інтеграцію у контексті європеїзації, в посткомуністичних країнах і демократизація, і економічні реформи, і європейська інтеграція сприймалися, насамперед, як рух шляхом європеїзації, що надало цьому процесу широку підтримку. Учені, які досліджували перехідні процеси в посткомуністичних країнах Балтії, відзначили існування в громадській думці сильного зв’язку між вступом в ЄС, демократією та процвітанням.