Пропозиції та рекомендації щодо економічного та соціального розвитку Люксембургу

Спільний ринок - це митний союз з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного ринку вимагає  уніфікації значної кількості законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування наднаціональних органів управління і контролю. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць.  
Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.  Такий етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ, 1973 р.) [14, с.165] .

Економічній союз - складна форма міждержавної економічної інтеграції, що потребує проведення єдиної економічної і валютно-фінансової політики, створення системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз (1993 р.). Союз арабського Магрибу (1989 р.). 

Економічний і валютний союз - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного і валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ[18, с.78] .

Коротко охарактеризувати форми міжнародної економічної інтеграції можна за допомогою таблиці 1.

Таблиця1.1  Форми економічних інтеграцій 

Отже, міжнародні економічні інтеграції — це високий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, за яких процес господарсько-політичного об'єднання країн відбувається на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міждержавної торгівельно-економічної політики. Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти і субконтиненти та призвели до утворення багаточисельних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, більшість з яких проголошує своєю кінцевою метою вихід на інтеграційну стадію економічного співробітництва. Всього в світі нараховується близько 20 міжнародних економічних об'єднань інтеграційного типу, які охоплюють основні регіони і континенти земної кулі. Міжнародна економічна інтеграція має декілька форм: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз. Найпростішою формою економічної інтеграції є зона вільної торгівлі, а найскладнішою – економічний і валютний союз[11, с.134] .

1.3.  Позитивні  та негативні риси створення  світових інтеграційних об’єднань.  

Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму чиказької школи економіки Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного союзу внаслідок укладення між країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів:  
1) статичні ефекти — економічні наслідки, які виявляються негайно після утворення митного союзу як його безпосередній результат;  
2) динамічні ефекти — економічні наслідки, які виявляються на віддаленіших стадіях функціонування митного союзу.  
Утворення митного союзу означає надання взаємних торгових преференцій (наприклад, скасування тарифів) його членами один одному і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн. У результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно-протилежних статичних ефектів:  
а) ефект створення торгівлі (твірний ефект — переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок усунення імпортних мит у рамках митного союзу;  
б) ефект відхилення торгівлі (потоковідхиляючий ефект) — переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару у ефективнішого позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних мит у рамках митного союзу.  
Якщо внаслідок утворення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не беруть в ньому участі, погіршиться, оскільки обмежені ресурси використовуються менш ефективно, ніж в умовах вільної торгівлі. З іншого боку, добробут країн-учасниць може погіршитись, якщо ефект відхилення торгівлі за своїми вартісними розмірами буде меншим за ефект створення торгівлі. Як правило, здебільшого внаслідок створення митного союзу відзначаються обидва ефекти, але ефект створення торгівлі більший за ефект відхилення торгівлі, отже, інтеграція у цілому веде до підвищення добробуту країн-учасниць. Крім розглянутих ефектів створення та відхилення торгівлі, які виявляються негайно після утворення інтеграційного союзу, до статичних ефектів інтеграції належить скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів. Внаслідок зменшення сукупного попиту на імпорт з країн, що не входять у союз, можуть поліпшитись умови торгівлі групи країн, які у нього входять.  
Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для національної економіки[8, с.176] .

Позитивні наслідки від утворення союзу такі:  
— зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;  
— країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;  
— збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар'єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;  
— Опозиція кожної з країн-учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги.  
Основні негативні наслідки, з якими може бути пов'язане приєднання до союзу, такі:  
— за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн—членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;  
 — якщо встановляться тісніші інтеграційні зв'язки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, який веде до зростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;                                                                                            — від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, пов'язаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;  
— за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами. Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць. У комплексному вигляді важко оцінити усі ці аргументи. Для визначення того, наскільки країна виграла від приєднання до союзу, необхідно з'ясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу. Необхідно також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер і тому знаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, політичний вплив, втрата суверенітету). Але загалом у країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються транс акційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій[19, с.282] .        Отже, після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими так і несприятливими для національної економіки. З точки зору динамічного аналізу можна виділити наступні переваги приєднання країни до інтеграційного об’єднання:  
1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія. Мова йде про те, що розширення міжнародної торгівлі спричиняє вдосконалення інфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена  інтеграційного угруповання як  учасника різноманітних торгових  та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об’єднань. Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;

4) більша конкуренція між країнами-учасниками  союзу стимулює ділову активність  та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних  угруповань сприяє швидкому розповсюдженню  інформації та передової технології.  
              У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. До них можна віднести:

1) певний збіг обставин може  спричинити відтік ресурсів з  менш розвинутих країн до більш  розвинутих в економічному відношенні  членів союзу;

2) може відбутися розповсюдження  олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об’єднання;

3) може виникнути ефект втрат  від збільшення масштабів виробництва, пов’язаний з виникненням занадто  великих компаній, що стають занадто  забюрократизованими і тому неефективними;

4) країнам-членам інтеграційного об’єднання необхідно частину своїх бюджетів витрачати на функціонування інтеграційного об’єднання. 

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ ЛЮКСЕМБУРГУ У 2010-2013 РОКАХ     

2.1 Характеристика Люксембургу: географічні та політичні аспекти.

Королівство Люксембург — маленька держава в Західній Європі. Офіційна назва — Велике Герцогство Люксембург. Територія країни за площею в десять разів менша за такі області України, як Донецька або Луганська. Межує з Бельгією, Німеччиною і Францією. Загальна довжина кордонів — 359 км. Виходу до моря не має. Площа - 2,586 тис. кв.км. Населення - 435,7 тис. осіб. (2000 р.). Люксембуржці - 76%, а також німці, французи, італійці, португальці. Столиця - Люксембург (Luxemburg) - 80,7 тис. осіб (2000 р.). Адміністративно-територіальний поділ - 3 округи (arrondissement), які діляться на 12 кантонів (canton), кантони - на 118 комун (commune). Державна мова - французька, німецька і люксембурзький діалект. Релігія - переважно католицизм (97% населення), є протестантські та іудаїстські громади. Грошова одиниця - з 1 січня 2002 р. - Євро. До 28 лютого 2002 р. - люксембурзький франк.

              У 1946 р. Велике герцогство ввійшло в митний союз із Нідерландами й Бельгією — Бенілюкс. Люксембург – це Член-засновник Європейського економічного співтовариства по Римському договору 1957 року, куди ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Голандія, Люксембург.  З  3.09. 1993 р. Європейський Союз  “ЄС“. Люксембург входить до Організації Співтовариств та розвитку з 1960 р. “ОЄСР”. Є членом Європейського об`єднання вугілля і сталі з 1952року.”ЄОВС”. З 1957 р. входить до Європейського співтовариства з атомної енергії, набув  чинності з 1958 року. Люксембург є членом  ООН з 1945 року.      Відмовившись у 1948 р. від політики нейтралітету, Люксембург став членом-засновником ЄС, членом НАТО, ООН, СОТ, ОЕСР й зараз відіграє важливу роль у європейській політиці співробітництва й інтеграції. Сучасний Люксембург — конституційна монархія. Голова держави — великий герцог. Із 1964 р. при владі перебуває великий герцог Люксембурзький Жан. Законодавча влада здійснюється великим герцогом і парламентом — Палатою депутатів, що складається із 60 депутатів, яких обирають терміном на п'ять років.              Економіка Люксембургу є стабільною і процвітає, рівень безробіття нині становить приблизно 7%. Повоєнна історія економіки пов'язана з металургійною галуззю і поступовим, але досить болісним процессом її заміни сектором фінансових послуг. Залізняк у Люксембурзі був відкритий у 1850 році. Незважаючи на спад у 1980-х роках, металургія як і раніше забезпечує найвищу зайнятість і 25% експортних доходів. Після війни уряд вирішив змінити курс економіки. Щоправда, як і в більшості розвинутих країн, послуги розвивалися саме від промислового виробництва. Таким чином, у країні почався бум фінансових послуг, якому значною мірою допомогли податкові ходи. У Люксембурзі налічується більше ніж 12 тис. холдингових компаній, а також 1300 інвестиційних фондів і 220 банків. Крім того, існує сектор випуску європейських облігацій.          Невеликі розміри та розташування країни стали причиною її тісної інтеграції з сусідами. З 1921 року Люксембург підтримує тісне співробітництво з Бельгією, а після Другої світової війни до цього союзу приєдналися Нідерланди, в результаті чого утворився Бенілюкс. Це об'єднання стало прототипом Європейського Союзу.       У 1995 валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінювався в 17,1 млрд. дол., або 44 172 дол. з розрахунку на душу населення (проти 26 556 дол. у Бельгії і 43 233 дол. у Швейцарії). Виходячи з паритету купівельної спроможності, витрати населення Люксембургу становили на кожного мешканця 16 827 дол. (у США - 17 834 дол.). Річне зростання ВВП на початку 1990-х років у середньому становило 5,5%, що набагато вище середнього показника для країн - членів ЄС. У 1997 році в країні відзначено найвищий у світі показник ВВП на душу населення - 44,2 тис. Доларів          [20, с.296] .