Реструктуризація безнадійних боргів їх суть та причини виникнення

    Типова рекомендована структура ППА й основні функціональні зв'язки даного підрозділу можуть бути наступними.

1. Керівник підрозділу -- головний організатор, людина, що має навички керівної роботи, схильність до системного мислення, багатий практичний досвід роботи в банку, широ-кий кругозір і невгамовну фантазію. Він особисто підтримує робочі контакти з підрозділом стратегічного аналізу.

             Слід сказати декілька слів про методи роботи підрозділу. Як правило, позичальники поділяються на три категорії:

- кримінальної спрямованості,  що споконвічне ставлять за  мету не повертати борги;

- некримінальної спрямованості,  що пасивно відносяться до  повернення боргу;

- некримінальної спрямованості,  які активно вживають щодо  повернення боргу.

       Говорячи про першу групу боржників, можна відзначити, що основне навантаження в цьому випадку лягає на юридичну службу і службу безпеки банку, а ППА підключається до роботи на стадії виявлення яких-небудь засобів або майна боржника й отримання рішення суду про право банку на звертання стягнення на них. Слід звернути увагу на те, що дії банку в цьому випадку повинні бути рішучими, послідовними і кваліфікованими, щоб не втратити можливість повернути борги. Говорячи про позичальників другої групи, варто сказати, що вони забезпечують широке поле діяльності для співробітників підрозділу, починаючи від умовлянь боржників або здійснення впливу на них через акціонерів і закінчуючи арбітражним процесом щодо банкрутства підприємства або вживанням спільних заходів щодо відродження фірми. Усе залежить від оцінки того, «чи варта овчинка вичинки», підготовленості співробітників і бажання банку домогтися реального результату щодо повного або часткового повернен-ня боргу або переведення ситуації в менш проблематичну, а в деяких випадках -- і в абсолютно нормальну.

      З третьою категорією боржників працювати легше всього, і мистецтво співробітників ППА повинне полягати в тому, щоб перевести позичальників другої і навіть першої групи в третю. Яким чином можна цього домогтися?

     Але отут виникає ускладнення. Припустимо, що в ході роботи з проблемним активом одержане рішення арбітраж-ного суду про стягнення боргу в повному обсязі (основний борг, винагорода і штрафні санкції) або законослухняний позичаль-ник визнав борги в повному обсязі в добровільному порядку. Припустимо також, що банк обмежується одержанням наявних у боржника коштів і сторони вважають зобов'язання за договором виконаними або банк знаходить можливість застосувати договір сесії й уступити права вимоги заборгованості третій особі за деяку розумну суму, але меншу, ніж зазначено в рішенні суду або визнано позичальником. Така ситуація цілком відповідає сформованій практиці. У результаті виходить, що банк подарував боржнику деяку суму і повинен заплатити з неодержаних коштів належні податки. У даному випадку банк несе додаткові втрати і стоїть перед вибором: взяти на себе податковий тягар і дати можливість підприємству функціонувати далі або домагатися повного повернення боргу і розорити його вщент.

 

4. Ліквідація проблемних кредитів

      Звичайно, співробітники ППА можуть знайти вихід у будь-якій складній обстановці, але перед банком фактично увесь час стоїть дилема: домагатися визнання боргу позичальником у повному обсязі або звертатися в арбітражний суд, як цього вимагають нормативні документи? Значно легше домовитися з боржником «полюбовно» до повної вигоди обох сторін, але ніколи невідомо, як до таких кроків віднесуться податкові органи й органи банківського нагляду.

     Прямий і непрямий економічний ефект від діяльності ППА складається з низки складових:

 - фактичне повернення проблемного чи безнадійного до стягнення активу приносить певний дохід і дозволяє банку знову розмістити кошти в дохідних активах;

- переведення активу  із проблемного в категорію  надій-них дає змогу одержувати стійкі доходи в період дії активу;

- відновлення раніше  створених резервів на доходи  збіль-шує прибуток і власний  капітал банку:

- вивільнення персоналу  підрозділів активних операцій  для ведення основної діяльності  дозволяє сконцентрувати зу-силля на створенні нових надійних активів;

- повернення активу  поліпшує економічні нормативи  і по-казники банку і зміцнює  його імідж як надійного і  кваліфіко-ваного партнера при  взаємодії з промисловим сектором  економіки.

       До теперішнього часу в практиці проведення заходів щодо повернення проблемних кредитів сформувалися деякі типові схеми погашення проблемної і простроченої заборгованості.

    Схема першого типу. Прострочена заборгованість за кредитом погашається одноразово без додаткового кредитування і переведення позичкової заборгованості на третю особу, але з використанням дебіторської заборгованості третіх осіб пози-чальнику банку.

     Для практичного застосування схеми першого типу необхідна наявність у позичальника дебітора, борг якого складає величину не менш розміру простроченої заборгованості, а його фінансовий стан оцінюється як більш надійний (стійкий), ніж у позичальника. Крім того, у дебітора повинні бути кошти, цінні папери, інші активи, з якими може працювати банк і ринкова вартість яких еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.

      Схема другого типу. Сума простроченої заборгованості за кредитом погашається позичальником коштами, отриманими за реалізовану продукцію (послуги) від кредитоспроможної зацікавленої третьої особи, що одержує у свою чергу кредит у банку.

     Дана схема може бути застосована при виконанні на-ступних умов: наявності в позичальника на складі товарів, що користуються попитом, або можливостей для їх виробництва; у випадку виробництва -- обсяг товарів і їхні ціни такі, що їх вартість через розумний період буде еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.

      Схема третього типу. Прострочена заборгованість за кредитом перетворюється в термінову позичкову або дебітор-ську заборгованість шляхом переведення боргу на юридичну особу, діяльність якої контролюється банком. При цьому за-значена юридична особа одержує деяке майно позичальника, експлуатуючи яке можна отримати кошти, достатні для погашення позичкової заборгованості.

       Схема третього типу має наступні особливості застосування:

 - у позичальника є майно (у тому числі те, що перебуває в заставі), ринкова вартість якого менша суми простроченої заборгованості. Однак його експлуатація дозволяє в розумний термін отримати кошти, достатні для погашення заборгова-ності, при необхідності з включенням суми від продажу самого майна;

- існує юридична особа,  діяльність якої контролюється  банком. Вона має юридичні і  технічні можливості для експлуатації  і продажу майна, причому його кошти дозво-ляють прийняти необхідне майно на баланс;

- вироблена продукція  (роботи, послуги) користується попитом  на ринку, а саме майно може  бути при необхідності продане  але за прийнятною ціною.

      Схема четвертого типу. Банк видає кредит юридичній особі, діяльність якої контролюється. Вона фінансує позичаль-ника (як правило, забезпечуючи його сировиною, матеріала-ми) з метою завершення виробничого циклу. Кошти від реалізації готової продукції направляються на погашення як простроченої заборгованості позичальника, так і кредиту, виданого підконтрольній юридичній особі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Порядок застосування претензійно-позовних заходів стягнення боргу

    Заходи стримання виникнення проблемної заборговааності -  це розробка і дотримання кредитної політики, кредитування пріоритетних галузей економіки з низьким рівнем ризику, фінансовий моніторинг позичальників, контроль за наявністю та станом заставного майна, аналіз грошових потоків позичальника, суворе дотримання вимог до оформлення коредитної документації.

     У випадку  непогашення кредиту в передбачений  угодою термін непогашена сума  боргу переноситься на рахунок  прострочених кредитів. Категорія  кредиту знижується і формується  відповідний страховий резерв, процентна  ставка за кредитом підвищується вдвічі.  Клієнту протягом 7 днів надсилається претензія щодо непогашення заборгованостіза кредитом у визначений угодою строк. Якщо клієнт згоден платити він має це зробити протягом 30 днів, якщо клієнт не згоден, то банк протягом 30 днів подає документи на судовий розгляд. Якщо кредитний договір має нотаріальне посвідчення,нотаріусом накладається виконавчий надпис,за яким банк  відшкодовує неповернений кредит за рахунок вилучення застави у боржника. Складається акт прийому-передачі.

     Для підвищення якості активів банку необхідно створювати ефективну систему управління кредитним ризиком :

• здійснювати єдину кредитну політику,
• кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику,
• застосовувати політику ціноутворення на кредити,
• проводити фінансовий моніторинг позичальників,стан заставленого майна,
• аналізувати стан грошових потоків позичальника,
• дбати про відповідність кредитної документації вимогам заеонодавства.

 

      Процес реабілітації проблемних кредитів фізичних осіб  - це зустріч з позичальником та причини виникнення проблемної заборгованості. Далі проводиться аналіз кредитоспроможності,боргових зобов”язань та надійності забезпечення  кредиту.

      Приймається рішення про обрання методу управління проблемним кредитом. Основні методи – метод реабілітації,

• розробка проекту додаткової угоди,
• узгодження нових умов кредитування, підписання додаткової угоди,
• перегляд терміну дії угоди,
• контроль за виконанням додаткової угоди.,
• примусове стягнення боргу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Проблемні кредити є результатом  платіжної кризи позичальника, хоча може існувати клас позичальників-неплатників, які можуть, але не бажають погасити кредит.

        Тривала і клопітка робота банку з проблемними кредитами складається із трьох фаз: аналізу документів; невідкладних заходів; неплатоспроможності.

I. Фаза аналізу, тобто  розробка так званих “лікувальних  заходів” банку (заходів, спрямованих  на те, щоб сприяти відновленню  кредитоспроможності клієнта). На підставі вивчення потенційних можливостей позичальника складається проект майбутнього розвитку цієї компанії.

II. Фаза невідкладних  заходів, яка являє собою розробку  розумної стратегії обігу фінансових  коштів та виходу із платіжної  кризи.

      У процесі роботи з проблемними позиками банк виробляє стратегію можливої реакції на труднощі позичальника. Вона може мати вигляд реабілітації чи ліквідації стосунків банку з фірмою.

      Фаза невідкладних заходів починається тоді, коли вирішальним для компанії стає збереження коштів. Для досягнення цього фірма повинна сконцентруватися на вдосконаленні механізму отримання прибутків та його моніторингу, заходів контролю за витратами.

III. Фаза неплатоспроможності,  протягом якої вирішуються питання,  пов¢язані із збанкрутінням чи реорганізацією неплатоспроможного клієнта.

       Проти позичальника, який своєчасно не виконав своїх зобов¢язань перед банком за кредитною угодою (погашення позики, виплата відсотків, комісійних і пені), у їх частині, не забезпеченій заставою, у встановленому законом порядку може бути збуджена справа про банкрутство. Про оголошення клієнта неплатоспроможним банк повідомляє основних кредиторів, державні органи управління, засновників фірм-позичальника, а також у пресі та інших засобах масової інформації.

      Внаслідок розгляду справи про банкрутство в арбітражному суді може бути прийняте рішення про:

¾ санацію боржника шляхом його реорганізації чи приватизації;

¾ переведення боргу  або заміну боржника;

¾ визнання боржника банкрутом  і стягнення заборгованості з його майна.

      Банк припиняє нарахування пені та відсотків з усіх видів заборгованості банкрута.

     За рахунок коштів, отриманих від продажу майна позичальника-банкрута, позачергово задовільняються вимоги банку-кредитора, забезпечені заставою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. А. Т. Головко, В.  І. Грушко та ін. Система банківського  менеджменту: Навч. посібник. - Київ: Фірма «ІНКОС» , 2004. - 480с.

 

2. Білуха М.Т. Теорія  фінансово-господарського контролю  і ауди-ту. -- К.: Вища школа, 1994. -- 364 с.

 

3. Хеддевик К. Финансово-экономический  анализ деятельности предприятий. - К. , 1996. - 424 с.

 

 

 Література :

1.Деньги,кредит,банки під редакцією  Є.Ф.Жукова, М.Юнити,2000

2.Іванов В.М. Гроші та кредит  К.МАУП ,1999

3Дмитренко М.Г,Потлатюк В.С. Кредитування і контроль К. Кондор 2005

 

 

 

 

 

При оформленні позики банк приділяє значну увагу попередньому контролю за діяльністю потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності  та прогнозуванню кредитного ризику.

 

У наступному банк здійснює контроль за виконанням вимог кредитного договору, цільовим та ефективним використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, зобов¢язаний проводити перевірку стану збереження заставленого майна. Періодично аналізується фінансовий стан позичальника. За потребою проводяться перевірки на місці фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і статистичних матеріалів, використання позичальником власних коштів та інших питань, зазначених у кредитному договорі. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобов¢язань позичальника за кредитним договором.