Ризики аудиторської діяльності та їх види

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут економіки і менеджменту

 

Кафедра обліку та аналізу

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1

(теоретична)

 

з дисципліни «Організація і методика аудиту»

 

Варіант – 02

 

 

 

Виконала:

студентка групи:  ЕАОм-11з

Ганущак О.М.

Перевірив:

к.е.н. Чубай В.М.

 

 

 

 

 

Львів 2015

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА	4
Питання  №3. Ризики аудиторської діяльності  та їх види	4
Питання  №73. Організація і методика аудиту  реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	10
Питання  №38. Організація і методика аудиту  витрат діяльності підприємства	19
ВИСНОВКИ	25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Необхідність виникнення незалежного аудиту в Україні обумовлена потребою підтвердження достовірності фінансової інформації суб’єкта господарювання. Такого підтвердження вимагають користувачі бухгалтерської (фінансової) звітності. Вони мають бути впевнені в абсолютній якості аудиторського висновку, яким підтверджується достовірність звітності.

Мета написання даної контрольної роботи є оволодіння базовими теоретичними знаннями та набуття практичних навичок проведення аудиту (незалежної перевірки фінансової звітності) і виконання інших видів аудиторських послуг (супутніх аудиту робіт з економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності).

Основні завдання:

• засвоєння теоретичних основ функціонування аудиту як невід’ємного для ринкової економічної системи інституту незалежного фінансового контролю;
• вивчення та засвоєння законодавчих актів, нормативно-інструктивних документів, Міжнародних стандартів і Національних нормативів аудиту, Кодексу професійної етики аудиторів;
• набуття практичних навичок з організації і планування аудиту, виконання комплексу окремих аудиторських процедур, надання аудиторських послуг, оформлення робочих та підсумкових документів аудитора.

Для отримання теоретичних знань з аудиту у контрольній роботі передбачено розкриття двох теоретичних питань. У першому питанні висвітлено проблеми і перспективи розвитку фінансового контролю в Україні, у другому питанні – використання інформаційних технологій у діяльності органів ДКРС.

Під час написання роботи вивчено законодавчі акти, літературні джерела, у яких розглядаються питання обраної теми, зроблено узагальнення і висновки.

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Питання №3. Ризики аудиторської діяльності та їх види

 

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає практичного способу звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки був незначним. Тому він повинен спланувати аудит так, щоб ризик неправильного вирішення був достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня [13,12].

 Аудиторський ризик – являє собою ризик того, що аудитор може позитивно оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності [20,125].

Складові аудиторського ризику представлені на рис.1:

 
Рис. 1 Види аудиторського контролю

 

Аудиторський ризик має три складові: властивий ризик; ризик системи контролю (ризик контролю); ризик невиявлення помилок (ризик невиявлення).

Властивий ризик – являє собою здатність до суттєвих перекручень залишку по певному бухгалтерському рахунку, по певній категорії, певному класу операцій або здатність до перекручень по цих показниках з перекрученнями по інших рахунках чи операціях за умови відсутності відповідних засобів внутрішнього контролю. Під час розробки загального плану аудиту аудитору необхідно провести оцінку властивого ризику на рівні фінансової звітності. Під час розробки програми аудиту аудитору слід зіставити (порівняти) проведену оцінку із суттєвими сальдо рахунків і класами операцій на рівні тверджень або припустити, що властивий ризик щодо цього твердження є високим. Оцінюючи властивий ризик аудитор покладається на своє професійне міркування (професійну думку) враховуючи такі чинники [20,130].

На рівні фінансової звітності: чинники, що впливають на галузь діяльності;

чесність керівництва; характер бізнесу суб’єкта аудиторської перевірки; знання і досвід керівництва; зміни складу керівництва; компетентність керівництва; незвичайний вплив на керівництво певних обставин.

На рівні сальдо рахунків і класу (категорій) операцій: рахунки фінансової звітності, на які можуть вплинути перекручення (рахунки, які потребують коригування за попередні періоди, або пов’язані зі значним обсягом бухгалтерських розрахунків); складність основних операцій та інших подій, які потребують залучення експертів; роль суб’єктивізму при визначенні сальдо рахунків; схильність активів до втрати або незаконного привласнення; завершення незвичайних та складних операцій, особливо в кінці або ближче до кінця звітного періоду; операції, які не можуть бути здійснені за звичайних обставин (які не підлягають процедурі звичайної обробки) [17,78].

Ризик системи контролю (ризик контролю) – це ризик того, що викривлення, яке має місце відносно сальдо рахунку, класу операцій і яке може бути суттєвим окремо або в комплексі з викривленнями сальдо інших рахунків, класу операцій, не буде своєчасно попереджено, виявлено та виправлено за допомогою системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

Ризик системи контролю для визначення об’єктивної оцінки ризику системи контролю аудитору необхідно досконало вивчити особливості організації обліково-економічної роботи на підприємстві і системи внутрішнього контролю.

Аудитор звертає увагу на такі питання (чинники контрольного середовища):

діяльність вищого органу управління суб’єктом (ради директорів, інших органів);

філософію, політику керівництва та стиль його роботи; організаційну структуру управління суб’єктом; методи наділення повноваженнями та відповідальністю;

систему контролю з боку керівництва, у тому числі службу внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту), кадрову політику, а також розподіл обов’язків [21,114].

Процедури контролю.

• звіти, перевірка і затвердження проведених звірок (перевірок);
• перевірка арифметичної точності записів;
• здійснення контролю над прикладними програмами та середовищем комп’ютерних інформаційних систем (контроль доступу до баз даних, контроль над змінами комп’ютерних програм тощо);
• ведення і перевірка аналітичного обліку (аналітичних рахунків та оборотних відомостей);
• затвердження документів та здійснення контролю над ними;
• зіставлення інформації, отриманої із внутрішніх та зовнішніх джерел;
• зіставлення результатів інвентаризації об’єктів обліку з бухгалтерськими записами;
• обмеження прямого особистого доступу до активів і записів;
• зіставлення фінансових результатів з витратами та їх аналіз (передбачених планом, кошторисом, фактично отриманих) [21,117].

Ризик системи контролю оцінюється як високий, якщо: система бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб’єкта неефективні;

оцінка ефективності функціонування цієї системи є доцільною.

Тести контролю їх необхідно проводити для підтвердження будь-якої оцінки ризику контролю, яка не є високою. Чим нижча оцінка ризику системи контролю, тим більше доказів необхідно одержати аудитору стосовно ефективності функціонування системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

Ризик невиявлення помилок (ризик невиявлення) – являє собою ризик того, що аудиторські процедури підтвердження не завжди можуть виявити помилки (перекручення), що існують у залишку по певному рахунку, певній категорії операцій. Ці помилки можуть бути суттєвими окремо самі по собі або у комплексі з перекрученнями (помилками) по інших залишках чи операціях [18,169].

Ризик невиявлення пов’язаний з обсягом і характером проведення аудиторських процедур по суті. Перші дві складові загального аудиторського ризику безпосередньо впливають на характер, обсяги і витрати часу на виконання необхідних аудиторських процедур. Як правило, аудитор регулює (доводить) величину загального ризику до прийнятної величини збільшенням аудиторських процедур. Разом із тим, як зазначено ризик невиявлення не можна уникнути, коли аудиторські докази мають переконливий, а не вичерпний (абсолютно точний) характер.

Ризик не виявлення зворотно пов’язаний з невід’ємним ризиком і ризиком контролю. Так, чим вищі два останніх, тим більше необхідно виконати аудиторських процедур, для того щоб знизити ризик не виявлення.

У практичній діяльності аудитор може зіткнутися з ситуаціями, коли ризик не виявлення не може бути зниженим до прийнятного рівня. Подальші дії залежатимуть у таких випадках від різних конкретних обставин, що безпосередньо впливатимуть на вид підсумкових документів [21,126].

Важливим поняттям в аудиті є поняття суттєвості. У зв’язку з притаманними аудиту обмеженнями аудитор не в змозі і не повинен встановлювати достовірність фінансової звітності з абсолютною точністю. Крім того, сама система бухгалтерського обліку не передбачає абсолютної точності інформації, яка міститься в фінансовій звітності (у балансі, наприклад). Основні причини такого становища:

• положення (стандарти) бухгалтерського обліку дозволяють використовувати різні методи відносно одних і тих самих об’єктів обліку. Наприклад, можна використовувати різні методи нарахування амортизації необоротних активів, різні методи відображення в обліку використаних матеріальних ресурсів (запасів), різні методи розподілу непрямих витрат, створення резерву сумнівних боргів та ін.;
• методики фінансового обліку різних країн по-різному передбачають вирішення проблем розподілу витрат і доходів за обліковими періодами [18,173].

Усе це призводить до того, що на основі одних і тих самих даних (початкових залишків у Балансі, наприклад) буде підготовлено фінансову звітність з різними показниками, тобто звітність, показники якої залежатимуть від того, які методи використовувало підприємство.

Оцінка рівня суттєвості є предметом професійного судження (професійної думки) аудитора. Аудитор встановлює припустимий (допустимий) рівень суттєвості при розробці плану аудиту як кількісну величину. Разом з тим аудитор повинен брати до уваги як обсяг (кількість) так і характер (якість) викривлень.

Приклади якісних викривлень (помилок): недостатній або неадекватний опис облікової політики (результатом може бути введення в оману таким описом користувача фінансової звітності); існування порушень нормативних вимог (порушення вимог податкового законодавства, результатом можуть бути фінансові санкції, що послабить фінансовий стан).

Аудитору необхідно враховувати можливість викривлень (помилок) у пов’язаних між собою незначних сумах, які разом можуть істотно вплинути на показники фінансової звітності (прикладом може бути незначна сума помилки, яка повторюється з місяця в місяць) [19,18].

Визначення суттєвості здійснюється аудитором на рівні: фінансової звітності в цілому; залишків на рахунках, взятих окремо; окремих операцій; окремих угод.

Аудитору необхідно визначити (оцінити) суттєвість при: визначенні характеру (змісту), витрат часу і глибини (обсягу) аудиторських процедур; виконанні конкретних аудиторських процедур; оцінці наслідків викривлень, тобто впливу помилок на показники фінансової звітності.

Суб’єкти аудиторської діяльності (аудитори та аудиторські фірми) повинні розробити внутрішньо фірмовий нормативний документ, в якому визначити систему важливих (базових) показників, що характеризують достовірність фінансової звітності та порядок визначення рівня суттєвості.

Рівень суттєвості встановлюється як частина (частка або відсоток) від базового показника. Може бути встановлений єдиний показник рівня суттєвості для конкретної фінансової звітності, або встановлюються локальні показники рівня суттєвості для окремих базових показників (групи рахунків, статей балансу, показників іншої фінансової звітності).

Показник рівня суттєвості визначає кількісну величину помилок, інакше кажучи, максимально припустиму величину помилки [19,25].

У процесі завершення аудиту аудитор визначає рівень суттєвості впливу на показники фінансової звітності сукупності виявлених ним помилок. Якщо цей рівень буде, на думку аудитора, високим він може виконати додаткові процедури, щоб знизити аудиторський ризик або запропонувати керівництву внести зміни у фінансову звітність.