Шпаргалка по "Экономике"

Інноваційний  розвиток передбачає перенесення акценту  з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки, бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.

Аналіз сьогоднішнього економічного стану галузей говорить про те, що вірогідним є поступове  піднесення технологічного розвитку машинобудування, металургії та хімічної промисловості, де рівень рентабельності майже сталий, як і рівень прибутку. До того ж, у цих галузях промисловості найбільша кількість підприємств впроваджує нові технологічні процеси та засвоює нові види продукції, що також пов’язано з удосконаленням технологій.

6. Соціальна та економічна ефективність національної економіки.

Найважливішим якісним показником суспільного  виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність. 
Соціальна ефективність — відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило, — за один рік. У розвинутих країнах світу частка товарів народного споживання у ВНП становить майже 70%, а виробництво засобів виробництва — 30%. Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живо! та уречевленої праці. 
Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності — норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку. 
Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін. Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні: суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції приблизно в 2,5—3 рази перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8—10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2—2,5 рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.

7. Показники ефективності національної економіки та їх розрахунок.

Ця група  показників найбільшою мірою характеризує рівень економічного розвитку, тому що показує - прямо або побічно - якість, стан і рівень використання основного  й оборотного капіталу країни, трудових ресурсів.

Не вдаючись у докладне перерахування й методику розрахунку показників цієї численної групи, можна виділити з них:

а) продуктивність праці (у цілому, по промисловості  й сільському господарстві, по окремих  галузях і видам виробництв);

б) капиталоемкость  одиниці ВВП або конкретного виду продукції;

в) фондовіддачу одиниці  основних фондів;

г) матеріалоємність одиниці  ВВП або конкретних видів продукції.

Важливою умовою при аналізі цієї групи показників є необхідність розгляду їх не окремо, а у зв'язку один з одним. Так, висока продуктивність праці може бути досягнута ціною надмірної інтенсифікації праці або величезних капітальних витрат і матеріальних ресурсів В національній економіці широко використовується система конкретних показників економічної ефективності. Основні з них: 
продуктивність суспільної праці, ефективність використання основного капіталу та матеріальних ресурсів, трудомісткість, капіталомісткість і матеріаломісткість національного продукту тощо. 
Продуктивність праці (Пп) – ефективність використання робочої сили або відношення виробленого продукту (П) до кількості праці: Пп = П / кількість праці. Продуктивність праці характеризує обсяг продукту, виробленого за одиницю часу або одним працюючим. Ефективність використання основного капіталу (“продуктивність” капіталу), або капіталовіддачу, характеризує обсяг суспільного продукту (П), що припадає на одиницю основного виробничого капіталу (основних виробничих активів). Вона обчислюється, як частка від ділення виробленої за рік продукції на вартість використаних (або наявних) основних засобів: Капіталовіддача = П / вартість основного капіталу Ефективність використання матеріальних ресурсів, або матеріаловіддача, показує, який обсяг продукту виробляється у даному році на одиницю матеріалів (оборотного виробничого капіталу, що міститься у природних ресурсах, – сировині, матеріалах, паливі й енергії): Матеріаловіддача = П / вартість матеріалівтТрудомісткість продукту – показник, протилежний показнику продуктивності праці, який характеризує витрати праці (робочого часу) на виробництво одиниці продукції у даному році: Трудомісткість продукту= кількість праці / П. Капіталомісткість – показник, протилежний показнику ефективності використання основного капіталу (активів) – відношення вартості основного капіталу до річного випуску продукції з допомогою цих засобів. Він характеризує витрати (кількість) основного капіталу (активів) на одиницю продукту: Капіталомісткість =вартість основного капіталу / П .Матеріаломісткість продукту – показник, протилежний показнику матеріаловіддачі, характеризує витрати матеріалів в розрахунку на натуральну одиницю або на гривню вартості виробленої продукції.тВимірюється у фізичних одиницях, у грошовому виразі або у відсотках, які складають вартість матеріалів у загальних витратах виробництва продукції: Матеріаломісткість =вартість матеріалів/П .Для порівняльної оцінки ефективності національної економіки в різних країнах використовується показник виробництва валового внутрішнього продукту або національного доходу на душу населення. Такі показники більш повно характеризують рівень розвитку народного господарства, зміни в рівні життя сімей і окремих індивідів у країні. Наприклад, національний дохід може суттєво збільшитися, але якщо при цьому населення також зростає швидкими темпами, то рівень життя в розрахунку на душу населення може бути відносно стабільним (постійним) або навіть зменшуватися. Таке становище в Індії, Китаї і ін. Отже,такі показники обчислюються шляхом ділення ВВП (або НД) чи інших подібних макроекономічних величин на середньорічну кількість населення країни.

8. Сутність,  види регіональної структури економіки та її показники.

Можливості  економічного розвитку визначаються структурою економіки. На макроекономічному рівні  основними видами структури є: відтворювальна; галузева; регіональна.

Регіональна структура  характеризує співвідношення випуску  по окремих адміністративно-економічних  районах.

Регіональна структура  економіки завжди багатогалузева. її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації  характеризуються показниками: 
коефіцієнтом спеціалізації, коефіцієнтом локалізації, коефіцієнтом міжрегіональної товарності (RT), коефіцієнтом рівня споживання на душу населення. Галузі, по яких зазначені коефіцієнти перевищують 1, крім RT, є галузями спеціалізації даного регіону, а їх розвиток повинен стимулюватися.

9. Товарна структура експорту та імпорту в Україні.

З позицій окремих країн участь в міжнародній торгівлі розглядається як зовнішня торгівля. Для України проблеми оптимізації зовнішньої торгівлі мають найважливіше значення, що обумовлено поряд причин: по-перше, національна економіка знаходиться у фазі глибоких ринкових трансформацій, в ході яких формується її структура і інституційне середовище, а участь в міжнародній торгівлі робить величезний вплив на інтенсивність і спрямованість перетворень; по-друге, за останні роки не було досягнуто високого рівня результативності зовнішньої торгівлі, закріпилася сировинна спрямованість експорту, посилилася залежність від імпорту енергоресурсів і високотехнологічних продуктів; по-третє, на початку 2008 року відбувся вступ до глобальної торгової інституційної системи – СОТ; по-четверте, Україна активно ініціює включення в євроінтеграційні процеси, не створивши для цього реальних економічних передумов і мотивів; по-п'яте, величезні проблеми зосереджені у сфері конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світових ринках і в цілому конкурентоспроможності національної економіки.

Таким чином, особливості  розвитку зовнішньої торгівлі України  на сучасному етапі розглядаються  широко. Проте важливість і багатоаспектна виникаючі в цій сфері питань вимагає подальших досліджень, поглиблення аналізу якісних і кількісних параметрів, структурних особливостей і географічних векторів розвитку торгових зв'язків. Зовнішня торгівля України як і раніше перевершує інші форми зовнішньоекономічних зв'язків.  Структура експорту свідчить, що, не дивлячись на позитивні тенденції в зміні його об'ємів, товарне наповнення залишається колишнім – сировинним і низько технологічним. В структурі імпорту переважають енергоресурси і високотехнологічна продукція. Таким чином, і експортний, і імпортний пакет України залишається украй уразливим, все помітніше відставання в торгівлі високими технологіями. Ринки основних експортних товарів України характеризуються структурою, посилюванням суперництва учасників і наростанням цінової конкуренції, що встояла, що може позначитися на об'ємах валютних надходжень зважаючи на зниження норми прибутку (що вимагає постійного збільшенням фізичних об'ємів експорту). Прямими конкурентами України на цих ринках є країни, що володіють великими перевагами чинників, що явно звужує перспективи і знижує доцільність поліпшення позиції нашої країни.).

Дещо краще  ситуація йде з експортом-імпортом послуг, об'єм торгівлі якими стабільно  зростає, у тому числі в географічному  розрізі.

Достатньо проблемної є динаміка нарощування експорту і імпорту. Розгляд зміни сальдо зовнішньої торгівлі свідчить про інтенсивне збільшення імпортної залежності країни. Зберігається украй нераціональна товарна структура експорту і імпорту, істотними диспропорціями і однобокістю характеризується експорт-імпорт послуг. В цілому географія і товарна структура зовнішньої торгівлі України мають багато слабих місць і повинні коректуватися. Тому персептивные дослідження в даному напрямі передбачається направити на оцінку інституційних аспектів розвитку зовнішньої торгівлі, деталізацію окремих складових структурного і інституційного аналізу, виявлення причинно слідчих зв'язків проблем розвитку зовнішньоторговельних зв'язків. 

10. Призначення, роль та структура державних фінансів.

Головне призначення  державних фінансів – через різноманітні фінансові

інституції  успішному економічному і соціальному  розвитку держави забезпеченою прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та виконання їх на розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Державні фінанси  являють собою досить розгалужену  систему відносин, яка опосередковується  формуванням і використанням  централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади. Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Склад державних фінансів, що відображений на схемі 19, розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних фінансів, як вже зазначалося, є: — бюджет держави; — фонди цільового призначення; — державний кредит; — фінанси державного сектора. За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.

11. Податкова система України: основні елементи та їх характеристика.

Податкова система  уявляє з себе сукупність податків, що стягуються в державі, форми та методи їх побудови, методи розрахунку податків та податковий контроль.  З іншого боку податкова система - це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які носять податковий характер і необхідні державі для виконання її функцій. Вона ґрунтується на принципах гласності; загальності; обов’язковості; соціальної справедливості; фіскальної та економічної ефективності.

Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність.

Податки є формою фінансових відносин між державою і  членами суспільства з метою  створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Податки і збори - це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.

В залежності від  різних ознак податки поділяються  на такі групи:  · за об’єктом оподаткування - на прямі та непрямі;  · за органом, що здійснює стягнення та розпорядження податком - на загальнодержавні та місцеві;  · за порядком використання - на загальні та спеціальні.

Компетенції органів  влади в сфері податкового  регулювання розподіляються в різних країнах в залежності від типу господарювання, федеративного устрою, особливостей територіально-адміністративного розподілу.

В Україні стягуються:  · загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);  · місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

В нашій країні на даний час податкова система  включає в себе всі основні  види податків, що застосовуються в  економічно розвинутих країнах.  Однак  сама система поки ще знаходиться  в стадії становлення. Тому зараз  важливе значення набуває питання  про те, наскільки швидко буде відбуватись процес її подальшого розвитку, в наших умовах вона стане діяти по-справжньому ефективно.

Насамперед  слід наголосити, що податкова система  уявляє з себе досить складне еволюціонуюче  утворення, що тісно пов’язане з  розвитком держави та економіки.

В нашій країні, не дивлячись на відомий історичний досвід, податкове регулювання знаходиться  ще в стані далекому від досконалості.

Основними недоліками, притаманними нинішній податковій системі  України, є: великий податковий тягар, численні -«лазівки»- і податкові пільги, складність і непрозорість податкового регулювання, високі адміністративні витрати при зборі податків.

12. Система державних внутрішніх та зовнішніх запозичень: особливості в Україні.

Для забезпечення ефективного функціонування вітчизняної економіки необхідним є проведення виваженої політики державних запозичень та побудова ефективного інституційного забезпечення для її проведення.

Проблеми проведення ефективних економічних реформ і здійснення значних капіталовкладень в економіку України набувають все більшої актуальності, особливо за умов, коли відчувається брак коштів у державі. Саме тому, для пожвавлення економічної кон’юнктури та розв’язання фінансових проблем  у державі доцільно використовувати залучені кошти.