Шпаргалка по "Экономике"

Для відтворення  зазначених функцій соціально-економічне прогнозування має ґрунтуватися на певних принципах. Останні ілюструють закономірності відтворення, причинно-наслідкові зв'язки й виражають основні риси прогнозування. Принципи прогнозування забезпечують методологічну єдність різноманітних методів і моделей розроблення прогнозів. Виокремлення принципів прогнозування не означає, що вони існують незалежно один від одного і можливе вибіркове використання їх. Відображаючи різні боки розроблення прогнозів, ці принципи створюють одне ціле. Виділяють такі основні принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованості, системності, наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності.

Згідно з  принципом цілеспрямованості змістовний опис об'єкта здійснюється під кутом  зору поставлених перед дослідженням завдань. Формування цілей і завдань, як початковий етап будь-якого дослідження, вирішує проблему невизначеності. Принцип системності означає, що економіка розглядається як єдиний об'єкт прогнозування і водночас як сукупність відносно самостійних напрямів прогнозування. Сутність принципу наукової обґрунтованості прогнозів полягає в : по-перше, прогнозування потребує всебічного врахування дії об'єктивних економічних законів і законів розвитку суспільства. По-друге, прогнозування має базуватися на сучасних прогностичних методах. По-третє, прогнозування має враховувати позитивний світовий і вітчизняний досвід розроблення прогнозів. Принцип адекватності прогнозів об'єктивним закономірностям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв'язків у розвитку економіки і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів із повною й точною імітацією таких. Принцип альтернативності прогнозування випливає з можливості розвитку економіки та соціально-економічних процесів у різних напрямах (траєкторіях), за різних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

41.Причини нерівності в розподілі  доходів населення. Бідність –  причини появи та прогресування.

На відхилення заробітної плати від ціни ринкової рівноваги впливають чинники, які  зумовлюють її диференціацію, тобто  надання переваги одній групі  працівників порівняно з іншими (жіноча та дитяча праця, расизм тощо). Впливають на ціну робочої сили також нецінові чинники: привабливість, престижність, творчий характер праці тощо. Диференціація в оплаті праці пов'язана із рівнем освіти та професійної підготовки працівників, оскільки отримання освіти та високого рівня кваліфікації потребують значних затрат, що є своєрідними інвестиціями в «людський капітал». Ці інвестиції повинні окупатися, інакше зникне стимул до таких витрат, які є джерелом економічного прогресу.   Причинами нерівності доходів є: розбіжності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

Нерівномірність розподілу доходів характеризує також децильний коефіцієнт диференціації  та індекс Джині, який розраховується на основі кривої Лоренца. Децильний  коефіцієнт диференціації — співвідношення рівнів добробуту населення: 10 % найзаможніших на 10 % найменш забезпечених громадян. Чим ближче крива Лоренца до кривої абсолютної рівності, тим вища ступінь рівномірності доходів, і тим нижчим буде індекс Джині. Високе значення індексу Джині свідчить про значну нерівність у розподілі доходів, надмірно високу частку в сукупних доходах багатших прошарків суспільства, що формує загальне недоспоживання в економіці.

Бідність - неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб  життя, притаманний  конкретному  суспільству в конкретний період часу. Головними причинами  виникнення  та  поширення   бідності   є  зменшення рівня зайнятості населення,  зростання рівня безробіття,  низький  рівень   оплати   праці   та   пенсійного   забезпечення,  заборгованість  із заробітної плати і соціальних виплат,  що мають  суто  економічне   підгрунтя,   відсутність   розвинутої   системи  страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги. Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: високим рівнем безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати. Але крім безпосередніх причин бідності науковці розглядають також інші причини. Це, зокрема, несправедливий розподіл доходів, суттєва диференціація доходів по окремих групах населення, значне скорочення попиту на вітчизняні товари, 
спад виробництва внаслідок низької конкурентоспроможності продукції, зростання тінізації економіки, значна міжгалузева диференціація заробітної плати. Україна належить до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності. Значний спад виробництва за умов економічної кризи, інфляція, зниження продуктивності праці, штучне утримування на виробництві зайвої робочої сили, зростання рівня та тривалості безробіття у поєднанні з монопольним становищем окремих галузей та підприємств неминуче призвели до зниження обсягів валового внутрішнього продукту на душу населення, скорочення частки оплати праці в його структурі, зменшення реальних доходів та реальної заробітної плати, зниження платоспроможного попиту населення і обсягів споживання при одночасному погіршенні його якості та структури. До цього додався процес поляризації колишнього егалітарного суспільства, який характеризується, з одного боку, стрімкою концентрацією коштів та майна в руках нечисленних груп населення, з іншого — прогресуючим збільшенням масштабів бідності та знедоленості широких верств.

42. Вартісна величина прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини. Яка складається  з вартісного виміру мінімального необхідного набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

В Україні прожитковий  мінімум визначається нормативним  методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий  мінімум визначається диференційовано  залежно від вікового критерію або  ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму затверджується щорічно.

Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі. На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика. В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум  і величина його вартості для громадян працездатного віку є інструментами  соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення, для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінювання матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для реалізації поточних та перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не лише у середньому на душу населення чи сім’ю, а й  окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначити мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей.

43. Основні джерела фінансування соціальної сфери.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:Державний бюджет; кошти місцевих бюджетів;

страхові фонди: • Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; • Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття; • Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; • Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України); • Державні та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм  реалізації соціальних гарантій . Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми: Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:• мінімальної заробітної плати; • пенсій за віком; • стипендій тощо.  Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:  • адресного вибіркового надання соціальної допомоги;• здійснення компенсаційних виплат незахи-щеним верствам населення тощо.Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд: • середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу; • цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

Надходження із бюджетів різних рівнів завжди були традиційним  джерелом фінансування соціального  розвитку державних закладів культури, оплати праці їх працівників. У відповідності  до “Положення про основи господарської  діяльності і фінансування організацій культури та мистецтва” бюджетні засоби повинні направлятися на наступні цілі: - заробітна плата працівників закладів СКС (спеціалістів, творчого, управлінського, виробничого і допоміжного персоналу), як тих, що перебувають у штаті, так і залучених за договорами, в тому числі виплати гонорарів авторам; - господарське утримання приміщень, будинків, включаючи видатки на комунальні послуги, освітлення, опалення, поточний ремонт тощо; - комплектування бібліотечних фондів, поповнення музейних колекцій, науково-методичну діяльність; - матеріальне забезпечення художнього втілення творчих задумів (створення нових вистав, показів, підготовку концертних програм, виставок) і підтримку в робочому стані матеріального оформлення вистав, художніх експозицій; - проведення капітального ремонту; реставраційні роботи; - оснащення закладів культури і мистецтва технічними засобами і обладнанням.

За рахунок  коштів місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних програм  соціального забезпечення: притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому. Здійснюються видатки, спрямовані на соціальний захист, зокрема фінансуються пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Місцеві бюджети беруть участь у будівництві (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

Державна інвестиційна політика реалізується через механізми прямого та непрямого економічного регулювання. Інвестиційна політика держави в соціальній сфері має спрямовуватися на підтримку виробництва, насамперед найбільш важливих видів послуг та товарів для задоволення потреб населення; існуючих та нових форм господарювання у соціальній інфраструктурі; розвитку і впровадження науковомістких та прогресивних технологій у сфері послуг; охорони земельних ресурсів і навколишнього природного середовища; реалізації інвестиційних проектів суб’єктів підприємницької діяльності у спеціальних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку; залучення іноземних інвестицій тощо.

44.Основні функції державного управління в галузі довкілля.

Функція просторово-територіального устрою об'єктів природи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямованих на проведення робіт по організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров'я населення, розвитку природного середовища.

Функція обліку природних ресурсів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на систематизацію зводу відомостей про правовий, природний та господарський стан природних ресурсів, їх окремих складових частин, а також постійних і таких, що змінюються в часі, властивостей. Функцію екологічного планування слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в рамках матеріальних норм екологічного права, спрямовану на створення екологічно обґрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля. Функцію прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розробку прогнозних показників зміни стану навколишнього природного середовища, використання потенціалу природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Функцію розподілу та перерозподілу природних ресурсів слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, у результаті якої виникають, змінюються чи припиняються у власників чи природокористувачів суб'єктивні права власності або користування природними ресурсами. Функція нагляду (моніторингу) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права по нагляду, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозуванню його змін та розробці науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття управлінських рішень. Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на спостереження та перевірку дотримання усіма юридичними та фізичними особами нормативних положень та вимог, сформульованих у чинному екологічному законодавстві. Функція екологічної експертизи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на виконання міжгалузевих екологічних досліджень, аналіз та оцінку передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки. Функція стандартизації і нормування у сфері охорони довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення єдиних вимог, правил, нормативів щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки. Функція вирішення екологічних спорів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розгляд та усунення розбіжностей, пов'язаних з порушенням прав і законних інтересів власників, користувачів (у тому числі орендаторів) з приводу володіння, користування чи розпорядження об'єктами природи.