Сучасні аспекти методології економічної науки

Звичайно, теорії цінності й обміну не можуть вважатися сферою дослідження усієї економічної теорії. Але саме теорія цінності стала предметом чистої економіки, яка мала передувати прикладній та соціальній економічній теорії. Адже, згідно з базисними положеннями філософії науки, економічна теорія має виокремлювати з наявного досвіду окремі елементи господарського життя - товар, обмін, попит, пропозицію, ринок тощо. Слід абстрагувати ці реально існуючі категорії від найменш значущих детермінант й ідеалізувати умови їх функціонування, що дасть змогу сформулювати вихідні положення, висунути власні гіпотези, теоретичні пояснення та їхні логічні докази.

Передбачалося, що зворотний перехід до реальності матиме на меті не абсолютне емпіричне  підтвердження висунутих тез  і гіпотез, а їхнє прикладне використання (шляхом накладання реалістичних умов на висунуті гіпотези й абстрактні теорії).

Так само як реальна дійсність лише приблизно  підтверджує теоретичні припущення фізики і логічні докази поведінки  ідеального газу, стосовно економічної  теорії практичний досвід господарювання дає лише можливість досить широкого прикладного використання сформульованих моделей. А істини чистої економічної теорії дають змогу вирішити ряд найважливіших, найбільш дискусійних проблем прикладного і соціального розділів економічної теорії. Так, синтез Ньютонових методів максимізації у Курно та система рівнянь загальної рівноваги у Вальраса зумовили виведення строгих доведень таких дискусійних проблем в економічній теорії, як функції попиту, ординальної корисності тощо.

Припущення  щодо оптимізаційної поведінки дозволили перейти від причинно-наслідкових методів досліджень до функціональних. Цим фактом можна також пояснити і широке використання математичних методів, особливо Ньютонових методів розв'язання неявних систем та ірраціональних рівнянь, у поясненні й доведенні висунутих тез та гіпотез. Адже ці методи мають найбільшу збіжність. Зазначимо, що економічна теорія дедалі частіше використовує новітні досягнення математичного аналізу. За всієї елегантності математичних методів економічного аналізу, слід внести і певні застереження, які більшою мірою стосуються математиків, котрі зосередилися на економічних дослідженнях. Лаконічність та елегантність, з якими формуються економічні теореми та леми і які, згідно з теоремою Лакатоша, визначають захисний шар висунутих моделей і гіпотез, здебільшого не стосуються аналізу реальних об'єктів [4, c. 3-5].

Проведені неокласиками фундаментальні дослідження  основних суб'єктивних закономірностей  економічної поведінки дали поштовх  для розвитку прикладних досліджень економічної теорії у працях їхніх послідовників і кейнсіанців. За своєю суттю прикладна економічна теорія перебуває між фактами споживання та перетворення функціональних властивостей речей. У загальному ж сенсі прикладні дослідження були спрямовані на аналіз джерел і визначення найефективніших способів примноження суспільного багатства.

Розширення  сфери економічного аналізу до системи  прийняття раціональних рішень, яке  відбулося з часів маржиналістської революції, потребувало і розширення методологічного апарату. На думку Дж. Кейнса, економічна теорія стає певним напрямом мислення, відгалуженням системної логіки, яке за допомогою використання своїх аксіом і максим утворює модель економічної системи суспільства. Сутність економічної моделі полягає у системному викладенні схеми логічних міркувань, а універсальність її застосування втрачається у разі використання реальних значень змінних. Цим зумовлене переформулювання завдань статистичних досліджень як інструмента перевірки обґрунтованості й релевантності обраної моделі.

Таким чином, починаючи з середини XX ст. економічна теорія постає наукою мислення в термінах моделей і відповідним  мистецтвом вибору моделей, які були би релевантними до економічної дійсності. Така постановка проблематики економічної науки ґрунтується на неоднорідності в часі об'єкта дослідження усієї системи суспільних наук, що є принциповою відмінністю від об'єкта дослідження природничих наук. Отже, в рамках моделювання виокремлюються довгострокові, відносно сталі тенденції задля розробки способів логічного міркування стосовно змінних факторів та їхніх коливань, що зрештою формує концептуальне уявлення щодо конкретного впливу останніх.

Прикладний  характер основних економічних досліджень кейнсіанців можна пояснити саме недосконалістю методологічної бази для створення моделей і відповідною недостатністю їх теоретичного обґрунтування. Хотілося б особливо підкреслити, що всупереч твердженням більшості методологів Дж. Кейнс постійно фокусував увагу на моральному аспекті економічної теорії як такої, що використовує інтроспекцію та ціннісні судження. Соціальний розділ економічної теорії, на думку відомого теоретика, має стати початковим і завершальним етапом в еволюції методологічної структури економічної науки.

Незаперечним  є твердження, що предмет соціальної економіки пов'язаний з фактом присвоєння благ. "Між фактом присвоєння та юридичним закріпленням права власності - місце теорії справедливості. Саме в цій сфері криється основна істина, щодо якої точаться суперечки. Формулювати природничі закони, наводити емпіричні факти привласнення багатства індивідом у суспільстві - все це ніщо. Аналізувати ці способи з точки зору справедливості, яка ґрунтується на філософії моралі, визначити їхні недоліки та переваги - в цьому все" [2, c. 4-6].

Розвиток соціального розділу економічної науки бере свій початок від теоретичних досліджень адептів німецької історичної школи. Визначення господарства як частини соціального життя суспільства, а людини - як соціокультурної істоти, що орієнтована на суспільні цінності, можна простежити у працях представників як старої історичної школи-Ф. Ліста, Б. Гільдебранда, К. Кніса, так і нової історичної школи-Г. Шмоллера, К. Бюхера, Л. Брентано.

Суперечки про методи дослідження, які велися між представниками двох аль-тернативних течій кінця 80-х років XІX ст. - австрійського маржиналізму (К. Менгер) та німецької історичної школи (Г. Шмоллер), зумовили зростання інтересу до методології економічної науки. Так, у працях Дж. Кейнса, А. Маршалла та ін., які мали на меті екуменічне поєднання методологічних принципів економічної науки, вже звучали тези про неможливість формування прямих і чітких прогнозів у рамках економічної теорії. "Економічна теорія є механізмом аналізу, який слід використовувати в сукупності з детальним вивченням факторів викривлення...".

Методологічні принципи аналізу, застосовувані німецькою  історичною школою, використали представники інституціональної течії, започаткованої у 20-ті роки XX ст. Характерними рисами інституціоналізму  як напряму економічної науки є відмова від формалізованих методів дослідження і заперечення доцільності аналізу, побудованого на системі логічних процедур поєднання ідеалізованих елементарних складових. Логічна структура інституціоналізму ґрунтується на поєднанні констатації фактів, низькорівневих узагальнень, високорівневих теоретичних обґрунтувань та ціннісних суджень за допомогою імпліцитних переконань та ретроспекції. Узагальнення методологічних підходів Т. Веблена, Г. Мюрдаля, Дж. Гелбрейта та ін. дозволяє стверджувати, що відмова від абстрактного сприйняття будь-якої із складових економічної системи зумовлює найбільшу релевантність висунутих гіпотез до реалій досліджуваної проблеми.

Відсутність строгих доведень і чітких логічних формулювань визначає спрощену процедуру  верифікації концептуальних положень, теорій та гіпотез. Цей же факт спричинює не тільки відсутність універсальних методів аналізу, а й відповідну неможливість фальсифікувати висунуті гіпотези, сформульовані моделі та зроблені на їхній основі прогнози.

У свою чергу, відсутність універсальних методів аналізу викликала розгалуження інституціональних течій на еволюціонізм, новий інституціоналізм, інституціоналізм-регуляціонізм (французький інституціоналізм), неоінституціоналізм та ін. У розрізі завдання, поставленого для даної статті, найбільший інтерес викликає неоінституціоналізм. Справа в тім, що представники неоінституціональної течії не заперечували методологічні принципи неокласичного аналізу-цілі максимізації суспільного добробуту й оптимізації, але наголошували на необхідності їх узгодженості із соціально прийнятними інструментами і методами. Включення до наукового аналізу (в його неокласичному розумінні) соціальних, моральних та політичних факторів, що впливають на функціонування економічної системи суспільства, є специфічною характерною рисою неоінституціоналізму, що вирізняє даний методологічний підхід з-поміж інших [8, c. 46-47].

Проведений  аналіз розвитку економічної науки  дозволяє зробити низку фундаментальних  висновків нормативного характеру.

1. Виокремлення  економічної теорії як форми наукового знання, що формує цілісне уявлення про відносно стійкі закономірності й істотні зв'язки в економічній системі суспільства, з рамок загальної філософії відбулося внаслідок чіткого розмежування тих фактів реальної економічної дійсності, які становлять предмет дослідження.

2. Генезис  наукового сприйняття фактів  реальної економічної дійсності  проходив під впливом стрімкого  утвердження методів математичного  аналізу в системі природничих  наук, що насамкінець дозволило  вирішити ряд найважливіших, а водночас і найсуперечливіших проблем прикладного та соціального розділів економічної теорії.

3. Структура сучасної  економічної науки відбиває основні  етапи еволюції економічного  аналізу тих реалій, які пов'язані  із суспільним багатством, від філософії моралі до мистецтва прийняття рішень і, зрештою, до сфери чистої науки.

4. Існує методологічний  зв'язок загальної структури економічної  науки з дисциплінарною матрицею, який розкривається через ступінь  абстрагованості предмета економічних досліджень. Предметом економіки є поведінкові закономірності взаємодії індивідів у суспільстві з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання вироблених благ. А тому дисциплінарна матриця має будуватися з урахуванням класифікаційних ознак об'єктів, суб'єктів та сутнісного характеру самих відносин. Таким чином, якщо класифікація економічних суб'єктів виділяє індивіда, групу індивідів (або колектив) і державу, а структура економічних відносин за суб'єктами формує індивідуалістичні, групові, суспільні, міжнаціональні економічні відносини, то це означає, що структуризація предмета економічної науки за суб'єктами має здійснюватися на мікро-, макро- та міжнародному рівнях. З іншого боку, характер економічних відносин у процесі відтворення (виробництва, обміну, розподілу та споживання благ) може варіюватися у досить широких межах, що зумовлює практично нескінченну можливість поглиблення предмета аналізу і відповідну розгалуженість дисциплінарної матриці[11, c. 10-11].

2. Методи  дослідження сучасної економічної науки

Метод економічної теорії, як і предмет  цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є:

1) філософські і  загальнонаукові принципи; 2) закони  матеріалістичної діалектики; 3) категорії  філософії; 4) закони і категорії  економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями.

До філософських належать такі принципи: матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів і методів належать: принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними законами матеріалістичної діалектики є закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення. Як інструмент економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

Три перших групи  структурних елементів діалектичного  методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, які вивчаються, а відображаються через метод економічної теорії (як окремої науки). При цьому вони набувають специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного методу у поєднанні з категоріями економічної науки та раціональними засобами і методами економічного аналізу, що використовуються західними науковцями, створюють систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Водночас кожен Із зазначених структурних елементів діалектичного методу відіграв неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад капіталістичного) способу виробництва чи окремих стадій, етапів останнього.

Найбільш елементарною, найпростішою клітинкою у системі теоретичного знання, а разом з тим вихідним елементом у системі матеріалістичної діалектики є метод абстракції.

Метод абстракції означає  відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття  його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденції руху. Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обгрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, який закладений у речах. 3 метою пізнання економічних явищ і процесів використовуються абстракції першого, другого і далі рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції виробляє економічна теорія, тим повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

Визначення абстракції як процесу мисленого виділення  істотних ознак і ігнорування  неістотних є лише одним аспектом цього методу пізнання. Другим важливим її аспектом є необхідність розгляду певних економічних явищ або процесів під певним кутом зору при одночасному ігноруванні всіх інших властивостей. Так з точки зору суспільного способу виробництва продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносним, або відносини власності,- до суспільної форми, отже, суспільно-економічна сторона продуктивних сил у цьому випадку відсутня. Коли розглядаються структура і система самих продуктивних сил як відносно самостійної сторони суспільного способу виробництва з властивими їм внутрішніми законами, суперечностями, то у цій системі виділяються природний, техніко-економічний та соціально-економічний аспекти. У першому випадку продуктивні сили слід розуміти як природні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому - сили природи втягуються у виробництво у формі машин, споруд і т. д. Соціально-економічиий аспект цієї системи розкриває взаємодію сукупного робітника, суспільного індивіда з засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил з точки зору речового змісту, споживної вартості. У цьому випадку кажуть про «суспільні продуктивні сили».