Сучасний стан і перспектива розвитку цукрової галузі України

Вступ

   Україна належить до традиційно цукрових держав світу, що зумовлюється досить сприятливими грунтово-кліматичними та економічними умовами для розвитку буряківництва й виробництва цукру. Коріння галузі сягає 20-х років XIX століття. Однак її матеріально-технічна база неодноразово зазнавала значного руйнування, а вирощування цукрових буряків опинялось у кризі, як це, зокрема, бачимо і в останні роки.

   Метою роботи є об'єктивне дослідження конкурентноспроможності цукрової галузі в Україні, можливості та перспективи її розвитку, аналіз проблем,баланс та темп розвитку .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 Сучасний стан і перспектива розвитку цукрової галузі України

 

 

 

 

 

 

 

 

  Україна має давню традицію виробництва та експорту цукру. Для багатьох українців нема жодного сумніву, що цукор повинен відігравати вирішальну роль у сільському господарстві країни. За останні роки цукрове виробництво в Україні істотно скоротилось. Цукрові заводи працюють збитково, а доходи від експорту цукру зійшли практично нанівець. Це насамперед зумовлено такими причинами: 
- формування ціни на основі тростинного цукру; 
- скорочення посівних площ, що призводить до дефіциту цукру; 
- більшість виробників не використовують повністю свій потенціал і мають показник ефективного виробництва тільки на рівні 43%; 
- неконкурентоспроможність українського цукру на зовнішньому ринку, через відносно високу собівартость порівняно зі тросниковим; 
- рішення НКРЕ від 01.01.2010, відмінити свою постанову про пільговий рівень цін на природний газ, тобто ціна з 1584,4 грн зросла до 2025,25 грн за 1000 кубометрів  
- недостатність та низька якість вітчизняної сировин; 
- застарілі технології і високий знос обладнання; 
- неефективність управління підприємствами; 
- відсутність необхідних фінансових ресурсів; 
- низька кредитоспроможність і інвестиційна привабливість більшості цукрових заводів. 
Ринок цукру-піску з цукрових буряків – один із найважливіших секторів продовольчого ринку України. В економіці держави цукробуряковий підкомплекс завжди мав стратегічне значення. Тому висвітлення сучасного стану і перспектив розвитку цукрової промисловості України є надзвичайно важливим і актуальним питанням. 
Цукор – стратегічний продовольчий товар і в той же час – сировина для багатьох підприємств харчової промисловості. З кожним роком даний продукт посідає вагоміше місце в світовій торгівлі, а його виробництво у світі продовжує зростати.  
    Недовироблення цукру в Україні і в світі в 2009 році призвело до стрибка цін на нього в 2,5 рази на українському ринку. Крім того, негативну роль зіграла непродумана політика відносно імпорту цукрового тростнику. З початку року велика частина кондиторських компаній України із-за підвищення цін на цукор підняла вартість своєї продукції. Так, корпорація «Рошен» в січні 2010 року підвищіла ціни на 3-4%. Карамель у порівнянні з серпнем 2009 року подорожчала на 24%, шоколадна продукція – на 20%. «Одессакондитер» підняла ціни на 6-8%. Висока вартість цукру і патоки на внутрішньому ринку може негативно позначитися на експортних можливостях кондитерської промисловості і призвести до зниження конкурентоспроможності одного з основних українських експортних товарів – карамелі. Крім кондиторської галузі, підвищення ціни цукру може вплинути на збільшення собівартості масових сортів хліба на 1%, булочних виробів–на4%. 
    Світове виробництво цукру перевищує 123 млн. т, з яких близько 69% отримують з цукрової тростини і 31% – з цукрових буряків. Як правило, три четвертих виробленого цукру споживається самими країнами-виробниками, решта цукру поставляється на світові ринки і йде до запасу  
Частка експорту цукру (бурякового, тростинного) в загальному експорті харчових продуктів налічувала у 2009 р. 8,6%. Товар експортується у Азербайджан, Туркменістан. Поставки здійснюються як комерційними організаціями, так і за міждержавними бартерними угодами в обмін на паливо та інші матеріальні ресурси[2]. 
В останні роки Україна перетворилась з експортера цукру в його імпортера. Поставки цукру у 2009 році в порівнянні з 2008 роком збільшилися майже в 40%, цукор приходить з таких країн, як Бразилія, Куба, Німеччина, Великобританія, Польща, Сальвадор та Південна Африка, це остаточно розбалансувало внутрішній риноr цукру[3]. 
В Україні в останні роки кон’юнктура на ринку цукру залишається несприятливою як для вітчизняних виробників, так і для торговців цукром. Низький внутрішній попит споживачів і втрачені зовнішні ринки збуту зумовлює зменшення пропозиції сировини – цукрових буряків. Тростинний цукор-сирець є ефективним замінником українського цукрового буряка. 
Проаналізувавши проблеми виробництва та експорту українського цукру, можна виділити такі перспективи розвитку цукрової промисловості України, як: 
- повна модернізація виробництва, на основі залучення крупних іноземних інвесторів; 
- підвищення ефективності використання енергії і сировини; 
- зниження вартості продукції; 
- залучення висококваліфікованих менеджерів; 
- зливання цукрових заводів з метою підвищення ефективності виробництва цукру; 
- відміна ПДВ і митного збору на ввезення сучасного обладнання для цукрових заводів; 
- використання внутрішнього потенціалу у зв`язку з введенням моделі мотивув   ання персоналу.

 

Обсяги виробництва цукрових буряків  визначаються, головним чином, внутрішніми  виробничими потужностями цукрових заводів. На початку 1990-х рр. цукрова галузь мала величезний виробничий потенціал. В Україні налічувалося 190 цукрових заводів, які виробляли 12,8% світового виробництва цукру з цукрових буряків, при цьому щорічно переробляючи понад 40 млн т цукрових буряків.

У 2004-2006 рр. значно збільшилися обсяги виробництва цукрових буряків. Так, якщо в 2003 р. було вироблено 13,3 млн т, то вже в 2006 р. виробництво склало 22,4 млн т. У 2006 р. налічувалося близько 600 великих виробників цукрових буряків (10% від загальної кількості підприємств, зайнятих їхнім виробництвом). Водночас на ці 600 підприємств припало понад 60% всіх цукрових буряків, вироблених в сільськогосподарських підприємствах. При цьому середня врожайність по даних підприємствах склала 340 ц/га.

Цукрова промисловість України  практично не підтримується державою. У країні відсутні механізми дотацій і пільгового оподаткування для цукровиків.Виробництво цукру в Україні буде конкурентоспроможним лише тоді, коли доходи від продажу цукру на міжнародному ринку перевищуватимуть сумарні витрати на виробництво цього цукру, оцінені у світових цінах. Визначити відповідні світові ціни на цукор та такі фактори виробництва, як енергія чи добрива, відносно легко, оскільки ці продукти добре визначені, достатньо гомогенні, крім того вони продаються на міжнародному ринку. А от визначити світові ціни на такий фактор виробництва, як земля, набагато складніше, бо земля не продається на міжнародному ринку. У таких випадах економісти застосовують концепцію оптимальних витрат. Оптимальною витратою щодо певного фактора виробництва є прибуток, який він може принести при найкращому можливому альтернативному використанні. Звідси, оптимальною витратою гектара землі, що використовується для виробництва цукру, є найвищий прибуток, який може принести цей гектар, якщо на ньому посадити якусь іншу культуру, наприклад, пшеницю.

Більше того, при оцінці фактичних  економічних витрат виробництва  цукру слід враховувати знос обладнання на цих заводах. Слід також зважати  на той факт, що, хоча ціни на енергію  в Україні зросли, вони все  ще не досягли світового рівня.

Собівартість цукру, виробленого  цукровими заводами в Україні, складає  у кращому випадку близько 450 дол. США за тонну (або 20 центів за фунт), сягаючи аж 750-850 доларів за тонну (35-40 центів за фунт ) у багатьох інших  випадках.

Вищі чи нижчі ці оціночні витрати  за світові ціни на білий цукор? Єдиної світової ціни на цукор не існує. Натомість, на світових ринках постійно застосовують декілька цін на цукор. Ці ціни відрізняються, залежно від якості та ступеня  очищення конкретного цукру (сирець це чи білий цукор, колір, вміст золи, вологість), а також від умов поставки (дата, наявність упаковки, місце, ціна СІF чи FОВ). Хоча ці ціни справді відрізняються, але вони тісно взаємопов'язані, оскільки арбітраж гарантує, що коливання цін на одному ринку швидко позначається на інших ринках.

Широко застосовується такий показник світової ціни на цукор, як так звана  ціна ІSА. Ціна ІSА - це середня величина декількох цін на цукор-сирець. Оскільки український цукор через його низьку якість на світових ринках можна реалізувати лише із знижкою, ці ціни на білий цукор являють собою верхню межу ціни на український цукор на світовому ринку, а ціна ІSА, яка переважно буває нижчою на 3-4 центи за фунт, є нижньою межею. Загалом, український цукор можна оцінити десь на рівні від 200 до 260 дол. США за (9-12 центів за фунт).Ціна ІSА завжди, за винятком двох міжнародних товарних "криз" у 70-х роках, була нижчою від 13 центів за фунт (290 дол. США за т), протягом тривалих періодів вона залишалась навіть нижчою за 10 центів за фунт (220 дол. США за т). Аналітики Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та інших організацій не прогнозують можливостей зростання цього рівня цін у найближчі роки. Нинішня ситуація, що характеризується надлишковою пропозицією на світових ринках, ще більше ускладнилася б, якби Україна істотно збільшила експорт цукру, тим самим додатково збільшивши тиск на ціни в бік їх зниження.

Відродження та подальший розвиток цукробурякового підкомплексу України  потребує комплексної системи постійних і довгострокових заходів на рівні державної програми з відповідними законодавчими і регулюючими механізмами. Для розв'язання проблеми необхідно забезпечити структурні, функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни.

Щодо конкретних пропозицій до вирішення проблем я можу запропонувати наступні дії:

-розробка програм реструктуризації  та технічного переобладнання  галузі,

-формування державної політики  в сфері виробництва цукрових  буряків і цукру та оптової  торгівлі цукром, спрямованої на захист економічних інтересів держави, прав споживачів і вітчизняних товаровиробників,

-розробка і здійснення програм  організації виробництва обладнання, приладів, машин та систем для  підприємств бурякоцукрового комплексу,

-розробка нормативно-законодавчої бази щодо формування і подальшого функціонування ринку цукру,

-інтеграція товаровиробників і  переробників цукросировини з  метою збільшення обсягів виробництва  цукрових буряків, здешевлення  їх вартості та підвищення  якості,

-ініціювання заходів для запобігання незаконного ввезення цукру, цукромісних продуктів та насіння цукрових буряків,

-розробка спільної програми  дій на цукровому ринку країн  СНД з метою визначення концепції  і вироблення загальної стратегії  його формування,

-співпраця із спілками цукровиробників та трейдерами ринку цукру країн СНД та країн далекого зарубіжжя,

-співробітництво з країнами, які  не мають власного цукрового  виробництва (наприклад країни  Закавказзя).Тут співробітництво  має будуватись на умовах міждержавної  виробничої кооперації, використовуючи можливості українських цукрових заводів по переробці цукру-сирцю тростинного,

-вивчення і розповсюдження передового  світового досвіду в галузі  буряківництва та цукроваріння,

-організація міжнародного навчання  спеціалістів, проведення міжнародних виставок, ярмарок аукціонів, відряджень українських фахівців за кордон та прийому іноземних партнерів,

-створення єдиної електронної  інформаційної мережі підприємств  і організацій бурякоцукрового  комплексу,

-створення інформаційно-технічної бази даних, що стосується виробництва та оптової торгівлі цукром,

-розробка класифікаторів,стандартів  на насіння і фабричні цукрові  буряки, товарів експлуатаційної  надійності, безпеки та інш.

-створення вітчизняних і спільних  високопродуктивних гібридів з високою якістю насіння та технологічними якостями сировини,

-збільшення питомої ваги високопродуктивних  гібридів з переходом на них  протягом 2-3 років на всій площі,

-забезпечення внутрішньої сертифікації  насіння еліти і фабричної  генерації з видачею сертифіката встановленої форми,

-вирішення питання щодо реального  надання пільгових кредитів, як  це передбачено Законом України  "Про державне регулювання  виробництва і реалізації цукру",

-здійснення оснащення машинно-технологічних  станцій при цукрових заводах тазабезпечення необхідною кількістю засобів захисту рослин за рахунок виділення коштів по лізингу,

-передбачити державну підтримку  в забезпеченні цукрових заводів,  паливно-мастильними матеріалами,

-визначення на конкурсних засадах  базових підприємств, які будуть працювати для забезпечення цукром внутрішнього ринку України,

-переорієнтація цукрових заводів  на виробництво цукровмісних  продуктів (меляса, сиропи та інш.) для випуску паливного етанолу,  використовуючи наявну нормативно-правову  базу та напрацьований досвід.

РОЗДІЛ 2

Необхідні ресурси і умови

Сьогодні для розвитку цукробурякового  комплексу України - крім необхідності впровадження сучасних технологій вирощування  цукрових буряків, достатнього забезпечення бурякосіючих господарств високоякісним  насінням, мінеральними добривами і засобами хімічного захисту рослин, підвищення якості машинного парку - дедалі актуальнішого значення набуває якнайшвидша реконструкція та модернізація цукрових заводів, розширення їхніх виробничих потужностей до економічно оптимальних меж.

Ряд європейських країн-виробників бурякового цукру технічно перебудовують галузь шляхом поступового виведення з  експлуатації малопотужних неперспективних  цукрових заводів, з нарощуванням потужностей  тих підприємств, які забезпечують ефективне виготовлення продукції.

Середній цукровий завод в Україні  може переробляти 2670 т цукрових буряків  на день, що майже втричі менше, ніж  в середньому по країнах ЄС, де переробляються 7500 т на день. Лише 19 із 192 заводів  в Україні мають потужність понад 5000 т на день. Багато українських цукрових заводів надзвичайно старі. Із 192 цукроварень 58 було збудовано ще до 1860 року, а ще 66 - до початку сторіччя. У середньому українські цукрові заводи споживають на виробництво тонни цукру вдвічі більше енергії, ніж у країнах ЄС, а екстрагують лише 80% того цукру, що міститься у цукровому буряку (у Німеччині екстрагуються 85%, а на найсучасніших заводах - 90%). Якщо додати, що в буряку, який вирощується в Україні, знижений вміст цукру, то виходить, що лише 12% маси цукрового буряку екстрагується у вигляді цукру, що на 10-12% нижче від рівня ЄС. Білий цукор, що виробляється в Україні, як правило, не відповідає міжнародним стандартам (вміст золи, колір, зернистість), тому на міжнародному ринку його можна продати лише із знижкою. Зношеність основних фондів підприємств досягла 5-85%.Ситуація зміниться на краще не скоро, бо, як уже наголошувалося, вона залежить від багатьох факторів.

Саме тому цукрові заводи працюють нині по три, а то й по два тижні  на рік, що вкрай збитково. Звідси й висока собівартість українського цукру, що є додатковим соціально-економічним навантаженням на наше населення. Звідси збитковість практично всіх підприємств підгалузі.

В Україні є 39 цукрових заводів, оснащених  схемами переробки сирцю тростинного цукру, які дозволяли у попередні роки переробляти йогодо 2 млн. тонн. Цікаво, що, незважаючи на інтервенцію російського, білоруського та польського цукру в Україну, цукрові ринки багатьох країн СНД не насичені, і їхня місткість оцінюється в 1,2 млн. тонн.

Досвід країн Західної та Східної  Європи переконливо свідчить, що досягнення низької собівартості білого цукру  можливе не тільки за рахунок зниження виробничих витрат по всьому циклу  вирощування цукрових буряків, включно  з освоєнням схеми закупівлі  цукрової сировини за фіксованими цінами, а за рахунок підвищення продуктивності, економічності та якості роботи переробника. Йдеться про пряме виробництво не тільки білого цукру, а й інших супутніх йому продуктів: меляси, бурякового жому, цукрового сиропу та ін. Розумне доведення їх до рівня, необхідного споживачеві (меляси - до сухих чи пресованих дріжджів; бурякового жому - до гранульованого жому й т.ін.).