Сучасний стан і перспектива розвитку цукрової галузі України

- регулювання ринку збуту як  внутрішнього так і зовнішнього;

- взаємозв’язок з харчовою промисловістю.

А на рівні самих цукрових заводів  необхідно ефективно працювати над цими питаннями, які стосуються самої виробничої діяльності підприємств. Перш за все, в галузі потрібно правильно побудувати роботу по переробці врожаю нинішнього року, а також надалі підготовити підприємства до виробничого сезону поступово, виходячи з конкретних умов кожного заводу.

Головну увагу слід приділяти економії паливно-енергетичних ресурсів, сировини, виробничих матеріалів, та підвищення якості цукру. І, найголовніше, психологічно підготуватися до роботи в ринкових умовах, подбати про підготовку спеціалістів та робітників, створити їм належні умови для високопродуктивної праці.

РОЗДІЛ 4

Метою комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки є реалізація основних напрямів державної політики створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій, розв’язання соціальних проблем села, розвитку високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрного сектору, забезпечення продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури, духовності. Із виступу Міністра аграрної політики України Юрія Мельника на парламентських слуханнях: «На сьогодні 60% продукції сільського господарства виробляється в особистих селянських господарствах. Відтак, при вступі до Світової організації торгівлі саме цей сектор економіки буде найбільш вразливим. В аграрному секторі економіки нині до 30% сільськогосподарських підприємств і до 40% підприємств харчової промисловості або збиткові, або не мають стабільних позитивних фінансових результатів..., широка експансія імпортної готової продукції, виробленої на рівні міжнародних стандартів якості, може спричинити масове закриття дрібних і певної частини середніх переробних підприємств.». 
   Стратегія розвитку агропромислового комплексу в умовах глобалізації повинна враховувати регіональні особливості України. Основна мета Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року — це забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках і гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури й духовності. 
   У нинішніх умовах загальної фінансово-економічної кризи, яка охопила всі напрями - економічний, управлінський, технологічний і соціальний, а також при вступі України до СОТ надзвичайно важливо досягти ефективного розвитку економіки країни, відповідного співвідношення вітчизняних виробників і цим самим забезпечити нормальні макроекономічні показники розвитку економіки й зростання життєвого рівня населення країни. Таке завдання є багатоплановим і залежить також від політичної стабільності, розвитку суспільства та багатьох інших факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Як відомо, у харчовій промисловості в надзвичайно тяжкому становищі знаходиться цукрова промисловість. Галузь практично повністю приватизована й розвалена. Станом на 1991 рік в Україні діяло 199 цукрових заводів (усього в колишньому СРСР — 305), які виробляли 5,5 млн. т цукру, а вже в 2004 році функціонувало лише 120 цукрових заводів, на яких було вироблено 1, 45 млн. т цукру, і в наступні роки становитиме в цукровій промисловості, а відповідно у сільському господарстві, погіршується. Підтвердженням цього є Постанова Кабінету Міністрів України «Про регулювання ринку цукру та цукрових буряків» від 04.02.2009 року. Відповідно до цієї Постанови Уряд обмежив граничний розмір квоти на поставку цукру на внутрішній ринок (квота «А») у період з 01.09.2009 року до 01.09.2010 року в обсязі 1984 тис. т. Також на цей період затвердили мінімальні ціни на: 
   цукрові буряки, які поставлятимуть для виробництва цукру в межах квоти «А» з урахуванням базисної цукристості — 183,33 грн./т (без ПДВ); 
   цукор квоти «А» — 2666,67 грн./т (без ПДВ). 
   Це зумовлюється втратою ринків збуту та високою собівартістю бурякової сировини і відповідно бурякового цукру, тому цукор з бурякової сировини не може конкурувати на міжнародному ринку із значно нижчим за ціною тростинним цукром. 
   В Україні зменшення посівів цукрових буряків призвело до зниження виходу жому як кормів для тваринництва, а це 90% до кількості переробленого цукрового буряку; зменшення одержання меляси, що використовується для годівлі сільськогосподарських тварин як засіб для здобрювання грубих і концентрованих кормів. 
   Зменшення кількості жому, особливо сухого, у балансі кормів для тваринництва, вплинуло на скорочення виробництва продуктів тваринництва (молока, м’яса) й спричинило безробіття сільського населення і відповідно відплив молоді із села. 
   Для подолання кризових явищ у цукровій промисловості та сільському господарстві необхідно розробити заходи щодо розв’язання проблем, які виникли. Потрібен детальний аналіз собівартості виробництва цукру, але ці реальні дані приховуються виробниками, тому лише можна здогадуватися про дійсні витрати на виробництво цукру із цукрового буряку. Вважаємо, що собівартість продукції не повинна бути засекреченою як для науковців, так і для громадян й особливо для держави. За таких існуючих умов неможливо встановити достеменно структуру собівартості 1 т цукру, економічну ефективність його виробництва та відповідно держава ніколи не знатиме фактичного реального стану своєї економіки. Виходячи із інтуїтивних даних найбільші витрати у собівартості бурякового цукру припадають на сировину — 75-80%, на витрати пального й енергію — 11,5% і досить низька частка витрат на заробітну плату, основну і додаткову — 2,6-3%. 
   Дуже важливим чинником є виробничий сезон цукроваріння, який триває 2-3 місяці у році (або міг би тривати). Увесь інший період завод практично не працює (частину працівників використовують у ремонтний період), а звідси дуже низькі показники цукрового виробництва. 
   Щоб поліпшити економічні показники виробництва цукру, необхідно йти шляхом скорочення витрат на виробництво і транспортування сировини та організацію ефективного використання обладнання цукрового заводу, його енергетичної бази для переробки іншої сільськогосподарської продукції й сировини. Таким чином, на базі цукрових заводів доцільно створювати спеціалізовані агропромислові комбінати (агробізнес) з переробки сільськогосподарської сировини в інтересах національного господарства в конкретних адміністративних районах, які мали б стратегічне значення для України: 
   1. Переробка цукрових буряків — виробництво цукру-піску, сиропу та цукру рафінаду; зниження вимог щодо нормативних втрат цукру при його виробництві. 
   2. Висушування жому з подальшим використанням його для виготовлення комбікормів для тваринництва. На підставі багаторічних середніх даних визначено, що із 25 кг сухих речовин, що знаходяться у 100 кг перероблюваного буряку, кристалізованого цукру-піску одержують близько 15 кг. Решта кількості сухих речовин — майже 10 кг, або 40% від усіх сухих речовин буряку, — переходить у відходи, приблизно 5,5 кг, тобто більше половини з них залишається у жомі. 
   3. Використання відходів цукрового виробництва — меляси за трьома основними напрямами: 1) сільське господарство, 2) спиртова промисловість; 3) дріжджова промисловість. При цьому використовуються повністю всі складові частини меляси: сахароза, що становить 60% до маси сухих речовин, і частина амінокислот, яка засвоюється тваринами. Незасвоєні азотисті речовини й солі калію разом із гноєм потрапляють на поля як добрива. Використання меляси для виробництва дешевого спирту або лимонної кислоти. 
   4. Відтоки патоки при фугуванні утфелів (зелена, бура) можна використовувати для виробництва спирту з метою виготовлення біопалива для потреб автотранспорту, передусім сільського господарства. Як сировину для кондитерської промисловості використовувати сироп (вміст сухих речовин 65-75%) та білу патоку. 
   Розв’язання проблеми з виготовлення біопалива із спирту для районного АПК сприятиме зменшенню енергетичної залежності України (нафти, нафтопродуктів) і захисту навколишнього природного середовища від шкідливих викидів. Для вибору найбільш ефективного із запропонованих варіантів цукрового виробництва потрібно визначити собівартість 1 т цукру-піску, 1 т цукру- рафінаду й цукру, що міститься в розчині після випарної станції (вміст сухих речовин 65-70%) та у білій патоці, й зіставити із собівартістю 1 т цукру за існуючою технологією, а також визначити собівартість виробництва 1 дал спирту, 1 т біопалива тощо. 
   Водночас необхідно проаналізувати можливість використання барди спиртового виробництва на виготовлення комбікормів для тваринництва. 
   Можливе й будівництво цеху по виготовленню рослинної (соняшникової, рапсової) олії. За таких умов на спеціалізованому агропромисловому комбінаті (агробізнесі) відходи (жом, меляса цукрової промисловості; барда спиртової промисловості; лушпиння, насіння і жмих, як відходи олійного виробництва) слід використовувати, насамперед, як складові виготовлення комбікормів для тваринництва (великої рогатої худоби, свиней, птиці тощо). 
   У даному адміністративному районі повинні бути відповідні тваринницькі ферми (якщо вони відсутні, то необхідно їх створити під таку кормову базу). 
   5. Для ефективної роботи агропромислових виробничо-переробних комбінатів потрібне розв’язання всіх соціально-побутових проблем для населення. 
   За певних умов на такому спеціалізованому агропромисловому виробничо- переробному комбінаті може бути доцільним будівництво спеціалізованого підприємства з виробництва комбікормів для тваринництва. Для підприємства сировиною будуть відходи АПК, а також кукурудза, горох, соя, зернові відходи тощо даного адміністративного району. На комбінаті (агробізнес) можна організувати первинну переробку деяких овочів (капуста, картопля, морква, буряк та ін.), відходи якої також використовувати на корм худоби, а очищені овочі реалізувати у містах і промислових центрах країни. При наявності молочнотоварної ферми в адміністративному районі може бути вигідним будівництво заводу з переробки молока із виготовленням сухого, згущеного молока, різних молочних продуктів. Відходи ж використовувати при приготуванні комбікормів. 
   6. На цукровому заводі можна організувати виробництво товарного вапна (після закінчення сезону переробки цукрових буряків). Таким чином, створюється потужне виробництво продуктів харчування із натуральної української сировини, що, вірогідно, сприятиме зниженню собівартості виробленої продукції й поліпшенню її якості. Спеціалізовані агропромислові виробничо-переробні комбінати (агробізнес) практично можуть працювати майже цілорічно, а це приведе до створення постійних робочих місць як для працівників міст, так і для сільського населення. 
   І основне — земля сільськогосподарського призначення ні в якому разі не повинна бути товаром, а тільки здаватися в оренду на пайових засадах для планового сільськогосподарського виробництва продукції й насамперед для внутрішнього споживання, а залишок — на експорт. Організація таких спеціалізованих агропромислових виробничо-переробних комбінатів (агробізнес) вимагає тісної співпраці з районними органами управління сільського господарства. 
   У сферу діяльності такого агропромислового виробничо-переробного комбінату (агробізнес) можуть входити один або кілька адміністративних районів. Тому такий проект має розробляти група фахівців різних напрямів під керівництвом районного аграрно-промислового комплексу. Сировинна база цукрового заводу повинна бути максимально наближеною до нього. Шляхи доставки сировини необхідно упорядковувати з метою подальшого зменшення витрат на транспортування цукрового буряку. 
   Надзвичайно важливою в управлінні спеціалізованим агропромисловим комбінатом (агробізнесом) є роль держави в організації сільськогосподарської частини АПК (сівозміни, розміщення тваринницьких ферм, заготівля кормів для тваринництва, використання відходів переробних підприємств, збут готової продукції у промислових центрах). Основним завданням для районних спеціалізованих агропромислових комбінатів (агробізнесу) повинно бути забезпечення внутрішнього ринку країни конкурентоспроможними продуктами харчування для населення нa противагу імпортним. 
   Для правильної оцінки результатів діяльності створених районних спеціалізованих агропромислових комбінатів, координування взаємовідносин на принципах комерційного розрахунку, розподілу доходів між партнерами цих комбінатів необхідно ретельно обґрунтовувати розподіл витрат на кожний вид виробленої продукції, виконаних послуг (цукру, спирту, біопалива, комбікормів, молочної продукції, первинної обробки овочів, консервованої продукції тощо). 
   Враховуючи, що спеціалізований агропромисловий виробничо-переробний комбінат (агробізнес) є складною структурою із значними фінансовими ресурсами, його слід створювати поступово. На нашу думку, створення таких комбінатів вимагає державної як фінансової підтримки, так і системи заходів щодо державного захисту з метою підвищення ефективності виробництва, функціонування таких комбінатів в умовах гнучкої системи державного регулювання з механізмами ринкової економіки. 
   Отже, можна зробити такі висновки: 
   1. Контроль за ефективним функціонуванням районних агропромислових комбінатів (агробізнес) має бути з боку держави (Кабінету Міністрів України) з метою створення ефективної системи захисних заходів від зайвого імпорту продуктів харчування. 
   2. Запропонована організація спеціалізованих агропромислових комбінатів (агробізнес) дасть змогу успішно подолати кризові явища, безробіття в Україні та забезпечити високий рівень розвитку економіки, насичення внутрішнього ринку екологічно чистими продуктами харчування власного виробництва і створити передумови для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку.

ВИСНОВКИ 

Висновки

конкурентоспроможність промисловість  галузь цукровий

Підсумовуючи, можна сказати, що собівартість виробництва цукру в Україні значно вища за нинішні й прогнозні ціни на цукор на світових ринках. Тому на сьогодні й на передбачуване майбутнє цукрова промисловість України не є конкурентоспроможною. Конкуренція з боку виробників дешевого, переважно тростинного цукру, а також виробників дорожчого цукру, які проте одержують субсидування, дуже жорстка. Оскільки перевезення білого цукру обходиться дорого, існує тенденція розміщувати виробництво поблизу великих центрів споживання. Тому цукрові заводи в Україні й надалі матимуть конкурентну перевагу на внутрішньому ринку.

Диспаритет цін і невиконання  державою нею ж встановлених правил гри відчутно б'є по переробнику  та інвестору, який уже замислиться, чи доцільно вкладати кошти в цукрову  галузь наступного року. Ці негативні фактори можуть загальмувати досягнуте вперше за останні вісім років зростання цукрового виробництва і призвести до його глибокого занепаду.

Сьогодні в Україні потрібно формувати регульований ринок цукру, а основною фігурою на ньому має  бути його виробник. З теоретичних позицій і на практиці доведено, що ефективне функціонування такого ринку можливе за умови його цілісності й завершеності. Якщо бракує хоч одного елемента, ринок не може нормально функціонувати або не функціонуватиме зовсім. Сьогоднішні проблеми і на ринку зерна, і на ринку цукру свідчать про недосконалість і невідпрацьованість механізму формування внутрішнього ринку й виходу на зовнішній.

Потрібно сформувати відповідний  ринковий економічний механізм, і  виробництва сировини, збуту й споживання цукру. Вільний, стихійно створений, нерегульований ринок цукру несе велику загрозу аграрному секторові економіки України.

Зміна стратегії і тактики формування ринкових відносин у цукробуряковому  виробництві, чітке дотримання правил гри, тобто використання відповідних економічних, організаційних і правових методів, дозволить змінити на краще соціально-економічну ситуацію у галузі, відновити гідне становище сільськогосподарських товаровиробників на вітчизняному ринку цукру, дати нові робочі місця, поліпшити соціальні умови життя працівників та їхніх родин.