Сучасний стан і перспектива розвитку цукрової галузі України

Цукор може бути трансформований у  великий набір унікальних підсолоджуючих речовин, ароматизаторів та в інші технологічні новації для харчової промисловості. А це значно сприяє досягненню бажаного комплексного результату діяльності як виробників цукрового буряку, так і його переробників. Тому докорінну реконструкцію і модернізацію українських цукрових заводів слід розглядати також і в контексті створення умов для ефективнішого використання всіх сировинних компонентів, які супроводжують вихід кінцевого продукту.Але, на жаль, крім низького рівня використання переробних потужностей, вітчизняні цукрові заводи характеризуються неналежним рівнем енергетичного й технологічного устаткування. Частка сучасного устаткування становить там не більше 30%, решта - застаріле. Відтак виробництво цукру в Україні значною мірою не відповідає європейським стандартам. Йдеться, зокрема, про невисокий вихід цукру, втрати при споживанні теплової й електричної енергії, води та ін., що негативно позначається на загальній економічній ефективності виробництва.

Очевидно, що реконструкцію та модернізацію слід здійснити насамперед на тих  ділянках технологічного процесу переробки цукрових буряків і наступних супутніх продуктів (сік, сироп, рафінад), де можна чекати принципово позитивного впливу на споживання теплової й електричної енергії. Одночасно досягається істотне підвищення якості як проміжних продуктів, так і кінцевого, а також підвищення економічних параметрів їх виробництва. Важливо також перебудувати ті ланки виробництва кінцевого продукту, які забезпечуватимуть його реалізацію на ринку, а це стосується насамперед розширення асортименту готової продукції цукрових заводів і підвищення їхньої ринкової вартості. Адже реальними споживачами можуть бути не тільки промислові підприємства, які використовують цукор як виробничу сировину, а й ринкова мережа оптової та роздрібної торгівлі.

Диверсифікація виробництва цукрової продукції потребує комплексного підходу та системи заходів на рівні державної програми. Нею слід передбачити ширше використання цукру в інших галузях, зокрема в кондитерській, спиртовій промисловості, на продукцію яких є попит на зарубіжних ринках. Слід проводити експериментальні роботи щодо застосування цукру у виготовленні високоякісних паливних та інших матер.

Ще один ефективний шлях технічного переоснащення і на цій основі - забезпечення підвищення ефективності цукрової промисловості - створення спільних цукропереробних підприємств із залученням іноземних інвестицій. Про це переконливо свідчить досвід створення й діяльності спільного українсько-австрійсько-німецького підприємства "Укрінтерцукор".

Хочу звернути увагу також на процес приватизації цукрових заводів, який, на мою думку, зхожий на приватизацію об'єктів енергоринку України. Багато фірм та компаній, які практично не займаються ні вирощуванням цукрових буряків, ні їх переробкою, за безцінь, "переважно за борги", скупили акції цукрових заводів, однак, не маючи достатнього досвіду управління ними, лише погіршили їхній економічний стан. Така "приватизація" призвела до розпорошування матеріальних цінностей, некерованості виробництва. Тому до управління цукровими заводами слідзалучати ділових ефективних інвесторів.

Виробництво цукру-піску на цукрових заводах здійснюється за типовими технологічними схемами або за схемами, до них  прібліжающімся.Тіповие технологічні схеми розробляються на основі сучасних досягнень науки і техніки за умови отримання виробленого продукту високої качества.Для виконання окремих операцій в технологічній схемі застосовується типове технологічне обладнання .

При збиранні і транспортуванні  буряків крім зелені, що прилип до буряку, до неї приєднуються дрібні і важкі домішки. При прийманні цукрових буряків на завод, сировинна лабораторія проводить аналіз одержуваної буряків. Технологічне якість цукрових буряків характеризується рядом показників, з яких основними є цукристість і чистота бурякового соку буряка, вони взаємопов'язані: із збільшенням цукристості підвищується і його чистота.

Приймання цукрових буряків, відбір зразків, визначення забрудненості і цукристості  проводять відповідно до вимог ГОСТ 17421-82 "Буряк цукрова для промислової  переработкі.Требованія при заготовках", договору, контракції та інструкції з приймання, зберігання та обліку цукрових буряків.

Коренеплоди кондиційної цукрових буряків повинні відповідати  наступним вимогам:

фізичний стан не втратили тургор

цветушние коренеплоди,% не більше 1

підв'ялений коренеплоди,% не більше 5

коренеплоди з сильними механічними

ушкодженнями,% не більше 12

зелена маса,% не більше 3

зміст муміфікованих, підморожене, загнили  коренеплодів не допускається.

Партії буряків оглядаються, діляться по категоріях, зважуються разом з транспортом. Проводиться визначення загальної забрудненості, а потім на напівавтоматичній лінії УЛС-1-цукристості.

 

РОЗДІЛ 3

Швидких темпів розвитку цукрова промисловість  набула у 1955--1970 роках. За той час  збудовано 38 нових високомеханізованих підприємств, а багато старих заводів реконструйовано і значно розширено. Середня потужність в розрахунку на один завод зросла за 1950--ті--1970-ті роки майже вдвічі: з 8,6 тис. центнерів на добу в 1950 р. до 17 тис. центнерів у 1970 р.

За той час виробництво цукру:

1955 -- 2 425 тис. т, у тому числі  2 328 тис. т з цукрового буряку,

1960 -- 3 877 тис. т (у тому числі  3 340 тис. т з буряку)

1965 -- 6 686 тис. т (у тому числі  5 644 тис. т з буряку)

1970 -- 5 973 тис. т (у тому числі  5 069 тис. т з буряку)

У 1970-х pp. почалася деяка стаґнація  цукрової промисловості:

1975 -- 6 035 тис. т (у тому числі  4 679 тис. т з буряку),

1978 -- 6 900 тис. т (у тому числі  3 743 тис. т з буряку);

З 1982 р. знову почалося зростання -- 6 608 тис. т (4 254), найвищі числа в історії українського цукровиробництва. Однак, не зважаючи на помітне зростання врожайності і валового збору цукрового буряку, а також на розширення виробничих потужностей цукроварень, обсяг виробництва цукрової промисловості збільшився неістотно. Так, середньорічна продукція цукру з цукрових буряків в УРСР становила у 1976--1980 pp. 4 млн т (проти 4,3 млн т у 1961--1965), тоді як обсяг переробки цукрових буряків зріс за цей час до понад 13 млн т. Основна причина цього явища -- зменшення врожайності і цукристості цукрових буряків, погіршення їх технологічних вартостей, підвищення втрат цукру в процесі зберігання та нерідко нераціональні транспортування і переробка бурякової сировини. Унаслідок всього цього продукція цукру на 1976--1980 pp. знизилася з 13,7 % до 10,6 % від загальної маси цукрових буряків.

Чисельність цукрових заводів в  УРСР зросла до 185 у 1975 р. і до 191 у 1982 р. Найбільше цукрових заводів побудовано на Західній Україні, зокрема в Галичині (1939 -- 2, 1970 -- 10), а також у північно-західній частині Степу. Далі зросла концентрація виробництва цукрової промисловості -- один завод виробляє тепер щороку 279 тис. т. цукру. Поряд з виробництвом цукру з цукрового буряку щораз більше використовувалася цукрова тростина (1970 -- 912 тис. т, 1982 -- близько 2300 тис. т).Тепер значення цукрової промисловості в експорті України відійшло на задній план.

Значне падіння виробництва  цукру відбулося протягом 1990 --1997 рр. - з 6 791 тис. т до 2 034 тис. т на рік.

В 2011 році, після багатьох років  занепаду галузі і ліквідації цукрозаводів, нарешті розпочато будівництво нового. Так у Вінницькій області в містечку Шпиків закладено найбільший в Європі цукрозавод (12 тис. т переробки буряків за зміну).

Ліпський В. Розвиток і розміщення цукровиробництв Цукрова промисловість  України розміщена переважно  у лісостеповій зоні. Її підприємства територіальне тісно пов'язані з бурякосіючими районами. Цукрові заводи розміщені у 13 областях.

У 1995 p. у нас діяло 189 цукрових заводів, 5 -- цукрово-рафінадних і 14 крохмало-мелясних заводів. Загальна потужність цукрових заводів сягає 507,5 тис. т. Найбільша концентрація цукрової промисловості -- у Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях.а Укр. РСР. -- К., 1962;ях. “Цукрова промисловість України - робота галузі в умовах фінансової кризи”

Представники цукрової галузі наголосили присутнім, що собівартість цукру з нинішнього врожаю становить 3,2-3,5 грн/кг при оптовій цініпродажу 2,5-2,8 грн/кг, підкресливши, що ситуацію погіршує той факт, що це буде третій підряд збитковий рік для галузі. У результаті з 104 цукрових заводів, що одержали квоту на виробництво цукру цього року, було запущено тільки 70, з яких близько 15 з різних причин були змушені зупинити роботу через 10-12 днів після початку роботи (недостатня кількість цукросировини, відсутність обігових коштів, перебої з постачанням газу та інші).

Негативні процеси, що відбуваються в  економіці України впродовж останніх років, та зволікання із здійсненням широкомасштабних економічних реформ в сфері виробничих відносин завдали цукровій промисловості області значної шкоди.

Так, якщо середньорічне виробництво  цукру заводами області протягом 1986 - 1990 років складало 359 тис. тонн, то в 1991 - 1995 роках тільки 215 тис. тонн, або  зменшилось на 144 тис. тонн.

Враховуючи сезонний характер виробництва  та умови господарювання в адміністративній системі, основним джерелом обігових коштів цукрових заводів завжди були державні кредити, плата за користування якими коливалась від одного до п’яти відсотків.

Значне підвищення ставок кредитування державними і особливо комерційними банками минулого року призвело, на рівні з іншими причинами, до дефіциту обігових коштів цукрових заводів. Значно змінилась структура позичкових коштів у фінансових ресурсах галузі. Все це в даний час призвело до великої заборгованості підприємств цукрової промисловості.

Навіть ліквідувавши дебіторську  заборгованість, мобілізувавши всі  оборотні засоби завдяки реалізації готової продукції, виробничих запасів, малоцінних і швидкосплачуваних  кредитів, незавершеного виробництва  тощо, цукрові заводи не зможуть  повністю сплатити борги. Крім того здійснити це неможливо у зв’язку з кризою в реалізації цукру. Матеріально-технічні ресурси продати не можна, бо вони необхідні підприємствам для нового сезону виробництва. Тобто платоспроможність галузі в цілому не забезпечена.

Фінансовий стан цукрових заводів  погіршується також у зв’язку  з порушеннями в системі розрахунків  з бурякосіючими господарствами.

Однією з важливих проблем в  цьому питанні є нерівномірний  розподіл готової продукції між  партнерами (цукровим заводом і бкрякосіючим господарством), коли через брак коштів, заводи почали працювати на сировині. що подавалася їм на давальницьких умовах.

Особливо негативно впливають  на цю проблему узгоджувальні комісії, до складу яких входять працівники обласних та районних адміністрацій, вольовими рішеннями здійснюючи перерозподіл капіталів на користь бурякосіючих господарств.

Такі дії державних організацій  суперечать закону про підприємства та закону про ціни. На жаль, Антимонопольний  комітет України, який повинен стежити  за діями монопольних утворень і не допускати вольового втручання в господарську діяльність та взаємовідносини між структурами державних організацій, не хоче помічати цих порушень, які поставили цукрові заводи в скрутне становище.

Це болюче питання, яке стосується фінансоого забезпечення цукрових заводів, особливо в останні роки викликало інші проблеми, що різко відбились на виробничій діяльності кожного окремого підприємств. В умовах, коли коштів вистачає, щоб покрити лише самі необхідні видатки, не залишається фінансів на проведення капітальних ремонтів на заводах, не говорячи вже про те, щоб закупити устаткування і впроваджувати більш ефективні технології, що особливо в час науково-технічного прогресу, негативно відбивається на всіх виробничих показниках. А це прямо стосується якісних і кількісних показників виробленого продукту.

За останні роки заводи послабили  увагу до якості цукру, постійно не виконуються заходи, які безпосередньо  впливають на якість цукру. Так послабилась  увага до підготовки вапняни, особливо “золотого фонду”, призначеного для роботи в несприятливих погодних умовах. Значна кількість домішок (пісок, дрібні фракції) привела в останні роки до зниження активності вапняного молока; послабилась увага до підготовки і перевірки на щільність вакуумної системи вакуум-апаратів. Де в чому, вина за ці прорахунки, стосується підготовки спеціалістів та робітників, відсутністю контролю вищестоячих органів за роботою підприємств, але це не головна причина. Основна проблема полягає в тому, що устаткування на підприємствах потребує негайного ремонту, а то й повної заміни, а ці заходи за останні шість років майже не проводились.

Проаналізувавши дану ситуацію, яка  склалась на підприємствах цукрової промисловості нашої області, та й усіх рештах підприємствах даної  галузі по Україні, видно, що в основі всіх проблем лежить проблема недостатності коштів. Як вихід з такого становища з метою створення умов для збільшення виробництва цукру, впорядкування збуту і рівномірного розподілу між усіма ланками його виробників, необхідно на рівні Уряду України вирішити питання про:

- подання пільгової бюджетної  позики для підготовки заводів  до виробництва;

- запровадження розрахунків між  цукровими заводами і бурякосіючими  господарствами згідно з фактичною  питомог вагою в затратах на  вирощування і переробку цукрових буряків;

- встановлення мінімальної гарантованої  ціни на цукор;