Сутність та значення продуктивності праці в економічному розвитку країн

Вступ

Основною проблемою економічної  теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів  і витрат, що в загальному розумінні  називається ефективністю. Витрати  визначаються обсягом використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси поділяють на три групи:

• робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
• компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
• компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої та реалізованої продукції, показниками конкурентоспроможності, розмірами прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то одержаний  показник називається продуктивністю. Розвиток економіки, підвищення національного  добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники  витрат. Зниження є продуктивності призводить до інфляції, пасивного  торговельного балансу, повільних  темпів зростання або спаду виробництва  і до безробіття. Така ситуація нині характерна для промисловості України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під  дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безпосередньою умовою прогресу і розвитку виробництва. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці  полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) – збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується. На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного  використання праці показує ступінь  її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності  інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і тим триваліший робочий день, ти вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової  енергії людини, витраченої за одиницю  часу. Підвищення інтенсивності праці  також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного  використання праці та інтенсивність  праці — це важливі фактори  зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто  не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під  дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Розділ 1. Сутність та значення продуктивності праці в економічному розвитку країн.

1. Поняття продуктивності праці.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці». Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час  виробництва різних товарів і  надання послуг. Вона відбиває взаємозв’язок  між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і  ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає  змогу порівнювати виробництво  на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з  використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві. Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна  розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З’ясовуючи економічний  зміст продуктивності праці, треба  мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю; машини, споруди тощо — частково).

Продуктивність праці  — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю  продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого  на одиницю продукції. Зростання  продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва  функцією живої конкретної праці  є створення нової вартості, а  також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої ) праці.

2. Значення продуктивності праці для економічного розвитку.

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США.

Схематично залежність результатів  виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності (мал.1)

(мал.1) Модель «пастки» низької продуктивності

Модель показує причинний  зв’язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність. Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства. Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

• стратегічну — підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90 % життєвого рівня;
• найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції  на ринках товару, послуг і праці  великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється, передусім, у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю  часу за незмінної її якості, або  в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення  ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу  можливо лише за умови ефективного  використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва  і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

Розділ 2. Вимірювання продуктивності праці та шляхи її підвищення.

2.1 Показники і методи  вимірювання продуктивності праці.

Важливою передумовою  визначення результативності праці  є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки. Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

• одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника. Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість  виробленої продукції за одиницю  часу або кількість продукції, яка  припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = Q І Т, - В — виробіток;

                  -Т — затрати робочого часу; 
                  -Q — обсяг виробленої продукції. 
Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку): 
Тр = Т / Q,  - Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток  продукції за одиницю часу, або  чим менші затрати часу на одиницю  продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

• % зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку)- 100;
• % підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - % зниження трудомісткості)- 100.

Найпоширенішим і універсальним  показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку  залежно від одиниці виміру робочого часу:

• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;
• виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;
• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу. Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої. Залежність між цими показниками може бути виражена так: