Сутність та значення продуктивності праці в економічному розвитку країн

В умовах ринкової економіки  дедалі більшого значення набуває такий  фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку. 
Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей. 
Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

• екстенсивним — збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію невикористовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;
• інтенсивним — поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення  її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів. У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання  капітальних вкладень здійснювалося  в Україні без урахування процесу  відтворення основних фондів і суспільного  продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на нео-своєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було. Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%. Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці. У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні. Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці, так і на окремому виробництві. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками. Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників. Енергоозброєність праці— споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період. Фондоозброєність — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників. 
Фондовіддача — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів. Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма: 
Пп = Фо-Фв, - Пп — продуктивність праці;                                                           -                      - Фо — фондоозброєність;                                                                    Ф                    - Фв — фондовіддача. 
Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва) — Км.р(в) і праці — Км.п. 
Км.р(в) = (0м/ 0-ЮО; 
Км.п = (Чм/Ч)-100 або Км.п = (Чм,-І)/Ч )• 100,

- Qu — обсяг робіт, виконаний механізованим способом; 
- Q — загальний обсяг робіт; 
- Чм — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею; 
- Ч — загальна чисельність робітників, які беруть участь у виконанні робіт; 
- Чм; — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці; 
- І — величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції. Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих оперЗцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні. Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

• удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);
• удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць;
• поліпшення нормування праці (впровадження технічно обгрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
• удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення  організаційних форм виробництва й  управління можуть бути:

• розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів, утворення за рахунок конверсії оборонної промисловості нових виробництв;
• приватизація державної власності;
• розвиток середнього і малого підприємництва;
• надання повної економічної свободи державним підприємствам;
• диверсифікація виробництва;
• залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;
• розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

Соціально-психологічні фактори  визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом  трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням  дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.

2.3 Резерви підвищення  продуктивності праці.

Резерви росту продуктивності праці - це невикористанні можливості економії витрат праці (зниження трудомісткості та підвищення виробітку). Резерви використовуються та знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можливо визначити як різницю між досягнутим та максимально можливим рівнем продуктивності праці за певний термін часу.

Кожний вид резервів можна розглядати відносно певного фактора, а всю  сукупність резервів доцільно класифікувати у відповідності із класифікацією факторів, що наведена вище. Це дає можливість при проведенні аналізу з'ясовувати основні причини витрат та невиробничих витрати праці за кожним фактором та визначити шляхи їх усунення.

Другий признак класифікації резервів-джерело  їх виникнення. За цією ознакою відрізняють  резерви загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрівиробничі. Загальнодержавні резерви і їх використання здійснюють вплив на зріст продуктивності праці у всій економіці. Це резерви, що пов'язані із створенням ефективного державного механізму управління економічними процесами, створенням у країні стабільної економічної, політичної, соціальної, моральної ситуації, раціональним використовуванням зайнятості населення тощо. Регіональні резерви - це можливості кращого використання продуктивних сил, що характерні для даного регіону.

Міжгалузеві резерви пов'язані з можливістю покращення зв'язків, укріплення договірної дисципліни між підприємствами різних галузей. Наприклад, покращення співробітництва підприємств різних транспортних галузей у транспортних вузлах. Внутрівиробничі резерви визначаються недоліками у використанні на підприємстві сировини, матеріалів, устаткування, робочого часу.

Окрім витрат робочого часу (внутрізмінних  та цілодобових) існують скриті витрати, пов'язані з виконанням робіт, що не передбачені технологією. З метою використання резервів на підприємствах розроблюють плани організаційно-технічних заходів, у яких указують види резервів росту продуктивності праці, заходи з їх реалізації, витрати, що на це потрібні, термін проведення відповідних робіт, відповідальних виконавців.

Таким чином, можна зробити висновки:

1. Продуктивністьпраці – це показник економічної ефективності трудової діяльності працівників. Вона визначається співвідношенням кількості виробленої продукції чи послуг та витрат праці, тобто виробітком на одиницю витрат праці. Алі ефективність праці не вичерпується тільки її економічною складовою.                                                                              2. Значення продуктивності праці визначається тім, що її зріст є неодмінною умовою розвитку виробництва, який складає економічну основу розвитку суспільства незалежно від системи господарювання, що існує.                              3. У системі показників продуктивності, що використовуються у розвинутих країнах , показник продуктивності праці розглядається як один з окремих показників глобальної продуктивності різних факторів. При розрахунках продуктивності праці у цілому по країні до уваги береться не тільки населення, що зайняте у виробництві, а і безробітні, тобто розрахунок ведеться за чисельністю економічно активного населення.                                       4. Джерелом росту продуктивності, який не має меж, є науково-технічний прогрес, технічне, технологічне та організаційне вдосконалення виробництва, появлення нових матеріалів, видів енергії тощо.                                         5. Фактори - це сили, причини, зовнішні обставини, що впливають на який-небудь процес або явище. В залежності від ступеня та характеру впливу на рівень продуктивності праці фактори можна об'єднати в чотири групи: матеріально-технічні, організаційно-економічні, соціально-економічні та соціально-психологічні.                                                                                          6. Сучасна філософія управління стверджує, що в основі впливу на людей лежить не примус, а мотиваційні регулятори, побудовані з урахуванням психологічних особливостей людини. Кожен працівник підприємства - особистість, він не просто робітник, він живе - працюючи, а працюючи - реалізує себе як особистість. Теорії мотивації засновані на ідеї задоволення внутрішніх спонукань, що називаються потребами. Потреби, як відомо, можна задовольнити винагородами (те, що людина вважає для себе цінним). 7. Резерви росту продуктивності праці - це невикористанні можливості економії витрат праці (зниження трудомісткості та підвищення виробітку).

Резерви використовуються та знову  виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можливо визначити як різницю між досягнутим та максимально можливим рівнем продуктивності праці за певний термін часу.

Розділ 3. Прогнози та тенденції продуктивності праці в сучасному світі.

Міжнародний, або світовий, ринок праці — це система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої  сили, оплати праці та соціального  захисту, які склалися через нерівномірність кількісного та якісного розміщення робочої сили по країнах світу та розбіжності в національних підходах до її відтворення.

Основними тенденціями розвитку міжнародного ринку праці є його глобалізація, посилення міграційних  процесів, розширення використання міжнародних  трудових норм тощо.

Глобалізація ринку праці, яка являє собою формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання тієї чи іншої людини, розвивається на фоні глобалізації економіки. Причини пожвавлення цього процесу такі: формування системи міжнародного поділу праці, розвиток світової інфраструктури та світової валютної системи; міжнародна міграція населення; стрімке зростання світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій; швидкі технологічні зміни.

Головною проблемою, яка  виникає внаслідок глобалізації економіки, є обмеження можливостей  формування макроекономічної політики, в тому числі в галузі праці  та соціально-трудових відносин. Річ у тім, що глобалізація економіки сприяє поглибленню вже існуючої нерівності в сферах продуктивності праці, доходів, матеріального благополуччя та заважає досягненню рівності можливостей в соціально-трудових відносинах.

Глобалізація  економіки, яка супроводжується  створенням транснаціональних компаній (ТНК), сприяє тому, що робочі місця експортуються  з промислове розвинених країн, унаслідок  чого в цих країнах виникає  проблема безробіття. Змінюється також  структура робочої сили в бік  збільшення частки службовців щодо частки робітників. Річ у тім, що ТНК нерідко  прагнуть створювати виробництва в  країнах з дешевою робочою  силою і високим рівнем безробіття, водночас концентруючи в промислове розвинених країнах такі функції, як маркетинг, планування, бухгалтерський облік, наукові та дослідно-конструкторські  розробки тощо.

В умовах функціонування ТНК  послаблюється вплив профспілок, колективно-договірного регулювання  трудових відносин, невеликий ефект  може мати страйковий рух, тому що ТНК  не зазнають великого тиску клієнтів щодо виконання умов поставок через  незначні обсяги загальних світових продаж, прибутку і руху готівки, яка  припадає на конкретну країну.

Керівництво ТНК може не зважати на вимоги працівників конкретної країни щодо поліпшення умов праці, оскільки має змогу переміщувати виробництва  в іншу країну.

Виникають також певні  труднощі в укладанні колективних  угод, особливо тоді, коли ті, хто їх укладає, перебувають далеко від  тих, хто приймає рішення.