Тенденції розвитку економіки знань

Зміст

 

Вступ

1) Тенденції розвитку економіки знань

2) Програма  «Знання для розвитку» (Knowledge for Development — K4D)

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Формування економіки, заснованої на знаннях, стає одним з основних стратегічних пріоритетів політики як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. У червні 2000 року на Лісабонському саміті Радою Європи визначена стратегічна мета на сторіччя – економіка Євросоюзу повинна сформуватися «найбільш конкурентоспроможною (інвестиції в наукові дослідження та зміцнення єдиного ринку) і динамічною у світі економікою, яка заснована на знаннях (інвестиції в людський ресурс) і спроможна забезпечити стійке економічне зростання (стимулювання інвестицій у нові технології та розвиток інноваційного бізнесу), поряд зі зростанням кількості і якості робочих місць та зміцненням соціальної згоди». Однак для України процес переходу до економіки знань перебуває у початковій стадії, мало уваги звертається і на виробництво нових знань.

Сучасний стан економіки України вимагає активізації процесів з перетворення високотехнологічних  підприємств та виробництв інтелектуальних послуг в основні джерела формування національного прибутку. Успіх у вирішенні цього стратегічного завдання багато в чому залежатиме від ефективності використання національної банківської системи. Розбудова економіки знань характеризується динамікою визначених показників. Одним з таких показників є  індекс економічного та інституційного режиму (Economic and Institutional Regime Index – EIRI), що дає загальну характеристику умов розвитку економіки і суспільства. В цьому контексті  зумовлюється актуальність дослідження впливу банківській системи  на зазначений індекс.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Тенденції розвитку економіки знань

 

Термін «економіка знань», введений у науковий обіг Фрицем Махлупом (1962 p.), був застосований спочатку до одного із секторів економіки. Зараз цей термін поряд з термінами «економіка, що базується на знаннях», «інноваційна економіка», «нова економіка», «суспільство знань», «електронна економіка» тощо є більш поширеним і використовується переважно для визначення типу економіки, у якій знання відіграють вирішальну роль, а виробництво знань є джерелом економічного зростання. За своєю сутністю «нова економіка» - це економіка знань та ідей, в якій основою створення нових робочих місць і вищого рівня життя населення є інновації, нові технології, що є інтегрованими в продукти і служби . Тобто нова економіка характеризується як економіка, в якій високе економічне зростання є наслідком екстенсивного використання інформаційних технологій. У сучасній економічній літературі найчастіше використовується визначення, запропоноване фахівцями Всесвітнього банку, які під економікою знань розуміють економіку, що створює, поширює і використовує знання для прискорення власного росту і підвищення конкурентоспроможності. Тому в подальшому результатом якісного розвитку соціуму може стати ефективне застосування знання як найважливішого ресурсу соціально-економічного розвитку суспільства. За відповідними процесами формується зовсім інша економіка з новими властивостями і якісними характеристиками –це економіка інновацій, економіка знань. Нова якість економіки має незаперечні переваги, що узагальнюється у джерелі як:

1) необмеженість ресурсної бази, бо знання на відміну від природних ресурсів безмежні;

2) неможливість локалізованості розвитку, бо взаємопроникнення економік рухається за рахунок високотехнологічної продукції;

3) віртуалізація взаємодії покупців і продавців, бо витрати на обіг знижуються;

4) неефективність протекціонізму як форми підтримки власного виробника, бо інновації обмеженими у своєму переміщенні не можуть бути;

5) формування та розвиток високотехнологічних ринків, бо науково-технологічний комплекс, який сприяє переходу середовища від рентно-сировинного укладу до інноваційного суспільства, має визначну роль;

6) зростання експорту інтелектуальних послуг і людського капіталу, бо цінність освіти як ресурсу, що копіюється в людині, а не в природних ресурсах, є більшою.

Провідні риси нової економіки визначив К. Келлі Він вважає найбільш очевидними в сучасному світі глобальний характер змін, що відбуваються, і оперування невідчутними благами, якими є ідеї, інформація і взаємовідносини, а за цим будуються переплетіння і взаємозв'язки між окремими сегментами економіки. Обґрунтованими є також і тенденції, що формують підвалини економіки знань за положеннями джерела, а саме: перетворення знань у важливий фактор виробництва поряд з капіталом, працею і природними ресурсами; збільшення частки сфери послуг і випереджальне зростання «знаннємістких» послуг для бізнесу; підвищення ваги інтелектуального капіталу й інвестицій у системі освіти і підготовки кадрів; розвиток і широкомасштабне використання нових інформаційно-комунікаційних технологій; перетворення інновацій в провідне джерело економічного зростання і конкурентоспроможності підприємств, регіонів і національних економік; усвідомлення в діловому середовищі важливості знання для забезпечення конкурентоспроможності і економічного зростання.

В історичному сприйнятті теоретичною основою обґрунтування  економіки знань є ідея інновацій, яка в економічній науці споконвічно пов'язується з нововведеннями і перетвореннями у різних сферах суспільного виробництва. А. Сміт і К. Маркс заснували традицію, яку згодом розвивали Р.Солоу і Е. Денісон, розглядати в якості одного з основних джерел інноваційного розвитку економіки нове в науці і техніці. Доказових наукових фактів, щоб здійснювати таке повсемісно не знайшлося, і тільки на сучасному етапі розвитку цивілізації ключовими елементами для розуміння інноваційного розвитку включені поняття «знання» і «інформації», інновації уявляються як злиття потоків у результаті цілеспрямованого розвитку науки, техніки і технології, а інноваційна економіка - як економіка знань, де знання, що включені в інновації, відіграють домінуючу роль в економічному розвитку. Такий зв'язок визнається, але первинним визнається поперемінно то людина, то капітал.

У теперішній час в  економіці знань особлива увага  приділяється людському капіталу і створенню такої інфраструктури, що дозволила б оптимально використовувати накопичений суспільством досвід і знання у виробництві і споживанні. Для рішення таких завдань і дослідження нових процесів і явищ формується система індикаторів, що відображає рівень розвитку сектора підвищеного попиту на знання і у цілому до економіки, заснованої на знаннях. Запропонована і діє система індикаторів економіки, що базується на знаннях. За складом цієї системи можна досягти позитивних зрушень, якщо працювати з наступними групами індикаторів, як - от:

1. Інноваційна активність. Інноваційна активність (частка підприємств, які займаються інноваціями) в економіці України низька, її рівень коливається в межах 11,2-14,2%.

2. Розмір інвестицій у сектор знань (як у суспільний, так і у приватний), що включає видатки на вищу освіту, наукові дослідження і дослідно -конструкторські розробки та у розробку програмного

забезпечення. Інвестиції в знання в окремих країнах складають майже 9% ВВП, доля витрат на науку коливається від 1,8 до 6,8%. Найнижчий рівень цього показника мають країни Південної Європи, а найвищий - країни Північної Європи, Південна Корея і США.

3. Розробка і випуск інформаційного і комунікаційного устаткування, програмного продукту та послуг. Так, у 2002 р. найвищими темпами комп'ютеризації характеризувалися Китай (42%), Індія (25%), а в країнах Східної Європи - Польща (23,6 %) і Німеччина (13,7%). В Україні прискорення темпів комп'ютеризації відбулося у 2003 p.: 18,1% проти 3,4% у попередньому. Але тенденції розвитку тут різнобічні - за 2000 - 2004 pp. частка Інтернет - споживачів урозвинених країнах зменшилась з 73 до 57%, а в країнах, що розвиваються, навпаки, збільшилася з 25 до 38% , і така тенденція розвитку залишається.

4. Збільшення чисельності зайнятих у сфері науки і високих технологій. У 1999 р. в країнах нараховувалося близько 38 млн. чол. (25% трудових ресурсів), зайнятих висококваліфікованою працею в названій сфері. В Україні цей показник постійно знижується: в 1990 р. із 1000 зайнятих в науково-технічній сфері працювало 11 таких фахівців, в 2000р.-6, а в 2005р. 5

5. Обсяг і структура венчурного капіталу.Цей індикатор зберігає роль провідного джерела фінансування нових високотехнологічних фірм.

6. Участь приватного капіталу  у фінансуванні НІОКР. У більшості країн його частка у 90 роки ХХ століття зростала: зокрема, у країнах ЄС -із 52% до 55%,а у США-з 57% до 67%. В Україні ХХ століття видатки на наукові і науково-технічні роботи з бюджету зазвичай не перевищували 40-50% від загальної потреби, а інші -фінансуються з джерел, що є недержавними

7. Структура видатків на НІОКР по стадіях наукових досліджень.У структурі фінансування наукової діяльності в Україні перше місце займають наукові розробки, що спрямовуються нафундаментальні дослідження, які сягають 22,5%, 17,0% - на прикладні та 12,0% на наукові послуги. Все ж таки, така структура фінансування в цілому,за оцінкою відповідає світовим стандартам і сучасним потребам розвитку економіки держави.

8. Міжнародне співробітництво в галузі науки і інновацій.Експорт відповідних послуг в Україні постійно збільшується: з 2003р.по 2005 р. він зріс з 52,9 до 98,3 млн. дол. США, а загальна кількість придбаних нових технологій у 2000-2007 pp. складає 5633. На власні дослідження і розробкиза останні роки припадає в середньому 13-14% технологій від загальної кількості отриманих. Угоди на придбання технологій складаються постійно і постійно задовольняються.

9. Посилення кооперації між фірмами, науково-дослідними організаціями і університетами.Такий індикатор діє за домовленостями з провідними науковими центрами світу, які поширюються. Розрахунки не ведуться.

10.Міжнародний обмін результатами  винахідницької діяльності.Для довідки  –14% отриманих у країнах патентів  придбано іноземними резидентами,одночасно  ці країни придбали близько 15% патентів із-за кордону.

11. Мобільність учених і інженерів, особливо високої кваліфікації.З України виїжджають постійно як фахівці, різної кваліфікації, так і ті студенти, що їдуть працювати чи вчитися до США, Англію,Німеччину й інші країни. Цей рух не обчислюється.

12.Збільшення обсягу фінансових  операцій, у тому числі потоків  прямих іноземних інвестицій.

Прямі інвестиції в Україну складали у 1996 р. -483,5 млн. дол. США; 1999 р. -2063,6 млн. дол. США; 2000р.-2810,7 млн. дол. США; 2005р.-6794,4 млн. дол. США; 2007р.-16890,0 млн. дол. США; 2008р.-21607,3 млн. дол. США; 2009 р.-29489,4 млн. дол. США. Прямі інвестиції за даними НБУ і Фонду державного майна України з України у 1996 р. досягли 20,3 млн. дол. США; у 1999 р.- 127,5млн.дол. США; у 2000р.-97,5млн. дол. США; у 2005 р. -166,0млн. дол. США; у 2007р. -219,5 млн. дол. США; у 2008р.-243,3млн. дол. США; у 2009р.-6196,1млн. дол. США. Тобтодинаміка розвитку реєструється.

13.Частка високотехнологічних галузей  обробної промисловості і високотехнологічних послуг.

14.Рівень розвитку ринкових послуг  з підвищеним попитом на знання.Складає  близько 18% ВВП, а разом з неринковими послугами, такими, наприклад, як освіта і охорона здоров'я, досягає 29 -30%.

15. Зростання частки високотехнологічної продукції в товарообміні між країнами. Позитивне сальдо провідних країн у торгівлі високотехнологічною продукцією.За останні 20 років обсяг продажів в наукомісткому секторі розвинених країн збільшувався в 1,7 рази швидше, ніж в обробній промисловості.

16.Прискорення патентування результатів  нових розробок і винаходів  в області високих технологій.За останні роки зростає швидкість матеріалізації та упровадження знань.

Тривалий період часу, практично  до середини XXстоліття, видатні вчені-економісти, призначаючи важливу роль використання нових знань у господарській діяльності економічних суб'єктів, розглядали тільки один вид знань, а саме: формалізоване знання, що необхідне у виробничих процесах. Тому, практично до 60 -х років того століття, у світовій науковій думці були відсутні спроби класифікації знань, а вже потім Ф. Махлуп підрозділяв всі знання, якими володіє конкретний індивід, на наступні п'ять видів, як -от:

1) практичні знання. Ті знання, що мають значення для роботи, прийняття рішень і дій і що можуть бути підрозділені у залежності від сфери діяльності на професійні знання, знання в галузі конкретної економіки, знання робітника, політичні знання, знання в області домогосподарства, інші практичні знання;

2) інтелектуальні знання. Ті знання, які задовольняють інтелектуальні потреби, вважаються ознакою широкої гуманітарної, природної освіти і загальної культури;

3) буденні знання. Ті знання, що задовольняють дрібну цікавість або потребу у невибагливих розвагах і емоційному збудженні;

4) духовні знання. Ті знання, що відносяться до пізнання віри, духовності і шляхів порятунку душі;

5)непотрібні знання. Ті знання, що лежать поза сферою інтересів  того, хто пізнає, зазвичай здобуваються  випадково і утримуються в  пам'яті безцільно.

Очевидним є те, що до людського капіталу підприємства прямо, тобто безпосередньо, може бути віднесена тільки деяка виокремлена частина практичних знань працівника як індивіда (професійне знання, знання з галузі конкретної економіки, знання робітника) і, частково його інтелектуальні знання, які є необхідною умовою новаторства і творчості в бізнесі. У той же час, керуючись принципом системного підходу, не можна сказати однозначно, що інші знання індивіда не мають ніякого відношення до бізнесу підприємства. У тому числі і до його інтелектуального людського капіталу. Але оскільки, їхній вплив опосередкований, а тому їх важко облічувати, то рух до них гальмується. Наприклад, якщо система духовних цінностей особистості вступає в протиріччя з корпоративною філософією, то працівник може звільнитися з підприємства, тобто вийти за рамки системи, що створює вартість бізнесу, за рамки інтелектуального капіталу підприємства і т.ін.Таким прикладом підтверджується думка про те, що завжди є відносність і штучність процесу, але є й класифікація змісту.