Теорія Інфляції. Антиінфляційна політика. Інфляція в Україні

Інфляційно небезпечні інвестиції – здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок – до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок чималою мірою олігополістичний. Оскільки олігополіст зацікавлений у скороченні виробництва і пропозиції товарів, створюється дефіцит, що використовується ним для утримання чи підвищення цін на товари.

Інфляційні очікування – виникнення в інфляції самопідтримувального характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають у ціну власних товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розкручують цим самим маховик інфляції.

1.5 Наслідки інфляції

Головними соціально-економічними наслідками інфляції є такі:

1. Знижуються реальні  доходи населення. 
Це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (бюджетники, пенсіонери та інші). При зростанні цін їх реальні доходи падають. Реальні доходи зростають у тих осіб, заробітна плата котрих зростає швидше, ніж рівень інфляції. Перші обкладаються інфляційним податком, другі отримують інфляційну субсидію.

2. Знецінюються фінансові  активи з постійним доходом. їх  реальна вартість знижується. Реальні  доходи власників таких активів  знижується.

3. Порушується нормальний  розподіл доходів між дебіторами  і кредиторами. Від інфляції виграють  дебітори, тобто позичальники кредиту, а програють кредитори (ті, хто  надають кредит).

4. Знижується мотивація  до інвестування довгострокових  програм.

5. Прискорюється матеріалізація  грошей. Підвищуються ціни на  товарно-матеріальні ресурси і  нерухомість. Через це домашні  господарства і підприємства  позбавляються від грошей і  вкладають їх в запаси товарно-матеріальних  цінностей і нерухомість. Гроші  стають «гарячими».

6. Здійснюється вплив  на зайнятість і безробіття.

7. Знижується мотивація  до праці.

8. Підривається управлінський  механізм економіки. 

 Мал.6. Наслідки інфляції

Першими жертвами інфляції стають споживачі, які страждають від неминучого падіння рівня життя. Це відбувається в різних формах. Інфляція перерозподіляє прибуток, зменшуючи його в одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи в інших груп населення.

Інфляція також погіршує становище землевласників, що отримують фіксовану ренту. Меншою мірою жертвами інфляції стають "білі комірці", частина службовців державного сектору, прибуток яких визначається фіксованою тарифною сіткою, а також ті, що живуть на фіксований прибуток за соціальним забезпеченням та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Також від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працюють у нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних профспілок, намагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть отримати керівники фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи купівельна спроможність заощаджень, відкладених на "чорний день", зменшується. Під час інфляції знижується реальна вартість термінових вкладів у банку страхових полісів, щорічної ренти та інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратися з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну, валютну і грошову системи, державні фінанси і платіжний баланс країни.

Особливої уваги заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим її наслідком є падіння курсу національної валюти щодо валют країн, де інфляції немає чи вона розвивається нижчими темпами.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорційності розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і вилучаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і припинення науково-технічного прогресу. До технічного регресу призводить також те, що в період інфляції ціна робочої сили часто зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки. Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Нерідко виникає затоварення на цих ринках за абсолютного скорочення особистого споживання.

 

 Мал. 7. Соціально-економічні  наслідки інфляції

 

А. Філліпс, аналізуючи дані англійської статистики за 1861—1957 pp., довів, що в короткостроковому періоді високі темпи інфляції мають супроводжуватися низьким рівнем безробіття, і навпаки. Обернену залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття демонструє крива Філліпса (мал. 8) 

 

Мал.8  Графічний вигляд залежності інфляції і безробіття 

U — природний  рівень безробіття; 
Р — темп росту цін за природного рівня безробіття 

Лівіше точки N спостерігається інфляція попиту, яка може виникнути в результаті спроб держави встановити високу зайнятість. Правіше точки N— падіння цін в період кризи перевиробництва.

Слід зазначити, що: 
– в короткостроковому періоді, до 2 років, обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям має нестійкий характер і порушується зі зміною очікуваної інфляції; 
– в довгостроковому періоді альтернативи не існує. Безробіття залежить від інфляції.

В короткостроковому періоді в економіці виникає інфляційна спіраль «заробітна плата — ціни», за умов якої підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що веде до подальшого зростання цін і ставки заробітної плати. 
У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. При розробці державної політики необхідно вибрати між: 
– політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і  
– політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежить від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філліпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

При стагфляції (одночасному зростанні безробіття та інфляції) дана альтернатива не дотримується.

 

1.5 Вимірювання інфляції

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період – рік, квартал, місяць. На практиці можна розраховувати багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види (табл.2):

– індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

– індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

– індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Назва	Формула	Сутність
Індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін - ІСЦ)	, де   – ринкова вартість фіксованого кошика в поточному році;  – ринкова вартість фіксованого кошика в базовому році;  ,   – ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно;  – кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання; найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя
Індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників) (агрегатний індекс Ласпейреса)	де   і   – рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно;  – кількість товарів у базовому періоді, що взяті в розрахунок	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання; виражає зростання оптових цін
Індекс цін ВВП (дефлятор ВВП)	де   і   – рівень цін одиниці товару поточного і базового періодів;  – кількість товарів у поточному періоді	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам

 

Табл. 2. Індекси вимірювання інфляції

Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить точно відображає інфляційний процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах інфляції населення часто замінює у споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована під час визначення кошика. Тому в умовах високої інфляції потрібно частіше змінювати структуру споживчого кошика

Дефлятор ВВП – це найширший показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін, тому може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса.

Безперечно, індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику змін рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами є три суттєві відмінності:

– дефлятор ВВП відображає зміни цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

– дефлятор ВВП не відображає зміни цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП, але до споживчого кошика належать імпортні

товари, тому в індексі споживчих цін відображається зміна цін і на імпортні товари;

– дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін – базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість змін цін. Залежно від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Індекс Фішера як середнє геометричне значення індексів Пааше і Лайспейреса усуває їх обмеженість:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою

де  ,  – ціновий індекс у поточному і минулому періодах відповідно.

Також є "правило величини 70", яке дає можливість кількісно прогнозувати інфляцію. Точніше кажучи, воно дозволяє швидко підраховувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Потрібно тільки поділити число 70 на щорічний рівень інфляції. Наприклад, за щорічного рівня інфляції у 3 % рівень цін подвоїться приблизно через 23 роки, а за інфляції у 8 %– через дев'ять років.

Слід зазначити, що "правило величини 70" не застосовується, коли, наприклад, необхідно встановити, скільки буде потрібно часу, щоб реальний ВНП або особисті заощадження подвоїлися.

2. Особливості  та етапи розвитку інфляційних  процесів в Україні

Економіка України була глибоко інфляційною і у складі колишнього СРСР. Тому перш ніж розглядати особливості інфляційного процесу в Україні, слід відзначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства у перехідний період від адміністративно-командних до ринкових методів управління. Специфіка цього періоду зумовлювалась, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю конкуренції, з іншого - великими диспропорціями в економіці. Йдеться про спотворену структуру виробництва надмірно високу питому вагу важкої промисловості, надзвичайно високу частку військово-промислового комплексу, надмірну зношеність основних виробничих фондів, неефективне використання капітальних витрат, порушення господарських зв'язків.

Також необхідно підкреслити, що Україна дістала великий інфляційний "спадок" у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення в банках, переважна частина яких була викликана дефіцитом широкого асортименту споживчих товарів у колишньому СРСР.

Не можна не враховувати й надлишкову емісію грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу. За допомогою цього засобу, починаючи зі середини 1970-х років, керівництво колишнього СРСР створювало ілюзорне уявлення стосовно "невпинного" зростання життєвого рівня населення. Однак насправді вже на початку 1980-х рр. кожен 4-й карбованець, а 1985-90 рр. - кожен 3-й не мав товарного покриття.

Товарно-грошова розбалансованість економіки призвела до відриву платоспроможного попиту від вартості товарної маси. Саме це стало причиною гострого товарного дефіциту, що за контрольованих та майже незмінних цін вказувало на існування прихованої інфляції. Проявом стали стрімкий товарний голод, надмірні цінові дотації на основні групи товарів, зниження економічних стимулів виробництва та низька якість продукції, розширення спекуляцій у сфері торгівлі та зростання цін на "чорному" ринку, зниження ринкового курсу національної валюти.

Аналізуючи це питання, важливо врахувати й те, що розвиток прихованої інфляції був типовим для всіх країн з адміністративною економікою, і наша країна не становила винятку. Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1995 рр.) мав специфічні особливості і був викликаний сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні є те, що в 1992-1993 рр. інфляція досягла гіпервисокого рівня (2100% та 10256% відповідно). Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались згідно з рішеннями уряду, Президента та Верховної Ради, що були мотивовані їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. У 1992 р. кредитна емісія досягла одного трлн. крб. (500% обсягу грошової маси на початку року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх облікових коштів, на видачу дотацій державними підприємствами тощо. А в 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб.