Теорія Інфляції. Антиінфляційна політика. Інфляція в Україні

Ці тенденції сформувалися під вирішальним впливом монетарної та валютно-курсової політики Національного банку, вони не відображають загальної стабільності української економіки. У таких випадках мова може йти лише про фінансову стабільність грошей, яка не здатна тривалий час бути стійкою.

Це підтверджують дані про рівень інфляції у 2003р., який дорівнював 8,2%, тоді як, за прогнозами Мінекономіки, він мав становити 6%, а потім був підвищений до 7,2%. Упродовж більшої частини року інфляційна динаміка була стійкою, а восени перевищення прогнозного показника інфляції спричинило, насамперед істотне подорожчанням борошна, хліба, хлібобулочних і макаронних виробів - відповідно на 36,2%, 33,8 % та 75,2 % - через поганий врожай зернових, що викликало необхідність закупівлі імпортного зерна за цінами, вищими, ніж вітчизняні, і лібералізацію цін (на борошно та хлібобулочні вироби) впродовж жовтня - листопада. Продовольчі товари у 2003 р. подорожчали на 10,9%, непродовольчі - на 1,5%, послуги - на 5,4%. Таке підвищення цін певною мірою було компенсаційним після дефляції 2002 року. Істотне зростання доходів населення було іншим фактором, який підняв внутрішній споживчий кошик. Також на зростання рівня інфляції вплинув такий чинник, як недостатньо стійкий стан економіки.

Темпи зростання промислового виробництва у 2003 році порівняно з 2002 роком зросли майже вдвічі й становили 15,8%. Таким високим темпам зростання промислового виробництва сприяли ціни на продукцію українського експорту (метали та хімічна продукція), збільшення інвестиційного попиту підприємствами металургійного комплексу та прискорення темпів зростання у машинобудуванні та харчовій промисловості. Зростанню промислового виробництва сприяло також і збільшення рефінансування банків та кредитування економіки (на 61,4%) й фізичних осіб (2,7 рази).

Зростання інфляції в Україні у 2003 році не становило загрози національній економіці, оскільки це типово для країни, яка переживає перехідний період і має відносно високі темпи зростання економіки.

На початку 2004 року уряд прогнозував зниження темпів інфляції до 5,8% - 6,3%. Однак індекс споживчих цін за дев'ять місяців 2004 року становив вже 105,6%. Незважаючи на тиск влади, яка адміністративно регулює ціни на продовольчі товари і нафтопродукти, споживчі ціни постійно і досить швидко повзуть вгору. Оптові ціни виробників промислової продукції зі січня по вересень зросли на 18,4%.

Стрибок цін, який загрожує Україні у зв'язку із швидким зростанням економіки і передвиборчих щедрот Кабміну (який підвищує пенсії і виплачує борги за облігаціями держзаймів, що з'їла гіперінфляція) лихоманить грошово-кредитний ринок держави.

У результаті в жовтні 2004 Нацбанк був вимушений підвищити свою облікову ставку до 8%, а в 2005 р. до 9,5%. Це нова ціна грошей, якими центральний банк кредитує систему комерційних банків.

Ці негативні показники свідчать про штучну стабілізацію національної валюти за рахунок майже тільки монетарних чинників, що у свою чергу може звести нанівець антиінфляційний ефект грошово-кредитної політики.

Розглянуті питання дають підставу зробити такий узагальнюючий висновок: грошово-кредитна політика НБУ має досить значний потенціал антиінфляційного впливу, однак його ефективне використання для макроекономічної стабілізації можливо лише за умови, що в самій економіці будуть проводитися адекватні стабілізаційні заходи - структурна перебудова виробництва, приватизація і наступна реконструкція підприємств, посилення фінансової дисципліни.

Оскільки інфляція - це складний процес, що залежить від співвідношення багатьох економічних процесів - внутрішніх і зовнішніх, - то без комплексного оздоровлення усієї економіки неможливе оздоровлення грошово-кредитної та фінансової систем.

Отже, розвиток інфляції як системного утворення в період ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи в Україні можна умовно поділити на чотири етапи (табл. 3).

І етап (1985 - 1991рр.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Повзуча інфляція (середньорічний  темп інфляції до жовтня 1991 року становив до 10%). 2. Інфляція попиту виявилась у прихованій формі.	1. Відрив платоспроможного  попиту від вартості товарної маси (товарний дефіцит). 2. Надмірні цінові дотації  на основні групи товарів. 3.Зниження економічних стимулів виробництва. 4. Низька якість продукції. 5. Поширення спекуляції  у сфері торгівлі та зростання  цін на "чорному" ринку. 6. Зниження ринкового  курсу національної валюти.
Основні причини
1. Домінація державного монополізму та відсутність конкуренції. 2. Великі диспропорції  в економіці. 3. Товарно-грошова розбалансованість  економіки. 4. Надлишкова емісія грошей, що значною мірою перевищувала  товарну масу. 5. Великий інфляційний "спадок" у вигляді вкладів населення  у банках (117,0 млрд. крб.)
II етап (1992- 1994 рр.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Гіперінфляція (максимальний  рівень інфляції у 1993 р.-10256,0%).   2. Інформація попиту виявилась  як у відкритій, так і у прихованій формі.	1. Зменшення податкової  бази, тобто загальної оцінки реальних доходів, які підлягають оподаткуванню. 2. Значне зниження виробництва  та його ефективності. 3. Криміналізація економіки, поширення тіньової економіки. 4. Посилення кризи неплатежів, різке зростання взаємної заборгованості  підприємств. 5. Зростання цін на  енергоресурси на внутрішньому  ринку і збільшення зовнішньої  заборгованості. 6. Зниження рівня життя  населення, безробіття. 7. Знецінення національної  валюти.
Основні причини
1. Катастрофічно великі  обсяги кредитних емісій. 2. Зростання дефіциту  бюджету та його монетизація (емісійне  покриття). 3. Диспропорції у структурі  податкових надходжень. 4. Фінансування дефіциту  державного бюджету здійснювалось  на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду. 5. Податкова політика  була фіскальною, а не стимулюючою. 6. Значне подорожчання  кредиту. 7. Зростання цін на  імпортовані товари (передусім на  енергоносії). 8. Доларизація української  економіки. 9. Вивезення капіталу  з України. 10. Зростання державного  боргу. 11. Бартеризація зовнішньоекономічної  діяльності.
ІІІ етап (1995 - вересень 1996 pp.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Відбувається перехід  від гіперінфляції до галопуючої.   2. Переважала саме інфляція  витрат.	1. Результати жорсткої  грошово-кредитної політики: знизилась  інфляція, квазістабілізувався курс карбованця, сповільнились темпи зниження виробництва. 2. Інфляція ще не припинена, тому мають місце явища: - створення значної заборгованості  із виплат з бюджету; - платіжна криза; - бартеризація економічних  відносин; - безробіття.
Основні причини інфляції та інструменти антиінфляційної політики
1. Перехід від експансійної до жорсткої рестрикційної грошово-кредитної політики НБУ.
IV етап (2001 -до теперішнього часу.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Відбувається перехід  від галопуючої до повзучої  інформації (починаючи з 2001 року  рівень інфляції став нижче 10%)	1. Протягом останніх п'яти років спостерігається, хоча не досить значне, але економічне зростання

 

Табл.3 Історичні аспекти розвитку інфляції в Україні

 

Таблиця індексів споживчих цін в Україні
	январь	февраль	март	апрель	май	июнь	июль	август	сентябрь	октябрь	ноябрь	декабрь	за год
2000	104,6	103,3	102	101,7	102,1	103,7	99,9	100	102,6	101,4	100,4	101,6	125,8
2001	101,5	100,6	100,6	101,5	100,4	100,6	98,3	99,8	100,4	100,2	100,5	101,6	106,1
2002	101	98,6	99,3	101,4	99,7	98,2	98,5	99,8	100,2	100,7	100,7	101,4	99,4
2003	101,5	101,1	101,1	100,7	100	100,1	99,9	98,3	100,6	101,3	101,9	101,5	108,2
2004	101,4	100,4	100,4	100,7	100,7	100,7	100	99,9	101,3	102,2	101,6	102,4	112,3
2005	101,7	101	101,6	100,7	100,6	100,6	100,3	100	100,4	100,9	101,2	100,9	110,3
2006	101,2	101,8	99,7	99,6	100,5	100,1	100,9	100	102	102,6	101,8	100,9	111,6
2007	100,5	100,6	100,2	100	100,6	102,2	101,4	100,6	102,2	102,9	102,2	102,1	116,6
2008	102,9	102,7	103,8	103,1	101,3	100,8	99,5	99,9	101,1	101,7	101,5	102,1	122,3
2009	102,9	101,5	101,4	100,9	100,5	101,1	99,9	99,8	100,8	100,9	101,1	100,9	112,3
2010	101,8	101,9	100,9	99,7	99,4	99,6	99,8	101,2	102,9	100,5	100,3	100,8	109,1
2011	101	100,9	101,4	101,3	100,8	100,4	98,7	99,6	100,1	100	100,1	100,2	104,6
2012	100,2	100,2	100,3	100	99,7	99,7	99,8	99,7	100,1	100	99,9	100,2	99,8
2013	100,2	99,9	100	100	100,1	100	99,9	99,3	100	100,4	100,2	-	100

 

Табл.4 Таблиця індексів споживчих цін в Україні

 

Мал.9 Динаміка індексів споживчих цін в Україні (наростаючим підсумком)

 

 

3. Антиінфляційна  державна політика

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

До основних заходів антиінфляційної державної політики належать:

- зростання виробництва  і насичення ринку товарами;

- обмеження емісії грошей;

- подолання дефіциту державного  бюджету;

- стимулювання нагромаджень  та інвестицій;

- проведення обґрунтованої  кредитної політики;

- скорочення ставок податків;

- проведення приватизації  і стимулювання розвитку середнього  й малого бізнесу;

- збільшення безготівкового  обігу;

- широке впровадження  електронної системи розрахунків;

- скорочення бартерних  операцій;

- регулювання валютного  курсу;

- розвиток ринку цінних  паперів;

- придушення інфляційних очікувань населення;

- проведення грошових  реформ конфіскаційного типу.

Дефляція - загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

В Україні ще немає значного досвіду боротьби з інфляцією і тому в розробленні антиінфляційної політики в нашій державі було використано теоретичні й практичні розробки західної економічної науки в цій сфері. Це дало змогу Україні, хоч і з багатьма серйозними помилками, приборкати врешті-решт інфляцію і подолати найбільш негативні її соціально-економічні наслідки.

У сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід передусім навчитися точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку економіки України є тільки теоретичним обґрунтуванням здійснення антиінфляційних заходів. їх реалізація вимагає постійного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію, яке передбачає максимальне врахування особливостей і реального стану економіки країни. Досвід показує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.

Так, в останні роки для посилення стимулів до економічного зростання, а відтак і впливу на інфляційні процеси, НБУ чітко проводить політику зниження облікової ставки. Якщо в 1996 р. вона становила 40 %, то у 2000 р. – 27, 2002 р. – 8, 2003 р. – 7 і тільки в кінці 2004 р. – близько 9 %. Незважаючи на дуже помітну тенденцію щодо здешевшання кредитних ресурсів для комерційних банків, вони не поспішають знижувати вартість кредитів, що надаються суб'єктам господарювання. Це підтверджує той факт, що середньозважена ставка за кредитами комерційних банків у 2001 р. становила 30–35 %, а у 2004 р. – 18 %. Розрив між базовою ставкою НБУ і середньозваженими ставками комерційних банків ще великий.

Важливим напрямом здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні – необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти й організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш-менш помітних масштабах на цьому етапі малореальне, то треба хоча б підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету. Великий резерв ще є в царині функціонування всієї бюджетної сфери, де проблема полягає не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, айв удосконаленні її організаційної структури.

У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка України, важливий анти інфляційний захід – це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці і за певних умов може стати чинником посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв'язок, який відображається у високому значенні коефіцієнта кореляції.

З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямів. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю тощо – усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану й динаміки інфляційних процесів.

Цілі антиінфляційної політики (мал. 10) відображають загальні, стратегічні завдання суспільства в плані подальшого розвитку ринкової економіки.

Мал.10. Цілі антиінфляційної політики

Однак у ближчому варіанті антиінфляційна політика передбачає різні заходи, спрямовані на розвиток виробництва і диригування зростанням цін. Вона здійснюється за двома основними напрямами.

Перший напрям пов'язаний з тим, що однією з вирішальних причин інфляції є емісія грошей, яка у свою чергу викликається, як правило, надмірним дефіцитом державного бюджету. Звідси й антиінфляційна політика будується переважно на монетаристських методах. Вони передбачають скорочення дефіциту державного бюджету, відмову від прямого кредитування уряду на покриття цього дефіциту або зведення такого кредитування до мінімуму, регулювання грошової маси. Останнє часто здійснюється методом таргетування, тобто збільшенням грошової маси, але тільки в межах, що рекомендуються монетаристами (3–5 % на рік), та з поправкою на динаміку зростання ВВП і продуктивності суспільної праці.