Заработная плата

Найпоширенішою формою колективної  оплати праці є система “участі у прибутках”. Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники отримують виплати. Премії нараховуються за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премії робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик. Такі виплати не оподатковуються, що стимулює впровадження цієї системи. У межах системи “участі у прибутках” робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі певних цінних паперів (акцій).

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна  плата – це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата – це кількість споживання вартостей ( товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Рух реальної заробітної плати визначають за такою формулою:

Ірзп = Ігзп/Іцін

Де Ірзп, Ігзп, Іцін – індекси відповідно реальної, грошової (номінальної) заробітної плати, а також цін на товари та послуги.

Номінальна і реальна  заробітна плата не обов’язково  змінюються в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна  плата може підвищитись, а реальна  заробітна плата в той же час  – знизитись, якщо ціни на товари і  послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить  розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму  праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна  плата регулюється з урахуванням  економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати  та вартості величини мінімального споживчого бюджету. За Законом України “Про оплату праці” від 24 березня 1995р. є державною соціальною гарантією і встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. На жаль, в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, мінімальні зарплати ніколи не ув’язувалися і не ув’язуються з величиною прожиткового мінімуму. Так, згідно постанови Верховної Ради України від 10 жовтня 1996р. для забезпечення прожиткового мінімуму мінімальна заробітна плата має становити 70.9 грн. За підрахунками профспілок – 90 грн. Фактично, враховуючи важкий економічний стан країни,вона складала на кінець 1996р. лише 15 грн. Встановлюється також середньомісячна номінальна зарплата. В Україні вона досить низька ( 5% від середньосвітового рівня), хоч і має тенденцію до зростання: наприкінці 1994 р. – 25$., 1995 p. – 52$.

Підвищення середньомісячної номінальної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту  трудящих. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.. Динаміку реальної заробітної плати  визначають за допомогою індексу  вартості життя, що обчислюється зіставленням суми товарних цін, що в різні періоди  сплачують робітники за придбання  необхідних засобів до існування. В період значного розкручування інфляційної спіралі життєвий рівень трудящих знижується, не зважаючи на підвищення зарплати робітникам і службовцям, пенсій, стипендій та різних пільг. Тут визначальними факторами є високі темпи зростання роздрібних цін і невпинна емісія паперових грошей, що посилює цінову інфляцію.

.

Розділ 2: Особливості  заробітної плати.

Розмір заробітної плати  в різних країнах неоднаковий. Існують  національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами  вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично  існуючих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності і інтенсивності праці в країні. Законом України “Про оплату праці” встановлю но, що розмір мінімальної заробітної плати ( а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначаються з урахуванням:

• вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;
• загального рівня середньої заробітної плати;
• продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах ринкової економіки  на величину заробітної плати впливає  конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу є несталим. Воно може бути сприятливе для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу сілу перевищує  пропозицію на неї. У цьому випадку  зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили перевищує  попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш  високого рівня зарплати. В цих  умовах робітник змушений погоджуватись на меншу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці. Заробітна плата має тенденцію до диференціації по країнам,регіонам, різним видам діяльності і індивідуумам. Ставки заробітної плати значно вище в США, ніж в Китаї чи Індії; вони цілком вище на півночі і сході США, ніж на півдні країни; водопровідник отримує більше, ніж збиральник хлопку. Ставки заробітної плати також диференціюється за статтю. У ставках заробітної плати є величезні відмінності. Середню заробітну плату визначити легше, ніж людину. Виконавчий директор фірми може заробляти 4 млн. дол. за рік,тоді як службовець у конторі – 15 тис., а робітник найнятий на фермі, - 12 тис. дол. На одному і тому ж заводі кваліфікований механік може отримувати 500 дол. за тиждень, а звичайний сторож – 200. Жінкам зі значним трудовим стажем платитимуть 300 дол. на тиждень, а їхні молодші брати, можливо почнуть з 400. Кожна завершена теорія заробітної плати повинна пояснювати всі ці відмінності.

Дослідимо відмінності в  рівнях заробітної плати різних категорій  людей та оплати різної праці. Чому лікарі заробляють у 15 – 20 разів більше, ніж рятувальники на воді, хоч ті й інші рятують людям життя? Чому робітники на Алясці отримують на 25% більше, ніж зайняті на таких  же роботах у інших штатах?

Розглянемо структуру заробітної плати і додаткових виплат у різних галузях. Є значні розбіжності в ставках заробітної плати серед основних груп галузей. Середня заробітна плата змінюється для основних груп галузей від високої (35500 дол.) у сфері зв’язку до низької (12100 дол.) у сільському господарстві. Для вужчих груп галузей видно що, заробіток за годину різниться втричі між сталиварною промисловістю і магазинами стандартних цін. У галузях, де немає трудових спілок і переважають невеликі підприємства, таких, як сільське господарство чи роздрібна торгівля, заробітна плата нижча, тоді як у великих фірмах, наприклад, в оборонній промисловості й галузях зв’язку, рівень заробітної плати вищий у два три рази. Щоб пояснити відмінності в рівнях заробітної плати між галузями та індивідами, слід дослідити вплив чотирьох факторів: компенсаційних відмінностей, відмінностей в якості праці, елементів унікальної праці та сегментації ринку праці.

Компенсаційні відмінності  в оплаті праці.

Деякі зі значних відмінностей у заробітній платі, що є в повсякденному  житті, виникають в наслідок відмінностей в якості робочих місць. Різна  праця має різну привабливість, тому заробітну плату можуть підвищувати, щоб заохотити людей до менш привабливої роботи. Відмінності в заробітній платі, покликані компенсувати відносну непривабливість або нематеріальні відмінності самої праці, називають компенсаційними відмінностями. Тим, хто миє вікна, платять більше, ніж двірникам, через ризик роботи на значній висоті. Робітники часто отримують 5% надбавки за працю від 4-ї години пополудні до 12-ї ночі ( “друга зміна”) і 10% надбавки за працю від 12-ї ночі до 8-ї ранку (“нічна зміна”). Понаднормові роботи , а також роботу в святкові та вихідні дні оплачують у півтора-два рази вище, ніж звичайно. Коли ми дивуємося, що лікарі мають високі річні доходи, треба пам’ятати, що частину суми становить компенсаційна відмінність, що стимулює людей затрачати багато коштів і років на навчання. Важка фізична праця, що супроводжується втомлюваністю, низьким соціальним престижем, нерегулярною зайнятістю, сезонним безробіттям і фізичним ризиком, є менш привабливою. Тому не дивно, що компаній змушені платити високі заробітні плати, щоб найняти людей для небезпечної та усамітненої роботи у віддалених районах. Таким же чином працю, що є особливо приємною чи психологічно вдячною, оплачується досить скромно. Справедливо зробити висновок, що вище оплачувана робота насправді не є привабливішою. Якщо віддати належне всім обставинам, пов’язаним і не пов’язаним з грошима.

Відмінності в  якості праці.

Безумовно, багато різновидів високооплачуваної роботи є приємнішими  від низькооплачуваних. Щоб пояснити більшість відмінностей в оплаті праці, потрібно виявити ще якісь фактори, крім компенсаційних. Одна з головних причин нерівності у розмірах заробітної плати полягає у величезних якісних відмінностях між людьми, спричинених вродженими та фізичними здібностями, освітою, підготовкою та досвідом. Багато з відмінностей у якості робочої сили залежить від генетичної природи і соціального виховання. Іншим важливим фактором є людський капітал, термін, що означає запас корисних і цінних знань, нагромаджених під час навчання. Лікарі, юристи та інженери багато років набувають свою освіту та професійну підготовку. Вони витрачають великі суми грошей на оплату навчання, а потім їх робочий день триває довго. Частину високої заробітної плати цих професій треба розглядати як дохід на їхні інвестиції в людський капітал, доход на освіту, завдяки якій вони стали висококваліфікованими працівниками в специфічних різновидах людської діяльності. Існує таке явище, як економічна рента в заробітній платі відомих осіб. Окремим людям слава підняла доходи до астрономічного рівня. Їхні щорічні доходи становлять такі гігантські цифри, як 5.7 млн. дол. телеведучого Білла Кобзі, 5.3 млн. дол. бейсболіста Роджера Клеменса, 3.2 млн. дол. баскетбольної зірки Майкла Джордана. Колишній державний секретар США Генрі Кісінджер, за розповідями, отримує щонайменше 25000 дол. за виступ. Ці надзвичайні люди мають виняткові вміння, які високо цінуються у сучасній економіці. Поза своєю професією вони навряд чи заробили б 1/10 того, що мають. Крім того, пропозиція їхньої робочої сили може зовсім не підпадати під вплив ставок заробітної плати, тобто їхня крива пропозиції праці є повністю не еластичною і вертикальною для заробітної плати у 20, 80 чи 120% від високого рівня їхньої винагороди. Економісти називають різницю між їхньою заробітною платою і найліпшими можливими доходами при інших заняттях чистою економічною рентою, оскільки логічно це те ж саме, що й рента за землю, пропозиція якої є сталою. Оскільки пропозиція праці цих найліпших консультантів, баскетболістів чи музикантів є повністю нееластичною, то їхні зусилля мало зміняться, якщо ставка податку буде 50, 60 чи 70%. Навіть якщо чиста винагорода за їхні послуги зменшиться через податки чи ринкові фактори, вони все ж продовжуватимуть консультувати, грати в баскетбол чи співати. На ринку праці існують, так звані, не конкуруючі групи. Головною причиною нерівності у розмірах заробітної плати є той факт, що ринки праці поділені на не конкуруючі групи. На це вперше вказав століття тому Дж. Е. Кернес: “ Насправді ми маємо не рівноправну конкуренцію всього населення у всіх різновидах діяльності, а ряд індустріальних прошарків, що накладаються один на одного,… при цьому ті, хто належать до різних професійних груп, у всьому, що стосується ефективної конкуренції, практично ізольовані одні від одних ”. Тобто замість того щоб бути єдиним фактором виробництва, праця є сукупністю багатьох різних, але тісно пов’язаних факторів. Лікарі і математики, наприклад, є не конкуруючими групами, оскільки важко і надто дорого замінити одну з цих професій іншою. Є багато різновидів машин, кожною з яких керують по різному, а також багато різновидів занять і потрібних умінь, які конкурують лише в загальному плані. Визначивши, що є багато субринків ринку праці, можемо зрозуміти, чому розміри заробітної плати так відрізняються для різних груп. Головна причина того, що ринок праці поділений на багато не конкуруючих груп полягає в тому, що потрібно затратити багато часу і коштів, щоб досягти успіху в деякій професії чи діяльності. Економісти не можуть за одну ніч стати кардіохірургами. Хірурги не вміють спроектувати будинок чи покласти акуратні ряди цегли. Оскільки люди спеціалізуються в деякій діяльності, то вони стають частиною субринку праці. Тому вони є об’єктом пропозиції та попиту на це вміння і переконуються, що їхні власні трудові доходи зростають чи спадають залежно від стану справ у цій діяльності і галузі. Завдяки такому станові речей розмір заробітної плати однієї професії може суттєво відрізнятись від розмірів заробітної плати в інших сферах. Хоча теорія не конкуруючих груп дала змогу зрозуміти важливий аспект ринків праці, однак слід визнати, що певна конкуренція завжди існує. Подібно як ви вирішуєте орендувати сучасний комп’ютеризований трактор чи коня, щоб зорати своє поле, ви повинні вибрати між високооплачуваним персоналом і низькооплачуваним, менш умілим робітником. Таким же чином, якщо теслярі починають заробляти 200 000 дол. за рік, то доцільно вивчати ремесло, а не обирати професію вчителя. У довгостроковому періоді, якщо люди переходять у високооплачувані сектори і покидають низькооплачувані, конкуренція руйнує більшість бар’єрів для не конкуруючих груп. Дослідження поведінки заробітної плати показують, що відмінності у розмірах заробітної плати є на диво усталеними. Чи ми розглядаємо відносні заробітки чоловіків чи жінок, чи працівників різних галузей, бачимо, що відносні рівні заробітної плати змінюються з року в рік дуже повільно. Однак відмінності у заробітній платі не є сталими. З тим, як люди переходять від нижче оплачуваної діяльності до вище оплачуваної, як бар’єри для вільного доступу до всіх видів діяльності всіх груп поволі руйнуються із тим, як ці сили, що діють повільно, починають відігравати щоразу більшу роль, простежується тенденція до зближення рівнів заробітної плати. Одним із головних теоретичних питань адаптації підприємництва до мінливої кон’юнктури є проблема зміни рівня зайнятості й оплати праці. Рішення про те, в якій формі й мірі доцільно, наприклад, скорочувати попит на працю під час погіршення умов збуту, роботодавець прийме під впливом багатьох чинників. Одним із них є ступінь свободи за варіювання оплати праці, що визначається, зокрема, законодавством про мінімальну оплату, силою протидії профспілок зниженню оплати праці на зміну умов реалізації продукції, підприємець має все узгоджувати із законодавством, колективною угодою, що регламентують звільнення та приймання на роботу нових фахівців.

Організації, які репрезентують  інтереси працюючих, не можуть не розуміти, що, приміром, переведення працівників  на неповний робочий час зі зниженням  оплати буває єдиним виходом для  підприємця, котрий намагається пережити важкі часи. А відтак одним із елементів сучасного соціального  партнерства роботодавців і найманих працівників є погодження при  укладанні колективних угод масштабів  і форм скорочення оплати й зайнятості за погіршення господарської кон’юнктури. При цьому в регіональних колективних  угодах роблять поправку на загальний  стан місцевого ринку праці, а  в генеральний стан тарифній угоді  – на стан загальнонаціонального  ринку.

Класична економічна теорія стверджує, що заробітна плата є гнучкою і чутливо реагує, зокрема, на зміну попиту на готову продукцію й працю. Насправді взаємодія попиту на ринку готових виробів, цін на працю і попиту на неї може бути слабкою або у багатьох випадках взагалі відсутньою . Однією з причин скорочення попиту на робочу силу в сучасних умовах є негнучкість реальної оплати на зниження. У результаті при зменшенні попиту на свою продукцію підприємець змушений звільняти людей. Не випадково в Японії – країні, де ціни на робочу силу є більш гнучкими, ніж у США або Західній Європі, рівень безробіття вже тривалий час становить усього 1,5-3% . Оголошуючи жорсткість ринкових цін на робочу силу головною перешкодою у забезпеченні повної зайнятості, захисники вільної ринкової стихії, представники сучасного монетаризму, зокрема, піддають критиці проблеми встановлення перепон на шляху до звільнення природних ринкових сил. Практика укладання колективних угод у багатьох випадках позбавляє ринок праці необхідної гнучкості. 2-3 річний термін дії колективних угод, упродовж якого встановлюють фіксовані ставки оплати, перекладає всі витрати адаптації до мінливої кон’юнктури на доходи підприємця, його інвестиційні витрати і зайнятість. Позиція профспілок щодо ставок оплати і зайнятості в країнах з розвинутими відносинами буває досить неконструктивною. Спостерігаються випадки, коли профспілки наполягають на збереження попередньої зарплати працівникам за загального скорочення робочих годин. Нечутливість ставок оплати до мінливих ринкових умов є наслідком політики фірм у сфері заробітної плати. Після другої світової війни в розвинутих країнах спостерігається тенденція до збільшення гнучкості оплати, зокрема, для захисту робочих місць від скорочення в періоди кризових спадів. У середніх і великих компаніях лише частину персоналу наймають на умовах постійного доходу й повного робочого тижня. Щодо периферійної частини персоналу компаній використовуються різні форми тимчасової й часткової зайнятості, робота за тимчасовим контрактом, надомна праця та інше з відповідними гнучкими системами оплати. У структурі сучасних почасових систем оплати праці виокремлюється постійна, незмінна частина, що визначається тарифними умовами роботи, і змінна, яка залежить від індивідуальної продуктивності праці кожного працівника, а також виробничо - фінансових результатів діяльності підприємства. Колективне преміювання за результати роботи всього підприємства забезпечує гнучкість сучасних систем оплати праці. У багатьох країнах останнім часом спостерігається зниження тарифної частини заробітку і збільшення змінної, що безперечно, амортизує вплив господарської кон'юнктури на зайнятість в компаніях. Зазвичай системи оплати, прийняті в різних фірмах на Заході, розрізняються. У період виробництва фірми з нежорсткими системами оплати праці швидше скорочують трудові витрати, ніж фірми, які використовують більш формалізовані схеми компенсації працівників, що безперечно, позначається і на різному характері адаптації зайнятості в цих фірмах до зовнішніх впливів.