Емігрантський фольклор. Заробітчанські та наймитські пісні

Більш ніж мільойонна українська діаспора не раз ставала  у пригоді у складних ситуаціях  життя метрополії, провокувала до задуми над переоцінкою національних справ. Емігрантський фольклор є  духовною аркою, перекинутою через  океан поміж єдинокровним народом. Гама його психологічних настроїв, що змінюється ніби у пришвидшеному темпі, багата - від трагедійних до безжурно-оптімістичних. Поетика невибаглива, реалістична аж до труїзмів. Мелодія новотворів "снується" звичайно із локальних інтонацій, закладених у пам’яті творця, чи носія

У чому ж, нарешті, оригінальність фольклору про еміграцію? Очевидно у виклику фольклорній  канонічності, сакральним заборонам, які  оберігають і утримують її дома. У ньому чогось більше, ніж дозволено  у батьківській хаті, що дисонувало б з уявленнями творця-аборигена більше непередбаченості, неупередженості у зіткненні з новим світом, повернення до "початків" творення з ознаками вільного, безпосередьного, нелукавого примітиву

Емігрантський фольклор неоднорідний, він має два  відгалуження про виїзди за межі вітчизни і повернення до неї (рееміграцію) та про іміграцію.

На відміну  від "однопростірного" фольклору  у стані відносного спокою, емігрантський  фольклор "багатопростірний" у  стані руху Тим то він являє  значний інтерес для простеження  динамічних процесів культури, змін її генотипів, збереження та дисперсії національних традицій, їх знакових функцій в етногенному та інонаціональному середовищах. Це фольклор діалогу тою ж народу в різних просторах. Він, як мова, живе в людях, мандрує з ними, має здатність континуувати їхній спосіб мислення, кріпи ти їх національні традиції, їхні кровні інтереси.

Список  використаної літератури

1. Кузеля 3. Причинки до студій над нашою еміграцією//Записки наукового т-ва ім. Шевченка. - Львів, 1911. - Т. 105.
2. Гнатюк В. М. Вибрані статті про народну творчість - К, 1966
3. Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько руській народній словесності /ЗНТШ 1 52, кн В
4. Шлепаков А. М. Українська трудова еміграція в США і Канаді - К. вид-во АН УРСР, 1960
5. Лановик М.Б., Лановик З.Б. - К.: Знання-Прес, 2006.- 591
6. С.Й. Грица, О.І. Дей, М.Г. Марченко – К.: Наукова думка, 1975.- 570
7. www.proridne.com
8. www.info-library.com

Додатки

(емігрантські  пісні)

ДА ІШОВ КОЗАК З ДОНУ, ДА З ДОНУ ДОДОМУ

Да ішов козак з  Дону, да з Дону додому,  
Да й сів над водою, проклинає долю: 
— Доле ж моя, доле, чом ти не такая,  
Ой чом не такая, як доля чужая? 
Що люди не роблять, да в жупанах ходять,  
А я роблю, дбаю і свити не маю. 
Що люди гуляють і розкоші мають,  
А я роблю, дбаю, нічого не маю. 
Обізвалась доля по тім боці моря: 
—  Козаче, бурлаче, дурний розум маєш,  
Що ти свою долю марне проклинаєш *. 
Ой не винна доля, винна твоя воля,  
Що ти заробляєш, то все пропиваєш. 
* У цій строфі повторення другої частини мелодії. 
 
ПО КАНАДІ ХОДЖУ ТА Й ДУМКУ ДУМАЮ

По Канаді ходжу та й думку думаю —  
Злетів би-м до краю, та крилий не маю.  
Пустив би-м сі в море, так не вмію плисти,  
Рад би-м відсилати хоць до родини листи.  
Писав би я листи, так паперу не маю,  
Поніс би-м на пошту, так грошей не маю.  
А хоць гроші маю, то дороги не знаю,  
Ходжу та блукаю, що я в чужім краю.  
Хоць знайду дорогу, так не знайду мови:  
Горе моє, горе в ті[й] канадській] неволі!  
А п'ятдесятий рік зачав наступати,  
Сталися в Канаді пани бунтувати,  
Зачали агенти грішми підкупляти,  
Йа взяли агенти ще й листи-писати.  
Взяли на Вкраїну до людей посилати,  
Сталися в Галичу люди бунтувати,  
Марне свої грунта зачали продавати,  
Свою рідну землю взяли покидати.  
А мужі з жонами взялися розлучати,  
Свої дрібні діти взяли покидати,  
А з свойов родинов взялися розставати,  
У канадські дороги взялися вибирати. —  
Наша родинонька, ми вас покидаєм,  
Як нам буде добре, ми за вас спам'ятаєм.  
Наша родинонько, розстаєм сі з вами,  
Як нам буде добре, пришлемо за вами.  
Наша родинонько, бувайте здорові!  
Ми ся вибираєм і в канадські дороги!  
На то бідна вдова нічого не зважала,  
Свою рідну землю ще й замарне продала,  
Свої рідні діти в Канаду забрала.  
А продала землю, ще й рідненьку хату, 
Єї діти плачут: «А не дайте нас, тату!» 
їдут до Канади — церква при дорозі, 
Єї діти плачут: «Ще й, мамцю, до бозі!» 
їдут до Канади — там могила почата, 
Єї діти плачут: «Ще й, мамцю, до тата!» 
Прийшли на могилу, разом повклякали 
І за свого тата діти пам'ятали. 
По Канаді ходжу, так милі рахую, 
Де мнє ніч захопит, там переночую. 
По Канаді ходжу, смутний я завсіди: 
Сімсот кілометрів йа сусід від сусіди! 
Відколи приїхав там до тої Канади, 
Смутний-невеселий й ані в серцю поради. 
Єкби-с знала, мамцю, яка в Канаді біда: 
Як й обачу птаха, кажу, що сусіда! 
Канадо, Канадо, яка ти зрадлива, 
Не одного мужа з жонов розлучила. 
Розлучила мужа, ще й дрібненькі діти, — 
Горе мені, горе у ті[й] Канаді сидіти! 
Канадо, Канадо, а й ти, Манітоба, 
У тобі нарід блудит, як пуста худоба! 
Веніпегу-місто, ще й слізьми залято: 
Мают люди сумні великодні свята! 
Дзвонят на бангофі — так дзвіночок тоненько, 
Сумуют до бога так люди сумненько. 
А в нас на Великдень як мак процвітає, 
А в тії Канаді сніжок пролітає. 
Йа у тії Канаді зозульки не чути — 
Ми за свої краї не можем забути! 
Йа в нас на Великдень по церквах дзвони дзвонят, 
А бідних у Канаді до роботи гонят. 
Нам пани казали: «Вотці підут з вами», 
А ми ся лишили, як діти без мами. 
В дампшифу сідаю, ще й тяженько здихаю,—• 
Як сі буря звіє, народ потопає! 
Мати вповідає: «Померла ми дитина!» 
Агент повідає: «Я ти не родина!» 
Завірте ми, люди, правду вповідаю, 
Як ми не вірите, ще на бога ся здаю! 
А дай же нам, боже, ще й у мирі прожити, 
Нашу Галичину йа во віки славити! 
 
У ПІЦБУРГУ ТАКЕ НОВЕ

У Піцбургу таке нове:  
Пию винко брацикове.  
Пию винко, а черкаю,  
Ручки себе подаваю. 
Напий ти ше, напий вина,  
Не бардз часто ту госцина.  
Як заробяш, як ґаздуєш,  
Кельо на рок пришпоруєш? 
Нє мам я ше з чим похваліц,  
Нє мож ані шицко ганіц.  
Ані зо злим, ані з добрим,  
Кед под жену чежко робим. 
Як широти-зме остали,  
Шветом-зме ше лєм блукали,  
Але кед-зме ше стретали,  
Ручки себе подавали. 
Ручки себе подавали,  
З погариком почеркали,  
З погариком почеркали,  
Смуток з винком розогнали.

ДОБРІ В ГАМЕРИЦІ, ЯК ІДЕ РОБОТА

Добрі в Гамериці, як іде робота,  
Красні ся прибере, як прийде субота. 
Красні ся прибере, красні ся умиє,  
Бо він ся не старат, же му в поли гниє. 
Же му в поли гниє, вода му забере,  
Бо йому привезут до гавзу фермере. 
До гавзу привезут, плацу не питают,  
Аж на п'ятнастого, як пейду достают. 
Юж на п'ятий рочок, як я в Гамериці,  
Так тяжко працюю в тій новій фабриці. 
— Жено моя люба, жено моя добра,  
Як ти там ґаздуєш з тими дітми дома? 
— Ґаздую, ґаздую, юж ліпше не можу,  
Тебе з Гамерики дочкацся не можу. 
— Дочкашся ти, дочкаш, моя жено, дочкаш,  
Як я прийду домів, личко мі побоськаш. 
Личко мі побоськаш, праву ручку подаш,  
Будеш ся мя питац: «Дуже пінязий маш?» 
— Не мам я пінязий, бо я лем слугував,  
А што я заслужив, і тото-м прогуляв.