Курс лекций по "Религиеведению"

3. Аксіологічну: Релігія формує систему цінностей, ціннісних орієнтацій суб’єкта

4. Інтегративну: Релігія є об’єднуючою основою для індивідів, народів і навіть держав. Деякі вчені вважають, що релігія може бути основою „цивілізаційного об’єднання” і, як наслідок, розрізняють „християнську цивілізацію”, „ісламську цивілізацію” тощо, наприклад, американський філософ та політолог С. Хантінгтон. До речі, деякі вчені на противагу названій функції називають ще й функцію дезінтегруючу, вважаючи, що різні релігії можуть і роз’єднувати людей.

5. Ілюзорно-компенсаторну: Релігія може ілюзорно (уявно) компенсувати обмеженість можливостей суб’єкта, або компенсувати лиха й невдачі людей принадами потойбічного життя чи гарного втілення (інкарнації) в іншому житті згідно із законом карми.

6. Легітимізації: Релігія може використовуватись як основа для надання правомірності якомусь явищу суспільного життя чи соціальному інституту. Наприклад, релігія, схвалюючи якусь владну структуру, тим самим лигітимізує її.

Отже можна стверджувати, що релігія являє собою складне суспільне утворення, вона відіграє важливу роль в житті суспільства, що зумовлено різноманітними функціями, які вона виконує, її поява (походження) викликана різними факторами, що вивчаються в рамках різних теорій.

 

Теми рефератів

1. Нетрадиційні релігії як специфічний тип релігій.

2. Особливості релігійних культів: загальне й особливе ( на прикладі різних релігій).

3. Порівняльний аналіз регулятивної функції в різних релігіях.

 

 

Література

1. Балагушкин Е.Г. Критика современных нетрадиционных религий. - М.: Изд-во МГУ,1984.

2. История и теория атеизма. Отв. ред. М.П. Новиков. - М.: Мысль, 1987.

3. Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А.- Релігієзнавство. - К.: Наукова думка, 1998.

4. Кулаков А.Е. Религии мира – М.: АСТ, 1997.

5. Основы религиоведения / Под ред. Яблокова И.Н.- М.: Высш. шк., 1998.

6. Радугин А.А. Введение в религиоведение – М.: Изд-во Центр, 2000.

7. Релігієзнавство / За ред. Бублика С.А. – К. : Юрінком інтер, 1999.

 

 

Тема 3. Родоплемінні (первісні) релігії

Родоплемінні релігії є одним з типів релігій, вони виникали на ранніх етапах розвитку людства. Це релігії, поширені серед якогось племені або групи племен. Основні характеристики таких релігій обумовлені нерозвиненістю суспільства, та й самої людини, зокрема, її інтелекту, а також обмеженістю можливостей людей в їх взаємодії з природою, можливостей впливати на соціальні зв'язки, непізнаністю навколишнього світу, який нерідко здається їм незрозумілим, лякаючим чи навіть ворожим.

Питання про первісні релігійні вірування - важливе і  досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи  найдавніших релігійних уявлень і чаклунства. З цією проблемою пов'язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві й вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, сполучена проблема формування образів надприродного й віри в нього. Не менш важливим є питання про те, чому і як виникли примітивні форми релігійності. Відомо немало спроб відповісти на ці питання. Складніше сьогодні стоїть справа із з'ясуванням "механізму" гносеологічної та психологічної можливості релігії.

Особливо великою розбіжністю  думок позначене питання про  форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже  повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, взагалі недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. Зупинимося ближче ще раз на деяких підходах до цього питання.

Так, австрійський етнограф, лінгвіст і богослов В.Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого "первісного монотеїзму". В.Шмідт у праці "Походження ідеї Бога", наводячи численні свідчення про вірування історично відсталих племен і народів, робить спробу довести, що нібито вже в ранніх віруваннях мали місце уявлення про єдиного Бога, а найдавніші фетишизм, тотемізм тощо були "магічними засобами" їхнього вираження. Проте ідея первісного єдинобожжя, яка обмежувала релігію виключно іманентними зв'язками, тим самим фактично знімала питання про її еволюцію, а відтак не потребує якогось історико-культурного виправдання. Саме тому вона піддавалася критиці з боку тих релігієзнавців, які вважали, що задовго до появи теїстичних уявлень релігія існувала у формах, які не знали віри в богів, тим більше в єдиного Бога.

Представники згаданої вище еволюціоністської школи Е.Тейлор, Г.Спенсер та ін. фактично вперше розгорнуто поставили питання про історичність форм релігії, при цьому вважаючи її найдавнішою формою, "мінімумом" релігії – анімізм як віру в безплотних сутностей-духів. Але уявлення Е.Тейлора, Г.Спенсера та ін. щодо анімістичного "мінімуму" релігії не сприйняли ті, хто вважав, що вони некоректні, бо анімізм не є її найдавнішою формою, оскільки пов'язаний з вірою в душу не як духовну сутність, а як чуттєво-надчуттєву істоту.

Відомі, крім зазначених вище, ще й інші спроби визначити "мінімум" релігії як вихідний стан її розвитку. Так, французький історик релігії Шарль де Брос, вважав найдавнішою формою вірувань фетишизм; Дж.Мак-Ленан, Дж.Фрезер, Дюркгейм та багато інших - тотемізм; чимало хто з дослідників ще й досі переконані, що анімізм був вихідною формою релігійних вірувань. До речі, Дж. Фрезер вважав, що магія не є релігійним феноменом, вона історично передувала релігії, яку вчений взагалі розглядав лише як віру в богів.

І все ж було б несправедливим не підкреслити, що сучасне релігієзнавство в аналізі первісних релігійних вірувань спирається на серйозні наукові дослідження вірувань народів світу, представлені працями Е.Тейлора. Дж. Фрезера, Л.Моргана, Б.Малиновського. Шантепі де ля Сосея, Л.Штернберга, Огієнка, В.Іорданського, С.Токарєва та багатьох інших вчених. Саме ці праці й склали фактологічну основу наших уявлень про час, причини та передумови виникнення вірувань, про первісні форми релігійності й місце останньої у світосприйманні людини первіснообщинного суспільства.

За даними сучасної науки, первісні релігійні вірування зародилися близько 40 тис. років потому - у пізнього неандертальця, який жив у мустьєрську епоху кам’яного віку. Саме тоді закінчувалося в основних рисах формування сучасного фізичного типу людини й починала складатися ранньородова організація суспільства. Щоправда, частина вчених пов'язує появу первісних вірувань з більш пізнім часом - з добою кроманьйонця - викопного представника "готового" типу людини. Але свідчення історії матеріальної і духовної культури. археології, палеантропології, порівняльної психології спонукають надати перевагу першій точці зору.

Відомо, що саме в пізнього неандертальця на зміну хаотично розкиданим останкам давніх людей вперше приходять навмисні поховання з примітними рисами обряду. Так, череп неандертальського хлопчика з печери Тешик-Таш (Узбекистан) був оточений кільцем попарно ввіткнутих у землю рогів гірського козла, а в неандертальських похованнях у печерах Драхенлох (Швейцарія) і Петерсхеле (Німеччина) виявлено черепи ведмедів, обкладені камінчиками. Мабуть, цим елементам поховального обряду надавалося магічне значення Пізньонеандертальські поховання, як у печері Киїк-Коба (Крим), та ін. являли собою невеликі заглиблення, засипані землею й завалені кам’яними брилами. Знайдені в них кістяки мали незвичайне положення: у померлих були підібгані коліна, вони лежали на боку, в ряді випадків руки були покладені під голову, як це буває у сплячої людини. Це теж наводить на думку про можливість появи вже у давніх людей первісних релігійних вірувань, зокрема уявлень про потойбічне життя.

Як бачимо, в ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин - саме таких, в яких була можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві складаються і гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов'язані, загалом кажучи, здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизуваті й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.

Наявність названих причин і передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля – демоністичним типом.

Родоплемінні релігії, внаслідок вищесказаного, існують у вигляді різноманітних вірувань, культових дій тощо. Якусь цілісну в структурному відношенні релігію назвати практично неможливо. Можна лише говорити про загальні риси родоплемінних релігій та їх форми – тобто відносно цілісних вірувань, які підкріплені культовими діями і являють собою щось подібне до релігійних вчень. Рисами даного типу релігій є:

1. Відсутність чіткої повноцінної структури, що зумовлено нерозвиненістю суспільства.

2. Примітивність віровчення, що є наслідком первісного стану як суспільства та індивіда, так і суспільної свідомості.

3. Обожнювання природи (культ природи), що зумовлено тісною залежністю людини від неї.

4. Політеїзм (багатобожність) - за кожним явищем природи “закріплюється” свій Бог.

5. Полідемонізм – світ первісної людини – це середовище існування різноманітних духів, тобто різноманітних надприродних істот – “лісовик”, “домовик”, “водяний” тощо.

6. Зооморфізм ( “звіроподібність”)- “надання” надприродним уявним істотам як людських, так і тваринних рис та якостей ( русалка, сирена тощо).

7. Слабко регламентований культ – обряди відправляються на основі традицій, а не закріплених каноном норм, часто на основі імпровізації.

8. Етнічна та конфесійна ідентичність, це означає, що всі члени племені (соплемінники) – єдиновірні, релігійне інакомислення не допускалось.

   Цей перелік  можна продовжити й іншими  характеристиками.

 До основних форм родоплемінних релігій можна віднести: анімізм, фетишизм, тотемізм, магію. Вважаємо неправомірним визначати як самостійні форми шаманізму, табуювання та інші, як це роблять деякі дослідники, бо їх особливості виявляються у всіх формах, як одна із сторін релігійних уявлень або культових дій.

Анімізм (від грец. “душа”) – сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі матеріальні предмети і явища мають духовні сутності (душу). Іншими словами, кожен предмет уявляється живим.

Фетишизм (“ідол”) -  сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими різним предметам приписуються (“надаються”) надприродні якості, в результаті чого вони можуть стати об'єктами поклоніння (талісмани, амулети та ін.)

Тотемізм (його рід, наш рід тощо) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими між людьми, племенем, з одного боку, і тваринами, а іноді й рослинами, з другого - існує якийсь надприродній зв'язок, що виявляється в співвідношенні деяких рис та якостей, спільності походження, взаємодопомозі тощо. Тотемна тварина, або її дух може стати об'єктом поклоніння, а відносини з цим видом живих істот регламентуються особливим чином (заборона полювання на цих тварин, використання їх в релігійних ритуалах, відображення в релігійній та іншій символіці тощо).

Як можна побачити з наведеного, фетишистські, тотемістичні й анімістичні уявлення людини були в минулому і тепер є формами чуттєво-надчуттєвого типу вірувань. Вони характеризуються спільними рисами надприродного. Останнє тут ще "обтяжене" грубою тілесністю: душа, фетиш, тотем - це звичайна чуттєвість, на яку  можна  впливати  предметним  чином.  Але водночас це й таємнича надчуттєвість, яка надає природному надзвичайної, надприродної якості. У цьому синкретичному чуттєво-надчуттєвому феномені постає сам акт зародження релігійного образу як  символу, якому в подальшому судилося зазнати ще багато колізій  і перетворень, перш ніж сформуватися в уявлення про єдиного Бога-Творця і промислителя. Але спершу сфера впливу надприродного обмежувалася  безпосередньою предметністю  зв'язків "людина - довкілля"; надприродне саме завдяки його чуттєво-надчуттєвій сутності уявлялося таким, яке не стоїть над природним, а взаємодіє з ним, виконуючи орудну, розпорядницьку функцію. Логічним наслідком таких уявлень було вшанування надприродного, а не поклоніння йому.

Магія (від грец. чаклунство, чародійство) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі предмети і явища перебувають в якійсь надприродній взаємозалежності, використовуючи яку, можна впливати на них в потрібному напрямку.

Магія є найбільш складною формою родоплемінних релігій, в тих чи інших різновидах вона розповсюджена й у сучасному суспільстві.

Класифікувати магію  можна, керуючись різними критеріями: за сферами життєдіяльності – промислова, медична, любовна тощо; за цілями – позитивна (“біла”) чи негативна (“чорна”); за характером – агресивна чи захисна; за технологією проведення магічних дій – магія прямої дії і симпатичеська (опосередкована від грец. симпатія – схожість, співзвучність, зв'язаність), котра, в свою чергу, розподіляється на: гомеопатичну магію, яка заснована на принципі “подібного” ( “подібне породжує подібне”), згідно з яким імітуючи чи моделюючи якусь дію або явище, можна досягти бажаного результату в дійсності; та контактну, що діє за принципом контакту (предмети, які були в контакті, продовжують впливати один на одного й після його припинення), згідно з яким для того, щоб вплинути в тому чи іншому напрямку на об'єкт, потрібно піддати впливу предмет, з яким об'єкт знаходився в контакті, й навпаки, особливим чином “оброблений” предмет може впливати на об'єкт  при вступі з ним у взаємодію.