Образ зозулі у забобонах індоєвропейських народів

 

Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти Харківської облдержадміністрації

Харківське територіальне відділення МАН України

 

 

Відділення: філософії та

суспільствознавства

Секція: теологія, релігієзнавство

та історія релігії

 

 

ЗОЗУЛЯ У ЗАБОБОНАХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАРОДІВ

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

Кузнєцова Олександра Сергіївна,

учениця 9-А класу

ХСШ № 162

Харківської міської ради

Харківської області;

гуртківка ЦДЮТ № 2

 

Науковий керівник:

Лаптєв О.О., керівник гуртка

ЦДЮТ № 2

 

 

 

Харків – 2014 
ЗОЗУЛЯ У ЗАБОБОНАХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАРОДІВ

Кузнєцова Олександра Сергіївна, 9-А клас ХСШ № 162, ЦДЮТ № 2;

Лаптєв Олексій Олексійович, керівник гуртка ЦДЮТ № 2.

 

Роботу присвячено забобонам – релігійним упередженням, що у своїй більшості є пережитками давніх релігій. Походження подібних вірувань пов’язане зі спробою пояснити оточуючий світ та вплинути на нього в своїх інтересах. Сучасні забобони можна умовно поділити на 4 групи: язичницькі, народні, окультні, псевдонаукові.

У сучасній Європі нараховується 87 народів, більшість з яких за мовною ознакою належить до індоєвропейської мовної родини. Розпад індоєвропейської мовної спільноти розпочався в ІІІ тис. до н.е. Найраніше відокремилися грецька мова (поч. ІІ тис. до н.е.), італійські мови, які згодом стали відомі під назвою романської групи (ІІ тис. до н.е.), кельтські (сер. І тис. до н.е.), германські (сер. – кінець І тис. до н.е.), слов’янські та балтські мови (поч. І тис. н.е.). На підставі аналізу забобонів про зозулю було здійснено спробу визначити час виникнення подібних вірувань. Зозуля – надзвичайно поширений у Євразії перелітний птах, характерними ознаками якого є кування самців та підкидання яєць до чужих гнізд. У віруваннях індоєвропейців існує багато забобонів про зозулю. Ці вірування за функціями, які відіграє зозуля у тому чи іншому забобоні, було розділено на 6 груп сюжетів: перевертень; віщий птах; передвісник щастя та багатства; передвісник смерті (нещастя); провісник погоди; символ весни. За одночасним поширенням забобонів про зозулю серед усіх вірувань було встановлено, що найдавнішими групами забобонів (виникли не пізніше ІІІ тис. до н.е.) є ті, у яких зозуля виступає у ролі віщого птаха та провісника погоди. Забобони, у яких зозуля є передвісником щастя та багатства, утворились після відокремлення греків (не пізніше поч. ІІ тис. до н.е.). Зозуля як символ приходу весни поширилася серед германців і греків; це третій хронологічний етап виникнення марновірства. І, нарешті, лише у слов’ян зозуля виступає дівчиною-перевертнем та символом нещастя і смерті (між І та V–VII ст. н.е.).

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП             4

РОЗДІЛ 1.  ЗАБОБОНИ СУЧАСНОГО СВІТУ       6

РОЗДІЛ 2.  ВІДОКРЕМЛЕННЯ НАРОДІВ ВІД ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ

СПІЛЬНОТИ          12

РОЗДІЛ 3. ЗОЗУЛЯ У СПІЛЬНИХ СЮЖЕТАХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАРОДІВ 19

ВИСНОВКИ             26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        28

ДОДАТКИ             30

 

ВСТУП

 

 

 

Сучасних європейців важко назвати надзвичайно релігійними. Епоха, коли вірування визначали поведінку людей, ставали причиною жорстоких війн та глобальних змін, залишилася в далекому минулому. Тим не менш, до сьогодні в повсякденному житті збереглися певні вірування, які прийнято називати забобонами.

Пересічна людина щоденно стикається із забобонами, які є унікальним явищем. Вони ілюструють історію людства, висвітлюють світогляд людей у різні історичні епохи. Саме тому їх треба ретельно вивчати і досліджувати. Актуальність даної роботи полягає у недостатній вивченості феномену забобонів.

Мета роботи – з’ясувати час виникнення забобонів, використовуючи образ зозулі, поширений у віруваннях різних європейських народів. Для досягнення мети було поставлено наступні завдання: висвітлити механізм формування та побудувати класифікацію забобонів; з’ясувати час відокремлення різних європейських народів від індоєвропейської спільноти; порівняти поширені серед цих етнічних груп вірування про зозулю.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють людську історію від часу розпаду індоєвропейської мовної спільноти (ІІІ тис. до н.е.) до сьогодення. Територіальні рамки пов’язані переважно з Європою, хоча інколи залучаються відомості про суміжні території, в першу чергу – про Малу Азію, яка свого часу теж стала батьківщиною для деяких індоєвропейців.

Об’єкт дослідження – історія та механізм формування забобонів; предмет дослідження – вірування індоєвропейських народів про зозулю.

Методи дослідження визначалися метою та завданнями роботи й полягали в системному викладенні матеріалу, використанні історико-порівняльного методу, аналізу та синтезу, описовому методу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дане дослідження ставить за мету визначити час виникнення забобонів, що раніше ніколи не робилося. Переважна більшість наукових робіт є етнографічною літературою; інформація в подібних роботах подається описово, без жодного аналізу.

Для вирішення поставлених завдань було обрано таку структуру роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та ілюстративні додатки. Перший розділ присвячено забобонам сучасності: наводиться їх класифікація, висвітлюються механізми формування. Другий розділ містить інформацію про розпад індоєвропейської спільноти та про час відокремлення окремих народів та споріднених етнічних груп від цієї спільноти. Третій розділ присвячено короткій біологічній характеристиці зозулі як птаха, визначенню спільних сюжетів у віруваннях різних народів та встановленню часу виникнення цих вірувань. Висновки є логічним завершенням роботи; ілюстративні додатки містять декілька карт, схем, зображень, що полегшують сприйняття викладених міркувань.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані висновки можуть бути використані при вивченні історії індоєвропейських народів; матеріали роботи можна залучати для написання науково-популярних статей або для викладання історії у навчальних закладах.

 

РОЗДІЛ 1

ЗАБОБОНИ СУЧАСНОГО СВІТУ

 

 

 

Тема забобонів завжди цікавила вчених. Забобони самі по собі є унікальним явищем. У них виявляється уся людська природа: віра у припущення, пов’язування ніяк не зв’язаних подій і явищ у єдиний логічний ланцюг. Фактично забобони ілюструють історію людства, зображають специфіку світорозуміння людей у різні історичні епохи. Саме тому забобони ретельно вивчаються і досліджуються.

Завдання цього розділу – висвітлити походження сучасних забобонів, визначити причини їх широкого поширення та навести класифікацію.

Згідно з тлумачним словником Д.М. Ушакова забобони – це релігійне упередження, що представляє явища і події у житті через прояв чудесних надприродних сил і передбачення майбутнього [19, с. 219]. Забобони виникли на основі первісних, пережиткових уявлень про сили природи. Віра у прикмети – один з найхарактерніших виявів цього явища. Забобони містять припущення, часто неусвідомлені, що від природних і надприродних сил можна знайти захист або досягти з ними компромісу. Фактично, забобони – це спроба людини домовитись із природою. Тому забобони проявляють себе на поведінковому рівні, наприклад у носінні талісманів, татуюваннях, магічних жестах тощо. Про подвійну природу забобонів (зовнішня – це конкретні дії, внутрішня – сутність вірування) казав і П. Флоренський [24, с. 91]. Поняття «забобони» і віднесення до них певного ритуалу є в своїй більшості суб’єктивним, побудованим на світогляді конкретного індивідуума. Як правило, до забобонів відносять уявлення про події чи явища, між якими неможливо встановити логічний зв’язок. Те саме можна сказати і про забобони різних епох. Називати те чи інше твердження забобоном можна лише враховуючи розвиток думки людини у певний час. Так, якщо для нас твердження про «філософський камінь» є чистої води забобоном, то для людей середньовіччя таке твердження виглядало цілком науково і навіть реально. Але з розвитком науки воно стало просто абсурдним, антинауковим і таким чином перетворилось на забобон [14, с. 17].

Все вищесказане відноситься і до астрології. Твердження, що рух зірок є причиною всіх змін на Землі є таким давнім, як і людський рід. В усякому разі, вже за 2000 років до нашої ери давні люди перетворили астрологію на науку. Вони робили на основі астрології передбачення майбутнього; від них цю практику перейняли середньовічні вчені. Але знов-таки, з розвитком науки: а саме, з відкриттям руху планет – астрологія перетворилась на забобон.

Також існує зв’язок між забобонами і релігією. Забобони у своїй більшості являють собою пережитки минулих релігій, що раніше були предметом віри. Зі зміною релігії ці пережитки продовжують існувати у вигляді народних вірувань. Наприклад, грецьке слово «daimon» спочатку означало просто божество, згодом стало вживатись до нижчих божеств. Потім, коли знесилене язичництво було офіційно зруйновано, слово набуло негативного змісту і стало уживатись в сучасному розумінні слова: «нечисть, зла потойбічна істота». Те саме сталось і в Персії при переході від язичництва старовинних іранців до релігії Зороастра. Колишні боги, які носили ім’я «deva», перетворились на дияволів, підданих Аріману. І хоча їх культ був заборонений, слово залишилось, хоча й трансформувалось у значенні. Тому сучасні іранці, із пострахом згадуючи злого «Deo», навіть не підозрюють, що предмет їх забобонів – це колишнє божество [14, с. 19].

Отже, забобони утворюються тоді, коли зникає певний вид релігії. До речі, ця характеристика підтверджується і етимологією слова. Російське слово «суеверие» можна перекласти як «напрасна віра», німецьке «aberglaube» – «всупереч думкам». В англійській мові існує слово «superstition», яке має майже точні аналоги у французькій, іспанській, португальській та італійській мовах – в усіх випадках витоком терміну є латинське «superstare», яке перекладається як «стояти зверху, стояти над чимось».

У забобонах згадуються лише предмети і явища, які людина зустрічає у повсякденному житті. Так, наприклад, серед забобонів про тварин неможливо знайти такі забобони, у яких описувались би тварини, що не зустрічаються у даній місцевості. Проте існує безліч забобонів про домашніх тварин і птахів. Цей факт пояснюється просто. Як вже було зазначено вище, забобони – це релігійне упередження про події та явища у навколишньому середовищі. Можна також підкреслити, що забобони – це спосіб домовитись із незрозумілим явищем. Тож навіщо було людині домовлятись із істотою, яку він ніколи не бачив і просто не мав про неї власної думки? Саме тому героями забобонів ставали явища, які зустрічалися у найближчому оточенні.

Більше ста років тому російський етнограф М. Забилін ставив питання про причини збереження забобонів. Він був впевнений: стійкість подібних вірувань пояснюється тим, що кожне покоління передає забобони своїм дітям та онукам, причому велику роль для збереження забобонів відіграє оточення [8, с. 189]. Дослідник відзначав, що забобони виникали внаслідок намагання пояснити таємниці могутніх сил природи. Але з іншого боку, область чудесного та надприродного здавалася тим більшою, чим менш розвиненим був людський розум [8, с. 194].

Психологічна специфіка виняткової стійкості забобонів пов’язана з тим, що випадки їх підтвердження – які при достатній масовості можуть відбуватися просто в силу випадкових збігів – міцно фіксуються, а факти явної помилковості (яких, насправді, більшість) не помічаються. Існує пояснення виникнення забобонів з точки зору психології: людина встановлює необ’єктивний зв’язок між своїми діями і певною незалежною від них подією. Цю подію людина починає вважати наслідком своїх дій. Виникнення забобонної поведінки було змодельовано експериментально [5, с. 52]. Також виникнення забобонів пов’язане з ефектом Розенталя (Пігмаліона). Ефект Розенталя полягає у тому, що людина очікує здійснення пророцтва, що визначає її поведінку і провокує справдження пророцтва. Таким чином, людина набуває фіктивної думки про певне явище і пов’язує його з певною подією. Так і утворюється забобон [9, с. 46]. Основні мотиви, які штовхають людину до забобонів, – це бажання дізнатись найближче майбутнє, уникнути несприятливих ситуацій.

Необхідно зупинитися на класифікації забобонів. Всі вони можуть бути розділені на декілька груп: язичницькі, народні, окультні, псевдонаукові (астрологія, уфологія тощо).

До найбільш значної відносяться язичницькі забобони. Із назви зрозуміло, що основою для них ставало язичництво. Наприклад, у багатьох забобонах простежується опозиція правого і лівого, які традиційно позначали відповідно добре і погане. Наприклад: «Права рука чешеться – до прибутків, ліва – до збитків» [20, с. 262]. До язичницьких забобонів відносять гадання і магію. Обидві практики – своєрідний спосіб передбачення майбутнього. Магія – це сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину. Чари з’явилися ще у найдавніших культур; всі дослідники сходяться у тому, що магія є однією з форм первісної релігії. Деякі дослідники взагалі схильні вбачати у ній специфічну відмінність первісного мислення від сучасного [21, с. 579]. Основою магії у давнину були уявлення про загальний зв’язок всіх речей і явищ природи. Зокрема, були поширені вірування про зв’язок людини та її імені; про можливість впливати на ціле через його частину; про можливість керувати людиною або твариною через зображення; про можливість направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Наприклад, практично всі племена тропічної Африки та Австралії вірять, що володіння нігтями, волоссям, частинами одягу дає владу над людиною. Тому, коли підстригалися волосся та нігті, їх ретельно збирали та ховали. Особливо оберігали вождя, оскільки вважалося, що від його самопочуття залежала доля та добробут всього племені. Одна з найпоширеніших теорій походження мистецтва якраз пов’язує його з магічними ритуалами, які здійснювалися над зображеннями тварин і повинні були забезпечити вдале полювання [15, с. 25].