Експериментальне дослідження на виявлення рівня моральної вихованості старших дошкільників

Моральне виховання особистості  має на меті формування моральної  вихованості, яка передбачає систему  моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. Завдання морального виховання  ми визначили як процес трансформації  суспільно значущих норм, принципів, регулюючих взаємовідносини, загальнолюдські  моральні цінності в індивідуальні  якості й формування на цій основі відповідних моральних якостей.

На основі логіко-семантичного й лінгвістичного аналізу нами було визначено близько ста моральних  понять, які характеризують шукані якості. Наприклад, благородство, старанність, смирення, делікатність, піклування, шанобливість, скромність, лагідність і т.п. У зв’язку  з цим відзначимо, що О.Вишневський  включав перелік специфічної  групи вартостей, серед яких ми виділили моральні якості особистості, що покликані підвищити рівень моральної вихованості: доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, любов, прощення, великодушність, мудрість, самовідповідальність, вірність, толерантність, гостинність, відкритість, мужність, героїзм, злагода, рішучість, доброзичливість, правдомовність, оптимізм, поміркованість, лагідність, урівноваженість, терплячість, старанність, ініціативність, працьовитість, самостійність, шляхетність, ощадливість [9].

Слід відзначити, що визначення акцентують увагу лише на одному соціальному  аспекті виховання. На наш погляд, педагогічні завдання морального виховання  не можна обмежувати простим переліком  моральних якостей. Ізольовані, абстрактно взяті, вони не здатні слугувати безпосередньою метою морального виховання особистості, тому що ці якості набувають свого  розкриття лише в контексті цілісної особистості.

Таким чином, на основі теоретичного аналізу праць сучасних українських  учених-педагогів ми визначили моральне виховання особистості як складний динамічний процес, що забезпечується безперервним зростанням якісних змін особистості до рівня, який відповідає потребам сучасного суспільства. Як цілеспрямований процес, він оптимально дієвий, коли організується вихователем  з урахуванням взаємодії суб'єктивних і об'єктивних чинників і здійснюється в процесі моральної діяльності, яка спрямовується на утвердження  моральних принципів, норм, що регулюють  моральні відносини.

1.2 Методи морального виховання

Моральне виховання, як і  будь-який напрям виховної роботи з  дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього  світовідчуття, мислення, поведінки  і цілеспрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має  у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується  дитина, тощо.

Методи морального виховання  — способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і  завдань морального виховання і  вікових особливостей дітей.

До найпоширеніших методів  морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і  мотивів поведінки [22].

Методи формування моральної  поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки  згідно з моральними нормами і  правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а) практичне залучення  дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися  режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього  методу акцентують на організації життя  дитини відповідно до вимог, а також  на постійному підтриманні її поведінки  згідно з цими вимогами. Педагог  при цьому повинен використовувати  різноманітні засоби, щоб дитина в  реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні  культури поведінки, навичок колективних  взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях  привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному  віці — й однолітків). Організовуючи  різноманітну діяльність дітей, педагог  установлює чіткі правила, пояснює  їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього  успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила  спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю  для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами  у спільній діяльності. Особливість  цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без  ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім´ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів  у спільній діяльності, а вони —  від уміння чітко формулювати  правила цієї діяльності й дотримуватися  їх.

ґ) вправляння у моральній  поведінці. Суть методу полягає у  створенні педагогом спеціальних  умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а  наближалися до життєвих, звичних  для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи  їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки  у дітей старшого дошкільного  віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати  дітям дивитися новий діафільм або  допомагати двірнику прокладати доріжки  в снігу. Якщо діти відкладають приємну  для них справу, щоб виконати обов´язок, необхідний з погляду моральних  норм, то вони повинні мати змогу  здійснити його без зволікань. Такий  їхній учинок обов´язково має  бути схвалений [9].

Методи формування моральної  свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень  і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз´яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен  доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних  норм і правил. Цей метод ґрунтується  на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої  уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у  власні сили.

Методи роз´яснення і  навіювання реалізуються у формі  етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної  свідомості. Водночас діти мають змогу  усвідомити, осмислити свій моральний  досвід.

Етичні бесіди — розмови  вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному  житті.

Головне завдання етичних  бесід полягає в роз´ясненні  значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей  і дорослих, колективному обговоренні  етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати  приводом для розмови, яка має  на меті вироблення в дітей відповідної  оцінки негативного вчинку і прагнення  уникати його.

Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховувати, що досвід дошкільника містить окремі враження, результати спостережень, ставлення  до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати  для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сім´ї, суспільстві мають моральний  смисл [7].

Вибір вихователем виду етичної  бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного  життя, проводять в усіх вікових  групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення  хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід  спеціально відводять конкретне  заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або  подумати над конкретною проблемою.

Методи стимулювання моральних  почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження від їх порушень. З цією метою  використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника  до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об´єктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість  поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим  мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки  дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну  мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно  виходити з того, які почуття намагається  збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні  дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної  оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини (“Ти поганий”, “Ти хороший”). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних  учинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної  думки. Заслуговує на підтримку прагнення  дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки  від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних учинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє  стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних  мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педагогічного  контролю, і не тільки в дитячому садку;

ґ) заохочення дитини до моральних  вчинків. Використання цього метода вимагає від вихователів і  батьків великого педагогічного  такту. Прагнення до моральної поведінки  має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна  і корисна для неї, приємна  для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в  моральних учинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї  речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто  її образив. При цьому дитина має  розуміти заохочення не як обов´язкову  підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим  старші діти, тим важливіше стимулювати  самостійність їхнього морального вибору;

д) осуд недостойних учинків  дитини. З огляду на особливості  психічного розвитку дитини цей метод  використовують рідко, оскільки він  може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення  до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а  переживання має стимулювати  виправлення помилки. Звертаючи  увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість  у тому, що вона може вчинити інакше (“Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це”) [9].

Кожна конкретна педагогічна  ситуація передбачає відповідний вибір  методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії  педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість  у перспективах її розвитку, стимулювати  процес самовиховання. 

1.3 Народна іграшка як  засіб морального виховання

В системі виховання дітей  дошкільного віку особливе місце  займає моральне виховання.

Моральне виховання - це цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних  почуттів і якостей, засвоєння моральних  норм і правил, розвитку моральних  мотивів і навичок поведінки.

В процесі ознайомлення та використання народної іграшки в  житті дітей в дошкільному  навчальному закладі відбувається засвоєння дітьми завдань морального виховання.

Одним із завдань морального виховання є виховання громадянської  й соціальної відповідальності. Граючись народною іграшкою, діти прилучаються до набутків творчої спадщини свого  народу, їм відкриваються особливості  його світосприйняття і характеру. Бережно відносячись до народних іграшок, створюючи їх своїми руками вони відчувають свою відповідальність за збереження і розвиток культури свого народу.