Експериментальне дослідження на виявлення рівня моральної вихованості старших дошкільників

Засобом народної іграшки  відбувається вивчення і пропаганда культурних надбань свого народу. Дітям дають знання про культуру, обряди і традиції українського народу знайомлять з матеріалом, способом виготовлення, змістом і значенням  народної іграшки, формують знання про  традиційний одяг, знайомлять з народними  ремеслами, дають уявлення про історію  створення народної іграшки [21].

Література, культура, мистецтво  рідного краю - засоби патріотичного. виховання, формування творчих здібностей дітей. Тож знайомлячи дітей з  регіонами території України, їх красою, формуються елементи почуття  патріотизму.

Іграшка - духовний образ  ідеального життя, ідеального світу, це архетип уявлень про добро - справжнє чи уявне. Справжня іграшка стверджує  добро й визначає розрізнення  добра й зла. Іграшка ставить перед собою шляхетне виховне завдання - учити добру й красі, мудрості й співпереживанню.

Іграшка впливає на дитячу психіку й на розвиток особистості  дитини. Адже для неї вона жива й  справжня. Захоплюючись грою з іграшкою, дитина найчастіше ототожнює себе з  нею, її "звичками", зовнішністю, її прихованою суттю [20].

Одним із напрямків у моральному вихованні дитини є виховання  культури поведінки. В процесі ознайомлення дітей з народною іграшкою, у різноманітних  іграх і спостереженнях необхідно  формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими  і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі  користуються.

Використання народної іграшки  у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Граючись дитина приєднується до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які  водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне  знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв  причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої  іграшки разом з мовою і  творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, пробуджує  відчуття рідного коріння.

Виготовляючи народну  іграшку дитина відчуває задоволення  від створення прекрасного. Бачучи красу проникається повагою до історії  і культури народу, формуються моральні судження. Коли дитина отримує знання про народну іграшку, вона вчиться  описувати її, розповідати про  неї, порівнювати іграшки за видами, функціями. Формуються такі моральні якості, як повага до рідної землі, до народних майстрів та їх витворів, до мистецтва взагалі [16].

Певною моральною проблемою  є використання дошкільниками військових іграшок - будь-яких ігрових предметів, що застосовуються для вирішення  конфлікту, захоплення влади чи перемоги шляхом насильства і які можуть бути призначені для нанесення поранень чи вбивства. Вони впливають на формування жорстокості, мілітарних пристрастей, агресивності. Народна іграшка несе в собі моральні норми і культуру наших предків. Змістом народної іграшки є тварини, люди, знаряддя праці та побуту, тому і несе вона собою повагу до праці, любов до людей  і тварин [14].

Отже, іграшка - це не лише предмет  гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про  звичаї і традиції народу, про традиційний  одяг наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов’язано багато легенд і казок, вона вчить дитину, як правильно поводити себе, і навпаки - як не варто себе вести. Використання народної іграшки в процесі виховання  допомагає дитині виявити себе у  творчій справі та підштовхує її до активного і самостійного пошуку, допомагає зберегти національні  українські традиції, а через іграшки  навчити цього і дитину.

1.4 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

Народна педагогіка вимагає  виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: “Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі”.

Впродовж всього дитинства  гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю  дорослих, елементи трудових дій. В  своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному  колі. У дітей змалку виховується  любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність. В іграх  для хлопців розвиваються витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть “Де гра, там і радість”. В  ранньому віці (1-3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова  гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і  загартування, але є і школою етики  й естетики спілкування. Велике розмаїття  дитячих ігор притаманне календарним  та обрядовим святам. Для більшості  ігор діти виготовляють іграшки власноруч; майструють свищики, пищалки, роблять  ляльки. Кустарна народна іграшка  виготовлялася у дусі народного  мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок  залучалися дорослі [20].

Використання народної іграшки  у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно  для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою  свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний [6].

Народна іграшка є насамперед явищем культури. Але основні образні, смислові, символічні чинники народної іграшки є породженням етнонаціонального  середовища.

Народна іграшка, як і все  традиційне народне мистецтво, позбавлена елементів зовнішнього етнографізму. Справжня народна іграшка, як правило, містить обмаль зовнішніх атрибутів  етнічної належності. Така належність становить саму її образну і змістовну  сутність. Тому традиційна народна  іграшка здебільшого позначена  простотою форми, позбавлена кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Гра з такою іграшкою, візуальне  й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів  формування в дитини критеріїв причетності  до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої  іграшки разом з мовою і  творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, перші життєві  враження та почуття, закладає в дитині той духовний резерв, який знадобиться їй у дорослому житті, коли постане питання вибору шляху та напряму руху [19].

Мистецтво українського іграшкарства формує в дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка  має не лише екологічну, а й духовну  чистоту. Зроблена з любов’ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Окреме місце серед іграшок посідають ляльки.

Лялька - одна з найдавніших  іграшок людства, її справедливо  називають суперіграшкою, оскільки протягом тисячоліть вона не втрачає  своєї актуальності. "Вбрана" лялька супроводжує людину протягом усього життя: у дитинстві - це одна з улюблених  забавок, приємний подарунок, а з  часом - цікавий сувенір, пов'язаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою  творчістю [27].

Художньо оформлена іграшка  збуджує у дитини естетичні почуття  і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки  позитивно діють на психічний  стан дитини, світосприймання, активізують  життєвий тонус, що впливає на її здоров'я  і фізичний розвиток.

На дітей дошкільного  віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки  тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних  за змістом ігор, а й допомагають  увійти в роль, створити улюблений  ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка  може стати лише в тому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.

Таким чином можна зробити  висновок, що виховна цінність іграшки  полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Народні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного  виховання. Народна іграшка є  засобом формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття тощо. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і  засвоює соціальний досвід. Іграшка  є засобом передавання культурного  досвіду народу від покоління  до покоління [20].

Народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з’єднує  її з історією Батьківщини. Народні  іграшки сприяють зміцненню в  дитини світлого, оптимістичного настрою, позитивного сприйняття навколишнього  світу.

Іграшка як створений дорослими  для розвитку дітей предмет культури має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює  її.

1.5 Висновки з 1 розділу

Суть процесу морального виховання полягає у взаємодії  вихователя і дитини з метою прилучення її до моральних цінностей суспільства, формування морального досвіду, виховання  морально-вольових якостей особистості, мотивів поведінки. Процес морального виховання – важливий компонент  цілісного педагогічного процесу  дитячого садка. Принциповою своєрідністю морального виховання є те, що його не можна виділити в окрему спеціальну діяльність (на зразок навчання), воно здійснюється в процесі всього життя  дитини, у досвіді будь-якої діяльності й спілкування з дорослими  та однолітками.

Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О.Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у  практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного.

Проблема морального виховання  особистості є предметом психологічних  і педагогічних досліджень. У філософській, психологічній, педагогічній літературі розкривається сутність патріотизму, його конкретний історичний характер, ознаки прояву, дається характеристика форм захисту Батьківщини (В.Г Афанасьєв, І.Я. Гнатко, Н.А. Гарпиневич, Ж.Г. Голотвин, Ф.В. Константинов, А.Н Леонтьєв, Л.Т  Рудченко). Подаються особливості  вивчення змісту і методів виховання  радянського патріотизму в виявленяються  виховні можливості дитячої організаціі, її впливу на виховання (Л.І. Божевич, Е.М. Богданов, А.А. Дергач, Т.Е. Коннікова, А.І  Кирьякова, В.В. Лебединський, К.Д. Радіна, Б.Е Ширвіндт, А.П. Шпона та ін).

В організації процесу  морального виховання необхідно  враховувати характерні для віку дітей потреби та інтереси. Схильність дошкільників до засвоєння моральних  норм може лишитись нереалізованою, якщо дорослий не допоможе проникнути у  зміст моральних вимог і не вкаже на конкретні способи їх виконання. При цьому не слід наголошувати на імперативності тих чи інших вимог: «Ти повинен». Дійсно виховний ефект  має визнання можливостей дитини: «Ти вже можеш це зробити», «Якщо  ти хочеш бути добрим, то ті можеш (допомогти, поступитися місцем, поцікавитися справами іншого тощо)». Такий підхід, позбавлений  моралізаторства, заснований на повазі до дитини, імпонує почуттю «дорослості», сприяє розвитку самостійності. Дуже важливо  виховувати в дошкільника впевненість  у правильності моральної поведінки. Адже поважати інших може лише людина з розвинутим почуттям власної гідності, а не принижена, підлегла особа. Виховання  гідності людини – не лише завдання, а й неодмінна умова морального виховання.

Центр морального виховання  – дитина. Реалізувати всі закономірності морального виховання можна лише застосовуючи їх на основі вивчення рівня  моральної вихованості кожної дитини. Для цього потрібно виявити переважну  спрямованість мотивів її вчинків, у яких висловлене ставлення до дорослих, до навколишнього, до самої себе. Таку моральну сторону можна побачити, виділити у будь-якій діяльності дитини. Педагоги, які прагнуть побачити і  проаналізувати переважно погані вчинки дитини, щоб у майбутньому попередити їх повторення, просто не встигають  за моральним розвитком дитини.

У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання зливаються більш тісно і пов’язуються з  почуттям обов’язку. Дитина цього віку здатна усвідомлювати моральну суть своєї поведінки. Виникають внутрішні  моральні інстанції, коли дитина прагне до поведінки згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають  дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для навколишніх  і для себе.

Виховна цінність іграшки  полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності творчої діяльності дітей. Традиційні іграшки різних народів  здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного  виховання. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і  засвоює соціальний досвід. Іграшка  є засобом передавання культурного  досвіду народу від покоління  до покоління.

Вибір дитиною старшого дошкільного  віку іграшки для сюжетно-рольової гри є індикатором рівня її розвитку. Одні діти добирають іграшку  для гри незалежно від задуму. В такому разі іграшка визначає напрям розвитку сюжету, але сюжетні дії  украй обмежені й бідні. Інші діти добирають іграшку цілеспрямовано, залежно від задуманого сюжету або  паралельно з його формуванням. Свідомий вибір, групування і класифікація іграшок за їх ситуативними ознаками допомагають дитині реалізувати ігровий задум.