Формування взаємин між дітьми дошкільного віку

     Формування соціальної компетентності дошкільника розпочинається в родині та продовжується в дошкільному закладі. Тому соціальний розвиток дитини залежить від спільних зусиль батьків та педагогів. Однак людина 

cтає людиною лише взаємодіючи з людьми. «Свідомість закону, моральне розуміння волі закладається лише спільності, у контексті з людьми, − підкреслює С. Русова. – Для окремої особи, відірваної від громадського життя, не існує закону, не виявляється безумовної ідеї добра. Лише в спільності, у спільному житті всіх людей складається моральний і юридичний закон, моральні завдання та обов'язки». [ 28 ] Тому у вихованні гуманізму Софія Федорівна чільне місце надає оточенню дитини, оскільки з оточення діти «переймають усе, у чому бачать якийсь інтерес, переймають і добре, і зле, красне й іншого разу - бридке. Через те й треба, щоб вони у своєму оточенні бачили найбільше добра і краси». [ 28 ]

Особливого значення надає сімейному оточенню Софія Русова, оскільки «родинне виховання найкраще, бо в його основі лежить ласка матері». Мати, яка є «найкращим керманичем» розвитку психології дитини, - природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, інстинктом уміє читати в дитячій душі й розуміти її. У сім'ї виховується повага до старших, взаємодопомога, співчуття. А педагоги повинні стати добрими порадниками для батьків і продовжувачами формування гуманних рис, які заклали батьки.

Софія Федорівна Русова вважає, що для виховання гуманізму в дітей особливе значення має підготовка педагогів, яка б «пособила виявити усі найкращі людські почуття вихованців і захопила їх бажанням стати добрими, гарними людьми». [ 28 ]

Важливим чинником дитячого розвитку виступає особистість педагога, який бере на себе роль вчителя та вихователя.

Професійний педагог – це єдина людина, яка більше частину свого часу відводить на навчання та виховання дітей. Інші дорослі люди, батьки дитини теж, зазвичай, зайняті своїми професійними обов’язками і домашніми клопотами і не в змозі багато часу приділити дітям. Якби освітою і вихованням молодшого покоління не займались педагоги, то через кілька поколінь суспільство зупинилося б у своєму розвитку. Нове покоління людей виявилося б недостатньо підготованим для того щоб підтримувати соціальний, економічний і культурний прогрес суспільства. [5]

Головними і постійними вимогами, що висуваються до педагога, є: любов до дітей, прагнення до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань, широка ерудованість, педагогічна емпатії, високорозвинений інтелект, високий рівень загальної культури та моральності, професійне володіння різноманітни-ми методами навчання і виховання дітей.

У перших навчальних закладах для життя та виховання підростаючого покоління – «будинках молоді» навчання дітей здійснювалось під наглядом старшин роду. У Стародавній Греції, яка дала світові взірці побудови навчальних закладів та цілу плеяду філософів-просвітителів, до людей, що займались навчанням і вихованням молоді, висувались досить чіткі і серйозні вимоги. Так, вчитель мав бути як носієм наукових знань, так і життєвої мудрості жити в ладу з оточуючим світом і самим собою. Вчитель повинен був говорити ясно і чітко, з повагою ставитись не лише до учнів та друзів, але й до ворогів. Вчитель мусив бути терплячим і терпимим, спокійним і врівноваженим, вимогливим і водночас добрим. [5]

Ян Амос Коменський у ІІІ розділі праці «Материнська школа» відзначав, що «…за мудрим і рятівним рішенням здавна було встановлено, щоб в кожній державі освіти юнацтва, поряд з правом покарання, доручалась мужам мудрим, благочестивим і поважним». У праці – «Про вигнання з шкіл відсталості» Коменський зазначав: «Хорошим учителем є той, хто намагається не тільки вважатися, але й бути таким, тобто вчителем, а не однією лише личиною вчителя. Отже, він не повинен ухилятися від пов’язаної з учителюванням праці, а сам її вишукувати; виконувати її не заради форми, а серйозно. …Хороший учитель шукає учнів. Він шукає чого вчити, бо він горить нетерпінням навчити всіх всього, що тільки можливо. Він думає про те, як навчити, щоб напій науки проковтувався без побоїв, без крику, без насилля, без огиди, словом привітно і приємно». [14] На думку Яна Амоса Коменського, школа не може терпіти такого вчителя, який не наділений мораллю, чесністю. Від учителя вимагається бути освіченим і завжди прагнути до розширення своїх знань і досвіду.

На думку німецького педагога Адольфа Дістервега, хороший вчитель повинен досконало володіти своїм предметом, любити свою професію і дітей. Справжній вчитель має твердо і неухильно втілювати в життя свої педагогічні принципи і не відступати від вимог. [8]

Констянтин Дмитрович Ушинський справедливо вважав, що справа вихователя – скромна ззовні – є однією з найвеличніших справ в історії людства. Саме виховання, за його висловом «…має просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежав ясним шлях добра». [7]

Лев Толстой вказував, що основні риси народного вчителя це – любов до педагогічної праці, до дітей, а також педагогічна майстерність, або «талант». Ним була навіть запропонована своєрідна ієрархія професіоналізму вчителя: якщо вчитель любить свою справу, то він буде хорошим вчителем; якщо вчитель любить дітей як батько або мати, то він буде кращим ніж той вчитель, що прочитав усі книги, але не любить ні своєї справи, ні своїх учнів; якщо учитель поєднує у собі знання, любов до справи і любов до учнів, то він – досконалий учитель. «Виховання є вплив на серце тих, кого ми виховуємо» - писав він. [7]

Сім’я – це геніальне творіння природи й суспільства. Зв'язок двох осіб різної статі, що називається шлюбом, - це не просто природний союз і не просто цивільний догорів, а передусім моральний союз, який виникає на основі взаємної любові, на довірі й перетворює подружжя в єдине ціле. Двоє людей, які поєднали свої долі, мають надмету – продовжити рід людський, народити й виховати дитину.

Дитина – це сила, що зцементовує родину, основа безсмертя людства. Це маленька людина, яка народилася, щоб залишити на землі вічний слід. Тому кожен юнак і дівчина мають прагнути до того, щоб обіймати найвищі, найпочесніші посади в житті – бути Матір’ю й Батьком.

Дитина – це жива людина. Це аж ніяк не орнамент нашого життя, це окреме повнокровне й багате життя. За силою емоцій, за тривожністю і глибиною вражень, за чистотою і красою вольових напружень дитяче життя незрівнянно багатше за життя дорослих. (Антон Семенович Макаренко)

Усі, хто готуються бути корисними громадянами, повинні спочатку навчитися бути людьми. (Миколай Іванович Пирогов). [19]

Батьки мають усвідомити, що вони є першими вихователями своїх дітей. Кожен крок у своїх діях має бути виваженим, відповідальним, бути зразком для дітей. Як батьки ставляться один до одного, як працюють, як поважають інших людей, що і як говорять про сусідів, співробітників, керівник, як дбають про впорядкування свого помешкання, наскільки виявляють доброту, щирість, любов, увагу до своїх дітей, до старших – усе це предмет для соціального успадкування.

Вирішальним чинником розвитку людини є соціальний. Він охоплює декілька складників, зокрема: соціально-побутове оточення родини; діяльність дошкільних виховних закладів (дитячі ясла, садки); діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів; функціонування дитячих позашкільних виховних установ (дитячі бібліотеки, театри, будинки дитячої та юнацької творчості; спортивні школи, музичні й художні школи тощо); засоби масової інформації (радіо, телебачення, книги, газети, журнали); природа та ін.

Народна мудрість, спираючись на багатовіковий досвід виховання дітей, стверджує:

• Якщо дитина живе серед добра й чуйності – вона вчиться бути доброю й чуйною, турбуватися про інших.
• Якщо дитина відчуває заохочення – вона пізнає свою цінність.
• Якщо дитина знаходить розуміння – вона стає терплячою.
• Якщо дитина живе серед ворожнечі – вона вчиться «воювати».
• Якщо дитина зустрічається з насміхом – вона стає несміливою.
• Якщо дитина приневолена соромитися – вона почувається винною.
• Якщо дитину оточують жорстокість, насилля – вона схильна до вияву подібної жорстокості й насилля.
•   Якщо дитина живе в атмосфері радості, мажору (бадьорості) – вона виявляє життєрадісність у своїх діях. [ 19 ]

Отже, у дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім’єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім’я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

1.2.Моральне виховання  як фактор формування доброзичливих  взаємен між дітьми дошкільного віку

Провідним чинником у структурі всебічного гармонійного розвитку особистості є моральне виховання. Морально-духовні якості, сформовані на засадах загальнолюдських і національних цінностей, становлять найбільше багатство особистості.

У народній педагогіці різних етносів, у висловлюваннях філософів, учених, письменників стосовно окремих сфер життя найбільший пласт думок стосується морального виховання. Наведемо лише маленьку частку роздумів про мораль і моральне виховання.

Мудрість українського народу в прислів’ях:

• Мораль чиста – краще всякого намиста.
• Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога.
• Сумління – найкращий порадник.
• Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.
• Батьком-матір’ю не хвались, а хвалися честю.
• Все з чоловіком вмирає, одна чеснота віки триває.
• Мудра людина вимагає всього лише від себе; нікчемна людина вимагає від інших.

Мудрість інших народів:

• Скромність – прикраса мудрості (японське прислів’я).
• Совість – це наглядач і суддя доброчинства (античний афоризм).
• Для себе жити – тліти, для сім'ї – горіти, а для народу – світити (російське прислів’я).

Мудрість філософів, учених, письменників, державних діячів:

• Моральні якості визначної особистості мають можливо, більше значення для певного покоління, ніж суто інтелектуальні досягнення

(Альберд Ейнштейн).

• Мораль є вчення не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя (Іммануіл Кант).
• Щоб досягти моральної досконалості, треба передусім турбуватися про душевну чистоту. А душевна чистота досягається тільки в тому разі, коли серце шукає правди й воля прагне до святості (Конфуцій).
• Моральне невігластво і дикість у сфері любові приносить нашому суспільству величезну шкоду. Той, хто вважає любов лише задоволенням, породжує горе, нещастя, сльози (Василь Олександрович Сухомлинський).
• Моральні сентенції завдають дітям більше школи, ніж приносять користі… Мораль не у словах, а в самому життя родини, яке охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в душу

(Констянтин Дмитрович Ушинський). [19]

Основою морального виховання є етика. Етика (від гр.. ethika – звичка, норов, звичай) – наука, об’єктом якої є мораль.

Мораль (від лат. moras – звичай) – це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у всіх сферах суспільного життя – у праці, побуті, політиці, науці, у сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних відносинах.

В основі змісту морального виховання лежать загальнолюдські й національні морально-духовні цінності.

Загальнолюдські морально-духовні цінності – це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної належності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки й життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.

Національні моральні цінності – це історично зумовлені, створені конкретним народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях. Але вирізняють певні національні прояви, своєрідності в поведінці, які є основою соціальної діяльності людей конкретної етнічної групи.

На основі загальнолюдських і національних морально-духовних ціннос-тей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морально-го виховання. Це гуманність, доброта, чесність, совісність, працелюбність, по-вага до батьків, до людей узагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, інтелігент-ність, почуття материнства, екологічна й правова культура та ін. [19]