Майстерність роботи вчителя з батьками учнів

 

Міністерство освіти і  науки України

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Кафедра педагогіки  середньої  і вищої освіти

МАЙСТЕРНІСТЬ  РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ З БАТЬКАМИ УЧНІВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв - 2011

ЗМІСТ

 

 

Вступ 3

Розділ 1. Взаємозв’язок сім’ї і школи в наукових працях педагогів 7

1.1. Праці великих педагогів про методи роботи з батьками учнів 7

1.2. Система спільної діяльності школи та сім'ї в працях В.Сухомлинського 10

Розділ 2. Шляхи вдосконалення майстерності роботи вчителя з батьками дітей 14

2.1. Форми  та методи роботи з батьками  учнів 14

2.2. Індивідуальна робота з батьками 22

    2.3. Методи та форми майстерності роботи вчителя з батьками учнів у ЗОШ №20, м. Миколаїв ………………….………………..………………………….…..34

Висновки 39

Література 42

Додатки 44

 

 

Вступ

Відповідно до Державної  Програми "Освіта” (Україна ХХІ ст.) затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. №896 на етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво  школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків  та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених  досвідом багатьох поколінь найважливіших  сімейних цінностей (здоров'я, любов  та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне  благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному  в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні  особливості. Відповідно орієнтовані  й програми з етно- та родинної педагогіки.

Тісний взаємозв'язок школи  та сім'ї може розвиватися завдяки  педагогічній освіті батьків і залученню  їх до виховної роботи.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямах: з колективом батьків і індивідуально. У практиці склалися найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків, колективні і індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей учнів, оформлення різних за формою і змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі в організації учбово-виховного процесу: керівництво гуртками, виступи перед батьками і дітьми, підготовка і участь в проведенні позакласної і позашкільної роботи з учнями, господарська допомога і т. д.

В психолого-педагогічній науці  є чимало досліджень, присвячених  методам і формам роботи педагога з батьками у навчально-виховному процесі школи (Я.А.Каменський, К.Д. Ушинський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, Г. І. Щукіна, О. Я. Савченко, Я. Корчак, Б.Спок, Ю. Азаров, М. Монтесорі та багато ін.).

Особливо актуальною і  значимою ця проблема є сьогодні, коли перед школою стоять важливі завдання підготовки підростаючого покоління  до життя, творчого пошуку у майбутній  діяльності. І таку підготовку необхідно  розпочинати з раннього віку дитини, з перших днів перебування її у  школі. Цьому може прислужитися використання у навчально-виховній діяльності роботи з батьками учнів.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: "Майстерність роботи вчителя з батьками учнів".

Об'єкт дослідження – є робота з батьками дітей.

Предмет дослідження – методи роботи вчителя з батьками учнів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність роботи з батьками та визначити особливості та необхідність її використання у навчально-виховному процесі школи, експериментально вивчити та розробити схему удосконалення роботи вчителя з батьками учнів.

Згідно з метою і  предметом дослідження було визначено  такі завдання:

1) вивчити теоретичні аспекти  роботи з батьками в психолого-педагогічній  науці;

2) з'ясувати роль сім’ї  у навчальному процесі дітей;

3) дослідити роль батьківського  прикладу як головного методу  сімейного виховання учнів;

4) дослідити основні методи роботи з батьками учнів у практиці школи.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 33 найменування. Робота викладена на 54 сторінках друкованого тексту.

Теоретичне та практичне значення дослідження: визначається можливістю їх використання в процесі підготовки майбутніх фахівців у їх подальшій педагогічній практиці та роботі; розробити схеми та заходи майстерної роботи вчителя з батьками учнів.

 

 

Розділ 1. Взаємозв’язок сім’ї і школи в наукових працях педагогів

1.1 Праці великих педагогів  про методи роботи з батьками  учнів

Здобуття знань завжди супроводжується пізнавальними  почуттями, які виявляються у  відчутті нового, у подиві, любові до знань, певності, сумніві. Предмети та явища навколишньої дійсності мають  ознаки і властивості, які ми пізнаємо зором, слухом, смаком, нюхом, дотиком. Почуття і сприймання людини тісно  взаємопов'язані і формуються протягом усього її життя в різних видах  діяльності.

Ян Амос Каменський був основоположником педагогіки нового часу. У його теоретичних трудах з питань навчання і виховання дітей ("Материнська школа", "Велика дидактика", "Новітній метод мов", "Пансофічеська школа" і ін.) розглянуті багато які педагогічні проблеми.

Наукове обґрунтування ролі почуттів у навчально-пізнавальній діяльності дав Ян Амос Каменський, сформулювавши "золоте правило дидактики": "Усе, що тільки можна, надавати для сприйняття почуттями: видиме для сприйняття зором; те, що можна чути, – слухом; запахи – нюхом; що підлягає смаку – смаком; сприймати дотиком – шляхом дотику. Якщо якісь предмети можна сприймати зразу кількома почуттями, хай вони сприймаються кількома почуттями" [32, 94-111].

Жан-Жак Руссо найбільш видатний мислитель – педагог 18 сторіччя. Руссо є основоположником теорії природного, вільного виховання, згідного із законами фізичного, розумового і етичного розвитку дітей.

Звертаючись до батьків і вихователів, Руссо закликав їх розвивати в дитині природність, прищеплювати почуття свободи і незалежності, прагнення до праці, поважати в ньому особистість і всі корисні розумні схильності.

Руссо рекомендує поволі впливати на дітей, керувати ними, не ущемляючи їх свободи і не застосовуючи заходів прямого силування, і разом з тим виявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати із задоволенням небажаних і химерних дитячих прохань.

Щоб уникнути прорахунків  виховання, слід якнайраніше прилучати  дітей до праці, до книжки, до самостійної  пізнавальної діяльності, до самостійного мислення. Усе, що може дитина зробити  сама, все, що їй під силу, вона повинна  робити. "Найкраща допомога – зроби  сам", – каже народна приказка.

Проводячи бесіди з батьками, вчителі та керівники шкіл мають  спиратися на наукові праці з  фізіології людини, педагогіки, психології.

Як складові компоненти української  етнопедагогіки називаються фамілогія (родинознавство), дитинознавство, батьківське виховання, материнська школа, етнодидактика, педагогіка добросусідства, педагогічна деонтологія, козацька педагогіка, січова педагогіка, педагогіка дитячих гуртів (об'єднань, вулиць), педагогіка народознавства, народна характерологія та ін. (М.Г. Стельмахович, Ю.Д. Руденко, П.Р. Ігнатенко).

Вважаючи розумові заняття  дітей за найвідповідальніший вид  праці, К. Д. Ушинський розглядає  навчально-пізнавальну діяльність дитини у тісному зв'язку з моральним  вихованням, із пробудженням потреби  творити добро, з вихованням почуттів, широких естетичних смаків, з незрівнянною втіхою і прекрасною світлою радістю, що їх може і повинна дарувати кожному  вільна творча праця.

Праця в розумінні К. Д. Ушинського – джерело всіх людських радощів і щастя, в ній зосереджена животворяща духовна сила, яка пробуджує людську гідність. І цієї духовної сили, породженої працею, не купити за все золото світу. А тому, любі батьки, зробіть для себе із цих важливих положень правильні висновки.

Пізнавальна активність –  основа розумового і духовного багатства  особистості. У процесі пізнавальної діяльності людина здобуває знання про  природу, суспільство та їхні закономірності, а також про саму себе.

Виховання у дітей стійкої  пізнавальної потреби, розвиток у них  пізнавальних інтересів завжди були актуальною проблемою. Особливої ваги набувають вони сьогодні, в період національного відродження України, коли ринкові умови розвитку економіки, обставини життя вимагають знань, ініціативи, заповзятливості, поінформованості, конкурентоспроможності. Постійне й інтенсивне нагромадження знань вимагає від людини не тільки природної допитливості, а й здатності аналітичне, творчо, активно мислити, вміння добирати потрібну інформацію.

Великий вітчизняний педагог  К. Д. Ушинський особливу увагу звертав  не тільки на те, що читати, але й  на те, як розуміти прочитане. Безсистемне, невпорядковане, поверхове читання  нічого не дає, крім шкоди. Розвинути  в дітей звичку до серйозного, вдумливого, систематичного читання, виховати культуру читання не менш важливо, ніж навчити  їх вибирати гарні, потрібні книги [32, 94-111].

Особливе місце в теоретико-педагогічних працях А. С. Макаренко другої половини 30-х років зайняла проблема сім'ї і школи. Питанням сімейного виховання він присвятив "Книгу для батьків".

"Виховання є процес  соціальний в самому широкому значенні, – нагадує Макаренко в першому розділі "Книги для батьків". – Виховує все: люди, речі, явища, але передусім і більше усього – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги". "Діти – "квіти життя", – проти цієї відомої метафори Макаренко не заперечує. Але він застерігає від уподібнення "кольорів життя" розкішному декоративному букету, яким милуються, випускаючи сентиментальні ахи і охи. "Ні, наші діти зовсім не такі квіти... – переконано вигукує Макаренко, – це не букет, це прекрасний яблуневий сад... Важко, звичайно, не милуватися таким садом, важко йому не радіти, але ще важче не працювати в такому саду". І тому, закінчує свою думку Макаренко, "давайте будемо садівниками" [18; 6].

"Книга для батьків"  – твір своєрідного, незвичайного жанру. Це одночасно і педагогічний трактат і художнє оповідання. Публіцистичні і науково-теоретичні розділи зміняються розгорненими розповідями або невеликими зарисовками, що грають роль художніх ілюстрацій до тих або інших педагогічних проблем.

Відомий педагог Г. І. Щукіна у своєму дослідженні зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбачає цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань і являє собою природженої якості. Він – наслідок формування особистості і залежить "не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують". Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі – стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху [32, 94-111].

1.2  Система спільної  діяльності сім’ї та школи в досвіді В.Сухомлинського

Відомо, що сім’я  – той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив  сім’ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут  – найближчі й найдорожчі для  дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє.

Основну роботу з батьками школа проводить  через батьківські об’єднання, які  носять різні назви – батьківські  комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв’язків з сім’єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує  через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через  вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів  вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода  залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки.

У складний час існування нашого суспільства  з особливою силою виявляється  об’єднуюча роль міцної сім’ї для  повноцінного виховання дітей. Міцність сім’ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Відчуття любові батьків і дітей, навіть у кризовий підлітковий вік, коли вони прагнуть бути самостійними, залишається, хоч для більшості типовим виявом самостійності є “автономна моральність”, яка нерідко призводить до педагогічної занедбаності, відчуженості від батьків.

У створеній  В. Сухомлинським системі виховання  стосунків між собою і колективом важливе місце займає спільна  діяльність сім’ї та школи. Зокрема, у своїй праці “Павлиська середня школа” педагог зазначає: “Найбільш повноцінне суспільне виховання - це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя - найголовніша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі’’

На  думку В. Сухомлинського, шкільно-сімейне  виховання не тільки дає змогу  добре виховати молоде покоління, а  й одночасно дуже важлива умова  вдосконалювання морального обличчя  сім’ї, батька і матері. “Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства”[32;13-45]