Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Мая 2013 в 16:04, курсовая работа
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність роботи з батьками та визначити особливості та необхідність її використання у навчально-виховному процесі школи, експериментально вивчити та розробити схему удосконалення роботи вчителя з батьками учнів.
Вступ 3
Розділ 1. Взаємозв’язок сім’ї і школи в наукових працях педагогів 7
1.1. Праці великих педагогів про методи роботи з батьками учнів 7
1.2. Система спільної діяльності школи та сім'ї в працях В.Сухомлинського 10
Розділ 2. Шляхи вдосконалення майстерності роботи вчителя з батьками дітей 14
2.1. Форми та методи роботи з батьками учнів 14
2.2. Індивідуальна робота з батьками 22
2.3. Методи та форми майстерності роботи вчителя з батьками учнів у ЗОШ №20, м. Миколаїв ………………….………………..………………………….…..34
Висновки 39
Література 42
Додатки 44
Додаток А
Бесіда на тему : «ПОМИЛКИ БАТЬКІВ. ЧИ МОЖНА ЇХ УНИКНУТИ»
Визнаймо: ми всі робимо помилки у вихованні дітей, як -маленькі, так і великі. Одні з нас визнають ці помилки і намагаються їх виправити. Інші впевнені у своїй непогрішимості і категорично відкидають навіть думку про те, що вони зробили щось неправильно. З наших помилок виростають великі дитячі психологічні травми, діти налаштовуються на недовіру до дорослих, у них можуть сформуватися агресивні реакції на помилкову поведінку батьків, зневага до них. Це може призвести до агресивної поведінки дитини, особливо підлітка, вдома, у школі, серед однолітків. А згодом, створюючи свою сім'ю, така людина часто вдається до насильницьких дій у власній сім'ї.
Давайте обговоримо, які помилки є типовими для багатьох батьків і що нам робити, якщо ми вже образили свою дитину?
На думку італійського психолога Ади Делла Топпе, одна з найбільш розповсюджених помилок батьків – зловживання владою. Для маленьких дітей світ сповнений чудових відчутних речей і населений напівбогами-батьками, які годують, зігрівають, пестять, навчають, лікують, підтримують і карають. А з іншого боку, відомий американський сімейний психолог Джон
Бредшоу нагадує всім нам, що маленька дитина в присутності дорослих, в декілька разів вищих та важчих за неї, почувається так, як почували б себе ми у присутності велетнів. Щоб вижити, ми б погодилися виконувати їхню волю у всьому, робити все, що нам наказують.
У чому ж виявляється наше зловживання владою над дітьми? Це і незрозуміле та несправедливе покарання, висміювання дитини в присутності інших людей, ізоляція – «Вийди. Дітям не годиться слухати розмови дорослих». У таких випадках у дитини з'являється відчуття, що вона – тягар для дорослих, її присутність небажана.
Заклопотаність, похмурість
батьків, наказовий тон – усе
це озивається в серці дитини болем,
страхом, втратою почуття безпеки,
усвідомленням своєї
У багатьох батьків виникає природне запитання: «А як же з авторитетом батьків?» У домінаторній, тоталітарній сім'ї авторитет батьків ототожнюється з засобами насильства над дітьми, демонстрацією своєї переваги над ними. Батьки іменем авторитету допускають значну нетактовність стосовно дітей, сварячись на них у присутності незнайомих людей, вихваляючись їхніми успіхами. А чого соромитись? Адже діти – наша власність, наші раби. Вони й так будуть завжди любити нас.
Зловживаючи своєю владою, батьки визначають, що має цікавити дитину, дозволяють або забороняють, не питаючи навіть думки дитини. «Що вона там може розуміти?», «Ми ж краще знаємо, в чому для неї користь і щастя».
Про повагу до занять дитини й зовсім не доводиться говорити. Часто батьки відривають дитину від її занять для домашніх справ, вважаючи, що уроки можуть зачекати. А вже гра – це зовсім несерйозно. Головне не галасувати, не забруднитися, не швендяти по калюжах....
Пригадую одну сім'ю. Телевізор для дорослих був набагато важливішим, ніж справи онуки. Тому приготування уроків перетворювалося на щоденне знущання. Дівчинка повинна була робити уроки.в куточку, за виділеним для цього краєчком обіднього столу під гучний акомпанемент телевізора. Чи можна дивуватися, що вона завжди прагнула на вулицю, подалі від «комфортної» домашньої атмосфери?
І що ж дитина? Як вона почуваєтсья, коли ми зловживаємо владою? Виявляється, наша авторитарність не робить дитину щасливою. Починається все з того, що малюк перестає радіти приходу дорослого. Навпаки, у нього псується настрій, він ховається, стає несміливим, боязким. Раптом ми дізнаємося, що наша дитина збрехала. Ми лякаємося. Замислюємося: «Звідки це?» А це ж і є перший наслідок незрозумілого і несправедливого покарання. Рветься нитка довіри між дітьми і батьками. Пам'ятаю, як страждала мати моєї близької подруги. Усіма важливими секретами її доч-
ка ділилася не з нею, а з одноліткою, своєю подругою. Така благополучна, зразкова дівчинка. Чому? А дівчинка, можливо, боялася наштовхнутися на неделікатність, висміювання.
Як же так виходить, що, бажаючи дітям любові і добра, ми часто залякуємо їх, принижуємо, ізолюємо? Що робити, якщо це вже трапилось? Як виправити помилку? Чи не втратимо ми авторитет у наших дітей, якщо вибачимося перед ними? Все це нелегкі запитання. Спробуймо знайти відповідь хоча б на деякі з них.
Сімейні традиції. Чудово мати
сімейні традиції і передавати їх
від покоління до покоління. Але
традиції у вихованні дітей мають
і деякі негативні сторони. Раніше,
коли наше суспільство було тоталітарним
і більшість сімей були тоталітарними,
авторитарність батьків, їхня категоричність
сприймались як норма. Діти покірно
мирилися з волею дорослих, переносили
своє нерівноправне становище в
сім'ї на свою позицію в суспільстві.
Не існувало й Декларації 00Н про
права дитини, у якій записано, що
над дітьми не може здійснюватися
насильство. Проте суспільство
Мені довелося зустрітися із сім'єю, де любляча, освічена мати вважала, що, оскільки вона одна виховує хлопчика, треба бути з ним суворою. Тому за провини, до яких належали і погані оцінки або зауваження вчителя, дитину карали ременем. Хлопчик сприймав це як належне і не протестував. Проте психічні травми, які він регулярно отримував, давалися взнаки в його агресивній поведінці в школі стосовно одноліток. Це набувало дуже небезпечних форм. Мама схильна була звинувачувати вчителів, дітей, але не себе. Адже раніше так часто робили батьки в багатьох сім'ях.
Якщо ми хочемо, щоб діти довіряли нам, зважали на нашу думку, треба вміти визнавати свої помилки і за необхідності вибачатися перед дітьми. Ваш авторитет від цього не тільки не впаде, а, навпаки, зросте. Якщо дитина розумітиме, що ви така ж людина, як інші, що ви можете зробити помилку і чесно визнати її, вона довірятиме вам, не чекаючи від вас підступності або нетактовності.
Як говорить Ада Делла Топпе, добре виховати дітей – значить виробити у них звичку враховувати, що у людей навколо них рівні з ними права, неухильно керуватися принципом, спільним як для дорослих, так і для дітей: «Можеш поводити себе так, як тобі подобається, але не зловживай своєю свободою, не використовуй її на шкоду іншим»-.
Нагадаю, що в партнерській
сім'ї конфлікти вирішуються
Додаток Б
Анкета для батьків
ПОРАДИ МОЛОДИМ БАТЬКАМ
Найперші завдання родинного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
1. Забезпечити фізичне
та психічне здоров’я дітей,
своєчасно звертатись до
2. Виховувати дитину на основі природовідповідальності та з урахуванням її психофізіологічних і вікових особливостей.
3. Піклуватись про нормальний
розвиток відчуттів і
4. Забезпечити розумовий
розвиток дітей: розвивати пам’
5. Залучати дітей до
світу знань та народної
6. Забезпечити пізнавальну активність, творчі і художні здібності в ігровій та інших видах діяльності.
7. Своєчасно виявляти ранню
обдарованість , забезпечувати умови
для розвитку талановитих
8. Психологічно готувати дітей до навчання в школі.
9. Моральні цінності дитини формувати з позицій добра, справедливості, доброчесності, честі, гідності, моральності.
10. Створювати сприятливі умови для розвитку моральної самооцінки, яка базується на ставленні до себе як суб’єкта гуманних, доброзичливих взаємин з оточуючими.
11. Забезпечувати всебічний
і повноцінний розвиток дітей
на засадах національної
12. Навчати дитину рідної мови, прищеплювати навички культури спілкування.
13. Прищеплювати шанобливе
ставлення до культурних
14. Залучати дітей до активної участі в народних традиціях, звичаях, обрядах.
15. Формувати у дитини духовність.
16. Започатковувати основи трудового виховання, привчати до самообслуговування. Створювати сприятливу трудову атмосферу в сім’ї.
17. Формувати екологічну культуру, привчати до особистої гігієни.
18. Започатковувати формування
моральної орієнтації в
19. Забезпечувати первинну соціалізацію дитини.
20. Виховувати повагу і
любов до Батьківщини, батьків,
21. Формувати у дитини культуру поведінки та повагу до інших людей.
Наведені рекомендації та правила сімейного виховання не складні, але дуже важливі у формуванні особистості дитини, майбутнього громадянина з активною життєвою позицією. Закладені в дитинстві почуття відповідальності за доручену справу та повага до кожної особистості зокрема, незалежно від її віку, чуйне ставлення до потреб інших і вміння спілкуватись сприятимуть зміцненню сімейного колективу, покращенню загального емоційного стану його членів та успішному вирішенню педагогічних проблем сім’ї.
Додаток В
ПОРАДИ БАТЬКАМ ЯК ОЦІНЮВАТИ ШКІЛЬНІ УСПІХИ СВОЇХ ДІТЕЙ
На основі: В.Ф.Калошин. Як оцінювати шкільні "успіхи" своїх дітей? // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – №5. – с. 22
Збоку батьків у відносинах із своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість їх переживань з приводу невдач, допомагати їм емоційно переборювати ситуації, які пов'язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, недоліки, неточності.
Як ставитись до шкільної оцінки в сім'ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?
Правило 1: заспокойтесь. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два, ...десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні "успіхи". "Постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратись у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі "газ" і натиснути на гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу, а може й ... вас.
Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школі. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?.. Вона вас засмучує і... все.
Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі кара і й за одні і ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтесь із дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначущіші для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності, і переказу.
Правило 7 – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8 – найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана.
Информация о работе Майстерність роботи вчителя з батьками учнів