Моральне виховання на національних традиціях у зарубіжній школі

Отже, у результаті вивчення теорії та практики художньої освіти та виховання у Китаї можна  зробити висновок, що для передання  традицій від одного покоління до іншого, з чим пов'язані цілі естетичного  виховання у КНР, існує ієрархічна система соціалізації особистості. У Китаї панує переконання  щодо взаємозв'язку мистецтва з усіма  категоріями добра.  Визнається,  що освіта розвиває людину як одне ціле:  тіло, інтелект, почуття краси, висока моральність. Причому випадання  з цього ланцюжка одного компоненту зводить нанівець усі результати педагогічних зусиль.  Населення  Китаю впродовж століть навчено  орієнтувати себе у двох направленнях –  уверх, тобто на владоможців, та назад, тобто на традиції минулого. Направлення "ззовні" для них  майже не існує, тому що Піднебесна імперія традиційно вважалася центром  Всесвіту. Структура школи повністю відображає ці уявлення. Вчитель у  класі –  зосередження світу школяра. Все, що роблять і говорять учні, орієнтовано тільки на нього, а основна  функція вчителя в тому, щоб  передати свої знання підлеглим самим  доброчинним та ефективним методом.  У художньому навчанні,  наприклад,  проектуванні та ліпці, використовується принцип "батога та пряника", але "пряник" домінує, щоб позитивна  реакція дитини стимулювала звернення  за допомогою до дорослого. 

Принцип "технічна майстерність раніше за творчість" – один з  основних у педагогічній практиці Китаю. Творчість по-китайськи означає  скромні модифікації дій суб'єкта після фундаментального засвоєння  ним базових знань. Тому, якщо американці називають свій підхід до процесу  творчості "революційним" (радикальне переосмислення досвіду, другорядна увага  до технічної майстерності та ін.), то китайцям ближче "еволюційний".

Термін "естетичне виховання" перекладається з китайської як "виховання  красою". Для китай-ця краса –  суть мистецтва. Тому, на їхню думку, продукт "художньої творчості" повинен  бути красивим.

Існує перелік правил,  які допомагають досягненню необхідного  результату за допомогою обраного сюжету, композиції, кольору, манери художнього втілення.

Як важливий спосіб естетичного  виховання китайцями розглядається  мистецтво. Ця традиція має глибоке  історичне коріння. Е. Вінер зазначає, що в Китаї відсутнє відношення до мистецтва як за собу самовираження, яке панує у західному світі, місцева художня традиція досить формалізована.

Ознайомившись із практикою  естетичного виховання в Китаї, що базується на світоглядних настановах нації, можна виявити п’ять основних його характеристик:

життя повинно будуватись як спектакль, із послідовним осмисленням  та розподілом ролей;

мистецтво повинно бути красивим і сприяти моральному вдосконаленню  людини;

контроль по вертикалі є необхідним та важливим;

освіта та навчання повинні  здійснюватися шляхом неперервного формування дитини відповідно до національного  еталону особистості;

майстерність має першочергове значення,  відповідно –  технічним  навичкам повинен передувати розвиток творчих здібностей.

Китайська школа впроваджує специфічні технології художнього виховання, направленні на досягнення високого рівня технічної майстерності, виховання навичок концентрації зусиль дитини на поставленому завданні до повного його вирішення.

Відтак, в основі життєустрою  країн Сходу лежить художнє світосприйняття. Зокрема, вся життєдіяльність особистості в Японії та Китаї підпорядковується збереженню,  засвоєнню та впрова дженню у повсякденне життя власних багатовікових традицій. Життєва та творча сила японської та китайської культури засобами художнього виховання передається підростаючому поколінню,естетизує їхню свідомість, сприяє формуванню основних якостей національного характеру, впливає на позитивне і відповідальне ставлення до справи та оточуючих людей, визначає комплекс цінностей і психологічні пріоритети.

 

Висновки.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання —  виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання  характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність — охоплює  моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання  — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття —  запити, оцінки, відношення, спрямованість  духовного розвитку особистості.

Моральні звички — корисні  для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість  — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія. – К., 1995. 
2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – Вища школа, 1997.
3. Завьялова О. И. Токио и токийцы : будни, выходные, праздники / Ольга Исааковна Завьялова. – М. : Наука, 1990. –154 с.
4. Высшая и средняя школа за рубежом. – М., 1991. – 16 с.