Організація самоврядування в школі з досвіду роботи Ізюмської загальноосвітньої школи

Міністерство  освіти і науки України 

Слов’янський  державний педагогічний університет 

 

 

 

Кафедра педагогіки

 

 

Організація самоврядування в школі з досвіду роботи Ізюмської  загальноосвітньої школи 

І-ІІІ ступенів № 11 виконавчого комітету Ізюмської  міської ради в Харківській області

 

Курсова робота з педагогіки

 

Виконала: студентка 3 курсу, філологічного факультету, російсько-українського відділення заочної форми навчання

ГРОЗЬ Олена Олександрівна 

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК

Кандидат педагогічних наук, доцент КАПАЦИНА В.І.

 

 

 

Слов’янськ 

2008

 

ЗМІСТ

Вступ
РОЗДІЛ І. Дитячі громадські організації  на Україні: історія виникнення, розвиток.
1.1. Історія виникнення  та розвитку дитячих громадських  організацій на Україні
1.2. Теоретичні основи  самоврядування в шкільному колективі
Висновки до РОЗДІЛУ  І
РОЗДІЛ ІІ. Організація самоврядування в школі з досвіду роботи Ізюмської  загальноосвітньої школи І-ІІІ  ступенів № 11 виконавчого комітету Ізюмської міської ради в Харківській  області
2.1. Загальна організація  самоврядування у шкільному колективі (з досвіду роботи)
2.2. Результати по організації  самоврядування в школі (з   досвіду роботи)
Висновки до РОЗДІЛУ  ІІ.
Загальний висновок
Додатки
Список використаної літератури

 

 

 

ВСТУП

Школа – це мікромодель  майбутнього суспільства. Основи громадянського становлення та демократії закладається з дитячих років, і самоврядування допомагає учням організувати своє життя і життя своїх товаришів. Досвід взаємостосунків, розв’язання конфліктів, виставлення та захист свої прав та інтересів, набутий у школі, стане багажем, з яким школярі увійдуть у доросле життя.

Сучасному випускникові потрібна не абсолютна сума знань, а  вміння їх здобувати, аналізувати та застосовувати у конкретній ситуації. Тому змінюється завдання освіти: завдяки безперервному процесу навчання та розвитку творчої особистості стає сутісною ознакою способу життя учнів.

Завдання педагога –  організувати навчально-ввиховний  процес таким чином, аби він сприяв розвиткові, самовдосконаленню, здобуттю власного досвіду. Школярі потребують практичних навичок управлінської діяльності, і саме вчителі це забезпечують. Головною умовою розвитку самоврядування – наявність педагогів, які хочуть та вміють співпрацювати з дітьми.  Саме від педагога залежить, чи зможе він довіряти своїм учням самостійно вирішувати більшість питань їхнього колективного життя, чи зуміє переконати їх у тому, що крім них ці обов’язки ніхто не зможе виконати. Тільки тоді самоврядування буде потрібне колективу.

Повному учнівському  самоврядуванню притаманна раціональна внутрішня організованість, що виявляється у загальній захопленості справою, нових ініціативах, високому рівні відповідальності за спільну справу. 

В умовах здійснення загальної  середньої освіти зростає роль школи  у виховання підростаючого покоління, розширюється коло її виховних задач. Весь досвід роботи школи впевнено показує, що одним з невичерпних джерел вдосконалення навчально-виховного процесу є розвиток суспільної активності школярів, послідовне здійснення принципу самоврядування в діяльності учнівського колективу.

Розвиток різноманітних  форм самоврядування перетворює шкільний учнівський колектив з об’єкту в  суб’єкт виховної роботи, примножує  кількість активних організаторів  в школі, сприяє розвитку ініціативи учнів. Розвиток учнівського самоврядування ,стимулювання суспільної діяльності учнів завжди було однією з актуальних задач школи. В теперішній час на розвиток учнівського самоврядування особливо впливають такі важливі моменти сьогоднішнього життя,  як різке розширення діапазону громадських організацій. Широкий розвиток самоврядування в шкільному учнівському колективі є ефективним засобом формування особистої активної позиції школярів у всіх видах їх суспільно корисної діяльності. Тому самоврядування повинно стати одним з головних методів діяльності суспільної організації. Предметом їх постійної турботи.

 Актуальність та  значення теми дослідження 
      В Україні більше 30 дитячих організацій, які об`єднують тільки 10% дітей віком від 7 до 14 років. В місті Ізюмі існує тільки одна зареєстрована державою дитяча організація асоціація «Нове покоління», яка об`єднує дітей усіх шкіл міста, це приблизно 5400 учнів. Переважає потенція до замкнення шкіл у своєму колі "шкільних організацій", які більше виконують функції учнівського самоврядування. Наведені цифри яскраво вимальовують проблему суто психологічну: зникає дієве середовище зв`язку між формальними й неформальними видами спілкування - могутній канал впливу суспільства на особистість. Тема дослідження має допомогти з`ясувати якісну характеристику цього явища, що є актуальним для процесу соціалізації особистості.  
      Дієвість громадських дитячих організацій впливає на ступінь практичної реалізації прав дитини. Це має глибокий психолого - педагогічний вплив на особистість дітей. Актуальність цього явища має велике значення для суспільства. 
      

Об`єкт дослідження.  
      Розвиток дитячих громадських організацій відносяться до широкої проблеми взаємодії суспільства й особистості , які є основою життя учасників взаємодії, головним змістом життєвих змін та історичних подій. Рушійні сили цього процесу складають фундамент усього, що відбувається в оточуючому життєвому середовищі.  
      Об`єктом дослідження стали громадські дитячі організації, як явище громадського життя, спроб вирішення проблем спілкування дітей і суспільства. Взаємовідповідна різноманітність організацій і проблем тільки на перший погляд хаотична та випадкова. Тож предметом дослідження стали вплив дитячих організацій на розвиток взаємодії суспільства й особистості, роль таких організацій у визначеній психологічній виставі, яку ми називаємо життям суспільства, його історичним розвитком. Формуючи гіпотезу, мету та завдання дослідження, ми виходили з переконання, що ніякі витрати суспільства на виховання дітей, стимуляцію позитивних змін у соціальному середовищі їх, оточення не стануть "прибутковими", ефективними, якщо не буде розширюватись поза формальне спілкування, тобто спілкування на громадських нормах, які склали самі учасники процесу взаємодії. Тож гіпотеза дослідження формується як переконання в існуванні таких форм взаємодії дитячих об`єднань і суспільства, які оптимальним чином вирішують проблеми розвитку й становлення особистості дитини та прогресу соціального середовища. Більш того, це відбувається тільки тоді, коли формальні та неформальні форми спілкування набувають чіткої тенденції до поза формальних стосунків. Єдиною чіткою формою їх існування відомою в психології й педагогіці є громадські організації.

Початок  ХХ-го століття дав сильний поштовх розвитку творчого задуму педагогів, який був напрямлений на створювання нової школи і системи виховання. Йшло знаходження типу та структури єдиної працьової школи. Напружена робота велася в області визначення освіти для нової школи, пошуку нових організаційних форм та методів виховання. В ході рішення цих задач складалася і оформлювалася нова педагогіка, яка відбивала особливості формування особистості людини в умовах існуючого суспільства.

Був проведений своєрідний експеримент, піддослідними в якому  були не тільки діти, а й вчителі. Ніхто не міг наперед передбачити, який результат дасть введення нової методики.

Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно змінили  орієнтації в галузі виховання. Нова освітня філософія визначила  головну стратегію педагогічної діяльності:  спрямування виховного процесу на формування духовного світу особистості; утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів.

Розв’язання цих актуальних проблем  можливо лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій, спрямованих на всебічний розвиток дитини.

Метою даної роботи є  прослідження результату введення інновацій  у сучасний виховний процес. Такі підходи  до виховання не є абсолютно новими для української школи. Частково вони використовувалися в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці на практиці української школи в 20-ті роки – роки масштабного реформування шкільної освіти. 

Завдання дослідження  відтворюють поетапне досягнення мети:  
       - за допомогою методів дослідження з`ясувати коло поза формальних стосунків в організації та в суспільстві, класифікувати їх за впливовістю та складністю втілення;  
       - визначити ступінь впливу на особистість дитини та її оточення, включаючи батьків, школу, вулицю тощо;  
       - сфомулуювати висновки у вигляді оптимальних соціально - психологічних функцій громадських дитячих організацій у суспільстві; - накреслити найбільш перспективні напрямки розвитку функцій, як пропаганду майбутніх досліджень в означеній галузі. У роботі над темою ми спирались, головним чином, на існуючі програми та державні рішення, які безпосередньо націлені на освіту. Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України. Формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створити й розвивати цінності громадського суспільства. Система освіти має забезпечувати: - формування такої особистості та професіонала патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтуватися в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя й праці в XXI столітті; - виховання людини демократичного світогляду й культури, яка дотримується прав і свобод особистості, із повагою ставиться до традицій і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистих відносин; - виховання здорового способу життя, розвиток дитячого та юнацького спорту; - розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти й самореалізації особистості; - підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх інформаційних технологій, організацію навчально - виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки й технології, наступність рівнів освіти і неперервності навчання, створення та впровадження інноваційних технологій навчання. Нові положення Закону України " Про громадські молодіжні та дитячі організації", державна програма "Молодь України" та принципові положення молодіжної політики в Україні при вдумливому аналізі підтверджують головну тезу запропонованої дипломної роботи - соціально - психологічні функції, зокрема, громадських дитячих організацій. Це важливе наукове поле діяльності. Сходи досягнень на ньому важкі, але незвичайно плідні, бо всі дорослі "живуть на планеті, взятій у борг у дитинства".  
        Методи дослідження.  
       Оскільки соціально - психологічні функції об'єднань в суспільстві є складним явищем, ми використовували системний метод, який являє собою сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на побудову узагальненої моделі, яка відображає структуру певної системи ( тобто сукупність елементів, їх якостей та зв`язків), а також алгоритм її функціонування.  
       Згідно з логікою розвитку дослідження нами виділяються вивчення стану проблеми, експериментальний пошук, обробка даних експериментів, метод педагогічного й психологічного спостереження. Останні складались з бесід, інтерв'ю, анкетування за попередньо розробленими програмами. Метод педагогічного експерименту, у свою чергу, дозволив впливати на соціально - психологічне явище та об`єкт шляхом створення специфічних умов, визначених метою та завданнями мого дослідження. Крім того, у моєму розпорядженні знаходилась велика кількість документальних джерел діяльності багатьох громадських дитячих організацій. Ми не підходили до методів формально, а використовували весь відомий набір, визначивши весь оптимальний комплекс за рекомендаціями Ю.К. Бабанського:  
       - отримання різнобічних даних;  
       - віддзеркалення динаміки розвитку явища за віком і часом.  
       Якість наших досліджень визначається їх практичним значенням, безпосереднім впливом на взаємостосунки громадських дитячих об`єднань і суспільства. Ефективність носить соціальний характер - підвищення рівня діяльності організацій.  
       Система діяльності дитячих організацій Ізюмщини надавала можливість напрацьовувати методи психологічного корегування, рейтингового порівняння та визначення таких явищ, як тиск групи, лідерство, конфлікт, афіляція , тощо.  
      В дослідженні значна увага приділялась вивченню людського фактора та його впливу на соціально - психологічні функції дитячих громадських організацій. Як провідна перебудова будь - яких уподобань, людський фактор заслуговує на окремі дослідження. Нам, можливо, вдалося знайти об`єктивні частини реалізації саме соціально - психологічних функцій лідерів організацій - осіб, які вміють акумулювати, висловлювати та відстоювати громадську думку. Соціальна педагогіка проходить етапи свого становлення в конкретній діяльності. Тому пропоноване дослідження може мати значення для з`ясування її місця у житті суспільства.

Отже нашою задачею  стає виявлення результатів виховання  учнів, які були об’єднані у певні  структури, та які діяли на принципі самоврядування.

Дослідження велися шляхом прямої участь у шкільному самоврядуванні – від теорії до практики. Об’єктом дослідження стало самоврядування в  Ізюмській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 11

Робота складається  с теоретичної частини, а саме прослідження історії виникнення самоврядування на Україні, історії виникнення самоврядування в даному навчальному закладі. Та практичної частини – застосування набутих знань та розвиток самоврядування в Ізюмській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 11.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.

Дитячі громадські організації на Україні: історія  виникнення, розвиток

1.1. Історія  виникнення та розвитку дитячих  громадських організацій на Україні

У сучасних умовах постає соціальна проблема у наявності  особистості, спроможної розв’язати і  щоденні, і масштабні завдання, які забезпечують не просто вживання, а прогрес нації. Саме такою наукою  управління є участь у шкільному самоврядуванні.

Перш спроби учнівського  самоврядування виявляються ще за епохи  пізнього середньовіччя. Його коріння  сягає стародавніх часів, коли панувала афінська педагогіка, представниками якої були видатні грецькі філософи Сократ, Платон, Аристотель. За часів селянських війн ХУІ століття з’являються самоврядувальні школи, одним із засновників яких вважається німецький педагог-філософ В. Тротцендор. Самоврядування увійшло в навчальний процес того часу, по-перше, як ігровий елемент, коли стосунки будувалися за моделлю «Римської республіки» (учні виконували роль консула, сенатора, трибуна, тощо), і, по-друге, як допоміжний педагогічний засіб для вчителя проведення занять. «римська республіка» проіснувало а західноєвропейській школі, видозмінюючись на певних історичних етапах, до кінця ХУІІІ століття. Проте найбільшого поширення в педагогічній практиці Західної Європи набула модель «шкільної республіки» швейцарського педагога Мартіна Планти.

 В утвердженні демократичних  принципів української педагогіки  важливу роль відігравали братські  школи, в статуті яких закріплені  такі самоврядні тенденції, як  суспільний характер навчання  та виховання, самостійний вибір школярем навчальних предметів, тощо. Зразки учнівського самоврядування існували і в козацьких школах. Управління центральною січовою школою дещо нагадує військову адміністративну систему того часу. 

У ХІХ столітті процес демократизації школи інтенсивніше відбувався в Америці, ніж в Європі. Найпоширенішими були ігрові форми самодіяльності в різноманітних гуртках, клубах, орагізаціях учнів. Став у нагоді і досвід «Римської республіки», а саме, система самоврядування, розроблена Уілсоном Джілем, об’єднана модель «школи-республіки» з менеджерськими ідеями бізнесу.

На початку ХХ століття склалася «американська» та «європейська»  модель самоврядування учнів: перша  як демократична, друга як авторитарно-демократична. Більш популярною стала американська організація шкільного життя, яка здебільшого копіювала діяльність міської управи, проте відкривала  учням простір для свободи, ініціативи і підприємництва.

Під впливом політичних подій активізується учнівське  і студентське самоврядування  в Україні та Росії. Просте створення самоврядних «гімназійних господарств» виявилось утопією, а організація дитячих колоній у робітничих колоній: дитяче товариство «Сетлемент» (1908р.), дитяча літня колонія, створена педагогами С.Т. Шатським і В.М. Шатською (1911р.). особливе місце посідає «Південноросійська спілка учнівської молоді», що діяла в 1902-1904 роках. Згодом ідея демократизації освіти набула нового змісту, коли виникла потреба запровадити»американську» модель самоврядування, позбавивши її буржуазно-класових нашарувань. Цей проект реалізували видатні педагоги-практики А.С. Макаренко, В.М. Сорокін, С.Т. Шатський та інші. Диятчі товариства, клуби і комуни будувалися за типом відомих «шкільних республік». Саме в цей період набула чинності педагогіка співправці. Захисником ідеї учнівського самоврядування виступила Н.К. Крупська. Саме їй належить велика роль у створенні концептуальних засад радянського учнівського самоврядування, яке розглядалося не як засіб керувати учнями, а як засіб навчити їх самостійно жити та працювати.

Нині розвивається принципово нова технологія навчально-виховного  процесу на основі самоврядування. Байдужість або недовіра до учнівської ініціативи можуть згубно позначитись  на паростках учнівського самоврядування та на всій виховній роботі.

Значимо, що досить часто  до учнівського самоврядування ставилися  як до особливого засобу  виховної роботи, коли діти граються в демократію. Лише останнім часом на перший план почали висувати вимогу щодо реальної участі громадськості в управлінні школою. Для учнівського самоврядування відкрилися цілком інші перспективи, а саме: бути реальною частиною педагогічного процесу. В цьому контексті «модель спідпорядкування  витісняється моделлю суб’єкт-суб’єктної  взаємодії, участі та співучасті дорослих дітей у спільних справах. Додається тоталітарна єдина виховна програма, йдеться про створення індивідуальних виховних програм і систем ситуації вибору, толерантності так поваги до дитини, визнання її унікальності». Педагогіка виховання переростає з педагогіки вимог у педагогіку стосунків особистостей як рівноправних суб’єктів.

Йдеться не про те, щоб  скасувати ті чи інші форми органів  самоврядування, а про те, як за нових  соціально-полвтичних умов організувати їхню діяльність, яким змістом наповнити, що позитивне можна взяти з досвіду минулого.