Педагогічна спадщина вчених Києво-Могилянської Академії

ЗМІСТ

 

Вступ …………………………………………………………………………………..3

1.  Виникнення та розвиток Києво-Могилянської академії…………...…………... 4 2. Петро Могила як засновник Києво-Могилянської Академії .............................. 8      

3.  Діяльність професорів Києво-Могилянської Академії…………...…...…….....13 3.1.   Йосип Кононович-Горбацький …………..……………………………………13

3.2. Інокентій Гізель……………...………………………………………………….14

3.3. Теофан Прокопович………………..……………………………………...……19

3.4. Георгій Кониський……………………..……………………………………….23

Заключна частина..…………………………………………………………………...25

Список використаної літератури……………………………………………………26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На початку XVII ст. в розвитку українського суспільства виникло  протиріччя між тогочасною системою виховання, і насамперед освітою  молодого покоління, і потребами суспільно-політичного життя. Прагнення нашого народу до самостійності, неможливість більше терпіти утиски з боку Польщі, Литви спонукали до вирішення проблеми. Для цього суспільству потрібні були високоосвічені люди з широким світоглядом, здатні аналізувати явища суспільно-політичного життя і передбачати майбутнє українського народу. Щоб такі люди з'явилися на українських теренах, національна освіта мала набути більш світського характеру, ніж релігійного. Саме в поширенні освіти, науки, ідей добра і справедливості просвітники вбачали шлях до економічного й правового становлення справедливого, самостійного суспільства. Ідея залежності суспільного розвитку від поширення освіти поступово завойовувала визнання. Її відстоювали вчені, культурні й суспільні діячі України — Герасим Смотрицький, Дем'ян Наливайко, Захарія Копистенський, Памво Беринда та інші.

В той же час, визріває думка про суспільне значення освіти, а звідси й про необхідність розвитку національної школи, яка б відповідала вимогам часу. Особливої ваги вона набула у зв'язку із загрозою національному життю України через покатоличення й спольщення народу. Все це стало передумовою виникнення Києво-Могилянської академії — першого у Східній Європі вищого навчального закладу, визначного культурного й освітнього центру в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Основна частина

1. Виникнення та розвиток Києво-Могилянської академії

 

Києво-Могилянська академія виникла 1632 року в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл.

Братська школа виникла 1615 року на Подолі. В основу роботи закладу було покладено Статут Львівської братської школи. За дуже короткий час школа досягла рівня освіти, що не поступався західноєвропейським університетам. Керівництво закладу не раз виступало за перетворення його на вищий навчальний заклад, але польський уряд не давав на це дозволу.

Лаврська школа виникла 1631 року, її засновником став архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила. Ця школа створювалась за зразком польських та латинських шкіл вищого типу – колегій. Рівень навчання у ній був високим, оскільки вона укомплектувалась добре підготовленими викладачами з різних країн.

Братство звернуло увагу  Петра Могили на недоцільність існування в одному місті двох вищих шкіл при обмежених навчальних засобах і недостачі високоосвічених викладачів. Розпочались переговори з П.Могилою, який дав згоду на возз’єднання шкіл. Об’єднаний навчальний заклад почав свою роботу 1632 року на території братської школи під назвою Києво-братська колегія. П.Могила став її опікуном. На його честь заклад згодом став називатися Києво-Могилянською колегією.

Колегія розвивалась як вищий  навчальний заклад і невдовзі стала  відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Вона зберегла традиції кращих братських шкіл, але структурою, обсягом і рівнем знань відповідала вимогам, що ставились перед європейською вищою школою. Колегія мала свої особливості, вона не присвоювала своїм випускникам вчених звань, не ділилась на факультети, як це було в західних університетах. У різні часи її існування курс навчання не був однаковим.

В колегії існував поділ на класи. Всього нараховувалось 8 класів:

– підготовчий (фара або аналогія),

– три молодші (інфіма, граматика, синтаксис),

– два середніх (поетика і риторика),

– два старших (філософія і богослов’я).

Повний термін навчання становив 12 років, у всіх класах навчалися один рік, у класі філософії – два роки, богослов’я – чотири роки.

Навчальний план передбачав вивчення "семи вільних мистецтв", слов’янської, грецької, латинської і  польської мов. З кінця XVIII ст. вивчали німецьку, французьку і староєврейську мови. Викладання велося спочатку лише слов’янською мовою, а дещо пізніше філософію вивчали латиню.

Керівництво колегії складали ректор, префект – перший помічний ректора з навчальної роботи, суперінтендант – наглядав за умовами проживання учнів.

Навчальний рік у колегії розпочинався з 1 вересня і тривав до початку липня. Він поділявся на триместри, між якими були невеликі канікули – рекреації. Триместри завершувалися екзаменами. Зарахування новоприбулих проводилося протягом всього року на основі співбесіди з префектом. Префект визначав рівень знань учня і в який клас його зарахувати.

Учні молодших класів (спудеї) заучували тексти напам’ять, виконували усні і письмові вправи. Філософи і богослови (студенти) домашніх вправ не виконували і екзаменів не складали. У кінці кожного триместру вони писали великі письмові твори – дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів. Складовою частиною навчального процесу були диспути, коли один студент обґрунтовував думку, а інші її заперечували. Активізації навчальної діяльності учнів сприяли також своєрідні змагання у написанні кращих творів, віршів, промов і їх виголошенні.

Оцінка знань у колегії  була гнучкою і полягала у загальному висновку вчителя щодо успіхів учня. Учень за власним бажанням міг залишатися в класі стільки, скільки сам хотів. Іноді студенти, щоб підтвердити знання з якогось предмету, переходили у молодші класи. Завершити навчання у колегії кожний студент міг за своїм бажанням у будь-який час.Після закінчення повного курсу навчання або будь-якого старшого класу студенти отримували відповідний атестат.

Студенти проживали на квартирах і в гуртожитках  – бурсах. За бурсами і квартирами здійснював нагляд суперінтендант. Студентам жилося скрутно, особливо в бурсах. Щоб прожити, вони наймалися прислужниками, брали участь у хорах, просили милостиню, вчителювали.

Києво-Могилянська колегія  була загальноосвітнім всестановим  закладом, в якому вчилися діти місцевої знаті, козаків, духівництва, міщан і селян. Тут вчилися український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський вчений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович і ін. видатні діячі. Колегія готувала не лише національні наукові кадри, але й стала кузнею діячів науки для всієї Росії і інших слов’янських країн. Українські визначні діячі, вихованці і професори Києво-Могилянської академії сприяли розвитку освіти в Росії. За період з 1701 по 1762 рр. в Московську Академію з Києво-Могилянської були запрошені і виїхали 95 чоловік. Найбільш відомими українськими діячами, які зробили великий внесок у справу розвитку освіти Російської держави, є Ф.Прокопович, С.Яворський, В.Татіщев і ін.

У колегії працювали найкращі українські й іноземні викладачі. Серед  них Є.Славинецький, С.Полоцький, М.Смотрицький  ін. У вирішенні національних питань цей заклад був пасивним.

1701 року Петро I своїм указом надав колегії офіційний статус академії. Це робить її першим офіційно визнаним вищим навчальним закладом в Україні. Але ще й до надання їй цього статусу Києво-Могилянська колегія нічим не поступалася перед західноєвропейськими університетами. З 1753 р. навчання в академії проводилося лише російською мовою.

Із заснуванням Московського університету 1755 року Київська академія втрачає роль провідного навчального центру, що дає філологічну і філософську

освіту. Після відкриття 1805 року Харківського університету академія все більше втрачає своє значення. 1819 року вона була перетворена у духовну академію.      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Петро Могила як засновник Києво-Могилянської Академії

 

Церковний, політичний, культурно-освітній діяч України, Петро Симеонович Могила народився в Молдавії. Його батько, Симеон, був спочатку господарем Валахії (1601—1607), згодом Молдавії (1607—1609). Стосовно дати його народження, то майже в  усіх довідкових виданнях зазначається 21 грудня 1596 р. [4]Освіту П. Могила здобув у Львівській братській школі, по закінченні якої слухав лекції в ряді західноєвропейських університетів (Польщі, Франції), навчався ,працював у відомому коледжі Ля Флеш в Анжу, де виховувався в той час і молодий Р. Декарт. Офіцером польської армії брав участь у битвах під Цицорою та Хотином, а в 1625 р. залишив світське життя і постригся в ченці. Через два роки П. Могилу було обрано архімандритом Києво-Печерської Лаври. На цій посаді він добивається у польського короля легального становища в Україні православної церкви поряд з уніатською, передачі їй уніатами Софійського собору, Видубицького монастиря, інших культових православних споруд. Під його керівництвом вченим гуртком так званого Могилянського Атенеуму (С. Косів, І. Козловський-Трофимович, А. Кальнофойський) було розроблено "православне ісповідання віри", яке підтримують всі східні патріархи в 1643 р. За короткий час П. Могила надав українській православній церкві чітку організаційну структуру, здійснив реформу церковного обряду, розробив догматику, забезпечив її необхідною новою теологічною літературою, підняв освіту духовенства. Реставрував Софійський собор і Києво-Печерський монастир, з його ініціативи почалися розкопки Десятинної церкви, що можна кваліфікувати як першу спробу археологічних досліджень в Україні.

Обіймаючи високу церковну посаду, П. Могила не замикався в  межах суто конфесійних, розуміючи  церкву як один із засобів політичної та ідеологічної боротьби українського народу за своє визволення. Благословивши 

Б. Хмельницького, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно-визвольного руху в  Україні, водночас використовував усі  можливості і зв'язки в Речі Посполитій для поліпшення долі українського народу. З іменем П. Могили пов'язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала захід, а й могла конкурувати з ним. Крім Київського колегіуму в 1636 р. він організував колегію в Кремінці, слов'яно-греко-латинську академію в Ясах (1640). Дбав про розвиток Києво-Печерської Лаврської друкарні, одним з перших почав видавати книги українською мовою, надаючи їй міжнародного значення. Сприяв письменникам і художникам, дбав про поширення книгодрукування у Валахії і Молдавії, сам підготував 20 творів церковно-теологічного, полемічного, філософського та моралізаторського характеру. Помер 11 січня 1647 р. у Києві.

Понад усе ставлячи православну  віру і необхідність її захисту, П. Могила єдиним носієм віри вважав церкву, яка  мала підпорядкувати собі розум і  науку, не заперечуючи і не принижуючи ролі та значення останніх. Навпаки, на думку П. Могили, благочестя є необхідною передумовою оволодіння світськими науками. Духівництво має бути не лише освіченим, а й передувати в  науках. Розглядаючи шляхи розвитку науки, він вважав за необхідне вивчати, осмислювати і засвоювати здобутки західноєвропейської науки і  філософії на основі греко-слов'янської  культури з метою її збагачення і  подальшого розвитку. Ці погляди для  представників української культури, духівництва були досить радикальними, і Могила рішуче проводив їх у життя. Гостро критикував православне духівництво, представники якого надавали переваги світським втіхам, прагнув позбавити  його від цих вад і тим самим  піднести моральний авторитет церкви. Саме завдяки турботам П. Могили освітній рівень українського духівництва того часу був на голову вищим за російський, і не випадково, що пізніше саме на представників українського духівництва  спирався Петро І у реформі  культури і освіти[1].

П. Могилу особливо привертало осмислення відносин церковної і  світської влади. Виходячи з тих  суспільно-політичних умов, які склалися в Україні, він проголошував зверхність духовної влади. Розглядати це питання  по-іншому тоді, коли Україна ще не мала своєї державності, означало не що інше, як визнання влади польської корони. Могила належав до тих небагатьох політичних мислителів, які передбачали можливі повороти народно-визвольної боротьби, думаючи про майбутню українську державність. Він мріяв про той час, коли згідно з помислами Платона правити будуть освічені і мудрі царі-філософи. Прагнучи підняти самосвідомість українського І білоруського народів в їх боротьбі за своє визволення, П. Могила звертався до історії давньої Русі, звеличував її героїв. Він широко використовував надбання тогочасної народної культури, виявляючи ґрунтовне знання історії народних звичаїв та обрядів. Систематизуючи їх у своєму "Великому требнику", Могила пояснював обряди не тільки як релігійні ритуали, а й як національні звичаї, обстоюючи їх у боротьбі з унією та католицизмом рішучіше, ніж принципи православної догматики.

У другій половині XVIII ст. за часів царювання Катерини II в  Київській академії відбулися значні зміни, пов'язані з імперською політикою  та з ревним її апологетом ректором Самуїлом Миславським, який у 1783 р. перевів  навчальний процес на російську мову, здійснив уніфікацію навчальних процесів в академії з Московським та Петербурзьким  університетами, а 13 лютого 1786 р. за його наказом академії був присвоєний "образ учения, для всех училищ Российской империи узаконенный". Реформою 1798 р. академія урівнювалася з усіма іншими академіями (Петербурзькою, Московською, Казанською), а через  рік за нею закріплювався статус головної окружної академії. Суть його полягала в тому, що був створений  Київський навчальний округ, до якого  увійшли новоросійська, чернігівська, мінська, брацлавська, білгородська, харківська, переяславська і житомирська  семінарії, кращих вихованців яких через  кожні два роки мали надсилати  до Київської академії. З них потім  обирали вчителів семінарій. Ця реформа  перетворювала Києво-Могилянську  академію в один із кількох аналогічних  закладів, вела до перетворення академії в суто релігійний навчальний заклад з підготовки кадрів духовенства. За таким статутом Києво-Могилянська  академія проіснувала до остаточного  оформлення її в Київську духовну  академію.