Поняття сприймання у дітей

Вступ

Актуальність дослідження. Нині увагу багатьох психологів в усьому світі скеровано до проблем розвитку. Цей інтерес далеко ще не випадковий, оскільки відомо, що молодший шкільний період життя дитини є періодом найбільш інтенсивного й фізичного, і психічного і морального розвитку.

У молодшому шкільному періоді під впливом виховання і навчання відбувається інтенсивна розбудова в дітей всіх пізнавальних процесів, зокрема і сприйняття. Дитина оволодіває сприйняттям форми, кольору, картинки, простору, казки, людини.

Вивченню особливостей сприйняття присвячено чимало робіт у психології. Фундаментальними працями є праці Дж.Брунера, У.Найссера, Ж. Піаже, Р.Фолькельта, З.М.Богуславской, Л.А. Венгера, Л.С. Виготського, П.Я. Гальперіна, В.А.Ганзена, А.В. Запорожця, С.Л. Рубінштейна й ін.

Більшість дітей на початку молодшого дошкільного віку вже цілком опановують звукову сторону мови, мають досить розгорнутий словниковий запас, вміють граматично правильно будувати речення. Проте чи в усіх процес оволодіння мовою відбувається однаково. Нерідко може спотворитися, і тоді в дітей відзначаються різні відхилення у мові, порушують нормальний перебіг його розвитку. Порушений мовленнєвий розвиток впливає на пізнавальний розвиток, зокрема в розвитку сприйняття, про що у своїх дослідженнях вказували Л.И.Белякова, О.П. Воронова, Ю.Ф. Гаркуша, О.Н.Усанова. Але, на жаль, робіт, присвячених проблемі розвитку сприйняття в дітей молодшого шкільного віку, із порушеннями мови значно менше, у зв'язку з цим об'єктом нашого дослідження є сприйняття в дітей молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження є сприйняття в дітей молодшого шкільного віку із загальним недорозвиненням мови.

Метою роботи є виділення і опис з урахуванням аналізу літературних джерел особливостей сприйняття у дітей із загальним недорозвиненням мови.

Задля реалізації даної мети нами було сформульовано такі завдання:

1. Проаналізувати  літературні джерела з визначеної теми.

2. За підсумками  аналізу теоретичного матеріалу  виокремити і змалювати особливості  сприйняття у дітей молодшого шкільного віку.

3. Виділити і  описати особливості сприйняття  у дітей молодшого шкільного віку із загальним недорозвиненням промови.

4. Підібрати найефективніші  методики з вивчення особливостей  сприйняття в дітей молодшого шкільного віку із загальним недорозвиненням мови.

Структура курсової роботи.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПРИЙМАННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ

 

1.1 Поняття сприймання у дітей

Глибокі знання про навколишню дійсність людина одержує завдяки сприйманню. Відчуття і сприймання є послідовними щаблями єдиного процесу чуттєвого пізнання і нерозривно зв'язані одне з одним.

Сприймання – це психічний процес, що полягає в цілісному відображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних подразників на рецептори органів чуття. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від попереднього досвіду і знань.

Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналізаторних систем або окремих частин одного й того самого аналізатора і утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подразники, в результаті чого в людини виникає більш або менш складний образ предмета чи явища в цілому.

Сприймання не є простою сумою відчуттів, це складний психічний процес, де разом з відчуттями залучається і попередній досвід у вигляді знань, уявлень. Сприймання також пов'язане з мисленням, бо образи, що формуються, конкретизуються і узагальнюються через поняття, мислительні операції, судження і умовиводи.

І. М. Сєченов ділив процес сприймання на два послідовних етапи - перший загальний ефект зовнішнього імпульсу і реакцію детального бачення, тобто спочатку відбувається визначення якихось властивостей і ознак об'єкта, впізнавання його, тобто деяке орієнтування в конкретних умовах реальності, що дає лише уривчасті, неповні знання. Для більш глибокого і повного пізнання потрібне сприймання як реакція детального бачення в процесі вивчення того чи іншого об'єкта.

Так, після першої зустрічі з твором живопису ми спочатку сприймаємо його в цілому, як єдиний цільний об'єкт, і лише потім починаємо розрізняти і оцінювати деталі: рисунок, колір, окремі фігури і предмети.

Сприймання поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші відповідно до переважаючої ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні, комбіновані сприймання (часу, простору, руху).

Сприймання часу – відображення тривалості, послідовності і швидкості подій або явиш, реального світу.

Основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси. Проміжки часу, визначенню яких сприяють слухові, рухові відчуття, виробляються під впливом ритмічних процесів, що відбуваються в організмі людини. Ритмічне дихання, ритм режиму дня, навчальної і трудової діяльності сприяють виробленню рефлексу на час. Тривалі проміжки часу сприймаються, з одного боку, у зв'язку з процесами, що відбуваються в організмі (відчуття голоду, втома), а з другого - зв'язку з ритмом явищ у природі (зміна дня і ночі, температури тощо).

Спостерігається і суб'єктивна оцінка тривалості часу, що може бути пов'язано із зацікавленістю і характером діяльності людини, а також із захворюванням. Так, у хворих з депресивним, пригніченим станом час минає дуже повільно.

Сприймання простору. Простір – це одна з основних форм існування матерії. Основу сприймання простору становить пізнання непросторових властивостей об'єктів через зорові, вестибулярні, рухові та шкірні відчуття, У комплексі вони дають змогу судити про відношення тіла до вертикалі, про просторове положення і відстань до інших об'єктів. Сприймання простору не природжене, а виникає і розвивається у процесі життя.

Чуттєві знання про простір не природжені, так само як і зорові відчуття взагалі. Зорове відображення простору виробляється поступово в процесі індивідуального розвитку, причому це вироблення має умовно-рефлекторний характер.

Сприймання руху – відображення просторового переміщення предметів визначається віддаленістю предметів, швидкістю переміщення їх або пересування самого спостерігача в просторі. У сприйманні руху беруть участь кілька аналізаторів, а особливе значення має переміщення зображення на сітківці ока, і рухи очей і голови в бік руху предмета.

Сприймання характеризуються такими основними закономірностями:

• цілісністю,
• вибірковістю,
• константністю,
• осмисленістю,
• апперцепцією.

Цілісність сприймання. Сприймання завжди цілісне. Будь-який предмет чи явище, що складається з різних частин, є комплексним подразником, але сприймається цілком у єдності всіх якостей і ознак. Це виникає умовно-рефлекторно через існуючий попередній зв'язок між здоровими, слуховими, тактильними подразниками, які надходять від об'єктів.

Вибірковість сприймання виявляється в наданні переваги одним об'єктам, явищам або їх властивостям перед іншими. Це визначається формою ставлення людини до об'єктів, предметів, зумовленою значущістю, інтересом, попереднім досвідом.

Так, лікар, медична сестра, оглядаючи хворого, звернуть увагу на ознаки хвороби, виділивши їх з ряду інших. Фізіологічно вибірність сприймання можна пояснити переважанням одного з вогнищ збудження в корі великого мозку з одночасним гальмуванням решти її ділянок.

Константність сприймання полягає у відносно більш чи менш довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об'єктів незалежно від помічених нами змін, що відбулися з ними. Константність сприймання пояснюється дією цілої низки факторів, основне місце серед яких належить адаптації і вже наявним у людини уявленням про певний об'єкт. Так, білий колір сприймається нами як білий і при сонячному, і при електричному освітленні, хоча спектр електричного світла має більше червоно-жовтих променів.

Осмисленість сприймання пов'язана з розумінням сутності об'єкта, що сприймається, з можливістю віднести його до певної групи, класу, узагальнити його в слові, вловити схожість із знайомими нам об'єктами.

Апперцепція – залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії.

Художник, розглядаючи картину, звертає увагу не лише на зміст того, що зображено, а й на професійні деталі – фарби, манеру написання картини тощо.

Рівень розвитку сприймання залежить від того, наскільки потрібна функція сприймання для виконання відповідної діяльності.

Слід зазначити, що сприймання навіть здорової людини не завжди дає нам адекватне відображення предметів об'єктивного світу. Прикладом цього можуть бути ілюзії, тобто помилкове, неточне, викривлене відображення дійсності. Основою ілюзій можуть бути фізіологічні закони, закони вищої нервової діяльності. Ілюзії виникають під впливом установок людини. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи.

Відомо, що розміщені на різній відстані предмети однакового розміру здаються різними, тобто ті з них, що находяться далі, сприймаються меншими. Тому, якщо намалювати на лініях, даних у перспективному зображенні, стовпчики однакового розміру, вони будуть сприйматися як стовпчики різного розміру. Це пояснюється тим, що сприймання у перспективному зображенні створює ілюзію відстані Особливе значення для виникнення ілюзій має фон. Помилки у сприйманні виникають внаслідок певних сподівань або стомлення людини.

Спостерігачеві, який сподівається побачити певний предмет, з появою предмета, лише схожого на очікуваний, може помилково здатися, що це саме той, на який він чекав, наприклад, кущ може здатися людиною. Темний предмет здається меншим, ніж світлий того самого розміру. Якщо розглядати одночасно білий квадрат на чорному фоні і чорний квадрат такого самого розміру на білому фоні, то останній здаватиметься меншим за перший.

Маленький круг серед великих здається меншим, ніж круг такого самого радіуса серед менших. Якщо ж ці самі круги розглядати окремо від інших, то ілюзія зникає, круги сприймаються як однакові.

У вразливих людей сильні емоції можуть викликати своєрідні відчуття, які людина сприймає як власні. Так, Флобер, автор роману "Мадам Боварі", писав:

"Коли я описував  отруєння мадам Боварі, я відчував  смак миш'яку настільки реально, що починалося блювання".

В цілому ілюзії не порушують правильності пізнання об'єктів навколишнього світу, бо здорова людина має досить можливостей перевірити достовірність свого першого враження.

Психологи зазначають, що сприймання молодших школярів є достатньо розвиненим (притаманна висока гострота зору та слуху, легка орієнтація у різноманітних формах та кольорах), проте ще слабо диференційоване. Діти цього віку ще не вміють робити цілеспрямованого аналізу результатів сприймання, вирізняти серед них головне, істотне, їх сприйманню властива виражена емоційність. Включення школярів у процес учіння сприяє формуванню у них такого виду діяльності як спостережливість. У процесі навчання забезпечується зростання швидкості перебігу процесів сприймання, збільшення числа сприйнятих об’єктів, розширення обсягу їх запам’ятовування.

Якісні зміни у розвитку сприймань являють собою певні перетворення структури сприйманні, як результат – зростання його пізнавальної ефективності.

Поступово сприймання у молодших школярів стає більш довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Воно характеризується цілісністю, емоційністю, яскравістю, вибірковістю.

 

1.2 Характеристика загального недорозвитку мовлення у дітей

При нормальному мовному розвитку діти до 5 років вільно користуються розгорнутою фразовою мовою, різними конструкціями складних речень. Вони мають достатній словниковий запас, володіють навичками словотвору і словозміни. До цього віку повністю формується правильна звуковимова, готовність до звукового аналізу і синтезу.

Проте не у всіх випадках ці процеси проходять благополучно: у деяких дітей навіть при нормальному слуху та інтелекті різко затримується формування кожного із компонентів мови: фонетики, лексики, граматики. Це порушення вперше було встановлено Р.Є. Левіною і визначено як загальний недорозвиток мовлення.

Отже, загальний недорозвиток мовлення – це різні складні мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до звукової та смислової сторони.

У всіх дітей із ЗНМ завжди спостерігається порушення звуковимови, недорозвиток фонематичного слуху, помітне відставання в формуванні словникового запасу і граматичної будови.

Виділяють три рівні мовленнєвого недорозвитку.

І рівень характеризується відсутністю мови (так звані "безмовні діти"). Діти цього рівня для спілкування користуються белькотінням, звуконослідуванням, окремими іменниками і дієсловами побутового змісту, обривками речень, звукове формування яких нечітке і нестійке. Нерідко свої промовляння дитина підкреслює мімікою і жестами. У дітей із нормальним інтелектом, на відміну від дітей олігофренів, пасивний словник значно перевищує активний. Характерним для дітей цього рівня є використання однослівних речень. Фонематичний слух грубо порушений. Завдання по звуковому аналізу слів дітям цього рівня незрозумілі.