Позашкільний педагогічний
процес залежить від складу його вихованців
і характеру взаємин між ними. Його ще
називають “творчим процесом”, оскільки
будується на пізнанні внутрішнього світу
дитини в умовах максимальної емоційної
зручності, значних і систематичних творчих
зусиль.
Дитина у такому процесі виявляє
свої кращі риси характеру, свідомо керує
власними почуттями і бажаннями, робить
їх відповідними ситуації. В одних випадках
це може виявитись у самоутримуванні,
в інших – в самоактивізації, в умінні
тримати себе в руках, долати в собі негативні
емоції, стан бездіяльності, страху та
ін.
Для організатора позашкільного
педагогічного процесу найважливішим
результатом є розвиток людських якостей
вихованців, їх вміння досягти мети, докладати
до цього певні зусилля – духовні, фізичні,
нервові, морально-психічні.
Кінцевий результат для педагога
позашкільних закладів – це поява у дітей
більшої творчої енергії і наснаги, міра
осмислення ними більш складних і гідних
творчих цілей.
Саме цим і пояснюється випереджаючий
характер позашкільного педагогічного
шкільного процесу, який мусить бути наповнений
глибоким особистісним змістом і здійснюватися
в обстановці симпатії і щирої теплоти.
Ці та інші позиції та ідеї дають
підстави розглядати позашкільний педагогічний
процес, як процес цілеспрямованого духовного
взаємозбагачення педагогів і дітей в
умовах сприятливого психологічного клімату
діалогічної культури та інтелектуальної
співтворчості.
Отже, позашкільний педагогічний
процес не можна ототожнювати з навчанням.
Перед ним не ставиться завдання опрацьовувати
державний стандарт загальної освіти.
Його логічно розглядати в руслі соціологічної
комунікації, як процес соціально-педагогічної
взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють
феномени симпатії, атракції, рефлексивної
саморегуляції.
Висновок до розділу
1
Отже,важливу роль у вихованні учнів,
розширенні й поглибленні їхніх знань,
розвиткові творчих здібностей належить
спеціально організованій виховній роботі
у позанавчальний час. Таку роботу називають
позакласною та позашкільною.
Позакласна робота — різноманітна освітня
і виховна робота, спрямована на задоволення
інтересів і запитів дітей, організована
в позаурочний час педагогічним колективом
школи.
Позашкільна робота — освітньо-виховна
діяльність позашкільних закладів для
дітей та юнацтва.
Обидва види роботи мають спільні завдання
і передбачають застосування переважно
однакових засобів, форм і методів виховання.
Завдання позакласної та позашкільної
роботи — закріплення, збагачення та поглиблення
знань, набутих у процесі навчання, застосування
їх на практиці; розширення загальноосвітнього
кругозору учнів, формування в них наукового
світогляду, вироблення вмінь і навичок
самоосвіти; формування інтересів до різних
галузей науки, техніки, мистецтва, спорту,
виявлення і розвиток індивідуальних
творчих здібностей та нахилів; організація
дозвілля школярів, культурного відпочинку
та розумних розваг; поширення виховного
впливу на учнів у різних напрямах виховання.
Її зміст визначається загальним змістом
виховання учнівської молоді, який передбачає
розумове, моральне, трудове, естетичне
і фізичне виховання.
Позакласна та позашкільна робота будується
на розглянутих раніше принципах виховання,
проте вона має і свої специфічні принципи:
Добровільний характер участі в ній.
Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль
занять за інтересами. Педагоги за таких
умов повинні ретельно продумувати зміст
занять, використовуючи нові, ще не відомі
учням факти, форми і методи, які б посилювали
їх інтерес.
Суспільна спрямованість діяльності
учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст
роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності,
відповідав потребам розбудови української
держави, відображав досягнення сучасної
науки, техніки, культури і мистецтва.
Розвиток ініціативи і самодіяльності
учнів. У позакласній і позашкільній діяльності
слід ураховувати бажання школярів, їх
пропозиції, щоб кожен із них виконував
цікаву для себе роботу.
Розвиток винахідливості, дитячої технічної,
юннатської та художньої творчості. Під
час занять перед учнями слід ставити
завдання пошукового характеру: створення
нових приладів, удосконалення наявних;
приділення особливої уваги творчому
підходу до справи тощо.
Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна
та позашкільна робота повинна бути логічним
продовженням навчально-виховної роботи,
яка здійснюється на уроках. Так, знання
з фізики можуть бути поглиблені й розширені
на тематичному вечорі, а з літератури
— під час обговорення кінофільму чи спектаклю
за літературним твором.
Використання ігрових форм, цікавість,
емоційність. Реалізація цього принципу
потребує широкого використання пізнавальних
ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування
цікавих дослідів
РОЗДІЛ II. ПРАКТИЧНІ
ЗАСАДИ ПОЗАКЛАСНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ
МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
2.1 Сучасний підхід до
позакласної виховної роботи. Нові
форми позакласної виховної роботи
В.А. Сухомлинський писав:
«Я не один рік думав: у чому виражається
найяскравіше результат виховання? Коли
я маю моральне право сказати: мої зусилля
принесли плоди? Життя переконало: перший
і найбільш відчутний результат виховання
виражається в тому, що людина стала думати
про саму себе. Задумався над питанням:
що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші
методи і прийоми виховання залишаються
порожніми, якщо вони не приведуть до того,
щоб людина подивилася на самого себе,
задумалася над власною долею.»
Який же світогляд формує сьогоднішня
школа? Багато вчителів чесно відповідають
на це питання – ніяке. Але ж так не повинно
бути. Людина росте, вона повинна відповісти
собі на питання: що таке добре і що таке
погано. Він поставлений перед необхідністю
хоч в якомусь наближенні зрозуміти, що
таке життя, як воно влаштоване і що їй
в ньому робити. Якщо сьогоднішня школа
залишить на якийсь час формування цілісного
стійкого світогляду у дитині, вона просто
зрадить його.
Школа позбулася сформованої
мети і раціональної системи виховання,
класне керівництво перетворилося на
формальність. Спроба звести виховання
до освіті суперечить всьому досвіду світової
педагогіки.
В основі якостей особи завжди
лежало відношення людини до іншого, до
суспільства. Але щоб воно склалося, і
закріпилося, відношення повинне довго
функціонувати і тоді воно закріпиться
як якість особи. Для цього потрібне спілкування,
воно дає можливість одержати і пережити
ширший досвід, засвоїти ціннісні відносини.
Умовою спілкування повинно бути: свобода,
рівноправ'я, незалежність учасників спілкування.
О.С. Газман в статті «Відповідальність
школи за виховання дітей» пропонує ідеї,
якими можна керуватися в сучасних умовах:
1. Виховання – це органічна
части цілісного «утворення особи»,
воно здійснюється під впливом
зовнішніх чинників соціалізації
і внутрішніх процесів саморозвитку
особи.
2. Процес виховання
– це взаємодія дорослих і
дітей (їх співпраця) з метою створення
сприятливих умов для саморозвитку
всіх суб'єктів.
3. «Реалізм цілей виховання»
означає не всесторонній, а різносторонній
розвиток особистості.
4. Базова культура особи
служить підставою для розробки
змісту виховання.
5. Ідея життєвого самовизначення
особи вихованця стає основоположною
для гуманістичної орієнтації
педагога.
6. Участь дітей в позаурочній
виховній роботі повинна бути
добровільною.
7. Колективна творча діяльність
– це сукупність завданя, методів,
що забезпечують гуманістичну
самоврядну спільність дітей
і дорослих.
Школа завжди частина суспільства,
в школі народжується завтрашній день
країни. От чому доля школи – справ ане
одного лише вузького круга фахівців з
педагогіки.
Сім'я закладає фундамент особи,
на школу падає головна праця по її будівництву,
причому нерідко доводиться займатися
і зміцненням і перебудовою самого фундаменту.
Один з головних аспектів світогляду виховання
– розвиток у людини здатності самостійно
оцінювати соціальні явища. Ця здатність
необхідна сучасній молоді і як передумова
соціальної правильності її поведінки
в обстановці ослаблення традиційних
форм суспільного регулювання і контролю.
Навіть істотно підвищити виховну віддачу
навчання, школа не має права відмовлятися
від виховання як первинної і масштабнішої
мети, досягнення якої покликане підняти
на нову якісну висоту відношення вчителя
до учнів. Тому завдання вже початкової
школи: починати виховання культури поведінки
і мислення, шанобливого відношення до
праці і старших.
Праця підлітків, направлення
на організовуваний школою не єдиний спосіб
залучити до трудової діяльності. Як показали
соціологічні дослідження діти мало трудяться
по будинку, і в цьому напрямі також необхідно
працювати школі. Діти мало читають, більше
дивляться телевізор, а це велика різниця.
Важливе значення має така організація
професійної орієнтації, яка багато б
збільшила трудову віддачу кожного, підвищила
б задоволеність працею, оскільки тільки
праця людини, що знайшла себе, може стати
творчим, принести їй пошану товаришів.
Громадськість може сприяти виховній
діяльності сім'ї і школи в різний напрямах.
Цей розвиток неформальних контактів
з підлітками, важливр в цьому випадку,
щоб дорослі виступали перед дітьми в
ролі зразків. В даний час, в період науково-технічної
революції, оновлення суспільства, ефективно
готувати молодь до життя може тільки
школа що виховує. Хочеться закінчити
словами ректора Рязанського Педагогічного
університету Ліферова А.П.: «Щоб стати
центром співтовариства (мікрорайону)
школа сама повинна стати глобальним співтовариством,
де внесок кожного в загальнусправу, де
відносини учнів і батьків до учбового
процесу не споживче, а конструктивне
і творче. Розробка концепції школи від
її загальної місії і портрета випускника,
до розробки планів, програм і вимог до
уроку, до оцінки результатів – процес
тривалий і безперервний, оскільки вимоги
життя і нові напрацювання вчителі вносять
в нього свої корективи».
Список використаних
джерел:
1. Карпенчук С.А. Теорія і методика
виховання. – К.: Вища школа, 1997. – С. 108
– 109.
2. Волкова Н.П.. Педагогіка //2002.-С.287.
3. Максимюк С.П. Педагогіка,//2005.-
С.342-343.
4. Верзилин Н.М. Проблеми методики
викладання. - М.: Просвещение, 1983.-142с.
5. Панчешнікова Л.М. Методичнийпосібник
для вузів. - М.: Просвещение, 1976.-187с.
6. Нікішов А.М. Організаціявихованняшколярів.
- М.: Просвещение, 1995.-58С.
7. Ланіна І.Я. Розвитокінтересу
школяра до предмету. - М.: Просвещение,
2001.-24с.
8. Усова А.В. Про організаціюнавчанняшколярів.
- М.: Просвещение, 1989.-67с.
9. Кузнєцов В.І. Принципиактивноїпедагогіки.
- М.: Академія, 2001.-95С.
10. Щуркова Н. Е. Педагогічнатехнологія.
- 2005. - 160с.
11. Бучинський С.Л. Основи грамоти
з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво,
1981. – 178 с.
12. Вільчинський В.М. Образотворче
мистецтво. 1–2 класи. – К.: Рад. нас., 1991.
128 с.
13. Воїнственський М.А., Стопко
С.М. Охорона природи. – К.: Рад. шк., 1977.
– 140 с.
14. Глухенька К. Пошуки неповторної
краси // Образотворче мистецтво. – 1989.
– №3. – С. 23–25.
15. Кириченко М.А. Образотворче
мистецтво. 3 клас. – К.: Освіта, 1996. –128
с. Комісаренко Н. Особливості творчої
діяльності молодших школярів у позакласній
роботі // Поч. школа. – 2002. – №2. – С. 28–31.
16. Мойсеюк М.Є. Педагогіка.
– К.: Либідь, 2001. – 446 с.
17. Савченко О.Я. Дидактика
початкової школи: Підручник для студентів
педагогічних факультетів. – К.: Ґенеза,
1999. – 368 с.