Про що може розповісти дитячий малюнок.

Розвиток особистості  дитини засобами мистецтва

 Всі ті специфічні функції мистецтва в житті людини при такому методі викладання залишаються майже не використаними. Сам процес пізнання життя через мистецтво розуміється в цьому випадку примітивно. Поза полем зору учителя і учня залишається справжній предмет пізнання мистецтва - ставлення людини до явищ життя. За предмет пізнання приймаються лише зовнішні форми речей і явищ. Бо аналіз, наприклад, побудови куба, циліндра, яблука або відмінності породи одних дерев від інших - це предмет вивчення, швидше, для креслення або ботаніки. Краса ж листка або яблука, наше про неї уявлення - вже проблема мистецтва. А це і є проблема людського ставлення. Поза цим немає і уявлення про красу, прекрасне. Тому так небезпечно для уроку малювання маса завдань типу "підібрати власний колір предмету", бо тут часто забувається саме проблема ставлення. Також і в бесідах про мистецтво, якщо вони не побудовані системно, з урахуванням мови мистецтва, зміст картини розкривається лише в плані ілюстрації подій і явищ.

За зміст твору в цьому випадку видається лише його сюжет, а не все багатство естетичного, морального, соціального змісту, яким відрізняється будь-яке справжнє творіння мистецтва.

Все це - результат відсутності  підходу до мистецтва як до особливої форми пізнання і відображення життя, форми, яка не дублює наукового його пізнання (наприклад історію).

Досліджуючи проблему розвитку особистості засобами мистецтва (дослідження проводилось в школах Волинської області з учнями молодших і середніх класів), ми поставили завдання, яке формулюється в одній фразі: "Формування в учнів художньої культури як невід'ємної частини духовної культури", а також розробили ряд конструктивних і методичних прийомів в формуванні через світ емоційних ставлень морально-естетичного ідеалу людини.

По-перше, це - захоплення мистецтвом. Поза цим захопленням насолода його творіннями не може не тільки бути сформована потреба постійного (на все життя) спілкування з ним, але й не може взагалі відбуватися справжнього спілкування з мистецтвом. В противному випадку спілкування чисто формальне, фіктивне, "для протоколу". По-друге, це - художній розвиток (культура). Це завдання складається з трьох елементів: суть, зміст мистецтва; мова мистецтва; творчість.

Суть, зміст мистецтва - це, власне, ті життєві проблеми, ради розв'язання яких і існує мистецтво. Саме тут стверджується в особистості уявлення про характер ставлення до всяких явищ життя.

Через мистецтво і усвідомлюється це ставлення, відбувається і передача знань наступним поколінням, формування традиції ставлення. І це неможливо  зробити іншими шляхами, оскільки це ставлення завжди єдність почуттів і знань, а подібна єдність  можлива лише в мистецтві, в його образній, емоційній формі пізнання. Формула, навіть найкраща, не може передати почуття її творця. Суть мистецтва можна визначити як морально-естетичну позицію часу, середовища, виражені особистістю художника в творі мистецтва.

Ми рахуємо це завдання основним, провідним в триєдності елементів художньо-творчого розвитку. Для інших елементів - мова мистецтва  і творчість - забезпечуючі. Не розв'язавши даного завдання, втрачається смисл  розв'язування і інших. Сприймаючи лише професійну інформацію, тобто не пізнаючи суті мистецтва, людина не сформується як спадкоємець емоційно-морального, соціального досвіду мистецтва. За допомогою певних етапів (уроки, чверті, роки навчання) передбачали розв'язування цієї проблеми. При чому будували уроки так, щоб навіть недосвідчений педагог через характер матеріалу, послідовність завдань був поставлений в умови необхідності розв'язати центральну проблему. Саме для виконання цього завдання ми "змінили" і предмет вивчення. Не навички, не історія мистецтва були для нас предметом вивчення. Вони - лише засоби. Предмет вивчення - зв'язок мистецтва з життям людини. Вся структура і виділення трьох форм художньої діяльності - підпорядкована цьому. Підпорядкована цій меті і методика з її активізацією ігрових моментів, створенням ситуацій уподібнення, з її діалогом учителя і учнів, доступністю засобів і матеріалів. Створення атмосфери радості, насолоди процесом сприймання і творення мистецтва.

Що ж формується в душі, в особистості дитини в результаті виконання цього завдання? Здатність  сприймати суттєву інформацію мистецтва? Так. Але не тільки. Через пізнання суті, змісту мистецтва в душі дитини поступово формується морально-естетична позиція ставлення до всіх явищ життя - до природи, праці, любові, дружби. Морально-естетична позиція завжди неабстрактна, це перш за все соціальна позиція. Мета - тактовне, тонке проникнення наших переконань через мистецтво в глибину особистості дитини, через її почуття - її захоплення, радість, ненависть, зневагу - в свідомість!

Мова мистецтва - це образна  будова, через яку художник виражає, а глядач сприймає зміст твору. Проте мова мистецтва - це не просто його зображувальні засоби (хоч вони часто ототожнюються з мовою). Мова - це сама образна будова твору, система, структура, метод використовування цих засобів. Ми будували уявлення дітей про засоби мистецтва, зв'язуючи їх з уявленням про роль цих засобів у мові, образній будові мистецтва. Ми дали чітке розуміння: всі засоби мистецтва - засоби вираження художнього образу. Людина зображує, будує і прикрашає не заради цього, а лише заради вираження свого ставлення до об'єкту, до життя.

Третій елемент - творчість. Без неї неможливо, немислимо  суті мистецтва злитися з його мовою і вилитися в живий твір мистецтва. Розвинені творчі здібності необхідні і при створенні твору мистецтва, і при його сприйманні. Саме тому в процесі роботи з творами мистецтва ми шукали шляхи формування в учнів здібностей до творчості.

Творчість в мистецтві  складна і багатопланова, тому треба  розвивати такі ж творчі можливості людини. Саме ця здібність передбачає наявність двох елементів: здібність накопичувати, засвоювати багаж знань, і здібність порушувати стереотип, що вже склався, готовність робити крок в незвідане. Породжена накопиченим досвідом і розвиненою фантазією творча здібність передбачає гостру уяву, здібність незрозумілу, абстрактну ідею, почуття, думку уявити, ніби побачити, "внутрішнім зором" її вже здійсненою, реальною. Наступний крок - її реальне здійснення можливе лише як наслідок уяви в свідомості, уяви, яку породила фантазія на основі досвіду.

Всі ці елементи можна було б розглянути більш детально, це фактично три групи елементів: наприклад, в творчість входить її провідний елемент - фантазія, інтуїція, уява, допитливість і ні. Але важливо, щоб у розвитку особистості всі елементи були присутні.

Характерно, що сформована радість  творчої праці переносилась учнями на всі інші заняття. І немає в школі іншого предмета, який дав би дитині таке широке поле для творчого переломлення своїх вражень і уявлень, яке дає їй зображувальне мистецтво з самих перших кроків, з першого класу.

Учити творчості можна  лише по-творчому, захоплюючись і захоплювати  дитину мистецтвом.

Творчість як процес має певні  етапи. Математик, фізик і філософ  Ж. Пуанкаре, який досліджував творчість, виділив періоди творчого процесу, які у своїй основі приймаються всіма дослідниками творчості.

Важко переоцінити значення образотворчого мистецтва в житті  дитини. Психологічними дослідженнями П. П. Блонського, Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна доведено, що дітям дошкільного віку доступне естетично-художнє сприймання творів образотворчого мистецтва, старші дошкільники здатні естетично оцінити художній твір (картину, скульптуру), висловити своє ставлення до нього.

Як засвідчують дослідження Є. Фльоріна, М. Д. Івашиніна, Н. М. Зубарева, В. Єзикеєва тощо, дошкільникам доступне сприймання пейзажних та сюжетних картин, портретів, натюрмортів, скульптури та графіки.

Л. С. Виготський, досліджуючи проблеми творчості, відзначав, що в дошкільному віці розвивається здатність іти від думки до дії, що робить можливою творчу діяльність: «Одне з найважливіших питань дитячої психології та педагогіки -це питання про розвиток творчості і про значення творчої роботи для загального розвитку і змужніння дитини. Уміння з елементів створювати ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить основу творчості.» [10. С. 7].

Проблема образотворчої  діяльності дітей знайшла розвиток у праці Н. Пакуліної «Малювання у дошкільному дитинстві».

Проблема розвитку художньої  творчості дітей дошкільного  віку -одна з найактуальніших у світлі концепцій дошкільного виховання. «Художньо-образна природа мистецтва, -говориться у Концепції дошкільного виховання, -робить художню діяльність дітей єдиним у своєму роді засобом формування і творчих здібностей взагалі -продуктивного мислення, уяви, що лежать в основі будь-якого виду

Розділ ІІ. Експериментальна перевірка впливу творів образотворчого мистецтва на формування творчої активності дітей старшого дошкільного віку.

ФОРМУВАННЯ  ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА  
Постановка проблеми. Образотворче мистецтво як один із видів мистецтв є унікальним засобом художньої виразності, що впливає на естетичний і художньо-творчий розвиток учнів молодшого шкільного віку. Завданнями початкової ланки загальної середньої освіти для всіх гуманітарних дисциплін є формування гармонійної особистості притаманними їм засобами, розвиток її духовного світу, пізнавальних інтересів і творчих здібностей, становлення основ соціальної культури. Особлива роль у цьому належить образотворчому мистецтву, завданнями якого виступають: розвиток художньо-естетичного сприйняття учнями творів візуального мистецтва, умінь аргументовано висловлювати своє емоційно-ціннісне ставлення до художніх творів і спроможності виконувати навчально-репродуктивні та творчі роботи, використовуючи різноманітні техніки й засоби художньої виразності, розуміння художньо-образних, жанрово-стильових і видових особливостей образотворчого мистецтва. Вирішення цих завдань має забезпечувати достатній розвиток творчої особистості та впливати на рівень художньої освіченості учнів молодшого шкільного віку та ступінь залучення їх до культуротворчих процесів, суб’єктивного світосприйняття й світовідчуття.  
Аналіз досліджень і публікацій. Значний доробок у вирішення проблеми формування творчої особистості молодших школярів засобами образотворчого мистецтва внесли своїми працями науковці в галузі дидактики: А. Алексюк, А. Бобров, Т. Донська, М. Запорожець, Г. Гранник, Л. Концева, В. Кулько, А. Усова, Т. Цехмістрова та ін. Психологічні аспекти даної проблеми у різні періоди розвитку психологічної науки досліджували та виявляли: Л. Виготський, Д. Ельконін, Г. Костюк, О. Скрипченко, Н. Тализіна та ін. Різні напрями впливу на розвиток різноманітних якостей особистості засобами образотворчого мистецтва та його значення у загальнокультурному та духовному збагаченні дітей висвітлювались представниками філософського, естетичного, мистецтвознавчого й культурологічного напрямів наук, зокрема: Ю. Борєвим, М. Каганом, В. Касіяном, С. Коновець, В. Тименком, І. Тумановим, О. Шевнюк, О. Щолоковою та ін. Увага багатьох авторів зосереджувалася на художньо-естетичний розвиток особистості дитини засобами малюнка, живопису, графіки та вплив різноманітних технік на формування образного мислення та розумових дій ( В. Касіян, М. Чистяков та ін. ); оволодіння художньою технікою в процесі творчої діяльності ( М. Ростовцев та ін. ). Предметно програмно-методичним забезпеченням уроків образотворчого мистецтва займалися художники-педагоги: І. Глінська, М. Кириченко, С. Коновець, Л. Любарська, Б. Нєменський, М. Ростовцев, П. Якобсон та ін. Проблема формування творчої особистості молодших школярів засобами образотворчого мистецтва залишилася недостатньо дослідженою [ 12 ].  
Мета цієї публікації – розкрити педагогічні аспекти формування творчої особистості молодших школярів засобами образотворчого мистецтва.  
Виклад основного матеріалу. Образотворче мистецтво "зачіпає" й розвиває емоційно-чуттєву сферу дитини, поглиблює знання, інтенсифікує візуальний і сенсорний досвід, формує загальну та естетичну культуру, адже це один з видів творчої діяльності дітей, де вони мають можливість розширювати й уточнювати сприйняття та відчуття різних предметів та істот, природних явищ, людських відносин, а також нагромадження інших пізнавальних процесів у образній формі, тобто відтворити дійсність у площині ( папір, картон, полотно та ін. ), в об'ємі ( гіпс, глина та ін. ) [ 9 ].  
Незважаючи на те, що проблема розвитку творчого начала в учнів початкових класів досліджується вже давно, багато запитань залишаються невирішеними. Творчі властивості учнів — здатність генерувати ідеї, застосовувати знання та вміння в новій ситуації, гнучкість розуму, — з різних причин залишаються поза увагою педагогів.  
Аналіз досліджень і публікацій з питань естетичного виховання виявлає, що за умов демократизації та докорінної трансформації суспільства, усвідомлення загрози, прихованої в бездуховності, система освіти має формувати в дітей повагу до загальнолюдських цінностей [ 4 ]. Тому в процесі гуманізації системи освіти поступово зростає роль мистецтва. Головна мета національної початкової освіти — створити сприятливі умови для особистісного становлення й творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої компетентності, розвитку в неї ціннісного ставлення до світу Природи, Культури, Людей, Самої Себе. Вирішення цієї проблеми перебуває в руках педагогів і батьків. У процесі навчання в початковій школі в учнів формуються й розвиваються якості, що характеризують особистість, а саме: творчі риси характеру ( цілеспрямованість, ініціативність, допитливість, критичність розуму, самостійність, вимогливість, наполегливість, винахідливість, оригінальність, організованість, працелюбність, порядність, відповідальність тощо ); творчі якості інтелекту ( логічне, діалектичне та цілісне сприйняття діяльності, спостережливість дослідника, творча уява і фантазія, інтуїція, увага й пам'ять тощо ); творча самосвідомість; творча спрямованість особистості [ 8, с. 156 ].  
Творчість — продуктивна людська діяльність, здатна народжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства й виховання людини [ 10, с. 350 ].  
Робота з творчими образами, які пронизують усю навчально-ігрову діяльність дитини в школі, стимулює її процеси та розвиває творчу інтуїцію. А. Макаренко писав: "Яка дитина в грі, такою в багатьох поглядах буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається в грі" [ 8, с.172].  
Кожна дитина має певні здібності, тому завдання педагогів і батьків – визначити, відшукати й допомогти їх розвинути. Педагогічна творчість — особлива галузь педагогічної науки, що спрямована на виявлення закономірностей формування творчої особистості. Ю. Гільбух у праці "Розумово обдарована дитина" [ 3 ] надав чіткі визначення понять "талант", "обдарованість" і "здібність". Талант — природна обдарованість і видатні здібності до якої-небудь діяльності ( наукової, політичної, художньої ). Своєчасне розпізнання таланту допомагає його становленню [ 3 ]. 
Обдарованість — наявність у людини сприятливих задатків і здібностей до якого-небудь одного або кількох видів діяльності. Про людину судять згідно з характером розвитку її здібностей і оволодіння знаннями, уміннями, навичками, беручи до уваги успіхи, рівень досягнень у професійній практиці. Пізнавальні потреби є головною умовою розвитку обдарованості. Здібність — особливості людини, які дозволяють їй успішно оволодіти тим чи іншим видом діяльності, професією, удосконалюватись, ефективно виконувати функціональні обов'язки в складних ситуаціях. Розвиток здібностей відбувається у процесі життєдіяльності, а також навчальній, трудовій, ігровій діяльності [ 3, с. 15-16.].  
Художня діяльність дитини починається ще задовго до того моменту, коли вона вперше переступить поріг школи. Більшість дітей відвідує дитячі садки, де відбувається знайомство з олівцем, папером, фарбами й пензлем. Саме в дитячому садку та у початковій школі діти часто малюють, аплікують, працюють з різними природними матеріалами. Як тільки може втримати олівець, дитина починає ним креслити лінії на папері, хоч ще не надає малюнкам будь-якого змісту. Це ще не творчість, а підготовка руки, ока, мислення до творчості.  
Кожна дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання й навчання, турбот і зусиль батьків, бажання самого школяра. За результатами дослідження можемо констатувати, що тісний зв'язок між інститутом сім'ї та початковою освітою має позитивну тенденцію. Саме батьки вступають у безпосередні контакти з учителем початкової освіти для реалізації однієї спільної мети – усебічного й гармонійного розвитку дитини. На цій основі взаємні зв'язки першого й другого фактору здійснюються в різних виховних напрямках за умови спільного розв'язання виховних проблем, упорядкування, корекції та координації зусиль для стимулювання розвитку дитячих обдарувань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, збагачення досвіду соціальних дій і т.п. При взаємодії цих факторів відбуваються зміни не тільки в житті вихованців, а й у їхніх помічників ( вчителів, батьків ). Відсутність хоча б одного з факторів взаємозв'язку приводить до втрати авторитету батьків і педагогів, а в дитини – інтересу до творчості. Професіоналізм батьків і педагогів полягає в усвідомленні загальної мети: уміння співпрацювати стає запорукою створення належних умов для подальшого розвитку дитини.  
Науковець А. Бакушинський зазначає, що дитина в період свого становлення проходить кілька етапів ( стадій ) образотворчості: від 2-х до 4-х років – стадія "кривуль" або "карлючок" ( дитячі малюнки складаються з хаотично розташованих ліній та істот "головоніг" ); від 4-х до 6-ти років – етап створення перших конкретних зображень, які мають певні деталі ( конкретні, так звані "рентгенівські" малюнки, бо дитина малює не те, що бачить, а те , що знає ); від 6-ти до 8-ми років – стадія схематичних малюнків, що складаються з форм і ліній ( зображення довільні, розкуті, насичені подробицями, використовуються текстові знаки ); від 8-ми до 12-ти років – етап майже аналітичних, педантичних малюнків ( зникнення схематичності в малюнках, надмірно деталізовані зображення, прагнення максимально точно відобразити предмети за допомогою контурів або силуетів ); від 12-ти до 15-ти років – період надбання спроможності об'ємно-просторового зображення предметів ( об'єкти, що відтворюються в малюнках, набувають опуклості та вигляду, який у підлітків асоціюється з творами "професійного мистецтва" ) [ 1; 2 ].  
Молодший шкільний вік характеризується активним проявом у образотворчості уяви й моторних функцій. Під час роботи за уявою або по пам'яті дитина легко змінює задум або залишає роботу незакінченою. Нестійка увага, невміння цілеспрямовано спостерігати та зосереджуватися приводить дітей до швидкої втоми та збудження. Тому базові знання з перспективи, з композиції, з кольору, простору та об'єму для дітей нецікаві. Як стверджує С. Коновець, "їхню увагу привертає "дієвість" різних предметів, явищ та об'єктів природного оточення, захоплюють різні життєві події, особливо нереального, казкового або фантастичного спрямування. Вони прагнуть дізнатися, яким чином побудована певна річ, яким може бути її застосування в реальних чи уявних умовах" [ 6 ].  
Така "дієвість" дає поштовх збагатити творчі можливості дитини в процесі вирізання, ліплення, конструювання та інше. Діти 2-го класу в роботах починають використовувати форму, колір, об'єм, усе більше звертають увагу на розташування зображуваних предметів на паперовому аркуші. Дедалі усвідомленіше розташовують близькі предмети нижче, а дальні – вище, не забуваючи про різницю в їхніх розмірах ( далі – менші, ближче – більші ). Приблизно в 3-му класі можна спостерігати своєрідну перебудову в дитячій образотворчій діяльності – перехід від схематично-описових малюнків до правдоподібних зображень предметів з наближенням до їхнього реального вигляду. Певна динаміка відчувається в 4-х класах у опануванні кольору. Школярі спроможні відрізняти технічні прийоми роботи аквареллю та гуашшю і використовувати у власній образотворчості широкі можливості різних кольоросполучень [ 6 ].  
Успішний художньо-творчий розвиток дітей зумовлений дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва [ 11, с.44.]. Залучення учнів до розуміння змісту та сукупності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, здатності на співпереживання. Художній образ — це основа, на якій грунтується художньообразне сприйняття мистецтва та власна художня діяльність. Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від емоційного задоволення, радості, які отримують діти в процесі занять. Образотворча діяльність залежить від загального розвитку, від вікових особливостей і навколишнього середовища [ 5, с. 110.].  
Особливе значення для розвитку творчого мислення має відвідування художніх музеїв, творчих майстерень художників, виставок дитячої творчості, перегляд кінофільмів про видатних митців. Взагалі дитяча фантазія та уява випереджають можливості та навички графічного відтворення навколишнього світу. Якщо запитати дитину, що в неї намальовано, то можна почути значно більше, ніж це передано в малюнку. Дитина доповнює своєю фантазією. Малювання — один з перших засобів вираження на папері думок, уяви, фантазії, отже при перших дитячих спробах не можна критикувати певні недоліки. Малювання з пам'яті зобов'язує творчо мислити, розвиває уяву, збуджує інтерес до образотворчої діяльності, тому на всіх етапах навчання воно повинно посідати основне місце. Успіх навчання образотворчої діяльності кожного учня залежить від того з яким настроєм він приступив до роботи, охоче її виконує чи ні, як закінчує. Якщо дитина задоволена результатами своєї праці — це перший успіх педагога. Оцінюючи роботи учня, слід враховувати його можливості [ 3, с.26.].  
Не можна ні перебільшувати його можливості, ні занижувати їх. Критика повинна бути засобом мобілізації творчих сил кожної дитини. Необережна й необдумана критика призводить до того, що учень втрачає віру в свої сили, навчається без інтересу, замикається в собі. У такій ситуації педагогові є над чим замислитись, він повинен знайти форму допомоги, яка сприяла б творчій активності учня [ 7, с. 71 ].  
Одним з ефективних засобів естетичного впливу на дитину є виставка дитячих малюнків. Організація виставки в класі мобілізує та згуртовує дитячий колектив, а вчителеві дає можливість пізнати краще учнів свого класу. Виставки мають пізнавальне й виховне значення для дітей, що беруть участь в експозиції та для тих дітей, які лише оглядають її. Учням, які готують малюнки для виставки, уся підготовча робота приносить радість творення, а далі — радість бути відзначеним, знати, що твою роботу оцінюють, приділяють їй увагу [ 7, с. 72 ].  
Висновки. Малюнки дітей вражають своєю виразністю, влучністю, точною характеристикою, цікавими зображеннями людей та тварин. Але найкращі задатки можуть згаснути без зацікавленості, а дуже посередні здібності можна розвинути до майстерності. Саме уроки образотворчого мистецтва прищеплюють любов до рідного краю, його народу й народного мистецтва, знайомлять дітей з мистецтвом графіки, живопису та культури, поглиблюють і розширюють загальний культурний рівень та формують творчу особистість молодшого школяра.  
 
Література:  
1. Бакушинский А. В. Художественное творчество и воспитание / А. В. Бакушинский. – М.: Новая Москва, 1925. – 160 с.  
2. Белопольская Н. Л. Исключение предметов ( Четвертый лишний ). Модифицированная психодиагностическая методика: Руководство / Н. Л. Белопольская. – М.: Когито-Центр, 2008. – 30 с.  
3. Гільбух Ю. З. Розумово обдарована дитина: психологія, діагностика, педагогіка / Ю. З. Гільбух. – К.: ВІПОЛ, 1993. – 77 с.  
4. Ковбасенко Л. І. Методика виховної діяльності в Малій академії наук України / Л. І. Ковбасенко. – К.: Інформаційні системи, 2008. – 208 с.  
5. Конвенція про права дитини (Нью-Йорк, 20 листопада 1989 р.) [ел. ресурс] / Режим доступу http: // teaher.at.ua/ konventia pro prava dytyny / 38-1-0-4238.  
6. Коновець С. В. Образотворче мистецтво в початковій школі: Метод. посібник / С. В. Коновець. – К., 2000. – 79 с.  
7. Левицька В. Розвиток художньої дитячої творчості в позашкільних навчальних закладах України / В. Левицька // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – Вип. 22. – Львів: ЛНАМ, 2011. – 480 с.  
8. Макаренко А. С. Методика виховної роботи / А. С. Макаренко. – К.: Радянська школа, 1990. – 366 с.  
9. Перепелиця. О. Образотворча діяльність як особистісний розвиток молодших школярів / О. Перепелиця // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – Вип. 22. – Львів: ЛНАМ, 2011. – 480 с.  
10. Пустовіт Г. П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1-9 класів у позашкільних навчальних закладах / Г. П. Пустовіт. – Київ – Луганськ: Альма-матер, 2004. – 540 с.  
11. Рибалка В. В. Психологія розвитку творчої особистості / В. В. Рибалка. – К., 1996. – 98 с.  
12. Янковська І. М. Методика формування у молодших школярів уміння організовувати художню діяльність на уроках мистецтва / І. М. Янковська // Автореф. дис... канд. пед. наук. – Київ, 2011. – 20 с.