Психофізіологічні особливості розвитку дітей середнього шкільного віку в умовах хореографічного навчання

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

Отже, протиріч які виникають у дітей підліткового віку досить багато. Тому під час роботи з дітьми цього віку необхідно обережно, з розумінням та знанням особливостей їх розвитку підходити до співпраці з ними. Так як центральним моментом розвитку особистості у підлітковому віці є пізнання себе, формування на цій основі певного ставлення до себе, самоствердження, зміна самооцінки—усе це та багато інших явищ узагальнені в одному понятті: "самосвідомість".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗА УМОВ ХОРЕОГРАФІЧНОГО НАВЧАННЯ

 

 

 

2.1. Сутність психофізіологічного розвитку дитини під час занять хореографією

 

 

Хореографія –  це мистецтво засноване на музично-організованих, умовних, образно-виразних рухах людського тіла. Хореографія як один з видів мистецтва служить засобом ідейно-емоційного впливу. Досконалість танцювальних образів визначається їхнім змістом і формою. Мистецтво хореографії розкриває духовний світ людини. Основні виразні засоби танцю: гармонійні рухи і пози, пластична виразність і міміка, динаміка, темп і ритм руху, просторовий малюнок, композиція. Саме тому хореографіє є одним з найефективніших засобів психофізіологічного розвитку дитини середнього шкільного віку.

Під фізіологічним  розвитком розуміються якісні зміни  в дитячому організмі, які полягають  в ускладненні його організації, тобто в ускладненні будови і  функцій всіх тканин та органів, ускладнення  їх взаємовідносин і процесів регуляції.  [15, с. 17]

Основною ознакою цього періоду розвитку дитини є виділена перебудова ендокринного апарату. Період статевого дозрівання характеризується напруженням енергії зросту всього організму. Досягнута у другому дитинстві відносна гармонія, знову порушується. Період статевого дозрівання значно коливається в залежності від статі та індивідуальних особливостей. Тому під час занять хореографією викладач повинен звертати увагу на ці особливості їх розвитку та сприяти нормальному, поступовому дитячому становленню за допомогою активної постановки парно-масових танців, роботи в парі. Це робиться для того, щоб дитина не відчувала дискомфорту та власної неповноцінності у спілкування з протилежною статтю.

На уроках з  хореографії у цей період розвитку дитини необхідно активно впроваджувати у навчання стрибкові елементи та рухи, що сприяють розвитку витривалості та роботи дихальної системи. Досить корисним у цьому віці буде вивчення дихання в хореографії, що пов’язано з розвитком грудної клітини, що відбувається особливо енергійно. Довжина, маса тілі та окружність грудної клітини у хлопчиків до 11 років значно вище ніж у дівчат. В 11 років показники маси та довжини тіла, окружності грудей у дівчат та хлопчиків стають рівними, потім дівчата значно випереджають хлопчиків, утримуючи цю перевагу до 15 років.  В 15 років довжина тіла хлопчиків вище ніж у дівчат, а в 16 років хлопчики випереджають дівчат і за масою тіла і за окружністю грудей, зберігаючи цю перевагу і надалі. Ріст нижніх кінцівок призводить до зміни пропорцій тіла. [16, с. 49]

Одним з головних завдань хореографічного навчання у підлітків є правильне формування постави та її зміна, яка закінчується до періоду закінчення росту організму. Велика рухливість хребетного стовпа сприяє створенню апломбу - стійкості у великій різноманітності поз і рухів танцю. У більшості юних танцівників спостерігається згладжування грудного кіфозу та поперекового лордозу. Спина рівна, з красивими прямими лініями. Однак, така постава може привести і до небажаних наслідків. Постава у дітей підліткового віку має ряд специфічних вікових особливостей. Так у дітей до періода статевого дозрівання особливо виражений поперековий лордоз, який під час початкового заняття хореографією виправляється за допомогою постановки корпусу та виконання подальших рухів біля опори та на середині зали  з підтягнутим, рівним корпусом. Зміна постави у дітей в процесі росту та розвитку пов’язана зі зміщенням загального центру тяжіння, яке у дівчат відбувається з 11 до12 років, а у хлопчиків 12-13 років. Постава у дітей та підлітків багато в чому пов’язана з впливом  середовища: гігієнічні умови навчання в школі, заняття хореографією. При нормальній поставі вісі голови та тулуба розташовані на одні вертикалі, перпендикулярній площі опори; тазостегнові та коління суглоби розігнуті, виражені шийний, грудний та поперековий згини хребта, надпліччя помірно розгорнуті та злегка опущені, лопатки симетричні та не виділяються.

З 12 років активно  збільшується м’язове волокно, що збільшує загальну масу м’язів відносно маси тіла до 40 - 44%. Зростає м’язова сила. У дітей добре розвивається якість витривалості. Віковий розвиток рухової координації в основному завершується. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття призвело до зниження функціональних можливостей у дітей на ранніх етапах розвитку. [2, с. 87]

Вправи на уроках з хореографії сприяють збільшенню об’єму м’язової маси. Це досягається завдяки потовщенню та укріпленню кожного м’язового волокна. При цьому кількість м’язових волокон не збільшується не збільшується, не відбувається формування нових м’язових волокон та зберігається, таким чином біологічна єдність в організмі. Саме тому під час занять хореографією у цей час відбувається активне навантаження на м’язи ніг з метою напрацювання їх сили, гарної форми ноги, витривалості, танцювального кроку: малі та великі батмани, стрибки.

У період підліткового віку відбувається формування суглобів. Під впливом хореографічного  навантаження суглоби зміцнюються, окремі вправи направлені на збільшення їх рухливості, еластичності суглобних хрящів, значно підвищується тонус капсули суглобу та зв'язок. Цьому сприяють такі вправи як battement foundu, battement frappe, rond de jambe par terre, battement develop та ін.

Різноманітні  port de bras, що виконуються на уроках хореографії сприяють розвитку рухливості хребта (особливо грудної частини), який являється органом опори для всього тулуба, основою виконання всіх вправ. А також зміцнюють м’язи спини, які потребують розвитку саме у цей період становлення дитячого організму. Тому важлива роль хребта у хореографічній діяльності безсумнівна.

Вагомі зміни  відбуваються у серцево-судинній системі. Так, серце за сім років – від 7 до 14 років – збільшує свій об’єм  на 30-35%, а за чотири роки, в процесі  полового дозрівання від 14 до 18 років  об’єм серця збільшується на 60-70%. Інтенсивність приросту лінійних розмірів серця в період від 13 до 17 років можна порівняти з інтенсивністю росту організму у перший рік життя. Особливістю серцево-судинної системи підлітків є більш виражене збільшення ємностей полостей серця відносно із збільшенням розміру судин. Це одна із причин виникнення юнацької гіпертонії. Хореографія сприяє поступовому навантаженню на серцево-судинну систему і таким чином її правильному розвитку та зміцненню. [16, с.74]

Стосовно розвитку центральної нервової системи морфологічно головний мозок підлітка мало відрізняється від головного мозку дорослого, то функціонально він продовжує удосконалюватись – утворюються нові часові зв’язки, вдосконалюється аналітична та синтетична діяльність, але у вищій нервовій діяльності відмічається перевага процесів збудження над гальмуванням. Зростає емоційність та неврівноваженість. Звідси різка зміна настрою , критичне відношення до навколишнього, особливо до дорослих, бажання нічого не приймати на віру, усе перевіряти та оцінювати самому.

Тому у цей  період необхідно направити цю енергію  у правильному руслі, щоб вона не зашкодила здоров’ю дитини. Активні виступу перед глядачем у танцювальних композиціях, виплеск емоцій (позитивних чи негативних)сприяє правильному психічному розвитку підлітка, позбавляє його комплексу неповноцінності, скутості. Моторика робиться різноманітною, але втрачається грація, з’являється кострубатість, уповільнення та одночасно вибуховість моторних функцій.

Регулярні заняття  хореографією ведуть до функціонального вдосконалення нервової системи, до позитивних змін її стану, вдосконаленню нервової регуляції функцій. Створюються нові часові зв’язки, виробляються, автоматизми, зміцнюються рухові навики, у зв’язку з чим збільшується тренованість, удосконалюються координації функцій. По мірі наростання тренованості розширюються функціональні можливості організму, більш координованими та точнішими стають рухи та дії. 

Особливістю вестибулярного апарату є можливість його тренування. В процесі тренування необхідно враховувати вікові та індивідуальні особливості організму, основним чином вестибулярного аналізатора.

Вважається, що у дітей, які систематично займаються хореографією (у хлопчиків до 13-14 років, а у дівчат 10-11 років) вестибулярний апарат досягає рівня розвитку дорослих. Заняття хореографією, з їх швидкими переміщеннями по танцювальному майданчику, різкими зупинками та поворотами, стрибками, обертами, без сумніву пред’являють підвищені вимоги до вестибулярного апарату. Систематичні заняття на уроках хореографії істотно підвищує пороги подразнення вестибулярного аналізатору. Значно поліпшується точність відтворення рухів, показники координації та синхронність виконання. Таким чином успішна хореографічна діяльність у свою чергу тісно пов’язана з підвищеною стійкістю вестибулярного аналізатору. У зв’язку з цим тренування вестибулярного апарату у дітей середнього шкільного віку на уроках хореографії повинна проводитися з врахуванням всіх вказаних факторів, чітко дозуватися та контролюватись об’єктивними дослідженнями аналізатору.  [12, с.23-37]

У дітей підліткового віку на уроках з хореографії доцільно активно розвивати таку якість як спритність. Спритність  - це не чисто  фізична та груба якість, як сила та витривалість. Вона утворює уже місток до справжньої розумової області. Вона проявляється у тому, щоб зуміти рухомо вийти з будь-якого положення, знайти як треба рухатися при любих обставинах. До неї відноситься й координація рухів, що має безпосередній розвиток саме на заняттях з хореографії під час виконання одночасних рухів різними частинами тіла. Особливо розвиток координації відбувається під час занять народно-сценічним танцем, що потребує постійного координування рухів рук, голови та корпусу відносно ніг.

Танцювальне діяльність у середньому шкільному віці робить істотний вплив на темп і якість фізичного розвитку. Відомо, що танець завдяки постійним фізичним вправам, розвиває м'язи, надає гнучкість і еластичність корпусу, тобто є потужним чинником, що впливає на становлення дитячого організму [17, с. 18].

Отже, заняття  хореографією є надзвичайно корисними  та важливими підчас формування підліткового організму і сприяє його правильному, здоровому розвитку та психічному становленню.

 

 

 

2.2. Розвиток особистості підлітка у дитячому колективі

 

 

 

Розвинений дитячий  колектив являє собою необхідну  умову самоствердження особистості. Йому притаманні спільність цілей та адекватність мотивів предметно-практичної спільної діяльності, спрямованої на користь суспільства, турбота про  загальний результат, визначені організація і характер спілкування, широка система колективних зв'язків. Найбільш розвинені форми взаємовідносин дітей створюються в процесі цілеспрямованої організації їх соціально-схвалюваної діяльності: навчальної, організаційно-громадської, трудової, художньої, спортивної та ін. При цьому надання основних типів діяльності дітей певної цільової спрямованості, соціальної значимості дозволяє не тільки формувати ставлення дітей всередині вікових груп, але й будувати їх на єдиній основі. Поєднання взаємної відповідальності, з одного боку, а з іншого - необхідності виявлення самостійності в організації і здійснення соціальної діяльності, забезпечує умови для розвитку справжньої самостійності. Максимальний розвиток самодіяльності дітей виступає визначальною ознакою розвинутого дитячого колективу. 
            Соціально визнається діяльність як засіб формування дитячого колективу і певних відносин його членів може бути реалізована в тому випадку, якщо вона відповідним чином організована. 
Це повинна бути така організація, при якій: а) діти різного віку виконують окремі частини загального завдання, тобто здійснюється віковий поділ; б) значимі цілі цієї діяльності мають як суспільний, так і особистісний зміст;    в) забезпечується рівноправна, ініціативно-творча позиція кожної дитини (від планування справ до оцінки її результатів); г) здійснюється безперервність і ускладнення спільної діяльності, причому не тільки в плані власне діяльності, але, головне, з позиції її активного учасника, чинного спочатку для "контактного" колективу, потім для загальношкільного, а потім для району, міста, суспільства; д) ця діяльність спрямована на благо іншим людям, суспільству. Саме в розвинених формах соціально схвалюваної діяльності формується вміння дитини враховувати інтереси, позицію іншої людини і відповідно до цього орієнтуватися в своїй поведінці. 
Як інструмент виховання дитячий колектив організується дорослим. При цьому важливе значення набуває питання про співвідношення: 1) потреби дітей у спілкуванні і 2) завдань, поставлених перед цим колективом.        Практично в будь-якому організованому дитячому об'єднанні реально існує певне поєднання даних двох факторів. Проте найбільш широкі можливості їх взаємодії створюються в умовах сформованого дитячого колективу. Активно включаючи дітей у вирішення соціально важливих завдань, такий колектив забезпечує різноманітні форми спілкування, зумовлює можливості розвитку індивіда як особистості. Психолого-педагогічне завдання при цьому полягає в тому, щоб дитячий колектив не сприймався лише як форма доцільності, щоб в очах дітей виховна функція колективу відступала на другий план перед його соціально корисною функцією. Інакше його виховний вплив нівелюється, замінюючись впливом так званих неофіційних, неформальних дитячих об'єднань.