Риторика як важлива складова педагогічної майстерності викладача ВНЗ

Особливої уваги набуває  нині рівень педагогічної майстерності, методичних умінь та духовного надбання педагогів вищої школи. Слід акцентувати увагу на риторичному аспекті гуманітарних предметів, який допомагає якнайповніше розкрити весь потенціал особистості, бо поєднує в собі моральне, дієве, яскраве, глибоке, своєчасне словесне начало – слово, думку, дію, які тісно пов’язані між собою. На сучасному етапі відродження і розвитку модернізації освіти на гуманістичних засадах необхідно відзначити, що висока культура слова зумовлює відповідний рівень мислення, і навпаки: висока культура слова і мислення обумовлює культуру діяння [7, с.65]. Лише той педагог, який сам володіє риторичною майстерністю на належному професійному рівні, може навчити й виховати інших.

Сучасний педагог вищої школи, формуючи свою риторичну майстерність, повинен реалізовувати у власному мовленні культурологічні й естетичні функції мови, що вимагає глибокої лінгвістичної підготовки та містить «професійні якості, природні дані оратора, набір необхідних і достатніх якостей особистості, навичок, знань і умінь» [9, с.78].

Нині риторика посідає  особливе місце в педагогіці. Поруч  з уже традиційними різновидами  риторики: політичною, судовою, суспільно-побутовою  помітне місце займає останнім часом  педагогічна риторика. Термін риторика з давньогрецької мови означає ораторське мистецтво. У сучасній науці риторика трактується як наука і мистецтво, теорія і практика переконуючої комунікації. Тлумачний словник подає значення риторики в двох (широкому й вузькому) значеннях: це вид суспільно-політичної і професійної діяльності, мета якої полягає в переконанні масової аудиторії, ступінь майстерності публічного виступу, майстерність володіння живим словом. Риторика як навчальний предмет характеризується певними специфічними ознаками: системністю, інтегративністю (не є автономною, оскільки ґрунтується на здобутках інших наук), комплексністю (наука і мистецтво), прикладною спрямованістю (потребується в різних сферах діяльності), а також моральною зумовленістю.

У процесі вивчення риторики й оволодіння риторичними уміннями особистість має змогу розвивати такі цінні особистісні якості як:

– культура мислення;

– культура мовлення;

– культура спілкування;

– культура поведінки.

Риторика як наука  і мистецтво насамперед оперує такими категоріями як мова і мовлення. Вони набувають дієвості в устах лише тих, хто володіє майстерністю словесної дії. Це уміння є вкрай важливим компонентом професійної педагогічної діяльності й ознакою педагогічної майстерності. Результати наукових досліджень, досвід роботи і практика доводять, що є нагальна потреба у формуванні не просто педагога, а педагога-ритора, який би на достатньо високому рівні володів технологіями комунікації.

Комунікація – це інформаційний  обмін, який відбувається не тільки в  словесній формі, а й у мові жестів, міміки, тональності, голосовій модуляції, зовнішньому вигляді й поведінці педагога. Спілкуючись із класом, учитель утримує в колі свого мовленнєвого впливу весь клас і прогнозує сприйняття сказаного кожним учнем зокрема. Водночас комунікативна компетентність допомагає вчителю відчувати впевненість у собі, уміння спокійно виходити із нестандартних ситуацій спілкування, він знає що зуміє знайти для кожного учня ті слова, які йому потрібні, щоб зацікавити предметом і створити творчий взаємозв'язок. Педагогічна риторика в сучасних умовах допомагає вчителеві не тільки у викладанні самого навчального предмета, але й формуванні в учнів інтересу, що є важливим фактором його вивчення. А це можливо лише в тому разі, коли педагог майстерно володіє культурою мовлення як одним із найважливіших інструментів професійної педагогічної діяльності.

Культура мовлення нами трактується як володіння різними  функціональними стилями мови, підпорядкування  мовно-виражальних засобів основній меті в конкретних мовних ситуаціях. Культура мовлення педагога визначається багатогранністю в силу того, що в ви акумулюється багато суміжних дисциплін.

Мовленнєва культура педагога це не окрема навчальна дисципліна, оскільки вона вбирає дані багатьох наук, які конкретизують й увиразнюють мовну культуру в цілому, що є важливим чинником професійного здійснення педагогічного процесу і успішної реалізації мети і завдань навчання та виховання.

Провідна роль у піднесенні мовленнєвої культури належить зазвичай мовознавцям, письменникам, засобам масової інформації і навчально-виховним закладам.

Основними ознаками культури мовлення є змістовність, правильність, точність, чистота, доречність, багатство  і різноманітність, а також виразність. У свою чергу, культура мовлення утверджує  певні норми (критерії, нормативні рівні), які сприяють удосконаленню мовлення, шляхом їх дотримання підвищується рівень мовленнєвої культури особистості. Такими нормами (критеріями, нормативними рівнями) є: орфоепічний; орфографічний, граматичний, лексичний, стилістичний, пунктуаційний.

Ці нормативні рівні  ефективними стають у підвищенні культури мовлення в тому разі, коли особистість фіксує на них увагу, розуміє їх значення і в процесі  мовлення здійснює самоконтроль і самоаналіз. Саме нормативні рівні виступають критеріями оцінювання рівня розвитку мовленнєвої культури особистості.

Формування особистості, як відомо, довготривалий і складний процес. Багато науковців сходяться  у своїх роздумах на тому, що важливим завданням у наш час є формування мовної особистості. Мовна особистість, як зазначає Л.І. Мацько, – це мовець, який досконало знає рідну мову, свідомо і творчо володіє нею, а також використовує її як органічний засіб самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку своїх інтелектуальних і емоцій-но-вольових можливостей.

На запитання : Чи формує сьогодні вища школа, і педагогічна  зокрема, мовну особистість? – у позитивному плані однозначно відповісти неможливо. Розв'язання цієї проблеми бачиться тільки через цілісну систему навчання і виховання, починаючи з дитячого садочка, школи і вищого навчального закладу.

Шляхів до вдосконалення  мовленнєвої культури і формування мовної особистості, як показує практика і результати наукових досліджень, є безліч. Проте всі вони починаються  з прояву любові до рідної мови, бажання вивчати її і майстерно володіти нею. Серед ряду дієвих і оптимальних шляхів удосконалення мовленнєвої культури можна зазначити такі:

1.Вивчати мову і читати тексти вголос із дотриманням нормативних вимог.

2.Користуватися словниками, довідниками й посібниками.

3.Вивчати твори художньої літератури напам'ять, збагачуючи словниковий запас і черпаючи багатство з народної творчості.

4.Не говорити швидко, дотримуватися пауз і мелодики мовлення.

5.Вивчати мовлення майстрів слова.

6.Виробляти в собі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу.

7.Намагатися систематично записувати власні думки й цікаві спостереження, робити перекази з однієї мови на іншу з метою уникання помилок суржику, кальки).

8. Оволодівати різними стилями мовлення (як усного, так і писемного).

Слід зазначити, що риторичні  уміння педагога передбачають наявність  системи естетично виразних форм впливу на учнів, а не тільки викладу  інформації. Риторичні уміння педагога сприяють можливості регулювати і формувати  структуру спілкування, яка обумовлена педагогічними завданнями і навчально-виховними ситуаціями. Тому педагогічна риторика – це мовленнєва майстерність учителя, і її сутність не стільки в нормативності і граматичній правильності, скільки в її дієвості, умінні впливати на міркування і дії учнів без нав'язливих вимог. Учитель орієнтується не тільки на необхідність, але й на оптимальність передачі інформації слухачеві. Для нього цей процес збігається з вибором засобів максимального впливу на учнівську аудиторію та передбачуванням і очікуванням її реакції.

Безсумнівно, для того, щоб майстерно говорити й ефективно  впливати, потрібно чути і розуміти свого слухача, співбесідника. Будь-яке  спілкування передбачає і починається  із взаєморозуміння. Тому вчитель повинен  говорити так, щоб його слово було відчутно сприйняте учнями, а для цього вчитель повинен бачити, розуміти і відчувати учнів в усіх їх проявах. Активізувати увагу, викликати інтерес до предмета мовлення можна лише тоді, коли знаєш свого слухача, розумієш його інтереси, можливості і потреби. І педагогічна риторика сприяє цьому, адже щоб впливати на аудиторію слухачів, слід розуміти і відчувати її.

Можна досконало знати  навчальний предмет і разом з  тим можна опинитися перед  нерозумінням учнями саме тому, що не враховано основного – особистості того, кому було адресоване мовлення. Якщо це стається, то вчитель прагне особисто віднайти з позиції учнів ефективні форми мовної поведінки, а це означає що він не може обійтися без риторики, як важливої складової педагогічної майстерності.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Важливою передумовою  становлення професіоналізму й  педагогічної майстерності викладача  вищої школи є наявність у  нього необхідних соціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь.

Усе зазначене дозволяє нам уточнити сутність сформованості риторичної майстерності вчителя:

• активно використовувати в мовленні різноманітні мовно-виражальні засоби;
• вдало вибирати тактики та стратегії залежно від ситуації спілкування;
• уміло використовувати жанрове багатство мови; володіти аудиторією;
• вміло та ефективно організовувати правильне спілкування в різних ситуаціях навчально-виховного процесу;
• аналізувати власні та чужі виступи; вчасно долати бар’єри у спілкуванні; майстерно виголошувати промови будь-якого виду;
• варіювати жестами та мімікою; формувати та вдосконалювати власний мовленнєвий імідж.

Готовність учителя до педагогічного спілкування як виду діяльності робить навчально-виховний процес більш прогнозованим у плані успішності. Ефективність педагогічного спілкування залежить від мовно-риторичної підготовки вчителя, його психологічної культури, знань особливостей учнів, емоційної єдності педагога й учнів, настанови, педагогічного такту, мовленнєвого розвитку, педагогічної техніки і вміння слухати. Врахування психологічних і рольових особливостей учасників навчального процесу сприяє взаєморозумінню, налагодженню ефективного спілкування й активного зворотного зв’язку, успішній реалізації навчально-виховних цілей.

Доведено, що риторична  компетенція є важливим і обов’язковим складником професійної компетенції вчителя. Володіння українськомовними риторичними стратегіями і тактиками, специфікою жанрів педагогічного мовлення сприяє успішній реалізації будь-яких комунікативних цілей.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вандишев В. М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2003.

2. Лузік Е.В., Ільїна  Т.В. Риторика: майстерність переконання. Навчальний посібник.  (модуль І). – К.: НАУ, 2005. -  84 с.

3. . Олійник О. Риторика: Навч. посіб. для студ. вузів /Ольга Олійник – Київ.: Кондор, 2009. – 170 с.

4. Сагач Г. Риторика. – К.: Вид-чий Дім «Ін Юре», 2000. – С. 59.

5. Сагач Г.М. Живое  слово лектора. – М.: Знание, 1989.

6. Голуб Н.Б. Значення дидактичної спадщини М.Ф. Квінтіліана для процесу формування культуромовної особистості вчителя / Н.Б. Голуб // Педагогічні науки, 2008. – С. 485.

7. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении: Книга для учителя / В.А. Кан-Калик. –М.: Просвещение, 1987. – 190 с.

8. Лазарєв М.О. Про становлення культури професійно-педагогічного спілкування майбутнього вчителя / М.О. Лазарєв // Вища педагогічна освіта. – К.: Вища школа, Випуск 17, 1994. – С. 29-34.

9. Синиця І.О. З чого починається педагогічна майстерність / І.О. Синиця. – К.: Рад.школа,

1981. – 165 с.