Самоосвіта

Міністерство  освіти, науки, молоді і спорту  України 

Ровеньківський  факультет

Луганського національного університету імені  Тараса Шевченка

                                              

 

 

 

 

 

 

Кафедра педагогіки

 

 

 

 

 

 

САМОВИХОВАННЯ ТА САМООСВІТА В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ ВИКОНАВ

студент I курсу, гр "АМ" Інститут  педагогіки та психології

денного відділення

 

Замоцна Юлія Сергіївна

 

 

ПЕРЕВІРИВ

кандидат педагогічних наук

доцент кафедри  педагогіка

Берестенко Олена Григоріївна

 

 

 

                                                                    

 

 

                                                               Ровеньки – 2012

                                                  ПЛАН

Вступ

1. Самовиховання і його роль у системі підготовки майбутнього вчителя

2. Умови і чинники професійного самовиховання майбутніх вчителів

3. Технологія професійного самовиховання

   3.1 Самовиховання  майбутнього вчителя як система

   3.2 Самопізнання як передумова самовиховання

   3.3 Методи самовиховання

4. Самоосвітня діяльність  майбутнього вчителя

5. Основні принципи  організації самоосвітньої роботи

6. Аспекти вибору змісту  і форм самоосвітньої роботи вчителя

Висновки

Література

                                                      Вступ

Проблема вчителя –  його професіоналізму, світоглядної культури, духовно-морального обличчя – одна з найактуальніших у педагогіці й філософії освіти. І це зрозуміло. Адже саме від вчителя, його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів як у процесі навчання, так і в позанавчальний час.

Для того, щоб бути привабливим  і ефективним, особистість вчителя  має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації. Відповідь на вимоги часу якраз і визначає основні напрямки формування та розвитку особистісних характеристик сучасного вчителя. Серед них, зокрема, слід виокремити: поглиблення і розширення наукового світогляду вчителя; підвищення його загальної культури – політичної, моральної, естетичної; постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості; кристалізацію вольових якостей; підвищення педагогічної майстерності; поглиблення органічного зв’язку вчителя з життям, соціальною практикою; утвердження активної життєвої позиції.

Сукупність професійно обумовлених  вимог до вчителя визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. В її складі виділяють, з однієї сторони, психологічну, психофізіологічну готовність, а з іншої – науково-теоретичну і практичну підготовку (підготовленість) як основу професіоналізму.

Впливаючи на особистість учнів  і взаємодіючи з ними, учитель  постійно доторкується до внутрішнього духовного світу дитини. Це момент дотику надзвичайно відповідальний, вимагає від педагога, крім глибоких професійних знань та вмінь, демонстрації високої моральної культури, моралі, тактовності. Отже, учитель був і буде головною постаттю у навчально-виховному процесі. Учителю XXI століття повинні бути притаманні професійна компетентність, інтелігентність, духовність. Сучасний педагог повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, людиною великої душі і доброго серця.

Роль самовиховання у системі  підготовки майбутнього вчителя

 

Ефективна професійна підготовка майбутнього  вчителя неможлива без самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. Тобто навчання і самонавчання студента потребує не лише знання ним форм і методів аудиторної роботи та роботи з книгою, іншими сучасними джерелами інформації, але й застосування деяких вольових зусиль, розвитку певних особистісних якостей.

Щоб відповідати високому званню вчителя  кожен юнак чи дівчина, які вирішили присвятити себе педагогічній професії, повинні розвивати в собі готовність до складної і багатогранної діяльності. Для цього потрібно виробити у собі прагнення стати кращим, усувати вади у характері і формувати нові риси та якості, що необхідні не просто для життя, а для професійно-педагогічної діяльності зокрема.

Успішність педагогічної діяльності багато в чому залежить від уміння і здатності педагога мобілізувати свої зусилля на систематичну розумову працю, раціонально будувати свою діяльність, переборювати труднощі під час самостійної підготовки до занять, знімати емоції і психічні перевантаження, керувати своїм емоційним станом. Ці якості не даються від народження чи у вигляді додатку до диплома про вищу педагогічну освіту, а є результатом довготривалої роботи над собою.

Серед частини студентів панує  думка, що педагогічні здібності, педагогічний талант – це щось вроджене, через що інколи нехтується роль самоосвіти і самовиховання у роботі таких студентів. У цей же час, як відзначають ряд дослідників (Д.М. Грішин, В.А. Кан-Калик, Н.Д. Нікандров, Л.І. Рувінський і ін.), запас потенційних сил у людини настільки великий, що навіть студент, який проявляє середні, звичайні здібності, може всебічно розвивати свою особистість і проявити талант у професійній діяльності. Відомий український педагог А.С. Макаренко неодноразово підкреслював: «Майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме».

Твердження ще одного видатного  вітчизняного педагога К.Д. Ушинського про те, що учитель живе до того часу, поки вчиться, в сучасних умовах набуває особливого значення. Адже вищий навчальний заклад – тільки умова отримання освіти. Не менш актуальна думка про необхідність постійного удосконалення вчителя шляхом невпинної роботи над собою. саме життя поставило на порядок денний проблему неперервної педагогічної освіти. Німецький педагог А. Дістервег писав, що для вчителя святим обов’язком є «своє виховання зробити завданням свого життя». Він вважав, що педагог «лише до того часу здатний насправді виховувати і освічувати, доки сам працює над своїм власним вихованням і освітою».

Чи стане студент справжнім  педагогом залежить від того, як він сам працює над своєю особистістю, які його установки, інтереси, потреби, яка його активність щодо оволодіння науковими знаннями і вміннями, наскільки  цілеспрямовано, свідомо і наполегливо працює над розвитком у собі тих рис, які утворюють особистість сучасного спеціаліста. У педагогіці і психології така робота має назву – самовиховання і саморозвиток.

Самовиховання і саморозвиток –  це свідома практична діяльність, спрямована на більш повну реалізацію людиною себе як особистості. Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. З точки зору психології, самовиховання – це усвідомлювана діяльність людини, яка спрямована на удосконалення самої себе, на вироблення позитивних рис, якостей, звичок і подолання негативних.

Передусім самовиховання  потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й  негативні риси. Для збагачення учнів  знаннями і уміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають  сутність самовиховання, методи і прийоми  роботи над собою.

Самовиховання – процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя; це стан, надзвичайно насичений емоціями, у якому людина чогось пристрасно прагне, чимось азартно захоплена. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.

Самовиховання – це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами змінити себе, свідоме закореніння зовнішніх регулюючих факторів, це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов життя і виховання.

Професійне самовиховання  і саморозвиток – це свідома діяльність, спрямована на удосконалення своєї особистості у відповідності з вимогами професії до людини.

Особистісний саморозвиток і професійне самовиховання нерозривно пов’язані  між собою. Обидва процеси складні  за своєю структурою і здійсненням, проте оволодіння технологією професійного самовиховання і саморозвитку допоможе майбутньому педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності і скоротить шлях до майстерності.

 

 Умови і чинники професійного самовиховання  майбутніх вчителів

педагог професійний  самовиховання майбутній

Самовиховання починається з того часу, коли людина починає усвідомлювати  себе як особистість, починає розуміти норми та вимоги суспільства, власні потреби і може правильно оцінювати  свої вчинки. Самовиховання бере свій початок у підлітковому віці, проте його ефективність значно зростає у юнацькому віці.

Отже, самовиховання бере свій початок  із самоусвідомлення, усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності людей.

У структурному відношенні самоусвідомлення людини являє собою єдність трьох  складових:

• пізнавальної (самопізнання, тобто дослідження, пізнання самого себе);
• емоційно-оцінювальної (самоставлення, що виявляється у самооцінці);
• дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція, тобто уміння особистості керувати станом свого здоров’я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою).

Самовиховання можливе за умови  наявності в індивіда здатності  ставити перед собою значущі  цілі. Воно нерозривно пов’язане із здатністю людини до самоаналізу і самооцінки, з її умінням контролювати свою поведінку і діяльність.

Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму (інтелектуальна сфера), почуттів (емоційна сфера), волі (вольова сфера). Однак провідною в самовиховному процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію внутрішнього світу людини згідно з оточуючою дійсністю.

Для педагога робота над собою –  необхідна передумова набуття й  збереження професіоналізму. Самовиховання – цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній учитель з об’єкта виховного впливу («Я – студент, нехай мене вчать») перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності («Я – майбутній спеціаліст, готую себе до цього»). Отже, найважливіша умова виникнення потреби у професійному самовихованні для майбутнього вчителя – це перехід його з позиції учня на позицію спеціаліста.

Самовиховання майбутнього вчителя  починається із усвідомлення різниці  між уявленням про себе як майбутнього  професіонала і його реальними можливостями. Мотивом-збудником роботи над собою є розуміння невідповідності між «Я-реальним» і «Я-ідеальним». Це є можливим у тому випадку, якщо у майбутнього вчителя наявний професійний ідеал і є здатність до самопізнання. Найпростіший і в той же час найнадійніший спосіб формування професійного ідеалу – самостійне вивчення психолого-педагогічної й філософської літератури, знайомство з життям і творчістю видатних педагогів з метою пошуку свого ідеалу вчителя.

Цілеспрямованість, осмисленість, стійкість  професійного самовиховання залежать насамперед від:

• наявності професійного ідеалу;
• вольових властивостей майбутнього педагога;
• мотивів вибору студентом педагогічної професії;
• морально-психологічного клімату в студентській групі;
• стилю керівництва й стилю спілкування професорсько-викладацького складу;
• фактору вільного часу;
• організації та постійного удосконалення навчальної і самостійної роботи студентів;
• залучення студентів до різноманітної позанавчальної роботи.

Теорія цілеспрямованого самовиховання  складається з трьох взаємопов’язаних і взаємозумовлених процесів:

1. Самопізнання. Перш ніж виховувати себе, складаючи й здійснюючи програми самовдосконалення, потрібно вивчити себе як особистість;
2. Самостримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки;
3. Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків, добрих справ.

Технологія професійного самовиховання

1.Самовиховання майбутнього вчителя як система

С.Б.Єлканов пропонує наступну структуру професійного самовиховання:

1. Цілі самовиховання. Вони регулюються  суспільними цілями і мають  такий самий напрямок – моральний,  естетичний, фізичний і т. п.

2. Зміст і завдання самовиховання.  Вони включають таку поведінку  і діяльність, які приводять до досягнення мети самовиховання. Це великою мірою залежить від психічних рис особистості, її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.

3. Засоби самовиховання. Це своєрідні  способи впливу на самого себе, які об’єднують цілі та результати. Сюди відносяться ознайомлення  з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність і т.д.