Самоосвіта

3. Комплексне вивчення  питань соціології, психології, дидактики,  теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4.  Випереджальний характер  підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

5. Урахування рівня підготовки  та індивідуальних інтересів  учителів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність  підрозділів методичної роботи  та курсової підготовки, ретельне виконання вчителями до курсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.

7. Взаємозв’язок методичної  роботи з творчими пошуками  окремих педагогів і всього  колективу.

 

 

 

 

Аспекти вибору змісту і форм самоосвітньої роботи вчителів

 

• Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти;
• Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем ( у відповідності до науково-методичної проблеми школи );
• Вивчення передового педагогічного досвіду;
• Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.

          Стартовий інтелектуальний потенціал – це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме:

• стан науково-теоретичної підготовки;
• стан психолого-педагогічної підготовки;
• стан методичної підготовки;
• стан технологічної підготовки.

2. Мотиви формування безперервної самоосвіти.

Під мотивацією розуміють  сукупність внутрішніх та зовнішніх  сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед  мотивів найчастіше зустрічаються:

• прагнення до постійного самовдосконалення;
• прагнення до самовираження ;
• прагнення самореалізації та самоствердження особистості;
• професійне зростання;
• розширення кругозору;
• підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;
• наявність пізнавальної зацікавленості;
• створення позитивного іміджу серед  учнів, батьків, колег;
• підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;
• отримання нагород;
• підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

          Психологи виділяють в структурі  мотивації такі компоненти:

                -  самосвідомість,

                 - самовиховання, 

                 - самонавчання.

3. Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:

• читання;
• слухання;
• спостереження;
• експеримент.

4. Уміння розумової діяльності:

• чуттєве пізнання;
• техніка мислення;
• вибір проблем та шляхів рішення.

5. Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:

• вибір форм самоосвіти;
• планування;
• організація робочого місця;  самоорганізація;

самоаналіз; самоконтроль.

 

 

 

 

 

 

                                                  Висновки

 

Професійне самовиховання спрямоване на більш повну реалізацію педагогом  себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливим чинником професійного росту вчителя, один із шляхів розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.

Велике значення для професійного росту вчителя має оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідницькою роботою. У результаті ознайомлення з досвідом кращих педагогів, аналізу їх діяльності учитель краще осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен вчинок дитини, знаходити причини конфліктів і шукати способи їх розв’язання.

Важливим для педагога є систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання, зустрічі з новаторами, участь у роботі методичних об’єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань і т.д.

Самовиховання і самоосвіта вчителя  передбачають також ознайомлення з  національною системою виховання, що втілює виховну мудрість нашого народу, його кращих вчених, прогресивні традиції українців у родинному вихованні, виховне значення українських народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.

Варто додати, що у процесі професійного самовиховання учитель повинен  відчути свободу самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і втиснути у тверді рамки інструкцій. Лише за умови утвердження професійної свободи вчителя можлива ефективна організація процесу професійного самовиховання, професійний ріст учителя. Професійний ріст педагога можна назвати пошуком свого шляху, набуття «власного голосу», «власного почерку».

 

 

 

 

 

 

 

                                               Література

1. Байкова Л.А. Педагогическое мастерство и педагогические технологии. -     М.: Педагогическое общество России, 2000. - С. 122-134.

2. Болсун С. Модель ідеального вчителя // Рідна шк. - 1999. - №2. - С. 55-59.

3. Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. - М.: Наука, 2003. – С.162-170.

4. Кузьмина Н.В. Психологическая структура деятельности учителя и формирование его личности. - Л.: Изд-во ЛГУ, 2001. – С.179-183.

5. Мороз О.Г. Підготовка майбутнього вчителя: зміст та організація: Навч. пос. - К.: Знання, 2002. – С.255-264.

6. Сидоренко Т. Самовиховання як компонент педагогічної культури майбутнього вчителя // Рідна школа. - 2000. - №9. - С. 38-40.

7. Синельников В.М. Самовиховання як діяльність і його психологічні особливості // Педагогіка і психологія. - 2005. - №3. - С. 34-41.